Постанова

від 15.11.2021 по справі 742/41/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/41/20

Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/118/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретар: Позняк О.М.

Позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Відповідачі: Прилуцька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Прилуцької районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання дій нотаріуса незаконними, скасування постанов про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскарження дій нотаріуса в частині прийняття спадщини, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (суддя Коваленко А.В.) ухвалене о 13 год. 48 хв. у м.Прилуки,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись з позовом до Прилуцької районної державної нотаріальної контори, Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, треті особи - державний нотаріус Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С., ОСОБА_3 , в якому після зміни предмета позову, просили визнати дії державного нотаріуса Охріменко Н.С. в частині визнання ОСОБА_3 таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, незаконними; скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 240/01-16 від 10.02.2017 державного нотаріуса Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С.; скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 3133/02-31 від 01.11.2017 державного нотаріуса Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С.; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 9 446 грн, як відшкодування моральної шкоди; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 4 723 грн як відшкодування моральної шкоди; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1/2 частки орендних платежів за 2014-2019 роки включно як відшкодування майнової шкоди; стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 1/2 частки орендних платежів за 2014-2019 роки включно як відшкодування майнової шкоди. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, в тому числі на: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 ; право на земельну частку (пай) у пайовому фонді, що перебуває у колективній власності КСП Нива , розміром 6,54 га; грошові вклади. ОСОБА_1 стало відомо, що нібито ОСОБА_4 за життя склав на ім`я ОСОБА_3 заповіт 20 лютого 1991 року. Позивачі вказують, що в спадковій справі оригінал заповіту відсутній, а є лише його дублікат, який не може прийматися нотаріусом, оскільки засвідчує, що заповіт складений 20 лютого 1991 року, а посвідчений на тиждень раніше - 12 лютого 1991 року. За доводами позивачів, ОСОБА_5 як інвалід 2 групи з дитинства та рідний син спадкодавця ОСОБА_4 , маючи право на обов`язкову частку спадщини, подав в установлений термін заяву про її прийняття. ОСОБА_1 вважає, що він прийняв спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном після смерті спадкодавця, оскільки протягом шести місяців отримав ощадні книжки спадкодавця, утримував житловий будинок та обробляв земельну ділянку по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , єдиним спадкоємцем якого згідно складеного заповіту є ОСОБА_2 і яка прийняла спадщину, оскільки в установлений законом термін подала заяву про прийняття спадщини та частково оформила спадкове майно. 04 листопада 2015 року позивач звернувся до Прилуцької районної державної нотаріальної контори з заявою про оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, проте отримав листа, що він не є спадкоємцем, оскільки батько залишив заповіт на все майно на іншу особу. Після отримання рішення суду від 27 вересня 2016 року про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_3 , позивач вдруге звернувся до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтв про право на спадщину за законом, але нотаріус вдруге відмовила у видачі свідоцтв. Крім того, ОСОБА_1 отримав постанови № 240/01-16 від 10.02.2017 та № 3133/02-31 від 01.11.2017 про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що прийняли спадщину його брати: ОСОБА_3 - за заповітом та ОСОБА_5 , який мав право на обов`язову частку у спадщині, а ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не належав до числа осіб, які мали право на обов`язкову частку у спадщині. Позивачі вважають вищевказані постанови незаконними і такими, що порушують їхні права як спадкоємців за законом, які прийняли спадщину. За доводами позивачів, ОСОБА_3 , починаючи з 2015 року незаконно отримував орендну плату за земельну частку (пай), яка залишилась після смерті ОСОБА_4 . Вважають, що незаконні оскаржувані постанови державного нотаріуса призвели до того, що вони не змогли своєчасно оформити своє право власності на земельну ділянку, отже мають право на відшкодування шкоди у розмірі неотриманої орендної плати за 2014-2019 роки. Крім того, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилаються, що неправомірні дії державного нотаріуса завдали їм душевні страждання.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2020 провадження у справі в частині заявлених позивачами позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , закрито.

