Постанова

від 11.11.2021 по справі 369/2578/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 369/2578/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12485/2021

Головуючий у суді першої інстанції: Дубас Т.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.,

при секретарі - Лащевській Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Обслуговуючий кооператив житлово-будівельний кооператив Марін-Бідлер-Київ , про визнання майна, набутого під час шлюбу, особистою власністю

та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житлово-будівельний кооператив Марін-Бідлер-Київ , Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , в особі представника за законом - матері дитини ОСОБА_2 , про визнання майна, набутого під час шлюбу, особистою власністю,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2021 року,

встановив:

у лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень від 06.08.2019) просив визнати за ним право особистою приватної власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 536 550 грн.

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 453 796 грн. 50 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2021 року позов було задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Зустрічний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині вирішення вимог первісного позову про стягнення з ОСОБА_2 на його користь грошових коштів та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він з 20 серпня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Під час шлюбу на ім`я дружини - ОСОБА_2 було оформлено таке майно:

- нежиле приміщення загальною площею 15,4 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- пайовий внесок (пай) в Обслуговуючому кооперативі житлово-будівельному кооперативі Марін-Бідлер-Київ , (ідентифікаційний номер 34023958) для спорудження житлової квартири АДРЕСА_2 , котеджне містечко Grand Villas .

Вказане майно було придбано за рахунок його особистих коштів, які він отримав в результаті продажу 20.04.2017 належної йому кв. АДРЕСА_3 в сумі 940 000 грн.

В зв`язку з цим він просив визнати за ним право особистої приватної власності на нежиле приміщення АДРЕСА_4 ; право вимоги передачі майнового права на квартиру з будівельним АДРЕСА_5 , котеджне містечко Grand Villas , а також визнати його пайовиком на вказану квартиру за договором про внесення паю, укладеного між ОСОБА_2 та Обслуговуючим кооперативом житлово-будівельним кооперативом МАРІН-БІЛДЕР-Київ .

В серні 2019 року позивач подав заяву про зміну предмета позову та просив визнати за ним право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_4 та стягнути з ОСОБА_2 на його користь кошти в сумі 536 550 грн., які вона отримала після розірвання Договору №27/04/КВ-30/5 від 27.04.2017 з Обслуговуючим кооперативом житлово-будівельним кооперативом МАРІН-БІЛДЕР-КИЇВ .

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 вказувала, що з 20 серпня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 їх родині матір ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подарувала кв. АДРЕСА_3 . Вказана квартира була продана за її згодою за договором купівлі-продажу від 20.04.2017 за 937 793 грн. Вказані кошти було частково витрачено на придбання нежилого приміщення АДРЕСА_4 вартістю 15 100 грн.; автомобіль марки Ford Fiesta , 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , придбаний 31.10.2017 вартість 148 115 грн., який залишився у розпорядженні ОСОБА_1 . Таким чином її частка в коштах, отриманих від продажу квартири становить 387 289 грн., а з урахуванням її частки в праві власності на автомобіль, який залишився у власності ОСОБА_1 , вона вважала, що з ОСОБА_1 має бути стягнуто на її користь кошти в сумі 453 796 грн. 50 коп., які є її особистою приватною власністю.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2021 року позов було задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Зустрічний позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на нежиле приміщення АДРЕСА_4 та в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 сторонами по справі не оскаржується та судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 , виходив з того, що сторони визнали факт набуття нежилого приміщення АДРЕСА_4 вартістю 15 100 грн. за кошти, які є його особистою приватною власністю. Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення на користь позивача з ОСОБА_2 коштів в сумі 536 550 грн., які вона отримала в результаті розірвання 22.01.2019 Договору №27/04/КВ-30/5 від 27.04.2017 з Обслуговуючим кооперативом житлово-будівельним кооперативом МАРІН-БІЛДЕР-КИЇВ , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що вказані кошти є його особистою приватною власністю.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення стст.57, 61, 65 СК України, ст. 16, 177, 179, 181, 316 ЦК України.

Як видно з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20.08.2010 серія НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 травня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до пп. 2 та 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За положеннями ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена (чч. 1-3 ст. 65 СК України).

26.01.2011 за договором дарування, посвідченим Державним нотаріусом дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Ловчинською Л.А., ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

20.04.2017 за договором Купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_6 купила належну йому особисто двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за ціною 940 000 гривень.

27.04.2017 між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за яким ОСОБА_2 купила нежиле приміщення АДРЕСА_4 за 15 100 грн. Відповідно до п. 14 вказаного Договору покупець стверджує, що на момент укладення цього договору перебуває у шлюбі, підпис її чоловіка на заяву про згоду на укладення цього договору засвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. 26.04.2017.

27.04.2017 між Обслуговуючим кооперативом житлово-будівельним кооперативом МАРІН-БІЛДЕР-КИЇВ та ОСОБА_2 було укладено Договір №27/04/КВ-30/5 про внесення паю, загальний розмір якого становить 536 550 грн. Вказаний Договір було розірвано відповідно до Додаткової угоди №1 від 22.01.2019 та повернуто ОСОБА_2 внесені кошти.

Доводи, викладені представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, про те, що відсутні докази щодо інших джерел походження коштів у ОСОБА_2 , висновків суду першої інстанції не спростовують.

Кошти в сумі 940 000 грн. були набуті ОСОБА_1 20.04.2017 в результаті продажу належної йому квартири АДРЕСА_3 . Вказаними коштами ОСОБА_1 розпорядився не в своїх особистих інтересах, а в інтересах сім`ї, погодивши укладення від імені ОСОБА_2 . Договору купівлі-продажу нежилого приміщення та внесення пайового внеску з метою набуття квартири для проживання сім`ї. Тому заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про визнання вказаних коштів його особистою приватною власністю та стягнення їх з ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Посилання апелянта на правовий висновок, який міститься в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2018(справа №711/5108/17) не впливає на висновок суду в оскаржуваному рішенні, оскільки у вказаній справі позивачем було заявлено вимогу про визнання квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя та про поділ вказаної квартири. В постанові було дано тлумачення статті 60 СК України згідно якого законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зробив суперечливий висновок, задовольняючи вимогу про визнання права власності на нежиле приміщення та відмовляючи у визнанні права власності на пайовий внесок, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Слід зазначити, що кошти, внесені ОСОБА_2 в якості пайового внеску, були набуті нею внаслідок розпорядження її чоловіком на той час своїми особистими коштами.

Зустрічний позов ОСОБА_2 заявила не про поділ спільного сумісного майна подружжя, а про визнання майна її особистою приватною власністю, хоча і посилалась на обставини набуття нерухомого майна та автомобіля за рахунок спільних сумісних коштів подружжя.

Також сторони по справі не оскаржують рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежиле приміщення, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості змінити рішення в цій частині.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог зустрічного позову сторонами по справі не оскаржувалось і тому підстави для його перевірки судом апеляційної інстанції відсутні. Таким чином, ухвалене по даній справі рішення не позбавляє сторони по справі права звернутись до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2021 року.

Головуючий

Судді