Постанова
від 09.11.2021 по справі 906/1388/20
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 906/1388/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Гогусь В. О.,

за участю представників:

позивача - Андрушка І. П. (адвоката),

відповідача 1 - не з`явилися,

відповідача 2 - Кошліченка В. С. (адвоката),

відповідача 3 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хміль України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 (колегія суддів: Петухов М. Г. - головуючий, Гудак А. В., Мельник О. В.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2021 (суддя Тимошенко О. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хміль України"

до 1) Житомирської міської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житом", 3) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області,

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відкритого акціонерного товариства "Український концерн хмелярства "Укрхміль",

про визнання недійсними та скасування рішень, про визнання недійсним договору, про скасування державної реєстрації прав, про скасування реєстрації земельної ділянки, про спонукання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хміль України" (далі - ТОВ "Хміль України") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Житом" (далі - ТОВ "Житом"), Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), у якому позивач просив:

- визнати недійсним та скасувати пункт 1 в частині підпункту 11 Додатку 11, рішення 44 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 18.12.2018 "Про надання юридичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким ТОВ "Житом" був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: вул. Коростишівська, 47, орієнтовною площею 1, 0696 га, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості;

- визнати недійсним та скасувати пункт 1.7 рішення 44 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 23.04.2019 № 1452 "Про внесення змін до окремих рішень Житомирської міської ради", яким пункт 1, графу 4 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради від 18.12.2018 "Про надання юридичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким ТОВ "Житом" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: вул. Коростишівська, 47, в частині орієнтовно визначеної площі земельної ділянки, а саме: замість виразу "1,0696" читати "1,7249" у зв`язку із уточненням;

- визнати недійсним та скасувати пункт 1 в частині підпункту 2 Додатку 11, рішення 61 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 18.12.2019 № 1735 "Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктами земельних відносин", яким ТОВ "Житом" був затверджений проект із землеустрою щодо відведення та надання в користування земельної ділянки за адресою: вул. Коростишівська, 47, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022, форма користування - оренда 5 років;

- визнати недійсним укладений 28.02.2020 між ТОВ "Житом" та Житомирською міською радою договір оренди землі № 47 про надання в оренду земельної ділянки за адресою: вул. Коростишівська, 47 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022, строком на 5 років;

- визнати недійсним та скасувати пункт 1 в частині підпункту 4 Додатку 1, рішення 66 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 03.04.2020 № 1830 "Про надання дозволу юридичним особам на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення", яким ТОВ "Житом" був наданий дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: вул. Коростишівська, 47, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, визначеною площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022;

- визнати недійсним та скасувати пункт 6 рішення 72 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 09.10.2020 № 2037 "Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким внесено технічну правку в пункт 1.7 рішення міської ради від 23.04.2019 № 1452, а саме: замість - "пункт 1, графу 4 додатку до рішення Житомирської міської ради від 18.12.2018 № 1246", читати - "пункт 11, графу 4 додатку до рішення Житомирської міської ради від 18.12.2018 № 1318";

- визнати недійсним та скасувати пункт 5 в частині підпункту 2 Додатку 5, рішення 72 сесії 7 скликання Житомирської міської ради від 09.10.2020 № 2039 "Про затвердження документації із землеустрою та надання права користування земельними ділянками суб`єктам господарювання", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль", місце розташування: вул. Коростишівська, 47, м. Житомир, в межах м. Житомира площею 1,0696 га, що належало ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" на підставі Державного акта на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.1994 за № 253;

- скасувати державну реєстрацію права власності за Житомирською міською радою щодо земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2022678318101, за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47, площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022, яка була проведена 30.01.2020 державним реєстратором Шевченко Олександром Вікторовичем, Виконавчий комітет Житомирської міської ради Житомирської області, Житомирська обл., на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50963894 від 04.02.2020, номер запису про право власності/довірчої власності: 35326963;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права (право оренди земельної ділянки) за ТОВ "Житом", 10007, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47, код 42569823 щодо земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2022678318101, за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47, площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022, яка була проведена 10.03.2020 державним реєстратором Бондарчук Ніною Антонівною, Тетерівська сільська рада Житомирського району, Житомирська обл., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 51575676 від 12.03.2020, номер запису про інше речове право: 35898061;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,7249 га за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022, в Державному земельному кадастрі із скасуванням кадастрового номера;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Житомирській області поновити державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:01:001:0007 площею 1,0696 га з поновленням запису в Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:01:001:0007 площею 1,0696 га;

- зобов`язати Житомирську міську раду усунути перешкоди у користуванні ТОВ "Хміль України" земельною ділянкою в межах м. Житомира площею 1,0696 га, за адресою: Житомирська область, місто Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47 (колишній провулок 4-й Старокиївський), шляхом відновлення її меж відповідно до Державного акта на право постійного користування серія ЖТ від 28.12.1994;

- зобов`язати ТОВ "Житом" усунути перешкоди у користуванні ТОВ "Хміль України" земельною ділянкою в межах м. Житомира площею 1,0696 га, за адресою: Житомирська область, місто Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47 (колишній провулок 4-й Старокиївський), шляхом відновлення її меж відповідно до Державного акта на право постійного користування серія ЖТ від 28.12.1994.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нежитлові приміщення, які придбали позивач та відповідач знаходяться на земельній ділянці, що перебувала на праві постійного користування у попереднього власника приміщень - ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" відповідно до Державного акта на право постійного користування серії ЖТ від 28.12.1994. Позивач вважав, що до нього та відповідача перейшло право користування всією земельною ділянкою, порядок користування якою між новими власниками приміщень не встановлювався. На думку позивача, Житомирська міська рада прийняла ряд рішень та вчинила ряд дій, які призвели до порушень прав позивача на користування земельною ділянкою, яка до цього часу перебувала в постійному користуванні ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.04.2021, зміненим постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 шляхом доповнення мотивувальної частини рішення у редакції цієї постанови, у справі № 906/1388/20 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ "Хміль України" до Житомирської міської ради, ТОВ "Житом", ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про визнання недійсними та скасування рішень, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації прав, скасування реєстрації земельної ділянки, спонукання до вчинення дій.

2.2. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що оспорювані ТОВ "Хміль України" рішення Житомирської міської ради, договір оренди землі та реєстраційні дії не могли порушити будь-яке право позивача, оскільки він не є ні власником відповідної земельної ділянки, щодо якої приймалися відповідні рішення та укладався договір оренди, ні землекористувачем такої земельної ділянки. Суд констатував, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки дії відповідачів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:01:001:0007 (1810136600:01:001:0022) не порушують права позивача. Тому, за висновком суду, не підлягають задоволенню і інші позовні вимоги (про зобов`язання вчинення певних дії), оскільки вони є похідними від вимог про визнання недійсними та скасування рішень, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації прав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.04.2021 у справі № 906/1388/20, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Хміль України" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу № 906/1388/20 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Хміль України" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Хміль України", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадках.

Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 01.09.2020 у справі № 925/362/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 692/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 15, 21 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18. Також скаржник звертає увагу, що накладений в межах кримінального провадження арешт на майно боржника є в будь-якому випадку, перешкодою для прийняття будь-яких рішень щодо такого майна. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц. Також скаржник зазначає, що судами не були враховані висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.

Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, а саме щодо визначення правової долі земельної ділянки, на якій розміщувався цілісний майновий комплекс, у випадку переходу права власності на об`єкти нерухомого майна цілісного майнового комплексу до кількох власників. Враховуючи, що на цілісний майновий комплекс поширюється режим складної речі, на думку скаржника, кожен із власників частини нерухомого майна цілісного майнового комплексу фактично має однакові (рівні) права на всю земельну ділянку цілісного майнового комплексу в цілому, а не на певну її частину, оскільки земельна ділянка цілісного майнового комплексу "обслуговувала" всі складові частини (об`єкти нерухомого майна) цілісного майнового комплексу та не була поділена на частини. При цьому скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не було досліджено та надано оцінки доказам у справі.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Хміль України" ліквідатор ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувані судові рішення. Ліквідатор ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" зазначає, що ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" було протиправно позбавлено права постійного користування земельною ділянкою на вул. Коростишівській, буд. 47 (колишній провулок 4-й Старокиївський) у місті Житомир. Як вбачається з матеріалів справи, замість архівної земельної ділянки кадастровий номер: 810136600:01:001:0007 в 2019 році була сформована нова земельна ділянка кадастровий номер: 1810136600:01:001:0022 площею 1,7249 га, в яку повністю ввійшла архівна земельна ділянка кадастровий номер: 1810136600:01:001:0007 площею 1,0696 га, та було додано земельну ділянку площею 0,6553 га. Жодних будівельних споруд, які належать чи належали ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" на вказаній земельній ділянці не розташовувалось. За таких обставин Житомирська міська рада незаконно, без проведення відповідного конкурсу, передала в оренду ТОВ "Житом" частину земельної ділянки площею 0,6553 га, яка не належала раніше ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" та на якій жодного майна як ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль", так і ТОВ "Житом" не знаходилось/знаходиться.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Хміль України" ТОВ "Житом" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. ТОВ "Житом" зазначає, що апеляційний господарський суд правильно зазначив, що оспорювані ТОВ "Хміль України" рішення Житомирської міської ради, договір оренди землі та реєстраційні дії не могли порушити будь-яке право позивача, оскільки він не є ні власником відповідної земельної ділянки щодо якої приймалися відповідні рішення та укладався договір оренди, ні землекористувачем такої земельної ділянки.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 460 від 26.08.1994 Державному виробничо-технічному центру хмелярства "Укрхміль" (правонаступником якого є третя особа ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль") надано в постійне користування земельну ділянку площею 3,3588 га за адресою: хут. Затишшя, вул. Хлібна, 27.

4.2. 28.12.1994 Державному виробничо-технічному центру хмелярства "Укрхміль" видано Державний акт серії ЖТ на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,6772 га. В акті зазначено, що він виданий на підставі рішення міської ради від № 460 від 26.08.1994.

4.3. Розпорядженням Житомирської РДА № 722 від 16.11.2005 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складанню договору оренди ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" на території Вересівської сільської ради. Передано ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 2,2830 га, для обслуговування виробничої бази на території Вересівської сільської ради, шляхом укладення договору оренди землі.

4.4. Господарськими судами попередніх інстанцій констатовано, що на вказаних земельних ділянках знаходились нежитлові приміщення, які належали ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль", які через низку правочинів перейшли у власність позивача та відповідача.

4.5. Судами зазначено, що 30.10.2018 між ТОВ "Мідас-Компанія" (продавець) та ТОВ "Хміль України" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу приміщення, за умовами якого продавець передає у власність покупцю приміщення складу №№ 1-3, 1-4, 1-5,1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-0 літ. "Ж" загальною площею 1 063,9 м 2 , що розташоване за адресою: Житомирська область, м. Житомир, вул. Коростишівська, 47 (далі - приміщення), а покупець приймає у власність (купує) приміщення і сплачує ціну відповідно до умов цього договору купівлі-продажу (пункт 1.1).

4.6. За умовами абзацу 2 пункту 1.2 договору купівлі-продажу відчужуване приміщення розташоване на земельній ділянці площею 2,283 га, кадастровий номер 1822081200:04:000:0005, яка не перебуває у власності продавця.

4.7. Судами констатовано, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за параметрами запиту: Житомир, вул. Коростишівська, 47 вбачається, що за цією адресою знаходиться:

- приміщення площею 3532 м 2 , реєстраційний номер 950445618101, яке належить відповідачу, власність зареєстрована 24.10.2018;

- приміщення площею 1063,9 м 2 реєстраційний номер 318969818101, яке належить позивачу, власність зареєстрована 30.10.2018.

