Постанова

від 21.11.2021 по справі 914/1390/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2021 р. м.Львів Справа №914/1390/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

Головуючий суддя Малех І.Б.

СуддіГриців В.М.

Зварич О.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс», б/н від 17.09.2021 (вх. № апеляційного суду 01-05/3199/21, 01-05/3209/21)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16 серпня 2021 року (суддя Манюк П.Т., повний текст рішення складено та підписано 25.08.2021, м. Львів )

у справі №914/1390/21

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та сервіс-плюс», м. Львів

про стягнення 53 721,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2021 року на розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Приватного підприємства «Науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та сервіс-плюс» про стягнення 53 721,88 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 01.10.2001 Будинком офіцерів Західного оперативного командування та ТОВ «Науково-виробничою фірмою «Інформаційні ділові системи та сервіс» укладено договір №5 оренди нежитлових приміщень будинку офіцерів. В подальшому, 16.03.2009 КЕВ м. Львова та ТОВ «Науково-виробничою фірмою «Інформаційні ділові системи та сервіс» укладено додатковий договір оренди №5-1/КЕВ. Додатковим договором від 04.11.2020 №5-10/2020КЕВ внесено було зміни до договору від 01.10.2001 №5, де встановлено, що з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (зі змінами), на виконання Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» від 15.07.2020 № 611, орендарю, що використовує нерухоме державне майно для розміщення кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи, та кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, нарахування орендної плати здійснюється в розмірі 50 % з 12 березня 2020 року і до останнього дня дії карантину включно або до внесення змін до чинного законодавства України щодо сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину». За результатами проведеного аудиту позивача було виявлено, що у зв`язку з призупиненням індексації орендної плати у 2016 році, відповідачу не було нараховано за користування вищезазначеним військовим майном у період з 01.01.2016 по 28.09.2017 року орендної плати у розмірі 53 721, 88 грн. Відтак, 21.08.2018 позивачем на адресу відповідача скерована претензія № 3595 про необхідність погашення наявної заборгованості. 30.08.2018 відповідач у відповіді на претензію № 30/08/18-1 повідомив позивача про відмову від оплати індексації орендної плати. Відтак дане на думку позивача свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку , у зв`язку із чим і подано даний позов. В обґрунтування даних позовних вимог позивач посилається на положення п.9 прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2016» , Методику розрахунку орендної плати №786, п.2ст. 10 Закону України «Про оренду», ст. 526 ЦК України.

Відповідач заперечує позовні вимоги вказуючи на те, що, позивач в позовній заяві просить стягнути заборгованість за період 01.01.2016 по 28.09.2017 і при цьому зазначає, що самим позивачем слушно вказано, про те, що в договорі оренди, на підставі якого нараховується орендна плата , міститься вимога, щодо нарахування індексації , то таку слід враховувати при наданні рахунку орендарю. Відповідач належно сплачував орендну плату згідно рахунків , які виставлялись позивачем. Вказує, що моментом, коли позивач довідався про порушення свого права є 16.10.2017 - відповідно до цього, просить відмовити позивачу в позові за спливом строку позовної давності. При цьому, зазначає, що 18.06.2020, позивач, вже звертався до суду з позовом до відповідача з того самого предмета про стягнення грошових коштів. Господарський суд Львівської області в рішенні від 28.09.2020, у справі №914/1644/20 за вищевказаним позовом ухвалив провадження в справі, в частині стягнення 81545,90 грн. закрити, в задоволенні позовних вимог про стягнення 69 820,44 грн. відмовити.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.08.2021 у справі №914/1390/21 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та сервіс-плюс» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова суму в розмірі 55991,88 грн., з яких 53 721,88 грн. основна заборгованість та 2270,00 грн. судового збору.

Дане рішення мотивовано тим, що сторонами 16.03.2009 укладено було додатковий договір оренди №5-1/КЕВ, де п.3.2. договору було доповнено наступним положеннями: «орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць». Аналогічні положення щодо корегування орендної плати на індекс інфляції знайшли своє відображення в п.3.3. договору в редакції від 02.10.2011 №5-4/25011/КЕВ. За результатами проведеного аудиту позивача, було виявлено, що у зв`язку з призупиненням індексації орендної плати у 2016 році відповідачу не було нараховано за користування військовим майном у період з 01.01.2016 по 28.09.2017 орендної плати у розмірі 53 721,88 грн. Судом зазначено, що не проведення індексації орендної плати за 2016 рік лише на підставі п.9 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» за наявності відповідних положень щодо індексації у договорі було безпідставним, а відтак позовні вимоги визнано обґрунтованими. Щодо заявленого відповідачем строку позовної давності до даних правовідносин, то судом зазначено , що відповідач листами від 16.01.2020 №16/01/20-1 та від 03.02.2020 №03/02/20-1 фактично погодився з пред`явленою претензією щодо наявності заборгованості , а відтак судом зроблено висновок , що такі дії свідчили про визнання ним заборгованості у сумі 53 721,88 грн. та спричинили переривання позовної давності щодо вимог на цю суму.

Відповідач ПП «Науково-виробнича фірма «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс» не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу в якій вказує на те, що дане рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що моментом , коди позивач довідався про порушення свого права стало 16.10.2017, зазначає, що сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною в спорі, що є підставою для відмови в позові (ст. 257 ЦК України). Підстав пропущення строку позовної давності позивач суду не подав, більше того вказує, що заяви позивача про поновлення строку на розгляд справи матеріали справи не містять.

Також скаржник вказує на те, що він не мав можливості надати пояснення додатково прийнятим судом доказам, що відповідно призвело до неповного з`ясування обставин справи, вказує, що подані листи підписані представником відповідача, який не мав повноважень на визнання такого боргу, так само, як і на його оплату. Директор Приватного підприємства «Науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та Сервіс-плюс» не є особою, уповноваженою на визнання чи сплату заборгованості, відтак вважає, що перебіг позовної давності не був перерваний.

Відповідно до цього, просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2021 у справі №914/1390/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в повному обсязі.

Позивач КЕВ м. Львова у відзиві на апеляційну скаргу від 30.09.2021 №4239 (вх. № апеляційного суду 01-04/6845/21 від 04.10.2021) заперечує доводи апеляційної скарги вказуючи на те, що рішенням суду чітко обумовлена правильність форми звернення, обґрунтовано принцип застосування переривання строку давності, вказуючи на те, що оскільки внаслідок складення і подання позивачем претензії, визнання відповідачем суми заборгованості та клопотання відповідача про розстрочення термінів її сплати перервався та заново почався перебіг позовної давності за вимогами про стягнення індексації орендної плати, нарахованої за період 01.01.2016 по 28.09.2017. І як вірно визначено судом , таке право на звернення КЕВ м. Львова мав включно по лютий 2023 року. При цьому просить врахувати факт визнання відповідачем листування про розстрочення заборгованості, оскільки саме представник відповідача в судовому засіданні заявив про їхнє існування. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду від 16.08.2021 у справі №914/1390/21 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2021 поновлено Приватному підприємству «Науково-виробничої фірми «Інформаційно-ділові системи та Серіс-плюс» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 16 серпня 2021 року у справі №914/1390/21 та відкрито апеляційне провадження за такою. Ухвалено апеляційну скаргу Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс», б/н від 17.09.2021 (вх. № апеляційного суду 01-05/3199/21, 01-05/3209/21) на рішення Господарського суду Львівської області від 16 серпня 2021 року у справі №914/1390/21 розглядати без повідомлення учасників справи. Витребувано в Господарського суду Львівської області матеріали справи 914/1390/21.

30.09.2021 в канцелярію Західного апеляційного господарського суду поступили матеріали справи №914/1390/21.

Відповідно до пункту 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи і вважає, що у задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс», б/н від 17.09.2021 (вх. № апеляційного суду 01-05/3199/21, 01-05/3209/21) на рішення Господарського суду Львівської області від 16 серпня 2021 року у справі №914/1390/21 належить відмовити з таких підстав.

Обставини справи:

01.10.2001 Будинком офіцерів Західного оперативного командування в особі начальника підполковника Саталкіна О.С., що діяв на підставі Свідоцтва про реєстрацію військової частини, як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою «Інформаційні ділові системи та сервіс» укладено договір № 5 оренди нежитлових приміщень будинку офіцерів (а.с.8-14).

Відповідно до п.п. 3.1-3.3 договору, орендна плата за орендоване майно визначається на підставі експертної оцінки нерухомого майна, Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого постановою КМУ в редакції від 19.01.2000 № 75 і за рік становить 18 558, 00 грн. без ПДВ. Орендна плата становить за місяць 1 546, 50 грн. без ПДВ. Орендна перераховується щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця на підставі виставлених орендодавцем рахунків.

Згідно п. 3.5 договору, орендна плата перерахована несвоєчасно, стягується відповідно до чинного законодавствам України, з урахуванням пені у розмірі облікової ставки, встановленої НБУ на день оплати від суми заборгованості за кожний день/включаючи день оплати.

16.03.2009 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та сервіс» був укладений додатковий договір оренди № 5-1/КЕВ (а.с.18-21), згідно п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно нежитлові приміщення площею 160,39 кв. м. в будівлі № 1 військового містечка № 55, що знаходиться на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Театральна, 22, вартість якого визначено на 30.06.2001 року за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 185 576, 00 грн. Пункт 3.2. договору доповнено наступними положеннями: Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Аналогічні положення щодо корегування орендної плати на індекс інфляції знайшли своє відображення в п. 3.3. договору в редакції від 02.10.2011 № 5-4/2011/КЕВ (а.с.31-37), та зберігають чинність станом на час розгляду даної справи в господарському суді.

В подальшому, за результатами проведеного аудиту позивача виявлено, що у зв`язку з призупиненням індексації орендної плати у 2016 році відповідачу не було нараховано за користування вищезазначеним військовим майном у період з 01.01.2016 по 28.09.2017 орендної плати у розмірі 53 721,88 грн. (а.с.83-95, 96).

Щодо необхідності погашення заборгованості за договором оренди, як вбачається з матеріалів позовної заяви позивачем відповідачу скеровувалась претензія про необхідність погашення заборгованості №3595 від 21.08.2018, у якій зазначено, що не погашення заборгованості у вказаний строк стане підставою для звернення до господарського суду.

У відповідь на дану претензію вих. № 30/08/18-1 від 30.08.2018 відповідач від оплати індексації вказаної в претензії.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

У відповідності до вимог ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 759 ЦК України, що кореспондується положенням 283 ГК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Як встановлено обставинами справи 01.10.2001 сторонами укладено договір №5 оренди нежитлових приміщень будинку офіцерів (м. Львів, вул. Театральна, 22).

16.03.2009 Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Інформаційні ділові системи та сервіс» був укладений додатковий договір оренди № 5-1/КЕВ (а.с.18-21), згідно п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно нежитлові приміщення площею 160,39 кв. м. в будівлі № 1 військового містечка № 55, що знаходиться на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Театральна, 22, вартість якого визначено на 30.06.2001 року за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 185 576, 00 грн. Пункт 3.2. договору доповнено наступними положеннями: Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

При цьому, судовою колегією встановлено, що аналогічні положення щодо корегування орендної плати на індекс інфляції знайшли своє відображення в п. 3.3. договору в редакції від 02.10.2011 № 5-4/2011/КЕВ (а.с.31-37), та зберігають чинність станом на час розгляду даної справи в господарському суді.

За результатами проведеного аудиту позивача було встановлено, що у зв`язку з призупиненням індексації орендної плати у 2016 році відповідачу не було нараховано за користування вищевказаним військовим майном у період з 01.01.2016 по 28.09.2017 орендної плати у розмірі 53 721,88 грн. (а.с.83-95, 96).

Статтею 762 ЦК України, що кореспондується положенням ч.1 ст. 286 ГК України, встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до вимог ч.ч.1-2 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендар за користування об`єктом вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Частина третя статті 18 Закону визначає одним з основних обов`язків орендаря своєчасне і у повному обсязі внесення орендної плати.

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» зупинено на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати.

Однак, Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 вказав, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Відповідно до цього, місцевим господарським судом вірно вказано, що не проведення індексації орендної плати за 2016 рік лише на підставі п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», за наявності відповідних положень щодо індексації у договорі, було безпідставним.

Разом з тим, розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а в разі законодавчої зміни її розміру нормами чинного законодавства передбачено можливість внесення відповідних змін до умов договору.

Таким чином, прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було безумовною підставою для не нарахування індексу інфляції на орендну плату протягом 2016 року, однак не забороняло сторонам в договірному порядку врегульовувати питання щодо нарахування або не нарахування індексу інфляції у цей період. Подібні висновки викладено Верховним Судом в постановах від 18.04.2018 у справі №910/9805/17, від 11.09.2018 у справі №911/474/11, від 26.11.2019 у справі №914/2319/18.

У відповідності до вимог ч.ч.1-2 ст. 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 651 ЦК України).

21.08.2015 сторони уклали додатковий договір № 5-6/2015/КЕВ до договору оренди, яким внесли зміни, зокрема, в пункти 3.1 договору. Так, сторони погодили, що орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (жовтень 2014 року) на рівні 17 925, 92 грн за результатами домовленості з врахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об`єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (зі змінами), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (жовтень 2014 року) 17 860, 81 грн. Відповідно до п. 10.1 договору, даний договір укладено до 28.09.2017. Додатком № 6 до цього договору встановлено, що орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за період з базового до першого місяця оренди.

Частиною1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, місцевий господарський суд вірно відмітив, що факт виставлення позивачем рахунків із сумами орендної плати, що визначені без врахування індексації у 2016 році, не має правового значення для вирішення спору про стягнення недоплаченого розміру орендної плати, оскільки умовами договору передбачено чіткий порядок розрахунку її розміру, що дозволяло відповідачеві розуміти суть свого зобов`язання та самостійно визначати і сплачувати належні з нього платежі навіть без отримання рахунків, зі змістом яких договір оренди не пов`язує ні момент виникнення обов`язку з внесення орендної плати, ані її розмір.

Відтак, обґрунтованим та не спростованим скаржником в апеляційній скарзі є висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач з 01.01.2016 по 28.09.2017 недоплатив позивачеві суму в розмірі 53 721, 88 грн., яка мала би входити в суми орендних платежів протягом цього періоду, якщо б така орендна плата нараховувалась і сплачувалась відповідно до умов договору, виходячи з необхідності її індексації за кожен без винятку місяць.

Як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач звернувся з позовом після спливу позовної давності встановленої ст. 257 ЦК України при цьому не заперечуючи по суті позовні вимоги.

У відповідності до вимог ст. 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1 та 5 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок ч.1 ст. 253 ЦК України).

Місцевим господарським судом вірно відмічено, що умовами договору оренди встановлено, що орендна плата у розмірі 100 % перераховується орендарем щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, тобто визначено строк виконання зобов`язань зі сплати орендної плати, отже перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати починається з наступного дня після спливу визначеного договором строку виконання таких зобов`язань, а саме з 16-го числа наступного місяця.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, за змістом частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у справі є докази, що підтверджують факт такого переривання.

При цьому, місцевим господарським судом вірно зазначено, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акту звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09.11.2018 р. у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18.

Як вбачається з обставин справи відповідач у відзиві на позов просить відмовити КЕВ м. Львова в позові в зв`язку зі спливом строку позовної давності (а.с.113-114).

В свою чергу позивач в спростування вимог відповідача подав додаткові пояснення по справі з додатковими доказами (а.с.142-149), згідно яких просив поновити строк на подання додаткових доказів та визнати перерваним строк позовної давності та вважати його таким, що розпочався 05.03.2020. До даних пояснень позивачем долучено відповідь на претензію за вих.. №16/01/20-1 від 16.01.2020, лист від 28.01.2020 №352, лист за вих.. №03/02/20-1 від 03.02.2020, лист від 10.02.2020 №557, лист за вих.. №05/03/20-1 від 05.03.2020, лист від 31.03.2020 №1185 (а.с.144-149). Господарський суд Львівської області в оскаржуваному рішенні з посиланням на ст. 119 ГПК України та ч.ч.1-2 ст. 2 ГПК України поновив позивачу строк на подання відповідних доказів та прийняв такі до розгляду.

Обставинами справи встановлено, що 21.08.2018 позивач на адресу відповідача скерував претензію №3595 про необхідність сплати донарахованої (проіндексованої) орендної плати (а.с.80). Проте, у відповіді на претензію від 30.08.2018 № 30/08/18-1 відповідач не погодився з правом позивача на донарахування індексації (а.с.81).

Однак, у долучених доказах а саме відповіді від 16.01.2020 № 16/01/20-1 на претензію позивача від 16.12.2019 № 5847 (а.с.144), відповідач повідомив про згоду сплатити заборгованість, однак з огляду на фінансовий стан підприємства просив позивача розтермінувати сплату заборгованості на 36 місяців, з останнім платежем 21.01.2023.

В подальшому, листом від 28.01.2020 № 352 позивач повідомив відповідача про те, що він заперечує щодо розтермінування заборгованості протягом трьох років, проте пропонує відповідачу сплатити вказану заборгованість до кінця 2020 року (а.с.145).

03.02.2020 відповідач надіслав на адресу позивача лист № 03/02/20-1 в якому повідомив останнього про неможливість сплати заборгованості, яка виникла в зв`язку з донарахуванням індексації орендної плати до кінця грудня 2020 року, тому відповідач повторно просив розтермінувати зазначену заборгованість на 35 місяців (а.с.146).

Отже з врахуванням наведеного, вбачається висновок, що відповідач листами від 16.01.2020 № 16/01/20-1 та від 03.02.2020 № 03/02/20-1 фактично погодився з пред`явленою претензією щодо наявності заборгованості та заявив письмове прохання розстрочити сплату боргу, відтак місцевим господарським судом обґрунтовано зроблено висновок, що такі дії відповідача свідчили про визнання ним заборгованості у сумі 53 721, 88 грн та спричинили переривання позовної даності щодо вимог на цю суму.

Частиною 3 ст. 264 ЦК України встановлено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено, що внаслідок складення і подання позивачем претензії, визнання відповідачем суми заборгованості та його клопотанням про розстрочення термінів її сплати, перервався та заново розпочався перебіг позовної давності за вимогами про стягнення орендної плати, нарахованої позивачем за період 01.01.2016 по 28.09.2017. З огляду на наведені обставини, місцевим господарським судом вірно зазначено, що позивач міг звернутись до суду з цими вимогами ще протягом наступних трьох років аж по лютий 2023 року.

З врахуванням наведеного Господарським судом Львівської області зроблено обґрунтований висновок про те, що пред`явлений позов, є таким, що поданий з дотриманням строків позовної давності стосовно згаданих вимог та відповідно обґрунтовано задоволено такі.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що директор ПП Науково-виробнича фірма «Інформаційні ділові системи та Сервіс-плюс»» не є особою, уповноваженою на визнання чи сплату заборгованості в даній сумі, відповідно до цього вважає, що перебіг позовної давності не був перерваний. В обґрунтування даного додає: наказ №12/04/17-1к від 12.04.2017, протокол загальних зборів товариства №12/04/17-1 від 12.04.2017, в якому вказано про надання згоди виконавчому органу підприємства директору підприємства Усаковій С.Ю. на розпорядження будь-яким майном підприємства вартістю до 20 000,00 грн. на власний розсуд, з правом передоручення розпорядження майном підприємства вартістю понад 20 000,00 грн. здійснювати за погодженням загальних зборів учасників підприємства.

Дані доводи скаржника, судова колегія відхиляє, з огляду на те, що скаржником не подано суду доказів того, що на підставі даного протоколу були внесені відповідні зміни в статут підприємства та відповідно до ЄДРЮОФОП та ГФ.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 13 ст. 8, ст. ст. 12, 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 16 серпня 2021 року у справі №914/1390/21 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства науково-виробничої фірми «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс», б/н від 17.09.2021 (вх. № апеляційного суду 01-05/3199/21, 01-05/3209/21) - без задоволення.

2. Судові витрати покласти на скаржника ПП науково-виробнича фірма «Інформаційні-ділові системи та Сервіс-плюс».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

4. Матеріали справи №914/1390/21 повернути Господарському суду Львівської області.

Головуючий суддяМалех І.Б.

СуддяГриців В.М.

СуддяЗварич О.В.