Постанова

від 30.09.2021 по справі 910/17164/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2021 р. Справа№ 910/17164/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

секретар Рибчич А.В.

за участю

представників: позивача - Коломієць А.Ф., Книшов І.Г.

відповідача - Федосін А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни

на рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. (повне рішення складено 27.05.2021 р.)

у справі № 910/17164/20 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Приватного підприємства "Автошлях Україна"

до Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни

про стягнення 338717,90 грн

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року Приватне підприємство "Автошлях Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни про стягнення 340453,91 грн заборгованості за договором № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р., з яких: 297658,50 грн - заборгованість за надані послуги, 31918,25 грн - пеня, 6296,00 грн - 3% річних, 4581,16 грн - інфляційні втрати.

Вимоги позивача обґрунтувані тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за надані послуги не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

До Господарського суду м. Києва 27.11.2020 р. від Приватного підприємства "Автошлях Україна" надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з відповідача 338717,90 грн, з яких: 296145,33 грн - основний борг, 31743,08 грн - пеня, 6263,00 грн - 3% річних, 4566,49 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20 позовні вимоги Приватного підприємства "Автошлях Україна" задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни на користь Приватного підприємства "Автошлях Україна" 285217,33 грн основного боргу, 2193,84 грн 3% річних, 1882,57 грн інфляційних втрат; в іншій частині позовну відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Шміголь Олена Миколаївна подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р. між нею та Приватним підприємством "Автошлях Україна" не укладався, а тому посилання на цей договір та похідних від нього договорів-заявок є безпідставним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/17164/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шарпан В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 р. апеляційну скаргу у справі № 910/17164/20 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 р. поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни на рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20, справу призначено до розгляду на 21.09.2021 р.

До суду 16.08.2021 р. від Приватного підприємства "Автошлях Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив залишити рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20 без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 30.09.2021 р.

У судовому засіданні представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

02.11.2019 р. між Приватним підприємством "Автошлях Україна" (далі - експедитор) та Фізичною особою-підприємцем Шміголь Оленою Миколаївною (далі - замовник) було укладено договір № 62 на транспортне обслуговування (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник замовляє, а експедитор надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях та по Україні.

За п. п. 3.1, 3.2 договору ціни на послуги узгоджуються сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах експедитора. У випадку, якщо сторонами в замовленні на перевезення визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на розвантаження.

Як передбачено п. 3.3 договору, загальна сума договору складається з сум вартості всіх наданих послуг за весь час дії договору та визначається на підставі сум, що вказані в замовленнях на перевезення та рахунках-фактурах експедитора.

Згідно з п. 8.2 договору за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт.

У випадку, якщо відправлений експедитором замовнику акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 банківських днів з моменту його отримання замовником, він вважається ним прийнятий без змін та підлягає оплаті в повному обсязі (п. 8.7 договору).

У відповідності до п. 8.3 договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2020 р.

Пунктом 8.6 договору сторони погодили, що договір, зміни та доповнення до нього, "Замовлення на перевезення", отримані від замовника за допомогою факсимільного зв`язку, електронною поштою, мають юридичну силу.

Сторони зобов`язуються після ознайомлення та підписання даного договору, отриманого за допомогою електронного факсимільного зв`язку, обмінятися оригінальними примірниками останнього (п. 8.8 договору).

Відповідач здійснив замовлення перевезення вантажу на підставі договорів-заявок, а саме:

- договір-заявка № 9 від 27.01.2020 р. за маршрутом Мадрид (Іспанія)-Київ (Україна), сума фрахту 2700 євро, термін оплати 10 днів після вивантаження автомобіля;

- договір-заявка № 10 від 27.01.2020 р. за маршрутом Київ (Україна) - Мілан (Італія) - Мюнхен (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 6700 євро, термін оплати 5-6 днів по оригіналам документів;

- договір-заявка № 3 від 06.02.2020 р. за маршрутом Берлін (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 1400 євро, термін оплати до 7-ми днів після вивантаження.

Позивач вказує, що за результатами здійснених перевезень вантажів ним було направлено на адресу відповідача засобами електронної пошти рахунки-фактури № СФ-000083 від 04.02.2020 р., № СФ-000087 від 11.02.2020 р., № СФ-000093 від 02.03.2020 р., а також для підписання акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 від 04.02.2020 р., № ОУ-0000013 від 11.02.2020 р., № ОУ-0000020 від 02.03.2020 р.

Також, на підтвердження надання послуг з перевезення вантажів на замовлення відповідача позивач надав останньому міжнародні автомобільні накладні, зокрема: CMR № 0104829, CMR № 453223, CMR № 547597; АТА-Карнет UA № 01/0050/20, UA № 01/0027/20.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов`язання за укладеним договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

За змістом ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

За ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

У відповідності до ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р., до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 р. "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 вказаної вище Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи місцевим судом, у зв`язку із запереченнями відповідача щодо укладення договорів на перевезення вантажів, суд першої інстанції витребував у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р.; договору-заявки № 9 від 27.01.2020 р.; договору-заявки № 10 від 27.01.2020 р.; договору-заявки № 3 від 06.02.2020 р.; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020 р.; CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20, а також витребував докази направлення на електронну адресу відповідача рахунків на оплату (роздруківку електронного листа з датою відправлення і адреси електронної пошти) наданих послуг.

Так, під час огляду витребуваних документів місцевим судом було встановлено, що договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р.; договори-заявки № 9 від 27.01.2020 р.; № 10 від 27.01.2020 р.; № 3 від 06.02.2020 р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020 р. не містять підпису та печатки Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни.

Вказані документи були підписані відповідачем та отримані позивачем за допомогою факсимільного зв`язку електронною поштою, що не суперечить умовам п. 8.6 укладеного договору.

Також, позивач надав оригінали міжнародних транспортних накладних CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20. Зокрема, на CMR № 0104829 та №UA/01/0027/20 у графі 24 були наявні підпис і печатка ФОП Шміголь О.М.

Встановлено, що всі рахунки на оплату були надіслані на електронну пошту Стенд-Маркет. У своїх усних поясненнях представники позивача зазначили, що ФОП Шміголь О.М. діяла виключно в інтересах вказаної юридичної особи.

З електронного листування між сторонами вбачається повна ідентичність замовлень на перевезення вантажів за маршрутами та реквізитами, вказаними у договорах-заявках № 9 від 27.01.2020 р.; № 10 від 27.01.2020 р.; № 3 від 06.02.2020 р. При цьому, вказане листування також було здійснено з електронної адреси Стенд-Маркет. Окрім цього, з вказаної адреси відбулось і листування директора відповідача Коломієць Антоніни безпосередньо з Оленою Шміголь відносно підписання договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р.

Вбачається, що 26.02.2020 р. на підставі рахунку № СФ-000083 від 04.02.2020 р. відповідачем частково були оплачені надані позивачем послуги в сумі 10928,00 грн. При цьому, вказаний рахунок було виставлено згідно з договором-заявкою № 9 від 27.01.2020 р. за маршрутом Мадрид (Іспанія)-Київ (Україна), сума фрахту 2700 євро, термін оплати 10 днів після вивантаження автомобіля, що свідчить про замовлення відповідачем даної послуги.

Також, міжнародна автомобільна накладна CMR № 0104829 підписана обома сторонами, підтверджує виконання договору-заявки № 3 від 06.02.2020 р. за маршрутом Берлін (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 1400 євро, термін оплати до 7-ми днів після вивантаження.

Крім цього, відповідачем було підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020 р., що підтверджує виконання договору-заявки № 10 від 27.01.2020 р. за маршрутом Київ (Україна) - Мілан (Італія) - Мюнхен (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 6700 євро, термін оплати 5-6 днів.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Здійснивши оцінку кожного доказу окремо та в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про виникнення між сторонами відносин, пов`язаних з наданням послуг з транспортного експедирування на підставі договору-заявки № 9 від 27.01.2020 р., договору-заявки № 10 від 27.01.2020 р. та договору-заявки № 3 від 06.02.2020 р.

Разом з цим, договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р. колегія суддів вважає таким, що не укладався між сторонами, оскільки на ньому відсутній підпис відповідача та докази його направлення відповідачу для підпису, що також виключає можливість застосування умов цього договору до правовідносин сторін.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов`язань лише за договором-заявкою № 9 від 27.01.2020 р. на суму 2700,00 євро, договором-заявкою № 10 від 27.01.2020 р. на суму 6700,00 євро та договором-заявкою № 3 від 06.02.2020 р. на суму 1400,00 грн.

Отже позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу на суму 296145,33 грн, які прийняті відповідачем без заперечень та зауважень.

За умовами договорів-заявок № 9 від 27.01.2020 р., № 10 від 27.01.2020 р., № 3 від 06.02.2020 р. строк оплати наданих послуг на день розгляду справи є таким, що настав.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач до суми позовних вимог безпідставно включив суму заборгованості в розмірі 10928,00 грн, сплачену відповідачем 26.02.2020 р., що підтверджується банківською випискою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача за надані послуги з транспортного обслуговування підлягає частковому задоволенню у розмірі 285217,33 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 31743,08 грн пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як передбачено ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки Національного банку України, як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі № 908/1501/18.

Як було встановлено вище договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р. не було укладено між сторонами у порядку передбаченому чинним законодавством, що виключає можливість стягнення пені на підставі цього договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 31743,08 грн пені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, за неналежне виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 6263,00 грн 3% річних та 4566,49 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індекса інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи визначені у договорах-заявках № 9 від 27.01.2020 р., № 10 від 27.01.2020 р., № 3 від 06.02.2020 р. строки оплати наданих послуг, нарахуванню підлягають 3% річних та інфляційні втрати на суми заборгованості, які виникли за договором-заявкою № 9 від 27.01.2020 р. та № 3 від 06.02.2020 р.

Як вбачається з міжнародної автомобільної накладної CMR та рахунків № СФ-000083 від 04.02.2020 р., № СФ-000087 від 11.02.2020 р. боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 14.02.2020 р. (договір-заявка № 9 від 27.01.2020 р.) і з 18.02.2020 р. (договір-заявка № 3 від 06.02.2020 р.) відповідно.

Стосовно прострочення виконання зобов`язань за договором-заявкою № 10 від 27.01.2020 р., в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем оригіналів документів по виконаному перевезенню, з чим пов`язаний термін оплати наданих послуг, що позбавляє суд можливості визначити період нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за договором-заявкою № 9 від 27.01.2020 р. за період з 14.02.2020 р. по 27.10.2020 р. (кінцева дата визначена позивачем у позові) з урахуванням часткової сплати суми заборгованості, а за договором-заявкою № 3 від 06.02.2020 р. - за період з 18.02.2020 р. по 27.10.2020 р., місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення 3% річних на суму 2193,84 грн та інфляційних втрат на суму 1882,57 грн.

Доводи скаржника про те, що договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 р. між нею та Приватним підприємством "Автошлях Україна" не укладався, а тому посилання на цей договір та похідних від нього договорів-заявок є безпідставним, колегія вважає необґрунтованими, оскільки при винесенні рішення місцевим судом вже було досліджено вказаний аргумент та його було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення.

Інші аргументи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2021 р. у справі № 910/17164/20.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Шміголь Олену Миколаївну.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 08.11.2021 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В.Андрієнко