В клопотанні, поданому 02 березня 2020 року, позивачі просили замінити відповідача у справі у частині заявлених вимог про відшкодування майнової і моральної шкоди та просили стягнути відповідні суми з Прилуцької районної державної нотаріальної контори, а не з Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, проте, ухвалою суду першої інстанції від 11 березня 2020 року відмовлено у задоволенні даного клопотання. Аналогічне клопотання було подано 15 травня 2020 року.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03 квітня 2020 року скасована ухвала Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2020 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2020 року роз`єднані позовні вимоги та виділено в самостійне провадження позов про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

17 червня 2020 року позивачі подали заяву про залучення до справи в якості відповідача ОСОБА_3 - щодо вимог про оскарження дій нотаріуса в частині прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2020 року вказане клопотання задоволено; залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_3 .

Також ухвалою суду першої інстанції від 17 червня 2020 року задоволено клопотання позивачів про заміну неналежного відповідача у справі, замінено неналежного відповідача - Головне управління в Чернігівській області Державної казначейської служби України в частині вимог про стягнення матеріальної і моральної шкоди на належного - Прилуцьку районну державну нотаріальну контору.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що прийняття нотаріусом довідки, яка підтверджує прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, не є нотаріальною дією чи актом, який може бути оскаржений у відповідності до вимог ст.50 Закону України Про нотаріат . Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанов нотаріуса, оскільки за наявності спору про спадкове майно він не мав можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право власності в порядку спадкування. Судом доведено, що в діях відповідача Прилуцької державної нотаріальної контори щодо відмови позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті його батька ОСОБА_4 порушень законодавства немає, а між спадкоємцями існує спір про право, з метою вирішення якого позивачі протягом понад 20 років після відкриття спадщини до суду не зверталися, тому підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди немає. Матеріали справи не містять відмов нотаіруса видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , яке складається з частини спадкового майна, що успадкував ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 . Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки окремі позовні вимоги до ОСОБА_3 позивачами не заявлялися, а щодо заявлених позовних вимог ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, дані обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позову до ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити їх вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на те, що справа була розглянута неповноважним складом суду.

Доводи скарги зводяться до того, що суддя Коваленко А.В. не мав права повторно розглядати справу, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.04.2020 була скасована ухвала суду першої інстанції від 10.02.2020 про закриття провадження у справі, тобто, в цьому випадку суддя повинен був заявити про самовідвід. Також вважають, що ухвала суду першої інстанції від 15.04.2020 про роз`єднання позовних вимог постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки заявлені позивачами вимоги, в тому числі і в частині оскарження дій нотаріуса в частині прийняття спадщини та в частині встановлення факту прийняття спадщини, є взаємопов`язаними.

В порушення вимог процесуального закону, суд не зазначив у своєму рішенні ухвал, які були постановлені під час судового розгляду справи та які стосувались вирішення процесуальних питань, пов`язаних з рухом даної справи.

Вважають, що висновки суду про те, що нотаріусом з`ясовувалось та було встановлено, що в дублікаті заповіту допущена описка (зокрема, зазначені різні дати його посвідчення) не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки нотаріус не робив правового аналізу заповіту, не звірявся з даними Спадкового реєстру.

Залишив поза увагою суд той факт, що, приймаючи постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, нотаріус не дотримався вимог закону, зокрема, п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 18.06.1994 № 18/5, яка діяла на момент відкриття спадщини, оскільки довідка Канівщинської сільської ради 06.05.1997 № 74, яку суд прийняв до уваги як належний доказ прийняття ОСОБА_3 спадщини, не містить інформації, коли саме останній після смерті спадкодавця провів ремонт будинку та вчинив інші дії, які б підтверджували його фактичний вступ у спадкове майно.

Зазначають, що в матеріалах спадкової справи відсутній оригінал заповіту, лише міститься його дублікат, по якому нотаріус не перевірив відповідності записів дублікату заповіту інформації, яка зареєстрована у Спадковому реєстрі. Тобто, під час вчинення нотаріальних дій нотаріус повинен був відмовити ОСОБА_3 у прийнятті дублікату заповіту, адже він не відповідав оригіналу.

Суд не надав правової оцінки тому, що нотаріус при відмові у вчиненні нотаріальних дій послався на те, що ОСОБА_1 не надав нотаріусу усіх необхідних документів, проте, фактично нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальних дій з підстав того, що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не належав до числа осіб, які мали право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька ОСОБА_4 .

Позивачі вважають, що суд невірно застосував норми матеріального права при розгляді вимоги про оскарження дій нотаріуса в частині посвідчення нотаріусом факту прийняття спадщини ОСОБА_3 на підставі довідки від 06.05.1997 № 74.

Звертають увагу і на те, що неправомірність дій нотаріуса в частині визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданого 07.05.2014, недійсними встановлена рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27.09.2016. В тому випадку нотаріус також порушив права спадкоємця ОСОБА_2 , яка мала право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки не з`ясував наявність спадкоємців, які мають на це право. Оскільки вказаним судовим рішенням встановлено неправомірність дій нотаріуса, саме такими діями ОСОБА_2 і була спричинена моральна шкода, яка пов`язана і з розглядом даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Прилуцька районна державна нотаріальна контора просить залишити рішення без змін, посилаючись на те, що позивачі викладають обставини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 такими, що не відповідають дійсності.

Вказує на те, що спадкодавцем було складено заповіт на все спадкове майно на сина ОСОБА_3 , посвідчений головою виконкому Канівщинської сільської ради 04.01.1991, дублікат якого виданий секретарем виконавчого комітету 06.05.1997. Державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори 07.05.2014 були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 та на право на земельний пай, що перебуває у колективній власності КСП Нива , як такому, що фактично вступив у володіння спадковим майном на підставі ст. 549 ЦК Української РСР, які рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 27.09.2016 були визнані недійсними. 28.11.2016 державним нотаріусом на підставі зазначеного рішення в Спадковому реєстрі здійснена реєстрація визнання таких свідоцтв недійсними та 01.12.2016 здійснено скасування запису про право власності на житловий будинок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що повідомлено спадкоємця за заповітом - ОСОБА_3 . Після того ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтв про право на спадщину на вказане спадкове майно, проте, у зв`язку з тим, що спадкодавець залишив заповіт на ОСОБА_3 і даний заповіт є дійсним, ОСОБА_1 10.02.2017 і 01.11.2017 були винесені постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Вважає, що позивачами не підтверджено належними доказами наявність моральної шкоди і розмір її грошового відшкодування.

На думку Прилуцької районної державної нотаріальної контори, фактично спір виник між спадкоємцями, тому позовні вимоги належало пред`являти до ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (а.с.18 т.1).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є синами ОСОБА_4 (а.с. 25 зворот, 35, 90 т.1).

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно заповідав ОСОБА_3 (а.с.36 т.1). Заповіт посвідчений головою виконавчого комітету Канівщинської сільської ради 12.02.1991 та зареєстрований в реєстрі за №01 (дублікат заповіту виданий секретарем виконавчого комітету Канівщинської сільської ради 06.05.1997).

28 грудня 1996 року до Прилуцької районної державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_5 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_1 , як непрацездатний син спадкодавця із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 (а.с.38 т.1).

Прилуцька районна державна нотаріальна контора 19 квітня 1997 року направила ОСОБА_3 лист, яким повідомила, що після смерті його батька ОСОБА_4 , спадкоємцем якого він є за заповітом, подано заяву спадкоємцями за законом; повідомлено про необхідність звернення в Прилуцький районний суд для продовження строку на прийняття спадщини (а.с.22 т.1).

За життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповідав ОСОБА_2 (а.с.40 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а.с.39 т.1).

28 лютого 2002 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.41 т.1). Відомості про видачу їй свідоцтва на інше майно в матеріалах справи відсутні.

07 травня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Прилуцької районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, надавши на підтвердження факту прийняття спадщини довідку Канівщинської сільської ради № 74 від 06.05.1997 року про те, що він після смерті батька провів ремонт будинку, який йому належав, а саме: зробив побілку та покраску, перекрив дах (а.с.44, 55 т.1).

07 травня 2014 року державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори Халімон О.А. були видані ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 та на право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства Нива с.Канівщина, Прилуцького району, Чернігівської області, розміром 6,54 га в умовних кадастрових гектарах (а.с.45, 46 т.1).

12 січня 2016 року Прилуцька районна державна нотаріальна контора надіслала лист № 26/01-16 на адресу Дванадцятої київської державної нотаріальної контори, в якому просила повідомити спадкоємців померлого ОСОБА_5 про те, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори Халімон О.А. 7 травня 2014 року за реєстровими №№ 2-271, 2-274 після смерті ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 , не відповідають законодавству. У зв`язку з чим спадкоємці померлого ОСОБА_5 мають право звернутись до суду за визнанням вищевказаних свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними (а.с.189 т.1).

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 вересня 2016 року визнано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 07 травня 2014 року державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори Халімон О.А. після смерті ОСОБА_4 , на ім`я ОСОБА_3 , недійсними (а.с.130-131 т.1).

На підставі вказаного рішення суду 28 листопада 2016 року державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори в Спадковому реєстрі здійснена державна реєстрація визнання недійсними вищевказаних свідоцтв про право на спадщину (а.с.133-134 т.1).

01.12.2016 державним нотаріусом Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С. на підставі вищевказаного рішення суду та за заявою ОСОБА_1 про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.135 т.1).

16 грудня 2016 року ОСОБА_3 Прилуцькою районною державною нотаріальною конторою рекомендованим листом було надіслано повідомлення за № 3749/02-14 про скасування виданих на його ім`я свідоцтв про право на спадщину за заповітом та терміново з`явитись до Прилуцької районної державної нотаріальної контори (а.с.136 т.1).

На заяви ОСОБА_1 про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_4 , Прилуцькою районною державною нотаріальною конторою надано відповіді 12 листопада 2015 року та 28 листопада 2016 року про відсутність підстав для їх видачі у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 залишив заповіт на все майно на іншу особу (а.с.27, 30 т.1).

Також постановою державного нотаріуса Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С. №240/01-16 від 10 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) у землі, що перебуває у колективній власності КСП Нива , які належали ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32 т.1). Встановлено, що ОСОБА_3 прийняв спадщину згідно пункту 1 статті 549 Цивільного кодексу 1963 року шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, що підтверджується довідкою сільської ради. Спадкоємцем, який мав право на обов`язкову частку у спадщині, був син спадкодавця - ОСОБА_5 (інвалід 2 групи), який подав заяву про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 549 ЦК 1963 року. Син спадкодавця ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не належав до числа осіб, які мали право на обов`язкову частку у спадщині (а.с.32 т.1).

08 вересня 2017 року виконавчим комітетом Канівщинської сільської ради видано довідку №315 про те, що він дійсно допомагав своєму батькові ОСОБА_4 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав один за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті батька ОСОБА_1 до кінця 2015 року доглядав за житловим будинком, обробляв земельну ділянку (а.с.21 т.1).

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Прилуцької районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 (а.с.33 т.1).

Постановою №3133/02-31 від 01 листопада 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він на час відкриття спадщини не належав до числа осіб, які мали право на обов`язкову частку у спадщині (а.с.34 т.1).

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 2 статті 1 Закону України Про нотаріат визначено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Положеннями статті 50 Закону України Про нотаріат передбачена можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Згідно з п. п. 4.12 п. 4 Глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року (далі - Порядок), свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Пунктом 4.14. Порядку визначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до ст. 68 Закону України Про нотаріат нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Тобто, підставами для визнання нотаріальної дії незаконною є невідповідність здійснення такої дії чинному законодавству та порушення процедури здійснення нотаріальної дії.

Статтею 524 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час відкриття спадщини) встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до статті 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Відповідно до положень статті 549 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час відкриття спадщини) спадкоємець прийняв спадщину, якщо він, зокрема, фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18.06.1994 № 18/5, яка була чинною на час відкриття спадщини, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Досліджуючи подану ОСОБА_1 від імені ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини та довідку про прийняття спадщини ОСОБА_3 у зв`язку з фактичним вступом у володіння майном на момент видачі свідоцтва про право на спадщину, суд вірно врахував, що спір про прийняття спадщини ОСОБА_3 був відсутній. Також суд дійшов правильного висновку про правомірність дій нотаріуса стосовно прийняття цієї довідки та обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що довідка не містила відомостей про час здійснення будівельних робіт в шестимісячний строк після відкриття спадини, дійшовши висновку, що не можна визнавати протиправними дії нотаріуса в даному випадку, оскільки прийняття нотаріусом довідки, яка підтверджує прийняття спадщини шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, не є нотаріальною дією чи актом, який може бути оскаржений у розумінні положень статті 50 Закону України Про нотаріат .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивачів про скасування постанов державного нотаріуса Прилуцької районної державної нотаріальної контори Охріменко Н.С. від 10.02.2017 та 01.11.2017 з підстав незаконності дій нотаріуса щодо визнання ОСОБА_3 таким, що прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки вірно встановив, що між сторонами на даний час фактично має місце спір про спадкове майно, в зв`язку з чим нотаріус не мав можливості видати ОСОБА_1 свідоцтво про право власності в порядку спадкування.

Що стосується розбіжності в даті посвідчення заповіту, зазначеній в реєстрі заповітів та самому заповіті, то ці обставини були з`ясовані нотаріусом та було встановлено, що дійсно, дублікат заповіту містить описку, проте, заповіт існує, є чинним, в установленому законом порядку не скасований, що знову таки підтверджує правомірність дій нотаріуса та свідчить про відсутність підстав для скасування його постанов.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Оскільки судом встановлено, що 31.08.2000 ОСОБА_5 зробив розпорядження, яким на випадок своєї смерті заповів все своє майно ОСОБА_2 і після його смерті позивачка є єдиною спадкоємицею належного йому майна, в тому числі має право і на належну спадкодавцю частину спадкового майна, що залишилась після смерті його батька ОСОБА_4 , а також, те, що матеріали справи не містять відмов нотаріуса видати ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , яке складається з частини спадкового майна, яке ним успадковано після смерті ОСОБА_4 , суд правомірно відмовив позивачці у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, адже останньою в силу ст. 76 ЦПК України не було надано доказів щодо завдання їй такої шкоди неправомірними діями нотаріуса.

Вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд також визнав необґрунтованими, з чим погоджується і апеляційний суд, оскільки є доведеним той факт, що в діях Прилуцької державної нотаріальної контори щодо відмови ОСОБА_1 видати свідоцтво про право на спадщину після смерті його батька, порушень закону немає і що між спадкоємцями фактично існує спір про право, що достовірно свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Судом встановлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.07.2014 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.07.2014 на ім`я ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку загальною площею 6,23 га кадастровий номер 7424184000:06:000:0287, яка знаходиться на території Канівщинської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, яку ОСОБА_3 отримав у спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Згідно з договором оренди землі від 26 вересня 2014 року та актом приймання - передачі земельної ділянки, що надається в оренду, від 26 вересня 2014 року, укладеним між ТОВ Агрікор Холдинг і ОСОБА_3 , останній передав орендарю вищезазначену земельну ділянку загальною площею 6,23 га кадастровий номер 7424184000:06:000:0287 на строк 5 років за орендну плату в розмірі 6903,01 грн та, починаючи з 2014 по 2019 роки, отримував орендну плату (а.с.82-87 т.1).

Свідоцтва про право власності в порядку спадкування за заповітом, видані ОСОБА_3 , рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 27 вересня 2016 визнані недійсними.

Загальні умови відшкодування шкоди визначені в статті 1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі цієї статті настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

За загальним правилом, відсутність хоча б одного елемента складу цивільного правопорушення, виключає настання цивільної відповідальності. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Отже, враховуючи, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів щодо неправомірності дій нотаріуса та причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою нотаріуса і вини в заподіянні шкоди, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів у розмірі 1/2 частки розміру орендних платежів за 2014-2019 роки, як відшкодування матеріальної шкоди.

Колегія суддів, з огляду на вищевикладене вище, приходить до висновку, що суд першої інстанції дослідив усі обставини даної справи, надав належну правову оцінку кожному факту і доказу та дійшов вірного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду про відсутність підстав для визнання дій нотаріуса Прилуцької районної державної нотаріальної контори під час вчинення останнім нотаріальних дій неправомірними, як наслідок неналежної перевірки відповідності записів дублікату оригіналу заповіту та інформації, яка зареєстрована у Спадковому реєстрі, не з`ясування наявності спадкоємців, які мають право на спадщину, а також, що суд невірно застосував норми матеріального права під час розгляду вимоги про оскарження дій нотаріуса в частині посвідчення нотаріусом факту прийняття спадщини ОСОБА_3 на підставі довідки від 06.05.1997 № 74, у зв`язку з чим необґрунтовано відмовив у скасуванні постанов нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, до уваги апеляційним судом не сприймаються, оскільки спростовуються обставинами даної справи.

Посилання на те, що в порушення вимог процесуального закону, суд не зазначив у своєму рішенні ухвал, які були постановлені під час судового розгляду справи та які стосувались вирішення процесуальних питань, пов`язаних з рухом даної справи, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Доводи про те, що суддя Коваленко А.В. не мав права повторно розглядати справу, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.04.2020 була скасована ухвала суду першої інстанції від 10.02.2020 про закриття провадження у справі, не є підставою для скасування рішення суду відповідно до п.1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Так, як зазначалось вище, суд відкрив провадження у даній справі 13.01.2020 по усім заявленим позивачами вимогам. Ухвалою суду від 10.02.2020 провадження у справі в частині вимоги про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

На вказану ухвалу була подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , за наслідками розгляду якої постановою Чернігівського апеляційного суду від 03.04.2020 ухвала була скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Після того, 15.04.2020 Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі судді Коваленко А.В. роз`єднав позовні вимоги та виділив в самостійне провадження позов ОСОБА_1 від свого імені та імені ОСОБА_2 до Прилуцької районної державної нотаріальної контори, ГУ в Чернігівській області Державної казначейської служби України про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Виділені матеріали були передані до канцелярії суду та присвоєно даній справі окремий унікальний номер 742/988/20.

В подальшому ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку ухвалу суду про роз`єднання вимог, проте, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 26.05.2020 апеляційна скарга на підставі п. 4 ч. 5 ст. 357 ЦПК України була повернута особі, яка її подала.

Тобто, вважати, що справу № 742/41/20 розглянув неповноважний склад суду у зв`язку зі скасуванням ухвали про закриття провадження в частині позовних вимог, не є вірним, оскільки предметом розгляду апеляційного суду в даному випадку є апеляційна скарга ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.10.2020 саме у справі № 742/41/20, а вимога, яка була виділена у самостійне провадження, на даний час є предметом розгляду судом першої інстанції у справі № 742/988/20.

Таким чином, зазначені апеляційні доводи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є помилковими.

Посилання позивачів на те, що вимоги щодо оскарження дій нотаріуса в частині прийняття спадщини та в частині встановлення факту прийняття спадщини є взаємопов`язаними, а тому суд першої інстанції не мав процесуального права роз`єднувати їх, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки, в даному випадку суд діяв в межах та на підставі діючих норм процесуального законодавства, будь - яких порушень права позивачів на захист при роз`єднанні цих вимог не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не знаходить підстав для скасування законного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2021 року.

Головуючий: Судді: