Постанова

від 15.09.2021 по справі 352/469/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 352/469/18

провадження № 61-2428св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У березні 2018 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області звернувся до ОСОБА_1 з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року:

- визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15 листопада 2012 року Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та № 1192 від 28 грудня 2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2 ;

-визнано недійсним державний акт на право власності ЯМ № 749633, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,1000 га кадастровий номер 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства;

-зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді.

У ході виконання даного судового рішення встановлено, що згідно договору купівлі-продажу № 2198 від 14 вересня 2013 року ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_3 , який на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26 вересня 2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га на дві земельні ділянки площею 0,9 га та 0,2 га.

Згідно відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878 на підставі договору купівлі-продажу № 2391 від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_3 відчужена відповідачу ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із власності Загвіздянської сільської ради не з її волі, позивач, з врахуванням зміни та уточнення позовних вимог, просив витребувати на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка розташована в адміністративних межах Загвіздянської сільської ради Тисменицького району, вартістю 241 180,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі.

Разом з тим, про обставини щодо продажу ОСОБА_2 вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_3 , який поділив придбану земельну ділянку на дві, одну з яких - площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878 - відчужив ОСОБА_1 , прокуратурі і Загвіздянській сільській раді стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження №12013090250000378 від 26 квітня 2013 року, у якому посадові особи прокуратури та Загвіздянської сільської ради були задіяні у рамках досудового розслідування.

Таким чином, звертаючись в суд з даним позовом 21 березня 2018 року, позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив представник відповідача, що є підставою для відмови у позові

Не погодившись з таким рішенням, заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 29 березня 2021 року заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

23 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду від Загвіздянської сільської ради засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, в якому позивач підтримав вимоги касаційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 04 березня 2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15 листопада 2012 року Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та № 1192 від 28 грудня 2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2 ; визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт ЯМ № 749633 на право власності на земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді.

Вказаним рішенням встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі.

Також цим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2198 від 14 вересня 2013 року відчужив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 26 вересня 2013 року поділив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878.

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, яка є предметом спору у даній справі, ОСОБА_3 була відчужена відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 2391 від 08 жовтня 2013 року і цього ж дня була проведена державна реєстрація права власності відповідача на спірну земельну ділянку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду та прийняття рішення судом першої інстанції) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Ефективним способом захисту права власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, є звернення до суду з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, тобто з позовом про повернення майна із чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 04 березня 2016 року, визнано недійсними розпорядження Тисменицької РДА № 1023 від 15 листопада 2012 року Про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та № 1192 від 28 грудня 2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність ОСОБА_2 ; визнано недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт ЯМ № 749633 на право власності на земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 в урочищі Рінь Загвіздянської сільської ради Тисменицького району з чужого незаконного володіння Загвіздянській сільській раді.

Вказаним рішенням встановлено обставини щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради та не з її волі.

Також цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 2198 від 14 вересня 2013 року відчужив земельну ділянку площею 1,1000 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0864 ОСОБА_3 .

В свою чергу, ОСОБА_3 , поділивши спірну земельну ділянку на дві земельні ділянки площею 0,9 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0877 та площею 0,2 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0878, продав останню ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 2391 від 08 жовтня 2013 року.

При таких обставинах Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги позивача про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 як особи, за якою зареєстрована спірна земельна ділянка, вказаного нерухомого майна.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

На думку колегії суддів Верховного Суду такі висновки апеляційного суду є передчасними з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У своїй касаційній скарзі заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури вказував, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій повинні були встановити, з якого часу власник землі - Загвіздянська сільська рада дізнався про порушення своїх прав, а висновки судів про пропуск органом місцевого самоврядування (Загвіздянською сільською радою) строків позовної давності, ґрунтуються на припущеннях та суперечать положенням статті 77 ЦПК України.

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала

у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження

№ 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції виходив з того, що у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави з 2014 року, а з позовом прокурор до суду звернувся у 2018 році. При цьому судом апеляційної інстанції не спростовано і не підтверджено висновки суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у своїй апеляційній скарзі, а Загвіздянська сільська рада - у відзиві на апеляційну скаргу прокурора вказували, що на час звернення прокурора до суду з позовом до ОСОБА_2 (справа № 352/1438/15-ц) та після ухвалення судового рішення Загвіздянській сільській раді не було відомо про поділ та відчуження спірної земельної ділянки. Будь-яка інформація про зміну власника до сільської ради не надходила. Спірна земельна ділянка не використовується. При цьому, сільська рада не була учасником кримінального провадження № 12013090250000378.

Суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 367 ЦПК України не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням вказаних вище доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

У зв`язку з наведеним оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною й обґрунтованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обгрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 січня 2021 року скасувати.

Справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Тисменицького району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун