Ухвала

від 18.11.2021 по справі 902/1129/15(902/579/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"18" листопада 2021 р. Cправа № 902/1129/15(902/579/20)

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за заявою : Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг"

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопаливна аграрна компанія"

про визнання банкрутом

Представники сторін в судове засідання не з`явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1129/15 за заявою ДПАТ "НАК "Украгролізинг" в особі Вінницької філії НАК "Украгролізинг" про банкрутство ТОВ "Біопаливна аграрна компанія".

Провадження у даній справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Так, ухвалою суду від 26.10.2021 року продовжено строк ліквідаційної процедури ТОВ "Біопаливна аграрна компанія" та повноважень ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана О.І. у справі № 902/1129/15 до 26.04.2022 року; призначено справу № 902/1129/15 до розгляду в судовому засіданні на 26.04.2022 року.

Крім того, ухвалою суду від 31.08.2020 року було задоволено заяву арбітражного керуючого (ліквідатора ТОВ "Біопаливна аграрна компанія") Демчана О.І. № 02-57/118 від 01.06.2020 року до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності у справі №902/1129/15(902/579/20), повністю. Покладено субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "Біопаливна аграрна компанія" у розмірі 1 164 734,91 грн. у зв`язку з доведенням товариства до банкрутства на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "Біопаливна аграрна компанія" грошові кошти у розмірі 1 164 734,91 грн. у якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Біопаливна аграрна компанія", у зв`язку із доведенням до банкрутства.

31.08.2020 року на виконання даної ухвали судом видано відповідний наказ, який надіслано на адресу стягувача.

Разом з тим, ухвалою суду від 18.09.2020 року було задоволено клопотання арбітражного керуючого (ліквідатора ТОВ "Біопаливна аграрна компанія") Демчана О.І. №02-57/127 від 09.09.2020 року про видачу наказу щодо відповідача - 1 та № 02-57/128 від 09.09.2020 року про видачу наказу щодо відповідача - 2. Ухвалено видати на виконання ухвали Господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 року у справі № 902/1129/15, яка набрала законної сили 31.08.2020 року два окремих накази суду наступного змісту: "Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопаливна аграрна компанія" грошові кошти у розмірі 1 164 734 грн 91 коп. у якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Біопаливна аграрна компанія", у зв`язку із доведенням до банкрутства", із зазначенням стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопаливна аграрна компанія" та кожного боржника окремо.

18.09.2020 року згідно вищевказаної ухвали судом видано відповідні накази.

19.10.2021 року, під час перебування судді Тісецького С.С. у відпустці, від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. до суду надійшло подання приватного виконання № 66186806/5099 від 12.10.2021 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

25.10.2021 року суддя Тісецький С.С. приступив до роботи.

Ухвалою суду від 25.10.2021 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. №66186806/5099 від 12.10.2021 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами - призначено до розгляду на 27.10.2021 року.

Ухвалою від 27.10.2021 року вказане подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. призначено до розгляду на 18.11.2021 року.

В судове засідання на визначену дату учасники провадження у даній справі повноважних представників не направили.

Натомість, 17.11.2021 року до суду від боржника - ОСОБА_2 надійшло заперечення б/н від 13.11.2021 року щодо подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому боржник заперечує щодо згаданого подання та просить закрити провадження у справі з його розгляду.

Водночас, приватний виконавець у поданні просив здійснити розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 335 ГПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Суд, розглянувши подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, дослідивши наявні письмові докази та проаналізувавши норми діючого законодавства України, дійшов наступних висновків, з огляду на таке.

Так, подання мотивовано тим, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, боржнику на праві власності належить, зокрема:

земельна ділянка за кадастровим номером 1822587600:04:000:0610; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; площа: 2,0 га, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений Паламарчук А.П., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області, 26 січня 2018 р., за реєстровим № 51. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 26.01.2018, номер запису про право власності - 24553255;

земельна ділянка за кадастровим номером 1822587600:04:000:0611; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; площа: 2,0 га, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений Паламарчук А.П., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області, 26 січня 2018 р., за реєстровим № 53. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 26.01.2018, номер запису про право власності - 24554439;

земельна ділянка за кадастровим номером 1822587600:04:000:0614; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; площа: 2,0 га, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений Паламарчук А.П., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області, 26 січня 2018 р., за реєстровим № 52. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 26.01.2018, номер запису про право власності - 24553963%

земельна ділянка за кадастровим номером 1822587600:04:000:0619; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; площа: 2,0 га, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений Паламарчук А.П., приватним нотаріусом Коростишівського районного нотаріального округу Житомирської області, 26 січня 2018 р., за реєстровим № 54. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 26.01.2018, номер запису про право власності - 24554771;

земельна ділянка за кадастровим номером 0725584200:04:001:1234, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площа: 2,0 га, підстава набуття права власності: Наказ № 3-2873/15-20-СГ від 19.03.2020 виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 25.03.2020, номер запису про право власності - 36108382.

Згідно відповіді КП "Волинське обласне Бюро технічної інвентаризації" Волинської обласної ради від 25.03.2021 за вихідним номером 1133, боржнику на праві власності належить нежитлова будівля (контора) А-1; площа: 56,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 21 від 24.12.2012 виданого виконавчим комітетом Озерянської сільською радою Турійського району Волинської області. Крім того, згідно Інформаційної довідки № 278136520 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на вищезазначене майно зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 26.12.2012, реєстраційний номер майна: 38787018; номер запису: 172 в книзі 2.

22.07.2021 приватним виконавцем винесено Постанову про арешт майна боржника ВП № 66186806, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме майно боржника, крім майна, що не підлягає державній реєстрації, та все нерухоме майно, що належить боржнику.

В ході проведення виконавчих дій встановлено, що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вишгородського районного управління юстиції у Київській області проведена реєстрація шлюбу між нареченим - громадянином України ОСОБА_2 та нареченою - громадянкою України ОСОБА_5 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ), про що складено актовий запис про шлюб № 277 від 08.11.2008 року.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що набуття права власності на вищезазначені об`єкти відбулось під час зареєстрованого шлюбу між боржником та його дружиною - ОСОБА_5 .

Посилаючись на наведені обставини та положення ст. 60 СК України, ст.ст. 86, 89 ЗК України, ст.ст. 368, 370 ЦК України та ч. 6 ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження", приватний виконавець просить суд визначити, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісній власності з дружиною боржника - ОСОБА_5 на яку має бути звернено стягнення, становить:

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0614; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0610; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0619; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0611; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0725584200:04:001:1234; площа: 2,0 га., розташованої за адресою: Волинська обл., Турійський р., с/рада Озерянська;

1/2 частина об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (контора) А-1; реєстраційний номер майна: 38787018; номер запису: 172 в книзі 2; площа: 56,4 кв. м;, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведені у поданні обставини підтверджені відповідними письмовими доказами.

Водночас, у запереченні на подання боржник посилається на те, що земельні ділянки, які є предметом згаданого подання є його особистою приватною власністю, оскільки були придбані за його особисті кошти ( ОСОБА_5 з відповідною інформацією обізнана і надавала підтвердження та згоду при вчиненні нотаріальних дій).

З невідомих причин приватний виконавець маючи відомості про перелік зареєстрованого майна на ім`я боржника, у виконавчому проваджені №66186806 від 22.07.2021 року не здійснив належних дій щодо його опису та можливої реалізації, але чому намагається вчинити виконавчі дії щодо виявлення майна, яким ОСОБА_2 може володіти спільно з іншими особами.

Звертаючись до суду з подання про визначення частки майна боржника, приватним виконавцем не надано доказів, що у ОСОБА_2 відсутнє майно для виконання судового рішення та/ або його недостатньо для погашення заборгованості. В тому числі не зазначено чи відбулося будь-яке списання грошових коштів на погашення заборгованості, хоча відповідні дії відбулись.

Також у запереченні боржник вказує на те, що вважає себе одноосібним власником заявленого у поданні майна, що на його думку свідчить про наявність спору про право, в зв`язку з чим ст. 335 ГПК України не підлягає застосуванню, а провадження у справі за поданням приватного виконавця підлягає закриттю.

Разом з тим, жодних доказів на підтвердження доводів, наведених у запереченнях боржником не надано.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до вимог статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ЗУ "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 5 ЗУ "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).

Відповідно до частини 6 статті 48 ЗУ "Про виконавче провадження", стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ст. 335 ГПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 2-24/494-2009 дійшла висновку про те, що стаття 335 ГПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. У цьому разі відповідно до статті 338 ГПК України подання державного чи приватного виконавця розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від суб`єктного складу боржника та інших співвласників майна.

Натомість, за наявності спору про право стаття 335 ГПК України не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні питання про визначення частки в спільній сумісній власності слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За загальним підходом, закріпленим у ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси стаття 60 СК України містить презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно частини другої статті 89 ЗК України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки, зокрема, подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року по справі №367/6231/16-ц, зазначила, що поняття "визначення частки" і "виділення частки в натурі" є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про "Про виконавче провадження" 1999 року (частина шоста статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

Відповідно до вищезазначеної Постанови, з урахуванням наявності суперечливих висновків судів касаційної інстанції, наявні підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (провадження № К/9901/8843/18) шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Так, як зазначено раніше, приватний виконавець просить визначити частку майна боржника у спільній сумісній власності з дружиною боржника, а саме на майно згідно переліку, що належить боржнику та набуття права власності на яке відбулось під час зареєстрованого шлюбу, що підтверджується відповідними письмовими доказами, доданими до подання приватного виконавця.

Водночас, боржник у запереченні вказує на те, що згадане майно було придбано за власні кошти, а тому він є одноосібним власником заявленого у поданні майна, що свідчить про наявність спору про право, в зв`язку з чим ст. 335 ГПК України не підлягає застосуванню, а провадження у справі за поданням приватного виконавця підлягає закриттю.

Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, наведених у запереченнях, зокрема, щодо придбання згаданого майна за власні кошти та щодо наявності спору про право стосовно зазначеного у поданні майна (відповідні судові акти, інші докази, які свідчать про наявність спірних правовідносин), боржником до суду не надано.

Крім того, від дружини боржника - Гораєвської А.В. будь-які заяви, клопотання, письмові пояснення чи докази на підтвердження існування спору про право щодо згаданого майна - до суду також не надходили.

Відтак, оскільки до суду не надано доказів на підтвердження існування спору про право щодо зазначеного у поданні майна, суд дійшов висновку про можливість застосування у даному випадку положень ст. 335 ГПК України, та відповідно про відмову в задоволенні клопотання боржника про закриття провадження у справі з розгляду подання приватного виконавця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

З огляду на вищевикладені обставини та положення закону, приймаючи до уваги, що наказ від 18.09.2020 року, виданий на виконання ухвали Господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 року у справі № 902/1129/15(902/579/20) до теперішнього часу не виконаний, беручи до уваги презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. №66186806/5099 від 12.10.2021 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 12 ч. 6, 18, 42, 234, 235, 242, 326, 335, 338 Господарського процесуального кодексу України суд, -

У Х В А Л И В :

1. Задоволити подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. №66186806/5099 від 12.10.2021 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами у справі №902/1129/15(902/579/20).

2. Визначити, що частка ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у спільній сумісній власності з дружиною боржника - ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на яку має бути звернено стягнення, становить:

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0614; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0610; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0619; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 1822587600:04:000:0611; площа: 2,0, розташованої за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р., с/рада Торчинська (Старосілецька громада);

1/2 частина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 0725584200:04:001:1234; площа: 2,0 га., розташованої за адресою: Волинська обл., Турійський р., с/рада Озерянська;

1/2 частина об`єкта нерухомого майна: нежитлова будівля (контора) А-1; реєстраційний номер майна: 38787018; номер запису: 172 в книзі 2; площа: 56,4 кв. м;, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Примірник ухвали, засвідчений підписом судді та гербовою печаткою суду надіслати рекомендованим листом приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Бандолі О.О.; копію ухвали надіслати згідно переліку рекомендованим листом та на електронні адресу: приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Бандоли О.О. - pvbandola@gmail.com, ліквідатору ТОВ "Біопаливна аграрна компанія" - арбітражному керуючому Демчану О.І. - ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; Гораєвському І.Л. - ІНФОРМАЦІЯ_5

Згідно ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної - 23.11.2021 року.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Гораєвському І.Л., АДРЕСА_2 ;

3 - ОСОБА_5 - АДРЕСА_3 ;

4 - приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Бандолі О.О. (вул. Коперніка, 3, оф. 255, м. Київ, 04116).