Постанова

від 07.04.2022 по справі 903/655/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08 квітня 2022 року Справа № 903/655/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест"

на рішення Господарського суду Волинської області від 09.11.2021

(ухвалене о 10:55 год. у м. Луцьк, повний текст складено 19.11.2021)

у справі № 903/655/21 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест"

про стягнення 119 124 грн

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" про стягнення 99 270 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів поставки від 15.12.2020 та зберігання від 16.12.2020 в частині повернення вартості товару.

В подальшому, позивачем було подано суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути із відповідача ще 19 854 грн штрафу.

Така заява була прийнята судом та оцінена, як заява про зміну предмету позову, оскільки позивач заявив ще одну вимогу про стягнення штрафу в розмірі 19 854 грн, якої не було заявлено у позовній заяві.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.11.2021 у справі № 903/655/21 позов Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" про стягнення 119 124 грн задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" на користь Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради - 119 124 грн, з них 99 270 грн заборгованості за неповернутий товар, 19 854 грн штрафу та 2 270 грн судового збору.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладання 15.12.2020 Договору поставки № 146 та 16.12.2020 Договору зберігання.

За умовами Договору поставки № 146 від 15.12.2020 ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" зобов`язався поставити позивачу паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. Також, договором передбачено, що товар може бути передано на зберігання постачальника на підставі окремого договору зберігання.

В Договорі зберігання від 16.12.2020 сторони погодили, що поклажодавець (позивач) передає, а зберігач (відповідач) приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору товар паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн. Зберігання відповідальне зберігання є безоплатним.

Суд встановив, що позивач передав за актом прийому-передачі від 16.12.2020 на зберігання відповідачу товар - паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн. В свою чергу, відповідачем, на підставі заявок позивача від 18.02.2021 та 05.03.2021, частково повернуто товар на суму 20 700 грн в кількості 23 куб. м.

В подальшому, позивач звертався до відповідача з вимогами від 07.04.2021 № 166/1-15 та від 26.04.2021 № 188/1-15 про поставку товару в кількості 110,3 куб. м. на суму 99 270 грн, однак вказані вимоги були залишені відповідачем без реагування та відповіді.

Також, позивач звертався до відповідача з листом-актом наявності/відсутності товару на зберіганні згідно договору зберігання від 16.12.2020 з проханням повідомити протягом 2-х днів засобами електронного зв`язку про наявність/відсутність товару на зберіганні в повному обсязі, який надіслано на електронну адресу зберігача, який теж залишений без відповіді.

29.07.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 356/1-15 про повернення товару згідно договору зберігання від 16.12.2020 або його вартості у грошовому еквівалентів у семиденний термін з дня отримання вимоги, однак відповідач залишив дану вимогу без реагування.

Проаналізувавши обставини справи, вказав, що відповідач був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його позивачу, проте такого повернення товару відповідачем зроблено не було, відповіді на неодноразові листи претензії залишились без реагування, тому на думку, суду товар є втраченим, оскільки наявності товару відповідачем суду не доведено.

Враховуючи, що відповідачем не повернуто позивачу переданий останнім на зберігання товар, недоведення суду та неповідомлення позивачу про наявність товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 99 270 грн вартості неповернутого товару.

Також, з огляду на встановлені обставини щодо невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення товару та умови Договору зберігання від 16.12.2020, суд дійшов висновку і про задоволення позову в частині стягнення з відповідачу 20 % штрафу в розмірі 19 854 грн.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував положення ст. ст. 3, 11, 15, 16, 202, 212, 509, 526, 547, 548, 549, 611, 612, 624, 626, 629, 936, 938, 942, 949, 953 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 175, 193, 199, 217, 230, 231 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 09.11.2021 у справі № 903/655/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує таке.

Лист з описом вкладення до цінного листа № 4302453141366, в якому була вимога від 26.04.2021 № 188/1-5 не є допустимим доказом, оскільки: в описі вкладення цінного листа не було зазначено номера поштового відправлення; в графі відправник зазначено лише підпис, що позбавляє можливості ідентифікувати відправника; в графі "Найменування вкладення" зазначено лише "Вимога про поставку в строк до 05.05.21 р." без інших ідендтифікуючих ознак; в матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення поштового відправлення листа №4302453141366.

Обставин про направлення відповідачу позивачем кореспонденції на електронну адресу, що зазначена у договорі зберігання, встановлені судом першої інстанції на підставі недопустимих доказів.

Окрім того, у текстах електронних листів позивач нічого від відповідача не вимагає, що не дає правових підстав вважати вищезазначені електронні листи позивача вимогами кредитора в зобов`язанні до боржника в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, що підтверджені допустимими доказами.

Жодних домовленостей між позивачем та відповідачем у письмовій формі про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням не існує, а законодавець покладає на зберігача задовольнити вимогу поклажодавця саме про повернення речі, а не її вартість в грошовій формі.

Повернення зберігачем поклажодавцю саме вартості речі, а не самої речі в натурі не передбачена, ані умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору зберігання від 16.12.2020, ані нормами чинного вітчизняного законодавства.

За обставин не доведення позивачем жодними доказами неможливості виконання відповідачем свого обов`язку в натурі з повернення позивачу речей, взятих на зберігання на підставі Договору зберігання від 16.12.2020, можна стверджувати, що позивачем у цій справі було обрано невірний спосіб захисту.

Твердження позивача про можливу втрату відповідачем товару та відсутність у відповідача останнього, якого він дійшов внаслідок незадоволення позасудових вимог позивача, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та не є доведеними жодними наявними в матеріалах цієї справи доказами.

Вимога щодо стягнення з відповідача штрафу, не підлягає до задоволення, як похідна від вимоги про стягнення 99 270 грн заборгованості за неповернутий товар, а також з підстав недопустимості доказів про настання строку виконання зобов`язання щодо повернення зберігачем поклажодавцеві майна (речей) зі зберігання.

За наведеного відповідач вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим із не з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів уважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 15.12.2020 між Волинським науковим ліцеєм Волинської обласної ради (покупець) та ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" (постачальник) укладено Договір поставки № 146 (далі Договір поставки; а. с. 7-10), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м., а покупець/замовник зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до п. 2.1. Договору поставки строк поставки товару: з 15.12.2020 по 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

Пунктом 2.7 Договору № 146 передбачено, що товар може бути передано на зберігання постачальника на підставі окремого договору зберігання.

Відповідно до п.3.1 Договору № 146 загальна сума договору становить 119 970 грн, у тому числі ПДВ 19 995 грн.

Також, 15.12.2020 між сторонами підписано Специфікацію до Договору поставки № 149 від 15.12.2020, яка є Додатком № 1 до Договору поставки (а. с. 11).

15.12.2020 ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" було виставлено позивачу рахунок № 20 на суму 119 970 грн, у тому числі ПДВ 19 995 грн (а. с. 17).

Відповідно до видаткової накладної № 57 від 15.12.2020 ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" передав позивачу товар, обумовлений Договором поставки (а. с. 18).

16.12.2020 позивач оплатив товар, отриманий від відповідача за Договором поставки, що підтверджується платіжним дорученням № 1002 на суму 119 970 грн (а. с. 19)

16.12.2020 між Волинським науковим ліцеєм Волинської обласної ради (поклажодавець) та ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" (зберігач) було укладено Договір зберігання (далі Договір зберігання; а. с. 20), згідно п. 1.1. якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору товар паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн.

За умовами п. 1.2. Договору зберігання товар визначений у п.1.1 Договору зберігання належить поставити поклажодавцю на підставі договору поставки № 149 від 15.12.2020.

Згідно п. 1.3 Договору зберігання повернення товару зберігачем здійснюється транспортом зберігача згідно наданих заявок поклажодавця (принеобхідності, поклажодавець може вимагати повернення товару дрібними партіями). Заявки на повернення товару поклажодавця можуть бути надіслані на пошту та/або електронну адресу зберігача зазначену в р. 7 Договору, а відповідна партія товару має бути повернена протягом 10 днів з дня отримання такої заявки зберігачем.

Відповідно до п. 1.4. Договору зберігання, відповідальне зберігання є безоплатним.

В п. 2.1 Договору зберігання передбачено, що зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності та зберігати товар протягом строку дії цього договору; повернути майно поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 5 днів після припинення/розірвання договору/отримання вимоги від поклажодавця щодо повернення товару; нести відповідальність за втрату або ушкодження товару поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від виду пошкодження або втрати, з моменту підписання даного договору та до закінчення строку зберігання.

Положеннями п. 3.1 Договору зберігання визначено, що поклажодавець зобов`язаний передати зберігачеві товар на зберігання протягом 5 днів після укладення цього договору за актом приймання-передачі; прийняти товар у зберігача, що повертається ним за актом приймання-передачі; поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення частини товару, який знаходиться на зберіганні, або всього майна з розірванням договору.

Згідно п. 4.3 Договору зберігання зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність товару з дати підписання і до закінчення строку дії договору. У випадку знищення, втрати або ушкодження товару, який зберігається, або його частини, зберігач зобов`язаний за свій рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного товару та/або сплатити вартість товару за ціною вказаною у п.1.1 договору.

За умовами п.4.5 Договору зберігання у випадку порушення зберігачем строків та порядку повернення товару, останній сплачує на користь поклажодавця штраф в розмірі 20% від суми заявки поклажодавця за кожен такий випадок.

Відповідно до п.6.1 Договору зберігання договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як убачається із Акту приймання-передачі товару, 16.12.2020 позивач передав на зберігання відповідачу товар - паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін (а. с. 21).

Відповідачем, на підставі заявок позивача від 18.02.2021 та 05.03.2021, частково повернуто товар на суму 20 700 грн в кількості 23 куб. м., що підтверджується актом звірки станом на 01.04.2021 (а. с. 22).

В подальшому, Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради звертався до відповідача з вимогами від 07.04.2021 № 166/1-15 та від 26.04.2021 № 188/1-15 про поставку товару в кількості 110,3 куб. м. на суму 99 270 грн, що перебуває на зберіганні в останнього на підставі договору від 16.12.2020 та акту від 16.12.2020.

Такі вимоги надіслані на електронну адресу відповідача зазначену у договорі та листом з описом вкладення до цінного листа № 4302453141366 (а. с. 23-28).

У вказаних вимогах позивач просив відповідача повернути переданий на зберігання зазначений вище товар, належний Волинському науковому ліцею-інтернату Волинської обласної ради, у термін до 15.04.2021 та 05.05.2021 відповідно.

Вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без реагування та відповіді.

16.06.2021 позивач звернувся з листом-актом наявності/відсутності товару на зберіганні згідно договору зберігання від 16.12.2020 з проханням повідомити протягом 2-х днів засобами електронного зв`язку про наявність/відсутність товару на зберіганні в повному обсязі, який надіслано на електронну адресу зберігача (а. с. 29-31).

Такий лист-акт залишено відповідачем без відповіді.

25.06.2021 Господарським судом Волинської області було видано судовий наказ №903/478/21 за заявою Волинського наукового ліцею інтернату Волинської обласної ради про стягнення з ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" 99 270 грн заборгованості та 227 грн судового збору, однак ухвалою суду від 15.07.2021 вказаний наказ було скасовано за заявою ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" (а. с. 32-34).

29.07.2021 позивач з метою досудового врегулювання спору вкотре звернувся до відповідача з вимогою № 356/1-15 про повернення товару згідно договору зберігання від 16.12.2020 або його вартості у грошовому еквівалентів у семиденний термін з дня отримання вимоги, однак відповідач залишив дану вимогу без реагування (а. с. 35-37).

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення 99 270 грн вартості товару та 20 % штрафу в розмірі 19 854 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ч.1 ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст.942 ЦК України, зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Положеннями ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

У відповідності до ст. 953 ЦК України, зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як зазначено вище, між Волинським науковим ліцеєм Волинської обласної ради та ТОВ "Агроенерготорф-Інвест" було укладено Договір зберігання від 16.12.2020 за яким поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору товар паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі товару, 16.12.2020 позивач передав на зберігання відповідачу товар - паливну деревину дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 куб. м. загальною ціною 119 970 грн.

Відповідач, на підставі заявок позивача від 18.02.2021 та 05.03.2021, частково повернув товар на суму 20 700 грн в кількості 23 куб. м., що підтверджується актом звірки станом на 01.04.2021.

В подальшому, позивач звертався до відповідача з вимогами від 07.04.2021 № 166/1-15 та від 26.04.2021 № 188/1-15 про поставку товару в кількості 110,3 куб м. на суму 99 270 грн, які були залишені відповідачем без реагування та відповіді.

Зокрема, вимога від 26.04.2021 надіслана на електронну адресу відповідача зазначену у договорі та листом з описом вкладення до цінного листа № 4302453141366.

Доводи апеляційної скарги, що вказаний опис вкладення містить недоліки, з огляду на що він є недопустимим доказом спростовуються таким.

Відповідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 27 у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

З наявного в матеріалах справи опису вкладення вбачається, що в ньому не вказано номер поштового відправлення, однак на ньому наявний календарний штемпель, підпис працівника поштового відділення, а такий недолік, як не зазначення номеру відправлення, в цьому випадку, не є суттєвим чи таким, що дасть підстави для визнання такого доказу неналежним.

Щодо відсутності повідомлення про вручення поштового відправлення №4302453141366, то суд бере до уваги, що направлення вказаної вимоги підтверджено наданим до матеріалів справи копіями описом вкладення з нанесенням на нього відбитку календарного поштового штампу, а оплата послуг поштового зв`язку підтверджується службовим чеком, що в сукупності дає підстави дійти висновку про відправлення такої поштової кореспонденції.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що при відстеженні поштового відправлення №4302453141366 на веб-сайті УДППЗ "Укрпошти", виникає помилка "Дані про відправлення за номером 4302453141366 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі".

Однак, відсутність інформації щодо такого відправлення на сайті Укрпошти на час розгляду цієї справи не може свідчити про не направлення такого відправлення, оскільки згідно з інформацією веб-сайту УДППЗ "Укрпошти", на ньому міститься застереження про те, що інформація про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації.

Окрім того, зі змісту бланку опису вкладення (ф. 107) вбачається, що у графа відправник має містити лише підпис.

Також, із наявного в матеріалах справи опису вкладення в графі "Найменування вкладення" вказано: "Вимога про поставку в строк до 05.05.21 р.". При цьому, такий же строк і вказано у самій вимозі від 26.04.2021. Тобто, таке зазначення, на переконання суду апеляційної інстанції, є достатнім для ідентифікування такої вимоги (про яку вказано в описі), як вимоги від 26.04.2021 № 188/1-5.

В той же час, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що вказане поштове відправлення на його адресу не надсилались, а матеріали справи, в свою чергу підтверджують надання позивачу послуг поштового зв`язку із відправлення вимоги від 26.04.2021 № 188/1-15.

Також, щодо вищевказаних доводів апеляційної скарги та інших про неналежне підтвердження надіслання вимог засобами електронного зв`язку, суд зазначає таке.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною 4 статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відповідності до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік обставин, які є предметом доказування у справі; перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Як вбачається із матеріалів господарської справи, відповідач у суді першої інстанції не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

При цьому, 18.10.2021 від відповідача, після закриття підготовчого провадження (29.09.2021), до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення, за змістом яких відповідач не заперечував щодо обставин надіслання йому, в тому числі, вимоги від 26.04.2021 № 188/1-5 не зазначалося.

Одночасно суд бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Окрім того, якщо взяти до уваги доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем, направленої позивачем поштової кореспонденції, то суд вважає за необхідне вказати, що неотримання відповідачем поштової кореспонденції, яка направлена на на вірну поштову адресу є виключно як суб`єктивною поведінкою останнього щодо отримання такої кореспонденції.

Підсумовуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги щодо надіслання вимог про поставку товару, спростовуються матеріалами справи, положеннями чинного законодавства та не приймаються судом апеляційної інстанції.

Також, як підтверджується матеріалами справи 16.06.2021 позивач звернувся з листом-актом наявності/відсутності товару на зберіганні згідно договору зберігання від 16.12.2020 з проханням повідомити протягом 2-х днів засобами електронного зв`язку про наявність/відсутність товару на зберіганні в повному обсязі, який надіслано на електронну адресу зберігача (а. с. 29-31). Такий лист-акт залишено відповідачем без відповіді.

Однак, всупереч умовам договору та положенням законодавства, не виконав свої зобов`язання, як зберігач та не повернув позивачу товар.

Більше того, після того, як поклажодавець звернувся до суду в порядку наказаного провадження і ним було отримано наказ, яким стягнуто зі зберігача вартість неповернутого товару, зберігач звернувся до суду із заявою про його скасування, яка була задоволена, а сам наказ, відповідно, скасований.

При цьому навіть після скасування такого наказу, зберігач не повернув поклажодавцю товар, не вчиняв дій, направлених на урегулювання відносин між сторонами.

В свою чергу, поклажодавець з метою досудового врегулювання спору, 29.07.2021 звернувся до відповідача з вимогою № 356/1-15 про повернення товару згідно договору зберігання від 16.12.2020 або його вартості у грошовому еквівалентів у семиденний термін з дня отримання вимоги, однак зберігач і цю вимогу залишив без жодного реагування.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін "обставина", а не "подія", що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що в спірних правовідносинах відповідач, як зберігач передатного позивачем (поклажодавцем) товару, діяв недобросовісно, з порушенням умов Договору зберігання та положень чинного законодавства, оскільки прийнявши на зберігання товар, не повернув його на неодноразові вимоги поклажодавця, а також продовжив ігнорування поклажодавця і після отримання судового наказу про стягнення вартості неповернутого товару (в подальшому скасованого), не вчинив жодних дій направлених або на повернення товару, або на сплату поклажодавцеві вартості такого товару.

Приписами статті 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Пунктом 1 частини першої статті 951 вказаного Кодексу передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Згідно п. 4.3 Договору зберігання зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність товару з дати підписання і до закінчення строку дії договору. У випадку знищення, втрати або ушкодження товару, який зберігається, або його частини, зберігач зобов`язаний за свій рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного товару та/або сплатити вартість товару за ціною вказаною у п. 1.1 Договору.

Вказаним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивач має право на вимагання повернення переданого на зберігання товару, а не стягнення його вартості, а також, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем не повернуто позивачу переданий останнім на зберігання товар, недоведення суду та неповідомлення позивачу про наявність товару, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 99 270 грн вартості неповернутого товару.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про штрафу у розмірі 19 854 грн, суд зазначає таке.

В силу ч. ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскаржуючи рішення суду в цій частині, скаржник зазначає, що в її задоволені має бути відмовлено з тих підстав, що вона є похідною, а також, з підстав ненастання строку повернення переданої на зберігання речі.

При цьому, вище вказано правомірність задоволення судом першої інстанції вимоги про стягнення 99 270 грн вартості неповернутого товару.

Також, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами (заявами на повернення товару), однак відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за Договором зберігання, а саме не повернув позивачу товар, що і стало підставою для задоволення позову в цій частині.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на положеннях Договору зберігання (п. п. 1.3, 4.5.) та нормах законодавства (ст. ст. 546, 547, 548, 549, 551, 610, 611, 612, 624, 627 ЦК України, ст. ст. 193, 199, 217, 230, 231 Господарського кодексу України) і вищенаведеними доводами апеляційної скарги, такі висновки не спростовуються.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 09.11.2021 у справі № 903/655/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроенерготорф-Інвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 09.11.2021 у справі № 903/655/21 без змін.

2. Справу № 903/655/21 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Мельник О.В.