Постанова

від 17.11.2021 по справі 352/469/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/469/18

Провадження № 22-ц/4808/1632/21

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Василишин Л.В., Томин О.О.

з участю секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року, в складі судді Хоминець М.М., у справі за позовом Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району звернуся з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15.11.2012 року Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та № 1192 від 28.12.2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2 ; визнано недійсним державний акт на право власності ЯМ № 749633, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,1000 га кадастровий номер 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді.

У ході виконання даного судового рішення встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №2198 від 14.09.2013 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_3 . Останній на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га на дві земельні ділянки площею 0,9 га та площею 0,2 га. Згідно відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, на підставі договору купівлі-продажу № 2391 від 08.10.2013 року ОСОБА_3 відчужена відповідачу ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради не з її волі, позивач, з врахуванням зміни та уточнення позовних вимог, просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка розташована в адміністративних межах Загвіздянської сільської ради Тисменицького району, вартістю 241 180 грн. та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради поза волею сільської ради, в подальшому була відчужена, поділена і на даний час перебуває у власності ОСОБА_1 , вона на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню у порядку віндикації.

Позивачем - Загвіздянською сільською радою з моменту набрання законної сили рішенням суду від 11.02.2016 року самостійно не вживались заходи щодо звернення до суду з позовом про повернення незаконно вилученої земельної ділянки, а тому у Прокуратури Івано-Франківської області наявні правові підстави для реалізації представницьких повноважень у порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

На підставі викладеного позивач просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради ОТГ Тисменицького району з незаконного володіння ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка розташована в адміністративних межах Загвіздянської сільської ради Тисменицького району, вартістю 241 180 грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено за спливом строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради ОТГ Тисменицького району подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апелянт вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав Загвіздянській сільській раді стало відомо після прийняття рішення Тисменицьким районним судом від 11 лютого 2016 року.

Апелянт вказує на те, що Загвіздянська сільська рада як позивач, приймала участь у розгляді вищезазначеної справи, однак відповідач ОСОБА_2 не повідомляв суд, прокуратуру та Загвіздянську сільську раду, що земельна ділянка площею 1,1 га була відчужена ним на користь третіх осіб, а ОСОБА_3 , як наступний власник землі та ОСОБА_1 , як останній власник спірної земельної ділянки, участі у справі не брали і судом першої інстанції не залучались. При цьому, апелянт зауважує, що у Загвіздянської сільської ради була відсутня інформація про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_4 та до ОСОБА_1 , оскільки із кримінального провадження №12013090250000378, яке взято до уваги судом першої інстанції, сільська рада не могла довідатись про зміну власника земельної ділянки в силу таємниці досудового розслідування, так як не була стороною кримінального провадження, а земельна ділянка не забудовувалась. Заступник прокурора вважає, що відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник - сільська рада, в свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, не може отримати належної сатисфакції.

Також, на думку представника апелянта, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника майна - позивача за віндикаційним позовом. Тому, на його думку, наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються. Представник позивача вважає помилковим висновок суду про те, що Загвіздянській сільській раді було відомо про порушення її прав після постановлення Тисменицьким районним судом ухвали від 28 квітня 2014 року про накладення арешту на спірну ділянку, оскільки Загвіздянська сільська рада не була заявником у кримінальному провадженні, не визнавалась потерпілою стороною, а тому не могла знати про порушення свого права. Крім того, представник апелянта вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Посилаючись на незаконність рішення суду, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідача судові витрати, понесені в судах першої та апеляційної інстанціях.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги заперечила та зазначила, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи. Отже положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Обставини продажу спірної земельної ділянки стали відомі прокуратурі ще в 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378 від 26.04.2013 року. Також про ці обставини було відомо з 2014 року Загвіздянській сільській раді, яка була задіяна у рамках досудового розслідування даного кримінального провадження через своїх посадових осіб. Наведене підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 30 січня 2015 року та ухвалою слідчого від 28 квітня 2014 року. Таким чином позов пред`явлено у вересні 2018 року з пропуском строку позовної давності.

Також вважає, що Загвіздянська сільська рада як власник спірної земельної ділянки повинна була здійснювати контроль за передачею земель ради у приватну власність, тобто мала можливість довідатися про порушене право у 2013 році.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Голова Загвіздянської ОТГ ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що в рамках кримінального провадження щодо передачі землі у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , сільський голова та землевпорядник допитувалися як свідки виключно з приводу законності прийнятих розпоряджень РДА щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність третіх осіб. І тільки в ході виконавчого провадження по справі №352/1402/15-ц було з`ясовано, що ОСОБА_4 відчужив вказану земельну ділянку. Будь-яка інформація про зміну власника до сільської ради не надходила. Як тоді, так і зараз спірна земельна ділянка не використовується. Також ні прокуратура, ні слідчі органи не інформували сільську раду про хід кримінального провадження та про перехід права власності на спірні земельні ділянки. Таким чином сільська рада не мала об`єктивної можливості довідатися про відчуження земельної ділянки.

Щодо посилання суду на ухвалу про арешт майна від 28.04.2014 року, то зазначає, що про її існування сільській раді стало відомо після долучення її копії в судовому засіданні до матеріалів даної справи 05.11.2019 року.

Таким чином будь-які докази того, що Загвіздянській сільській раді було відомо про подальше відчуження земельної ділянки, відсутні.

Вважає, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту набрання рішенням суду у справі №352/1402/15-ц законної сили, оскільки саме цим рішенням встановлено належність спірної земельної ділянки до комунальної власності с. Загвіздя, і, відповідно, виникнення права на подання віндикаційного позову до володіючого невласника.

Просить апеляційну скаргу задовольнити.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Дана постанова мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, яка розташована в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради та перебуває у власності громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області. Однак судом апеляційної інстанції не спростовано і не підтверджено висновки суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 367 ЦПК України не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

У наданих додатково письмових поясненнях представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 зазначає, що твердження про те, що ні прокуратура, ні Загвіздянська сільська рада не знали і не могли знати про зміну власника спірної земельної ділянки аж до моменту виконання рішення Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року не відповідає дійсності.

В суді першої інстанції було встановлено, що обставини щодо продажу ОСОБА_2 земельної діялнкипл.1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_3 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких пл.0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878 відчужив відповідачу прокуратурі стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378 від 26 квітня 2013 року. Так, у рамках цього провадження ухвалою слідчого судді Тисменицького районного суду від 28 квітня 2014 року накладено арешт на декілька земельних ділянок в урочищі Рінь с. Загвіздя.

Ухвала слідчого судді містить виклад обставин про те, що розпорядженнями Тисменицької РДА від 28 грудня 2012 року неправомірно передані у приватну власність земельні ділянки в урочищі Рінь , на які в подальшому накладено арешти.

Отже прокуратурі стало відомо про те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 теж під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄДРС за №12013090250000378 від 26 квітня 2013 року. Дана обставина встановлена в рішенні Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року.

Крім того, Загвіздянській сільській раді також було відомо про те, що спірна земельна ділянка належить ОСОБА_1 , про що свідчить постанова про закриття кримінального провадження №12013090250000378 від 30 січня 2015 року, згідно тексту якої вбачається, що голова Загвіздянської сільської ради Білогубко Л.М. та землевпорядник ради ОСОБА_11 були неодноразово допитані в якості свідків по справі.

В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази обізнаності прокуратури та Загвіздянської сільської ради про поділ та відчуження спірної земельної ділянки та зміну власника.

На думку представника відповідача, висновки суду про сплив позовної давності є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи, оскільки з позовом про витребування майна прокурор в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради звернувся лише 21 березня 2018 року.

У судовому засіданні апеляційного суду представники прокуратури Івано-Франківської області - Гоголь В.В. та Загвіздянської сільської ради Устінський А.В. підтримали вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представники відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 та ОСОБА_5 у судовому засіданні 01.11.2021 року заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін, однак після оголошеної перерви, у судове засідання призначене на 17.11.2021 року не з`явилися, доказів поважності причин неявки суду не надали, а відтак беручи до уваги, що представниками відповідача були надані пояснення у даній справі, то колегія суддів, відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, дійшла висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 04 березня 2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15 листопада 2012 року Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та №1192 від 28 грудня 2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2 ; визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт ЯМ № 749633 на право власності на земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді (а.с.9-12).

Вказаним рішенням встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі, а тому в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України при розгляді цієї справи дані обставини доказуванню не підлягають.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2198 від 14 вересня 2013 року відчужив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_3 .

В свою чергу ОСОБА_3 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26.09.2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878.

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка є предметом спору у даній справі, ОСОБА_3 була відчужена відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №2391 від 08 жовтня 2013 року і цього ж дня була проведена державна реєстрація права власності відповідача на спірну земельну ділянку. (т.1, а.с. 13-16).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції входив із того, що рішенням Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки пл. 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі.

Про обставини щодо продажу ОСОБА_2 вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_3 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких пл.0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878 відчужив ОСОБА_1 , прокуратурі і Загвіздянській сільській раді стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378 від 26 квітня 2013 року, у якому посадові особи прокуратури та Загвіздянської сільської ради були задіяні у рамках досудового розслідування.

На думку суду, звертаючись до суду з даним позовом 21 березня 2018 року позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, що стало підставою для відмови в позові.

Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із таким висновком з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначено в правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16-ц (провадження №14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

За таких обставин ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведені обставини справи та норми права ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки площею пл.0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка знаходиться в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району та наявні підстави для її витребування у ОСОБА_1 на користь Загвіздянської сільської ради, оскільки вона вибула з її володіння не з її волі, а на підставі розпорядження Тисменицької РДА, яке було згодом скасовано.

Що стосується посилань сторони відповідача та суду на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, то слід зазначити наступне.

Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України, у відповідності з вимогами частини першої якої за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , вжитих у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі №372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі №357/9328/15-ц зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

При цьому посилання представника відповідача на те, що строк позовної давності в даній справі слід застосовувати з моменту обізнаності прокурора про подальшу передачу спірної земельної ділянки спростовується вищевказаними нормами права та судовою практикою.

Що ж стосується зазначення судом першої інстанції про те, що Загвіздянська сільська рада була задіяна в рамках досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378, а тому їй з 2014 року було відомо про що право власності на спірну земельну ділянку набув ОСОБА_1 , то такі не підтверджені належними доказами.

Загвіздянська сільська рада приймала участь у справі №352/1438/15-ц що свідчить про те, що їй було відомо, що спірна земельної ділянка передана ОСОБА_2 .

Натомість Загвіздянська сільська рада не була залучена до участі у кримінальному провадженні №12013090250000378, та, відповідно, не мала можливості знайомитися з його матеріалами.

Посилання суду на те, що згідно тексту постанови про закриття даного кримінального провадження від 30.01.2015 року сільський голова та землевпорядник Загвіздянської сільської ради допитувалися як свідки щодо розпоряджень РДА та виділення земельних ділянок в урочищі Рінь ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , то такі не можуть свідчити про факт повідомлення їй про обставини подальшого відчуження таких земельних ділянок та їх поділу.

Крім того, доказів інформування даної сільської ради про передачу спірної землі у приватну власність відповідачу не було надано та матеріали справи таких не містять.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що Загвіздянській сільській раді до 2016 року не було відомо про поділ та відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , а останній не довів, що таку інформацію даний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, міг отримати раніше.

Отже висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності є помилковими. Дане рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки колегією апеляційного суду позов задоволено в повному обсязі, судові витрати за розгляд справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури.

Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області задовольнити.

Рішення Тисменицького районного суду від 16 жовтня 2020 року скасувати та постановити нове рішення.

Позов Прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області земельну ділянку, розташовану на території Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, площею 0,2 га.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 03530483, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11) 16279 (шістнадцять тисяч двісті сімдесят дев`ять) грн. 65коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2021 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Л.В. Василишин

О.О.Томин