4.8. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за параметрами запиту: права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, 950445618101, під реєстраційним номером 950445618101 зареєстрований майновий комплекс виробничих будівель, загальною площею 3 532 м 2 , складовими частинами якого є: склад контори "А"; вагова "Б"; гараж закритого типу "В"; гараж на два бокси "Г1"; столярна майстерня "Д"; матеріальний склад "Ж"; лісопильний цех "З"; ТП "И"; вбиральня "У", пожежна водойма "К". Власник - ТОВ "Житом". Адреса: Житомир, вул. Коростишівська, 47.

4.9. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за параметрами запиту: права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, 950445618101, під реєстраційним номером 318969818101 свідчить, що зареєстровані приміщення складу №№ 1-3, 1-4, 1-5,1-6, 1-7, 1-8, 1-9,1-0 літ. "Ж" загальною площею 1 063,9 м 2 . Власник - ТОВ "Хміль України". Адреса: Житомир, вул. Коростишівська, 47.

4.10. Судами зазначено, що позивач стверджує, що земельна ділянка площею 3,3588 га, яка була виділена рішенням міської ради у 1994 році, складалась із двох земельних ділянок: кадастровий номер 1822081200:04:000:0005, площею 2,283 (2,2892) га, та кадастровий номер 1810136600:01:001:0007, площею 1,0696 га, яка на цей момент архівна. На підтвердження своїх доводів позивач посилається на висновок експерта Свістунова Ігоря Сергійовича № 1077/02-2021 від 11.02.2021, в якому експерт вважає за можливе зробити висновок, що складовими частинами ділянки площею 3,3588 га, яка була надана в користування вказаним рішенням міської ради, є земельні ділянки з кадастровими номерами 1822081200:04:000:0005 та 1810136600:01:001:0007. Також позивач зазначає, що замість архівної земельної ділянки з кадастровим номером: 810136600:01:001:0007 в 2019 році була сформована нова земельна ділянка кадастровий номер: 1810136600:01:001:0022, площею 1,7249 га, в яку повністю увійшла архівна земельна ділянка кадастровий номер: 1810136600:01:001:0007, площею 1,0696 га. При цьому таке твердження позивача підтверджується вказаним висновком експерта.

4.11. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Житомирської міської ради № 1318 від 18.12.2018 ТОВ "Житом" був наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: вул. Коростишівська, 47, орієнтовною площею 1,0696 га. Рішенням Житомирської міської ради № 1452 від 23.04.2019 уточнено орієнтовну площу, а саме: замість виразу 1,0696 га вважати 1,7249 га.

4.12. Судами констатовано, що рішенням Житомирської міської ради № 1735 від 18.12.2019 ТОВ "Житом" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: вул. Коростишівська, 47, площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022.

4.13. 28.02.2020 між ТОВ "Житом" (орендар) та Житомирською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі № 47, за умовами якого орендодавець надає, орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою: м Житомир, вул. Коростишівська, 47 (пункт 1 договору).

4.14. Відповідно до умов договору оренди землі № 47 в оренду надається земельна ділянка загальною площею 1,7249 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,1665 га, під проїздами, проходами та площадками - 1,5584 га. На земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна - майновий комплекс виробничих будівель, а також інші об`єкти інфраструктури - електромережа. Кадастровий номер земельної ділянки 1810136600:01:001:0022. Договір укладено на 5 років.

4.15. Рішенням Житомирської міської ради № 1830 від 03.04.2020 ТОВ "Житом" надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (з метою її купівлі) площею 1,7249 га, кадастровий номер 1810136600:01:001:0022.

4.16. Суди також установили, що рішенням Житомирської міської ради № 2039 від 09.10.2020 припинено право користування земельними ділянками відповідно до додатку 5, в т. ч. ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль" (стара назва - Український державний виробничо-технічний центр хмелярства "Укрхміль"), вул. Коростишівська. 47 (стара назва пров. 4 Старокиївський) м. Житомир, в межах м. Житомира площею 1,0696 га, що належало останньому на підставі Державного акта на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 28.12.1994 № 253.

4.17. Звертаючись до суду із позовом в цій справі, позивач наголошував, що ТОВ "Хміль України" та ТОВ "Житом" як власники нерухомого майна за адресою: м. Житомир, вул. Коростишівська, буд. 47 (колишній провулок 4-й Старокиївський), мають рівні права на земельну ділянку площею 3,3588 (3,91) га, а тому отримання такої земельної ділянки в користування лише ТОВ "Житом", порушує права ТОВ "Хміль України" як власника нерухомого майна, яке також розміщене на цій земельній ділянці. ТОВ "Хміль України" вважає, що внаслідок дій відповідачів частина земельної ділянки площею 3,3588 (3,91) га була передана Житомирською міською радою лише ТОВ "Житом", без врахування прав ТОВ "Хміль України", а тому позивач позбавлений прав на таку земельну ділянку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Хміль України" про визнання недійсними та скасування рішень, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації прав, скасування реєстрації земельної ділянки, спонукання до вчинення дій.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є прийняття рішень та вчинення дій Житомирською міською радою, які призвели до порушень прав позивача на користування земельною ділянкою, котра до цього перебувала в постійному користуванні ВАТ "Український концерн хмелярства "Укрхміль".

5.4. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.5. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.6. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.7. Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.8. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.9. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.10. Також Верховний Суд зазначає, що частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.11. Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України установлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

5.12. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.13. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.14. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.15. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.16. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.17. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення , оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.18. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.19. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.20. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

5.21. Крім того, відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

5.22. Положеннями частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

5.23. Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.24. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.25. З урахуванням наведених законодавчих положень, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, дійшов висновку про те, що оспорювані ТОВ "Хміль України" рішення Житомирської міської ради, договір оренди землі та реєстраційні дії не могли порушити будь-яке право позивача, оскільки він не є ні власником відповідної земельної ділянки щодо якої приймалися відповідні рішення та укладався договір оренди, ні землекористувачем такої земельної ділянки.

5.26. ТОВ "Хміль України" не погоджується із такими висновками, а тому звернулося із касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення в цій справі. Водночас ТОВ "Хміль України", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, скаржник також посилається на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права у передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадках.

5.27. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.28. Касаційну скаргу із посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11, від 22.05.2019 у справі № 914/1104/18, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19, від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 01.09.2020 у справі № 925/362/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 692/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 15, 21 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18. Також скаржник звертає увагу, що накладений в межах кримінального провадження арешт на майно боржника є, в будь-якому випадку, перешкодою для прийняття будь-яких рішень щодо такого майна. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц. Також скаржник зазначає, що судами не були враховані висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17.

5.29. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.30. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.31. Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

5.32. Верховний Суд установив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "отже, законодавство, яке діяло станом на час прийняття рішення № 394/8678 та укладення спірного договору оренди встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою; наведені вище земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній".

5.33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови про те, що: "перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16)".

5.34. Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника на ці правові висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки суди, розглядаючи цю справу по суті заявлених позовних вимог, установили, що позивач не є ні власником відповідної земельної ділянки щодо якої приймалися відповідні рішення та укладався договір оренди, ні землекористувачем такої земельної ділянки. Тому Верховний Суд констатує, що зміст оскаржуваної постанови не суперечить наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

5.35. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди не врахували висновки, які викладено у постанові Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 та постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 02.09.2020 у справі № 918/194/19 про те, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Також скаржник вважає, що суди не врахували правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц про те, що право постійного користування земельною ділянкою зберігається до його належного переоформлення.

5.36. Проте у цій справі суди установили, що відповідно до укладеного між ТОВ "Мідас-Компанія" та ТОВ "Хміль України" договору купівлі-продажу, відчужуване приміщення розташоване на земельній ділянці площею 2,283 га, кадастровий номер 1822081200:04:000:0005, яка не перебувала у власності продавця. При цьому суди у своїх рішеннях констатували, що до позивача не перейшло право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1822081200:04:000:0005, натомість позивач отримав право вимагати оформлення користування такою земельною ділянкою відповідно до титулів, які визначені законом, право постійного користування до яких не входить. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що зміст оскаржуваної постанови не суперечить наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

5.37. Водночас Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц за позовом про стягнення 77 456,99 грн збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 за позовом про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу у сумі 36 101,67 грн та постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 925/362/19 за позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц за позовом про стягнення з позичальника заборгованості у розмірі 367 307,70 грн, від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц за позовом про зняття арешту з нерухомого майна, від 16.10.2018 у справі № Б-50/112-09 за заявою про визнання банкрутом, від 11.04.2019 у справі №926/1307-б/15 за заявою про визнання банкрутом, від 24.04.2018 у справі № 910/10369/15 за позовом про визнання недійсним результатів аукціону з продажу майна банкрута та договору купівлі-продажу в межах справи про банкрутство, від 18.04.2019 у справі № 1-23-32/135-08-4825 за заявою про визнання банкрутом, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги в межах справи про банкротство, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 за позовом про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, визнання права власності на земельну ділянку, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 за позовом про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку недійсним , оскільки зазначені судові справи відрізняються від справи, яка розглядається, предметом позовів, установленими фактичними обставинами, підставами позову та змістом позовних вимог, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин у цій справі та справах, про які зазначає скаржник.

5.38. Верховний Суд також відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що господарські суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували положення статей 15, 21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та не врахували висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, про те, що: "рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено".

5.39. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статей 15, 21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить наведеним висновкам Верховного Суду. При цьому судами була надана оцінка способу захисту позивача, проте відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку тим, що оспорювані ТОВ "Хміль України" рішення Житомирської міської ради, договір оренди землі та реєстраційні дії не могли порушити будь-яке право позивача, оскільки, за висновками судів, позивач не є ні власником відповідної земельної ділянки щодо якої приймалися відповідні рішення та укладався договір оренди, ні землекористувачем такої земельної ділянки.

5.40. Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у справах, на які посилається ТОВ "Хміль України", та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, різних предметів позовів, підстав позову та змісту позовних вимог, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах. Крім того, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суд ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена відповідно до наведених висновків.

5.41. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.42. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

5.43. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам касаційної скарги, Верховний Суд визнає такі доводи необґрунтованими та передчасними, з огляду на таке. Верховний Суд зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях посилалися на зазначені норми права, цитували положення статті 377 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у відповідних редакціях), проте суди не мотивували свої рішення цими нормами права та не застосовували їх, оскільки дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з тим, що оспорювані позивачем рішення Житомирської міської ради, договір оренди землі та реєстраційні дії не могли порушити будь-яке право позивача, оскільки він не є ні власником, ні користувачем такої земельної ділянки. Водночас судом констатовано, що позивач отримав право вимагати оформлення користування земельною ділянкою відповідно до титулів, які визначені законом.

5.44. Зазначені обставини свідчать про передчасність та відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

5.45. За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.46. На думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи.

5.47. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.48. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.49. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.50. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.51. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення.

5.52. Також Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішень про відмову у задоволенні позовних вимог.

5.53. Крім того, Верховний Суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій не виконали вимог процесуального права щодо всебічного з`ясування обставин справи, а тому ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог процесуального законодавства.

5.54. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.55. Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги в сукупності не спростовують правильного висновку апеляційного господарського про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.56. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.57. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хміль України" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 у справі № 906/1388/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв

Дата ухвалення рішення09.11.2021
Оприлюднено22.11.2021

Судовий реєстр по справі —906/1388/20

Постанова від 09.11.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 02.11.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 06.10.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 06.10.2021

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Тимошенко О. М.

Постанова від 30.08.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

Ухвала від 10.08.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

Ухвала від 09.08.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

Ухвала від 09.08.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

Ухвала від 01.07.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

Ухвала від 20.05.2021

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Петухов М.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні