Постанова

від 22.11.2021 по справі 560/8612/20

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/8612/20

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

22 листопада 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.08.2018 №0875655-1304-2214, від 06.06.2019 №0046402-5506-2214.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити позов без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що з урахуванням положень пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 та ст.5 ПК України фізична особа, яка не має статусу суб`єкта господарювання, не є сільськогосподарським товаровиробником, тому на позивачку не поширюються пільги, передбачені пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України. Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про особисте селянське господарство". Відповідач також стверджує, що позивачка пропустила передбачений КАС України строк звернення до суду.

Відзив позивачки на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля, розташована за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 881,6 кв.м.

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 29.08.2018 №0875655-1304-2214, від 06.06.2019 №0046402-5506-2214, якими визначив позивачці суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в сумі 14105,60 грн, за 2018 рік - в сумі 16410,98 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлова будівля, яка належить позивачці, є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, яка не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до положень пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.7 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування визначений Податковим кодексом України (далі - ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п.30.1 ст.30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

П.30.2 с.30 ПК України передбачено, що підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Таким чином, пп."ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України застосовується у разі дотримання двох умов:

1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Відповідно до коду 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.13) ОСОБА_1 належить нежитлова будівля загальною площею 881,6 кв.м. Інформація щодо цільового призначення нежитлової будівлі у вказаному витягу відсутня.

Разом з тим, згідно з довідкою ТОВ "Добробут-Земвпоряд" від 10.12.2020 №81 нежитлова будівля загальною площею 881,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є корівником та належить до будівлі сільськогосподарського призначення згідно з кодом 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (а.с.18).

Отже, нежитлова будівля, яка належить позивачці, є будівлею сільськогосподарського призначення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 820/3705/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а отже до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане положення не застосовується.

При цьому у постановах від 21 жовтня 2020 року у справах № 520/8580/18 та №806/2686/18 Верховний Суд висловив наступну правову позицію щодо застосування пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України:

Визначення поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин .

Таким чином, при визначенні права особи на податкову пільгу, передбачену пп. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, застосовуються поняття "сільськогосподарський товаровиробник" та "виробник сільськогосподарської продукції", визначені чинним законодавством.

Ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" відносить до виробників сільськогосподарської продукції в тому числі домогосподарства, які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Згідно з абз.3 ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Таким чином, особи, які ведуть особисте селянське господарство, є домогосподарством в розумінні Закону України "Про сільськогосподарський перепис" та належать до виробників сільськогосподарської продукції згідно з вказаним Законом.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистого селянського господарства мають право, зокрема, реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься довідка Берездівської сільської ради від 08.12.2020 №1092/06-30, відповідно до якої ОСОБА_1 в своїй господарській діяльності (вирощування ВРХ) використовує нежитлове приміщення загальною площею 881,6 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується правовстановлюючими документами, та відноситься до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається в оренду, лізинг, позичку тощо. Крім того, за позивачкою рахується земельна ділянка загальною площею 2,0 га кадастровий номер 6823980600:04:006:0002 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що фактично використовується ОСОБА_1 відповідно до цільового призначення.

Отже, наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що ОСОБА_1 веде особисте селянське господарство, тобто є виробником сільськогосподарської продукції і використовує нежитлову будівлю, яка належить їй на праві власності, в сільськогосподарській діяльності.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відносно позивачки застосовується податкова пільга, передбачена пп."ж" пп.266.2.2. п.266.2. ст.266 ПК України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.

Ч.1 ст. 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.

П. 56.18 ст.56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, строк для звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення незалежно від застосування процедури його адміністративного оскарження становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

У постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, на яку посилається апелянт, Верховний Суд відступив від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, та дійшов висновку про те, що після застосування процедури адміністративного оскарження строк звернення до суду становить 1 місяць. При цьому Верховний Суд вказав наступне:

"Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 ПК України".

Разом з тим, у справі №500/2486/19 Верховний Суд не надав правових висновків про строк звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення у разі, якщо процедура адміністративного оскарження не застосовувалась.

У спірних правовідносинах встановлено, що ОСОБА_1 не оскаржувала ППР від 29.08.2018 №0875655-1304-2214 та від 06.06.2019 №0046402-5506-2214 в адміністративному порядку, тому правові висновки Верховного Суду у справі №500/2486/19 не є релевантними відносно спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів враховує, що на момент звернення позивачки до суду існував правовий висновок Верховного Суду в постанові від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18, відповідно до якого строк для звернення до суду платника податків із позовом про скасування рішень контролюючих органів, які стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, становив 1095 днів і обчислювався з дня отримання платником податків такого рішення.

З урахуванням вищенаведеного доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду є необґрунтованими.

Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини та наявні в матеріалах письмові докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нежитлове приміщення (картоплесховище), що перебуває у власності ОСОБА_1 , згідно з п.п."ж" п.п.266.2.2. п.266.2. ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, тому податкові повідомлення-рішення від 29.08.2018 №0875655-1304-2214 та від 06.06.2019 №0046402-5506-2214 підлягають скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Сапальова Т.В. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.