Постанова

від 09.11.2021 по справі 235/1195/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 235/1195/20

провадження № 61-11149св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне підприємство «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року у складі судді Хмельової С. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області (далі КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області) про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2019 року він був прийнятий на роботу до КП «Муніципальна служба правопорядку» на посаду провідного інспектора згідно з наказом № 4к від 02 липня 2019 року.

Зазначав, що 31 січня 2020 року він дізнався, що його звільнено з роботи 31 січня 2020 року на підставі наказу № 1к від 31 січня 2020 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули 11 грудня 2019 року та 31 січня 2020 року. 03 лютого 2020 року він отримав копію наказу про звільнення та подав відповідачу заяву про його скасування.

Стверджував, що 29 січня 2020 року між ним та Міністерством оборони України укладено контракт. 11 грудня 2019 року та 31 січня 2020 року, він не здійснював прогули, оскільки 11 грудня 2019 року виконував трудові обов`язки, а з 12 грудня 2019 року по 31 січня 2020 року знаходився на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АДК № 992687. Підстави для звільнення, які наведені в наказі, є незаконними та надуманими. Фактичною підставою для звільнення, на його думку, є те, що в період з 11 листопада 2019 року до 10 грудня 2019 року (включно) він знаходився на навчальних зборах відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вже під час проходження зборів керівник КП «Муніципальна служба правопорядку» в ультимативній формі вимагав від нього написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Підтвердженням того, що він 11 грудня 2019 року не здійснював прогул є також те, що в грудні 2019 року він отримав від керівництва повідомлення про вивільнення в зв`язку зі скороченням. Унаслідок незаконного звільнення з роботи він тимчасово був позбавлений частини свого доходу, крім того сам факт порушення його прав спричинив дискомфорт, занепокоєння та обурення.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

-- визнати незаконним та скасувати наказ № 1к від 31 січня 2020 року про його звільнення з 31 січня 2020 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України;

-- поновити його на посаді провідного інспектора або на рівнозначній посаді КП «Муніципальна служба правопорядку»;

-- стягнути з КП «Муніципальна служба правопорядку» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення з 31 січня 2020 року по день ухвалення рішення суду;

-- стягнути 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди;

-- відшкодувати понесені судові витрати та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн;

-- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць та поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області від 31 січня 2020 року № 1к про звільнення провідного інспектора ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, до якого внесено зміни наказом від 13 березня 2020 року № 7к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інспектора КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області з 11 грудня 2019 року.

Стягнуто з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 11 грудня 2019 року до 20 серпня 2020 рокуу розмірі 120 480,66 грн.

Стягнуто з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Стягнуто з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір, в розмірі 980,93 гривень.

Стягнуто з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000 гривні.

Стягнуто з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь держави судовий збір в розмірі 840, 80 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах виплати за один місяць та поновлення на роботі звернуто до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що фактично для звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, відповідач вказує два порушення, це прогули 11 грудня 2019 року та 31 січня 2020 року. Про ці дати велась розмова на загальних зборах трудового колективу 31 січня 2020 року, де і було рекомендовано керівнику звільнити ОСОБА_1 за прогули без поважних причин. Разом з тим, не приймаючи до оплати листки непрацездатності, відповідач в подальшому враховує, що ОСОБА_1 не стає до роботи 31 січня 2020 року, а продовжує хворіти, тому вносить зміни до первісного наказу та визначає дату звільнення 11 грудня 2019 року. Акт про відсутність на робочому місці складено 24 грудня 2019 року. В цьому акті не вказано про те, де саме був відсутній ОСОБА_1 на рейді у парку чи в робочому кабінеті, не вказано про отримання будь-яких нарядів чи завдань від керівництва, які не виконав позивач. Отже, при винесенні наказу про звільнення позивача відповідачем було допущено неточності, наказ прийнято передчасно, належно не перевірено обставини та не встановлено в повному обсязі події, які мали місце 11 грудня 2019 року.

Оскільки, після звернення позивача до суду з позовом про визнання наказу № 1к від 31 січня 2020 року незаконним та його скасування, відкриття судом провадження у справі, відповідачем було видано наказ № 7к від 13 березня 2020 року про внесення змін до оскаржуваного наказу, суд вважав за необхідне у резолютивній частині рішення суду вказати, що наказ № 1к від 31 січня 2020 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню з урахуванням змін внесених наказом № 7к від 13 березня 2020 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року апеляційну скаргу КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області задоволено частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інспектора КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 31 січня 2020 року на 11 лютого 2020 року.

Компенсовано КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 783, 40 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1214св21).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області задоволено частково.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у частині визнання незаконним та скасування наказу КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області від 31 січня 2020 року № 1к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інспектора КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області у редакції постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки наказ про звільнення було винесено 31 січня 2020 року після того, як 29 січня 2020 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби, отже, відповідач звільнив позивача з порушенням частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З огляду на зазначене, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 1к від 31 січня 2020 року та поновлення позивача на посаді провідного інспектора КП «Муніципальної служби правопорядку» Покровської міської ради Донецької області з 11 грудня 2019 року є обґрунтованими.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що районним судом правильно визначено до стягнення розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 120480,66 грн, з якої підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

Суд апеляційної інстанції вважав правильними висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу у розмірі 500 грн за незаконне звільнення.

Оскільки матеріали справи містять договір про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом, розрахунок витрат на правову допомогу, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру, згідно якої адвокатом в оплату за надані послуги була отримана сума у розмірі 3 000 грн, відтак, позивачем доведено понесені ним витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області мотивована тим, що обставинами справи доведено, що ОСОБА_1 в період з 11 грудня 2019 року (коли залишив роботу) до 29 січня 2020 року (час укладення контракту про проходження військової служби у Збройних силах) ухилявся від закінчення спеціального розслідування комісією, створеною на підприємстві відповідача, зі встановлення причин прогулу, скористався цим часом для укладення контракту і таким чином ухилився від покарання за порушення трудової дисципліни.

Посилається на те, що трудові відносини з позивачем були припинені з 11 грудня 2019 року (з останнього дня виходу на роботу), контракт на військову службу підписано 29 січня 2020 року, тому рішення роботодавця не суперечить положенням частини третьої статті 119 КЗпП України, а наслідком звільнення працівника в період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 163/1714/16-ц (провадження № 61-10341св18), що був застосований апеляційним судом в оскаржуваній постанові (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Малиновський Д. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, отже, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін. При цьому просить стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн, які складаються витрат на підготовку та направлення відзиву на касаційну скаргу.

Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про незаконність його звільнення та наявність підстав для поновлення його на посаді провідного інспектора КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області є правильними та не підлягають зміні.

Вважає, що справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявником не наведено підстав, передбачених частинами третьою-шостою статті 403 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 03 липня 2019 року прийнято на посаду провідного інспектора КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради.

Відповідно до повідомлення військового комісару Покровсько-Ясинуватського ОМВК від 11 листопада 2019 року, молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 призвано на навчальні збори та направлено для проходження зборів до Покровсько-Ясинуватського ОМВК з 11 листопада до 11 грудня 2019 року.

Згідно з витягом із наказу військового комісара від 10 грудня 2019 року за № 286 ОСОБА_1 з 10 грудня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

11 грудня 2019 року ОСОБА_1 повернувся на робоче місце до виконання своїх трудових обов`язків.

Відповідно до наказу № 1к від 31 січня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » , виданого начальником КП «Муніципальна служба правопорядку», провідний інспектор КП «Муніципальна служба правопорядку» ОСОБА_1 був відсутній на роботі 11 грудня 2019 протягом робочого дня 7 годин та 30 січня 2020 року протягом робочого дня 3 години. Підстави: доповідна записка інспектора ОСОБА_2 , доповідна записка заступника начальника ОСОБА_3 , акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, протокол загальних зборів трудового колективу. З наказом ознайомлений 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 (підпис).

Згідно з листками непрацездатності ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 12 грудня 2019 року до 30 січня 2020 року (том 1, а. с. 88-92).

Наказом № 7к від 13 березня 2020 року «Про внесення змін до наказу № 1 від 31 січня 2020 року » внесено зміни до наказу від 31 січня 2020 року № 1 к «Про звільнення ОСОБА_1 »: 1.1. у вступній частині виключено речення «та 31 січня 2020 року протягом робочого дня 3 години» та пункт 1 викладено у наступній редакції: ОСОБА_1 , провідного інспектора звільнити з роботи 11 грудня 2019 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення районного суду, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників.

При цьому КЗпП України визначає можливість працівнику оскарження наказу про його звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення на роботі

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Частиною третьою статті 40 КЗпП України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Встановлено, що в період з 12 грудня 2019 року до 30 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, а відповідно до витягу з наказу від 29 січня 2020 року № 25 з молодшим лейтенантом запасу ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України та призначено офіцером відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Покровсько-Ясинуватського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області, ВОС 2904003 (том 1, а. с. 18, 88-92).

Звільнення ОСОБА_1 відбулося 31 січня 2020 року на підставі відповідного наказу, що є предметом оскарження.

Встановивши, що позивач з 29 січня 2020 року був зарахований до списків особового складу Збройних Сил України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність наказу начальника КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області від 31 січня 2020 року № 1к про звільнення провідного інспектора ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (зі змінами від 13 березня 2020 року № 7к) та наявність підстав для його скасування, оскільки роботодавець має право звільнити працівника на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗПП України лише з урахуванням застережень, викладених у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України, а також з дотриманням гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Перебування ОСОБА_1 з 12 грудня 2019 року до 30 січня 2020 року на лікарняному виключало можливість його звільнення у цей період на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки на нього розповсюджувалися гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України.

Зазначення в оскаржуваному наказі про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 11 грудня 2019 року та 31 січня 2020 року, як ознака порушення трудового законодавства та наявність підстав для звільнення за прогул, є неправильним, оскільки встановлено, що у ці дні позивач був тимчасово непрацездатний.

Крім того, 29 січня 2020 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, що не могло позбавити його можливості укласти контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зміни рішення районного суду в мотивувальній частині щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області від 31 січня 2020 року № 1к.

Отже, апеляційний суд на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням норм трудового законодавства, оскільки на позивача розповсюджувалися гарантії від незаконного звільнення, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 11 грудня 2019 року до 20 серпня 2020 року

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно із пунктом 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період часу з 11 грудня 2019 року до 20 серпня 2020 року у розмірі 120480,66 грн, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зазначена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки вказана сума вирахувана безпосередньо із заробітної плати, яку отримував позивач, за винятком обов`язкових податків та зборів. При цьому районний суд зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення ОСОБА_1 11 грудня 2019 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції (20 серпня 2020 року) складає: 173 дні *696,42 гривень = 120480,66 грн.

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними та не підлягають зміні. Зокрема, судами на підставі повно досліджених обставин справи встановлено порушення відповідачем трудового законодавства під час звільнення позивача, що має наслідком застосування положень статті 235 КЗпП України та стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 120 480,66 грн здійснені на підставі наявних у матеріалах справи доказів (довідки про доходи ОСОБА_1 від 11 листопада 2019 року) є обґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Ураховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій в частині наявності підстав для стягнення з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у результаті порушення відповідачем трудового законодавства у розмірі 500 грн.

Щодо стягнення судових витрат

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У матеріалах справи містяться договір про правову допомогу від 08 лютого 2020 року, укладений між адвокатом Малиновським Д. В. та ОСОБА_1 , розрахунок витрат на правову допомогу від 08 лютого 2020 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 10 вересня 2008 року, квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 18 лютого 2020 року на суму 3000 грн (том 1, а. с. 19-22).

З огляду на доведеність ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області на його користь судових витрат є обґрунтованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін й правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ухвалили судове рішення.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно із частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Наведені КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у розумінні положень частини третьої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять необхідність відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 163/1714/16-ц (провадження № 61-10341св18).

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання КП «Муніципальна служба правопорядку» Покровської міської ради Донецької області про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Крім того, відсутні підстави для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість зазначеного судового рішення, зміна суспільного контексту.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції на користь заявника, немає.

Щодо заявленого представником ОСОБА_1 адвокатом Малиновським Д. В. клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки представником ОСОБА_1 адвокатом Малиновським Д. В. не долучено доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, відтак, підстави для задоволення клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Комунального підприємства «Муніципальна служба правопорядку» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Малиновського Дениса Вікторовича про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Муніципальна служба правопорядку» залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2020 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк