ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 915/900/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Головея В.М., Разюк Г.П.
секретар судового засідання: Сілаєва В.С.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури - Бондаревський О.М., посвідчення;
від позивача - не з`явився;
від відповідача - не з`явився;
від третьої особи-1 - не з`явився;
від третьої особи-2 - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 , ухвалене суддею Олейняш Е.М. у м. Миколаїв, повний текст якого складено 06.08.2021
у справі №915/900/20
за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Галицинівської сільської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:
1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
2. ОСОБА_1
про: скасування запису про право власності та повернення земельної ділянки, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2020 року Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр про:
скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 08.11.2016 №17333901 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр права власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області;
зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр повернути у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.
Позов мотивовано тим, що відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та її подальший перепродаж (як наслідок, набуття права приватної власності Товариством з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр ), було здійснено з порушенням норм земельного та водного законодавства, оскільки не узгоджується з існуючою прямою законодавчою забороною на перебування земель прибережної захисної смуги у приватній власності.
Участь прокурора у позовній заяві обґрунтована тим, що у даній справі наявний державний інтерес (неможливість реалізації державної політики по забезпеченню дотримання єдиного порядку набуття прав власності на землю) та суспільний (незаконне вилучення земель прибережної захисної смуги та її подальше надання у приватну власність), проте Миколаївською обласною державною адміністрацією належним чином не здійснюються покладені на неї функції щодо захисту інтересів Українського народу на доступ до водного об`єкту - Бузького лиману, адже про допущені порушення остання була повідомлена прокуратурою листом від 18.02.2019, однак не вжила жодних заходів на їх усунення. У свою чергу Миколаївській обласній державній адміністрації, яка, відповідно до закону, є розпорядником земель фонду державної власності, про факт порушення вказаних інтересів держави було не відомо про що свідчить її лист-повідомлення №890/0/05-47/3-19 від 01.03.2019 (Т.1, а.с.21). Миколаївській місцевій прокуратурі №2 про допущені порушення стало відомо у січні 2019 року під час опрацювання даних Публічної кадастрової карти України.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх.ГСМО7999/20 від 02.07.2020), якою останній просив суд: вжити заходи до забезпечення позову у справі № 915/900/20; з цією метою накласти арешт на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792, розташовану в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками), заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр (код ЄДРПОУ 40900718) вчиняти дії, спрямовані на зміну цільового призначення земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 4823380600:01:000:1792) для особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2020: задоволено заяву вх.№7999/20 від 02.07.2020 Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 про забезпечення позову; вжито зазначені у вказаній заяві заходи до забезпечення позову у справі № 915/900/20.
30.07.2020 від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшли письмові пояснення, якими остання підтримала заявлений позивачем позов та просила суд задовольнити його у повному обсязі. Крім того у поясненнях зазначено, що кошторисом обласної державної адміністрації на 2019-2020 не передбачено видатки на сплату судового збору за подання позовної заяви.
31.08.2020 від Миколаївської місцевої прокуратури №2 надійшла заява, якою повідомлено суд, що останньою подано позовну заяву до Жовтневого районного суду Миколаївської області 25.08.2020 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, внаслідок чого призначено склад суду у справі №477/1518/20.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021, серед іншого, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 (код ЄДРПОУ 39825404); ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .
09.06.2021 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просив суд розглядати першу позовну вимогу в наступній редакції: Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр (ЄДРПОУ 40900718) на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 08.11.2016 №17333901 .
09.06.2021 від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшли пояснення, в яких останнє повідомило суд, що його наказ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2 №1177-СГ від 19.10.2015 прийнятий з дотриманням норм земельного законодавства (чинного на момент прийняття), Конституції України та у межах повноважень наданих Головному управлінню, з огляду на той факт, що проект землеустрою ОСОБА_2 був погоджений в порядку встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її власність у Головного управління відсутні, а Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації здійснено погодження проекту землеустрою ОСОБА_2 та надано відповідні висновки по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2021, оскільки заяву про зміну предмета позову (вх. ГСМО №8742/21 від 09.06.2021) подано до закінчення підготовчого засідання, докази направлення її іншим учасникам процесу надано прокурором, то судом прийнято відповідну заяву до розгляду. Визначено, що позовні вимоги в подальшому розглядаються з урахуванням вищевказаної заяви.
02.07.2021 від позивача надійшло клопотання, в якому останній просив суд залучити Галицинівську сільську раду Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області до участі у справі №915/900/20 як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2021 замінено позивача Миколаївську обласну державну адміністрацію, вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 00022579) його правонаступником Галицинівською сільською радою Миколаївського (Вітовського) району Миколаївської області, вул. Центральна, 1, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, 57286 (код ЄДРПОУ 22440768).
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021: в позові відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2020 по даній справі № 915/900/20.
Означене рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокуратурою обрано неналежний спосіб захисту прав. Чинним законодавством, зокрема у ч.3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно чітко встановлено способи захисту прав. Водночас прокуратурою обрано спосіб захисту прав про припинення права власності на земельну ділянку в державному реєстрі, який не передбачено законом. Крім того, обраний прокуратурою спосіб захисту не матиме ефективного захисту прав (позитивного результату), оскільки державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку залишається не скасованою. Тобто фактично судове рішення неможливо буде виконати. Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку є похідною вимогою, то за наявності в реєстрі державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем, задоволення вказаної вимоги є передчасним.
Не погодившись з означеним рішенням суду, Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд: скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 у справі №915/900/20 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю; про дату та час розгляду апеляційної скарги просив повідомити Миколаївську та Одеську обласні прокуратури.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на невідповідність вказаного рішення місцевого суду вимогам процесуального та матеріального права, оскільки позивачем обрано належний спосіб захисту. На думку скаржника, на законодавчому рівні визначено, що окрім скасування державної реєстрації права чи документів, що стали підставою для такої реєстрації, для подальшого виконання державним реєстратором судового рішення необхідною умовою є визнання, зміна чи припинення рішенням суду відповідного речового права. Тобто, з метою забезпечення виконання рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05.02.2021 у справі №477/1518/20 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, укладеного 08.11.2016 між ОСОБА_1 та товариством, необхідно отримати судове рішення про припинення права власності товариства. На підтвердження вказаного державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Риженком О.С. 22.06.2021 прийнято рішення №58865256 про відмову у державній реєстрації прав, адже рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05.02.2021 у справі №477/1518/20 не містить відомостей про припинення права власності товариства.
Крім того апелянтом зазначено, що на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України має місце усунення перешкод відповідачем у користуванні позивачем земельною ділянкою прибережної захисної смуги Бузького лиману шляхом повернення спірної ділянки, адже у цивільній справі №477/1518/20 вже встановлено факт незаконного її вибуття з державної власності у приватну власність ОСОБА_1 та подальшого її відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр .
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.09.2021 для розгляду заяви визначено судову колегію у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Разюк Г.П., Головея В.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2021: апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 у справі № 915/900/20 - залишено без руху; встановлено Першому заступнику керівника Миколаївської обласної прокуратури строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у розмірі 6 306,00 грн, протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; попереджено Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури, що у разі не усунення недоліків апеляційної скарги у строк, встановлений судом, апеляційна скарга буде вважатися неподаною і повернута скаржнику.
09.09.2021 від апелянта надійшла заява, якою повідомлено про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 306,00 грн, що підтверджується доданим до неї платіжним дорученням №112 від 19.08.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.09.2021: відкрито апеляційне провадження за Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 у справі №915/900/20; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст. 263 Господарського процесуального кодексу України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами його направлення учасникам справи) до 27.09.2021; роз`яснено іншим учасникам справи їх право в строк до 27.09.2021 подати до суду разом з відзивом на апеляційну скаргу або окремо будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище статті, або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення чи залишення без розгляду.
У встановлений судом апеляційної інстанції строк відповідач та треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 призначено справу №915/900/20 до розгляду на 25.10.2021 о 14:00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи №915/900/20 відбудеться 15.11.2021 о 14:00 год.
Представник прокуратури в судове засідання 15.11.2021 з`явився, надав усні пояснення, підтримав зміст доводів та заперечень, які викладено письмово.
Позивач, третя особа-1 та їх представники в судове засідання не з`явились, незважаючи на належне повідомлення про час, дату та місце розгляду справи.
Відповідач, третя особа-2 та їх представники у судове засідання не з`явився, направлені на їх адреси поштові відправлення повернуті суду із позначкою підприємства поштового зв`язку адресат відсутній за вказаною адресою . Крім того, згідно даних реєстру на відправку рекомендованої пошти за 27.10.2021 Південно-західним апеляційним господарським судом надіслано на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) ухвалу суду від 27.10.2021 номер відправлення 6511913577589. Відповідно до даних з вебсайту АТ Укрпошта : вказане поштове відправлення на адресу останнього не вручене під час доставки: інші причини .
Порядок вручення судових рішень визначено ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. п. 1, 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.
Системний аналіз ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 11, 17, 115, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання /поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19.
Окрім того, встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.
Відповідно до матеріалів справи, колегія суддів вважає за належне зазначити, що ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2021, від 13.09.2021, від 06.10.2021 та від 25.10.2021 направлялися судом рекомендованою кореспонденцією на адреси відповідача та третьої особи-2 вказані в позовній заяві та апеляційній скарзі, окрім того адреса відповідача вказана у вищезазначених документах співпадає з адресою, що міститься в Єдиному державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Велика морська, будинок 89. Проте, 20.09.2021, 24.09.2021, 27.09.2021, 22.10.2021, 10.11.2021 поштові конверти з ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду, що направлялись на усі відомі адреси відповідача та третьої особи-2 були повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення адресат відсутній за вказаною адресою .
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з поштовим відправленням від 28.05.2021 (Т.1, а.с.162), ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 отримав 02.06.2021 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021 про поновлення провадження у справі. В подальшому як місцевим так і апеляційним судами продовжувались відправлятися ОСОБА_1 процесуальні документи на вказану адресу. Тобто за весь період розгляду даної справи в національних судах третя особа-2 лише раз отримала вказаний процесуальний документ від суду першої інстанції.
Також на офіційному веб-сайті Південно-західного апеляційного господарського суду на веб-порталі Судова влада України розміщенно оголошення від 11.10.2021 та 27.10.2021, в яких повідомлено наступне:
1. До уваги учасників справи №915/900/20! Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 справу №915/900/20 призначено до розгляду на 25.10.2021 о 14:00 год.; засідання відбудеться в приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань №1, 2-й поверх, телефон (0482) 301-408 (за посиланням https://swag.court.gov.ua/sud4872/gromadyanam/1/1192602/);
2. До уваги учасників справи №915/900/20! Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 учасників справи повідомлено про те, що розгляд справи №915/900/20 відбудеться 15.11.2021 о 14:00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: місто Одеса, проспект Шевченка, 29, в залі засідань №1, 2-й поверх, телефон (0482) 301-408 (за посиланням https://swag.court.gov.ua/sud4872/gromadyanam/1/1201141/).
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення апелянта та відповідача про судовий розгляд даної справи.
Крім того, за змістом ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ).
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень щодо справи №915/900/20, ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2021, від 13.09.2021, від 06.10.2021 та від 25.10.2021 опубліковані 06.09.2021, 14.09.2021, 08.10.2021 та 27.10.2021 відповідно.
Таким чином, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 не були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про рух (стан) судового провадження шляхом відкритого безоплатного цілодобового доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими їм процесуальними правами, проте такими можливостями не скористались, в межах апеляційного провадження у справі №915/900/20 відзиви та пояснення на апеляційну скаргу до суду не надавали, в судові засідання в межах апеляційного провадження 25.10.2021 та 15.11.2021 не з`явилися, хоча, як слідує з вищевказаного, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколами відповідних судових засідань.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема Іззетов проти України , Пискал проти України , Майстер проти України , Субот проти України , Крюков проти України , Крат проти України , Сокор проти України , Кобченко проти України , Шульга проти України , Лагун проти України , Буряк проти України , ТОВ ФПК ГРОСС проти України , Гержик проти України суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, визнала можливим розглянути справу за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб, за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційних скарг та відзиву на них, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, фактичні обставини справи, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено 17.09.2015 Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації видано висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №01-04/1828-04 (Т.1, а.с.33) за умови виконання вимог обмежень погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, розроблений ТОВ Югземсервіс . Також у висновку вказано, що земельна ділянка площею 2,000 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення за угіддями - пасовище (код цільового призначення за КВЦПЗ - А.01.03). Згідно з експлікацією земельних угідь на земельну ділянку встановлено обмеження за кодом 05.03 (прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах).
19.10.2015 наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1177-СГ (Т.1, а.с.17):
затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. України ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області;
надано громадянину України ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га пасовищ з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Голицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №213448355 від 22.06.2020 (Т.1, а.с.18-20):
22.10.2015 зареєстровано державним реєстратором Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області Колтуновою О.М. за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25498356 від 22.10.2015 на підставі свідоцтва про право власності №46136041 від 22.10.2015, виданого Жовтневим управлінням юстиції, право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий №4823380600:01:000:1792 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Миколаївська обл., Вітовський р-н, селищна рада Галицинівська.
08.11.2016 зареєстровано приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А. за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №32271014 від 08.11.2016 на підставі договору купівлі-продажу №1033 від 08.11.2016 право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на земельну ділянку кадастровий №4823380600:01:000:1792 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: Миколаївська обл., Вітовський р-н, селищна рада Галицинівська.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4805669302019 від 31.01.2019 (Т.1, а.с.25-27) на земельну ділянку за кадастровим №4823380600:01:000:1792 встановлено безстроково вид обмеження у її використанні: прибережні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
Вказане вище також підтверджується витягом з Поземельної книги щодо земельної ділянки кадастровий №4823380600:01:000:1792, що міститься в матеріалах справи (Т.1, а.с.28-31).
31.01.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївські області листом №90/109-19 надано відповідь на лист Заступника керівника Миколаївської місцевого прокуратури №2 №(15-32)705 вих-19 від 25.01.2019 (Т.1, а.с.22-24), якою повідомлено останнього, що згідно з даними Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) земельна ділянка площею 2,0000 га зареєстрована за кадастровим №4823380600:01:000:1792, яка знаходиться на території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області і обліковується як землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Вона зареєстрована 21.09.2015 як приватна власність Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр . Дата реєстрації речового права на нерухоме майно - 08.11.2016. Фонд документації із землеустрою Відділу не містить документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки. У блоці Відомості про обтяження у використанні земельної ділянки на всі площі встановлені обмеження у використанні земельної ділянки - прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах (підстава виникнення - Водний кодексу України 06.06.1995). Строк дії обмежень - безстроково.
Також вказаним листом повідомлено, що у відділі відсутні поземельні книги, відкриті підчас реєстрації земельної ділянки, однак є можливість надати їх копії, що створені за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Також по причині відсутності у Фонді документації із землеустрою Відділу документації із землеустрою, на підставі яких здійснена державна реєстрація земельної ділянки неможливо надати копії відповідних наказів, рішень або розпоряджень. Надати копії документів, що посвідчують право власності по їх відсутності неможливо. Визначено приблизну відстань земельної ділянки за кадастровим №4823380600:01:000:1792 за допомогою функціоналу Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) Довжина : від урізу води Бузького лиману до західної межі - 720 м.; до східної межі - 842 м.
Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації листами надано відповіді на запити Миколаївської місцевого прокуратури №2:
01.03.2019 листом №890/0/05-47/3-19 - запит №(15-32)1375вих-19 від 20.02.2019 (Т.1, а.с.21) повідомлено, що головою облдержадміністрації розпорядження про передачу, зокрема серед інших, земельної ділянки кадастровий №4823380600:01:000:1792 розпорядження про передачу фізичним особам не видавалось. Миколаївській облдержадміністрації не було відомого про факти відчуження зазначених земельних ділянок, тому заходи щодо витребування цих земельних ділянок в судовому порядку не вживались;
05.07.2019 листом №01-03/24-04 - запит №(15-32)5717вих-19 від 02.07.2019 (Т.1, а.с.32), повідомлено, що за результатами розгляду проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2 га кожна у власність громадянам України ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 площею 0,5111 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1818, площею 0,6153 з кадастровим номером 4823380600:01:000:1819, площею 0,2397 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1820 для ведення особистого селянського господарства із земль сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області управління екології та природних ресурсів погодило дані проекти землеустрою та видало відповідні висновки по проектам землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Додатком до цього листа є висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №01-04/1828-04 від 17.09.2015;
03.10.2019 листом №1506-01-21 - запит №32-1030вих-19 від 30.09.2019 (Т.1, а.с.34), повідомлено, що відповідно до Проекту планування та забудови Вітовського (Жовтневого) району, затвердженого рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів №310-р від 16.05.1979 земельні ділянки 4823380600:01:000:1820, 4823380600:01:000:1819, 4823380600:01:000:1818, 4823380600:01:000:1796, 4823380600:01:000:1798, 4823380600:01:000:1795, 4823380600:01:000:1793, 4823380600:01:000:1797, 4823380600:01:000:1791, 4823380600:01:000:1794, 4823380600:01:000:1792 розташовані в перспективній зоні масового відпочинку;
18.11.2019 листом №1747-01-21 - запит №32-1964вих-19 від 11.1.2019 (Т.1, а.с.35), повідомлено, що відповідно до проекту планування Вітовського району, затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів №310-р від 16.05.1979 земельні ділянки 4823380600:01:000:1820, 4823380600:01:000:1819, 4823380600:01:000:1818, 4823380600:01:000:1796, 4823380600:01:000:1798, 4823380600:01:000:1795, 4823380600:01:000:1793, 4823380600:01:000:1797, 4823380600:01:000:1791, 4823380600:01:000:1794, 4823380600:01:000:1792 розташовані на територіях визначених, як території для зони масового відпочинку І черги. Такі території передбачені для тимчасового відпочинку населення. Будівництво будь-яких об`єктів проектом не передбачалось. Зазначені території передбачались як території загального користування та не повинні передаватися у власність з будь-якими цільовим призначенням. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, може експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні до експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
08.07.2019 Галицінівською сільською радою листом №863-02-54 (Т.1, а.с.36) повідомлено Миколаївську прокуратуру №2, що земельні ділянки 4823380600:01:000:1793, 4823380600:01:000:1795, 4823380600:01:000:1798, 4823380600:01:000:1796, 4823380600:01:000:1797, 4823380600:01:000:1791, 4823380600:01:000:1794, 4823380600:01:000:1792 площа по 2,0 га та 4823380600:01:000:1818 площа 0,5111 га, 4823380600:01:000:1819 площа 0,6153 га, 4823380600:01:000:1820 площа 0,2397 га цільове призначення яких ведення особистого селянського господарства є власністю ТОВ Вітовського транспортного центру , яке знаходиться по даним сільської ради та які значаться у договорі купівлі-продажу АДРЕСА_2 , юридичну адресу сільська рада не присвоювала. На даний період на вищевказаних земельних ділянках будь-які споруди та будівлі відсутні.
10.02.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю Югземсервіс надано висновок про вартість об`єкта оцінки (Т.1, а.с.37), а саме земельної ділянки кадастровий №4823380600:01:000:1792, визначено оціночну (ринкову) вартість земельної ділянки у розмірі 26 598 грн.
11.06.2020 Миколаївська місцева прокуратура №2 надіслала Миколаївській обласній державній адміністрації повідомлення №32-3779вих-20 (Т.1, а.с.38), в якому зазначено, що земельна ділянка кадастровий №4823380600:01:000:1792 фактично розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, оскільки відстань від урізу води лиману до західної межі ділянки становить 720 метрів, а до східної - 842 метри. Органом, який на даний час розпоряджається земельними ділянками водного фонду є Миколаївська обласна державна адміністрація. На підставі викладеного прокуратурою прийнято рішення про звернення до суду.
21.10.2020 головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Левицькою В.Ю. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №62731415 (Т.1, а.с.143) з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 03.07.2020 у справі №915/900/20.
05.02.2021 Жовтневим районним судом Миколаївської області винесено рішення у справі №477/1518/20 (Т.1, а.с.152-158), яким, серед іншого, позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації задоволено; визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.10.2015 №1177-СГ, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 4823380600:01:000:1792) для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого (нині Вітовського) району Миколаївської області; визнано незаконним та скасовано видане 22.10.2015 ОСОБА_1 свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №4823380600:01:000:1792, про що вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.10.2015 №11713683; визнано недійсним та скасовано договір купівлі-продажу №1033 від 08.11.2016 року на підставі якого ОСОБА_1 відчужив право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером №4823380600:01:000:1792 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №17333901.
Враховуючи, що позивачем у даному спорі виступає Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Галицинівської сільської ради, то перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за належне дослідити питання щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в особі Галицинівської сільської ради в суді.
Так ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття інтереси держави визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів влади, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Відповідно до заявлених позовних вимог у даній справі вбачається, що спір між сторонами виник щодо земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792.
Матеріалами справи встановлено, що вказана земельна ділянка до 22.10.2015 перебувала у державній власності, з 22.10.2015 у приватній власності Дробота Д.В., а з 08.11.2016 у приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр . Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4805669302019 від 31.01.2019 (Т.1, а.с.25-27) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №213448355 від 22.06.2020 (Т.1, а.с.18-20), спірна земельна ділянка відноситься до категорії землі сільськогосподарського призначення , вид використання для ведення особистого селянського господарства , вид обмеження прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах .
Згідно з п. є ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції тут і далі станом на 22.05.2015) за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду. До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України, в редакції тут і далі станом на 22.05.2015).
Згідно з ч. 1 ст. 60 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 88 Водного кодексу України земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України, абз. 4 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173 (в редакції тут і далі станом на 22.05.2015).
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст. 61-62 Земельного кодексу України, ст. 89-90 Водного кодексу України, абз. 2 п. 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному кодексі України та Водному кодексу України.
Подібний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №915/1784/18.
Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. Так, зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївські області №90/109-19 від 31.01.2019 приблизна відстань земельної ділянки за кадастровим №4823380600:01:000:1792, визначена за допомогою функціоналу Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) Довжина , складає від урізу води Бузького лиману до західної межі - 720 м.; до східної межі - 842 м.
Жовтневим районним судом Миколаївської області рішенням від 05.02.2021 у справі №477/1518/20 також встановлено, що спірна земельна ділянка входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману, а отже належить до земель водного фонду. Вказане судове рішення, відповідно до відкритих відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, набрало законної сили 18.03.2021, в апеляційному порядку не переглядалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином земельна ділянка з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 є землею водного фонду та на момент відчуження її у приватну власність ОСОБА_1 входила у двох кілометрову зону від урізу води Бузького лиману.
Згідно з п. д ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед інших, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. А ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у ч. 2 ст. 59, п. д ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи Цивільного кодексу України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.
У свою чергу відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності (в редакції тут і далі станом на 22.05.2015) землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими з 01.01.2013 та до державної власності належать землі, розташовані за межами населених пунктів.
Статтею 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно з п. 7 ст. 13 Закону України Про місцеві державі адміністрації (в редакції тут і далі станом на 22.05.2015) до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питання використання землі, шляхом прийняття відповідного розпорядження.
Відповідно до статті ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб .
Згідно з ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря. А у відповідності до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Також колегією суддів встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 розташована в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, тобто поза межами населеного пункту.
Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, а Кабінет Міністрів України лише в чітко визначених законодавством випадках. Таким чином, оскільки колегією суддів встановлено, що спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів і відносяться до категорії земель водного фонду державної власності, а не до земель сільськогосподарського призначення державної власності, то її розпорядником у 2015 році була Миколаївська обласна державна адміністрація.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора.
Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 905/2304/18.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19.
З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Матеріалами справи встановлено, що 11.06.2020 Миколаївська місцева прокуратура №2 надіслала Миколаївській обласній державній адміністрації повідомлення №32-3779вих-20 (Т.1, а.с.38), в якому зазначила, що земельна ділянка кадастровий №4823380600:01:000:1792 фактично розташована у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, а органом, який розпоряджається земельними ділянками водного фонду є Миколаївська обласна державна адміністрація. На підставі викладеного прокуратурою прийнято рішення про звернення до суду.
Як вбачається зі штампу відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області на першій сторінці позовної заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 №32-3996вих-20 від 19.06.2020, вказана заява надійшла до суду 02.07.2020.
Апеляційний суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
В свою чергу, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, відповідно до якого проміжок часу, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав до органу, уповноваженого на виконання функцій держави, та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру .
Підхід розуміння до розумного строку не має бути формалізованим та має охоплювати усіх особливості цього спору. Критерій розумності , який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначається з урахуванням великого кола чинників. У вказаному колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/1104/20.
Як вбачається із позовної заяви у даній справі Миколаївській місцевій прокуратурі №2 про допущені порушення земельного законодавства стало відомо у січні 2019 року під час опрацювання даних Публічної кадастрової карти України, за результатими чого направлено запити до контролюючих органів з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційними є ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
У свою чергу, як вбачається з рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05.02.2021 у справі №477/1518/20 про порушення інтересів держави позивача - Миколаївську обласну державну адміністрацію було повідомлено листом Миколаївської місцевої прокуратури №2 від 20.02.2019.
Крім того, вказане підтверджується наявним в матеріалах справи листом №890/0/05-47/3-19 від 01.03.2019, яким надано відповідь на запит №(15-32)1375вих-19 від 20.02.2019 (Т.1, а.с.21), яким повідомлено, що головою облдержадміністрації розпорядження про передачу, зокрема, серед інших, земельної ділянки кадастровий №4823380600:01:000:1792 розпорядження про передачу фізичним особам не видавалось. Миколаївській облдержадміністрації не було відомого про факти відчуження зазначених земельних ділянок, тому заходи щодо витребування цих земельних ділянок в судовому порядку не вживались.
Таким чином Миколаївська обласна державна адміністрація знала про порушення інтересів держави ще з лютого 2019 року, мала повноваження для їх захисту, але не зверталася до суду за захистом, що було розцінено прокурором як бездіяльність, усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді місцевої державної адміністрації на них, вподальшому тривале незвернення до суду понад 16 місяців (з лютого 2019 року по липень 2020 року), вимога про надання відповідному органу розумного строку для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.
Оскільки Миколаївська обласнана державна адміністрація протягом такого тривалого часу знаючи про відповідні порушення, але свідомо ігнорувала їх та не намагалась будь-яким чином захистити інтереси держави, то визначення ще додаткового, розумного строку для реагування на ці порушення не слугувало б меті, визначеній у ст. 23 Закону України Про прокуратуру щодо надання можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави для виправлення ситуації у випадку встановлення відсутності бажання такого реагування у попередній час.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.07.2021 замінено Миколаївську обласну державну адміністрацію на правонаступника Галицинівську сільську раду.
Щодо заявлених позовних вимог у даній справі колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під час вирішення спору, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. ч. 1, ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними
Такі правові висновки зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібний правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.
Поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в ред. станом на 22.10.2015) державна реєстрація прав проводиться на підставі: свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в ред. станом на 08.11.2016) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Отже, підставою для здійснення державними реєстраторами державної реєстрації прав є правовстановлюючі документи, які підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Таким чином, як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав №213448355 від 22.06.2020, що міститься в матеріалах справи (Т.1, а.с.18-20) 22.10.2015 на підставі свідоцтва про право власносі №46136041 від 22.10.2015, виданого Жовтневим управлінням юстиції, державним реєстратором Колтуновою О.М. Жовтневого управління юстиції зареєстровано право приватної власності за Дроботом Д.В., 08.11.2016 на підставі договору купівлі-продажу №1033 від 08.11.2016, зареєстрованим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С.А., зареєстровано право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на земельну ділянку кадастровий №4823380600:01:000:1792.
В свою чергу згідно з абз. 1-3 ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 28.10.2020 у справі № 910/963/19, від 01.12.2020 у справі № 916/1935/19.
Крім того за змістом ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Такий правовий висновок зроблено Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.
Як вже було зазначено вище 05.02.2021 Жовтневим районним судом Миколаївської області рішенням у справі №477/1518/20 (Т.1, а.с.152-158) визнано незаконними та скасовано документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав Дробота Д.В. та Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовьский транспортний центр на земельну ділянку кадастровий №4823380600:01:000:1792, а саме: наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 19.10.2015 №1177-СГ, свідоцтво про право власності №46136041 від 22.10.2015, договір купівлі-продажу №1033 від 08.11.2016.
Проте вказаним рішенням районного суду не припинено права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792, таким чином прокурором у даній справі правомірно заявлено відповідну позовну вимогу, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.06.2021 з метою забезпечення ефективного поновлення права Галицинівської сільської ради на вказану земельну ділянку.
Крім того колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
З урахуванням викладеного, висновок місцевого суду щодо обрання позивачем способу захисту прав шляхом принення права власності на земельну ділянку в держаному реєстрі, який не передбачений законом є передчасним, адже такий спосіб захисту визначений чинним законодавством, а вказана позовна вимога, з огляду на встановлене вище, підлягає задоволенню.
Предметом позову у цій справі також є вимога прокурора про повернення земельної ділянки у власність держави в особі Галицинівської сільської ради (у зв`язку із заміною Миколаївської обласної державної адміністрації на правонаступника) земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 в межах території Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Тобто вимога про повернення земельної ділянки є наслідком припинення права власності на вказану землю за Товариством з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр та відновлення порушених прав Галицинівської сільської ради, яка судом першої інстанції визнана в ухвалі 13.07.2021 правонаступником Миколаївської обласної державної адміністрації та до якої перейшли повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою в даній справі.
Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Земельним кодексом України, зокрема у ст. 152 Кодексу, передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, у тому числі можливість власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Отже, вимоги як про повернення земельної ділянки, так і про її звільнення фактично спрямовані на усунення перешкод, пов`язаних з реалізацією права власності та/або користування землею, а формулювання такої вимоги є правом позивача відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України та не суперечить ст. 391 Цивільного кодексу України.
Схожий за змістом правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 910/7250/18.
Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовної вимоги щодо припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 задоволенню також підлягає позовна вимога про зобов`язання вказаного товариства повернути у власність держави в особі Галицинівської сільської ради цієї земельної ділянки, як похідна вимога.
Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення даного питання та не спростовують наведених вище висновків суду.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановленого судами.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
За таких обставин апеляційна скарга Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 у справі №915/900/20 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Судові втрати, пов`язані з розглядом даної справи, відповідно до правил ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.
2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.07.2021 у справі №915/900/20 скасувати.
3.Позовні вимоги Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Галицинівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр , за участю третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити.
4. Припинити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792 для ведення особистого селянського господарства в межах території Галицинівської сільської ради Жовтневого (Вітовського) району Миколаївської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 08.11.2016 №17333901.
5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр повернути у власність держави в особі Галицинівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4823380600:01:000:1792.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вітовський транспортний центр на користь Миколаївської обласної прокуратури витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви у розмірі 4 204,00 грн. та за розгляд апеляційної скарги у розмірі 6 306,00 грн.
7. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази на виконання даної постанови із зазначенням повних реквізитів сторін.
8.Матеріали справи №915/900/20 повернути Господарському суду Миколаївської області.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.11.2021.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді В.М. Головей
Г.П. Разюк
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 15.11.2021 |
Оприлюднено | 24.11.2021 |
Номер документу | 101277170 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Богацька Н.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні