Постанова

від 19.11.2021 по справі 161/2022/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 161/2022/16-ц

провадження № 61-13009св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Департамент державної реєстрації у Луцькій міській раді,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Данилюк В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Управління державної реєстрації ГТУЮ у Волинській області), Департамент державної реєстрації у Луцькій міській раді, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13 вересня 2010 року між ним, ОСОБА_2 та Житлово-будівельним кооперативом Волинь-1 (далі - ЖБК Волинь-1 ) укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого він мав набути у власність квартиру АДРЕСА_1 , за умови сплати ним 550 000,00 грн із розрахунку 5 000,00 грн за 1 кв м. Свої зобов`язання за договором він виконав належним чином, кошти сплатив. Будинок, який складався з двох квартир, збудований у 2012 році, тому він та інший співвласник цього будинку - ОСОБА_3 отримали ключі від квартир та вселилися до цих жилих приміщень. З моменту фактичного вселення в квартиру він неодноразово звертався до ЖБК Волинь-1 з проханням (письмовою вимогою) надати йому правовстановлюючі документи на спірне майно, але відповіді не отримав.

16 липня 2014 року він звернувся в суд з позовом до ЖБК Волинь-1 про зобов`язання надати правовстановлюючі документи, які посвідчують його право власності на квартиру, проте під час розгляду справи встановлено, що ЖБК Волинь-1 припинив свою діяльність за рішенням засновників від 09 квітня 2013 року, правонаступники відсутні, тому його позов залишено без розгляду.

Дізнавшись, що ОСОБА_3 13 грудня 2013 року купив у ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_2 , 16 червня 2014 року він подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , а 29 липня 2014 року - декларацію про готовність до експлуатації цього житлового будинку. Під час реєстрації відповідачем права власності на спірний будинок змінено нумерацію квартири, тобто він фактично проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Вважає, що він вкладав кошти в інвестування будівництва квартири, яка в результаті повної сплати визначеної договором вартості будівництва та введення будинку в експлуатацію мала перейти у його власність.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 21 серпня 2014 року, та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав суду доказів, що він має будь-які права на спірний об`єкт будівництва. Договір про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року не є таким доказом, оскільки він укладений з іншими особами, не був виконаний у повному обсязі всіма його сторонами та об`єктивно не міг стати підставою виникнення у ОСОБА_3 будь-яких обов`язків.

ОСОБА_3 не мав будь-яких договірних зобов`язань перед позивачем, в тому числі і щодо будівництва квартири на АДРЕСА_2 . Крім того, спірна квартира є новоствореним нерухомим майном, а чинним законодавством не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідач ОСОБА_3 , будучи законним власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у передбаченому законом порядку отримав дозвільні документи на будівництво житлового будинку, а після його закінчення здав об`єкт нерухомого майна в експлуатацію та зареєстрував своє право власності. Матеріали справи не містять жодних дозвільних документів на початок будівельних робіт як ЖБК Волинь-1 , який за договором (на який посилався позивач) зобов`язувався проводити будівельні роботи, так і інших сторін цього договору: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 21 серпня 2014 року № 25896876 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на об`єкт інвестування (квартиру) залишено без змін.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення в частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що суди не звернули уваги на доводи позивача та не спростували їх, зокрема те, що спірна квартира, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 , є місцем проживання позивача ОСОБА_1 , куди він вселився з дозволу забудовника, який і видав йому ключі від цього житла; вказане приміщення збудоване за рахунок коштів ОСОБА_1 . Проте оформлення документів на ОСОБА_1 на його частину будинку (квартиру АДРЕСА_5 , та отримання свідоцтва про право власності на вказане майно можливе лише за умови, що ця частка нікому не належить. Тому суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 21 серпня 2014 року № 25896876.

Крім того, суди не перевірили, чи правомірно ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку на АДРЕСА_2 , за договором купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року, та не роз`яснили відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України право ОСОБА_1 на захист свого порушеного права шляхом звернення з позовом про визнання недійсним цього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Під час нового розгляду справи рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 березня 2021 року у складі судді Плахтій І. Б., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази про суми коштів, які потрібно було внести і які фактично були внесені ОСОБА_3 , не можна стверджувати про те, що приміщення спірної квартири зі збільшеною площею збудоване виключно за кошти ОСОБА_1 , а умови про додаткову оплату виконані ним в повному обсязі. У державного реєстратора реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області не було підстав для відмови у видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , за умови надання ОСОБА_3 усіх документів, які вимагалися відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_1 , видане 21 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_3 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна квартир, яка на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_3 , побудована за рахунок коштів ОСОБА_1 .. Позивач вселився у спірну квартиру з дозволу забудовника, який і видав йому ключі від цього житла, 16 червня 2015 року КП Волинське ОБТІ на замовлення ОСОБА_1 виготовила паспорт на квартиру, а тому, висновки про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог та відсутність його порушеного права не відповідають встановленим обставинам справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 2-856/12 (провадження № 61-29899св18), 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та 19 травня 2021 року у справі № 445/2464/14-ц (провадження № 61-2010св19).

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначив, що відповідачі не довели правомірності набуття ОСОБА_3 спірного майна. ЖБК ліквідовано, а ОСОБА_2 , яка була замовником будівництва житлового будинку на дві квартири, не надає документів на оформлення права власності на спірну квартиру, тому й виникло питання про звернення у суд за захистом порушених прав. У разі скасування свідоцтва про право власності на спірну квартиру у нього виникає право на оформлення права власності на квартиру на своє ім`я відповідно до чинного цивільного законодавства. Суд апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні врахував висновки, висловлені Верховним Судом при направленні справи на новий розгляд.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

13 вересня 2010 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ЖБК Волинь-1 укладено договір про спільну діяльність. Предметом цього договору була спільна діяльність у будівництві індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 , а саме 1/2 частини житлового будинку, на взаємовигідних умовах, а саме: квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 110 кв. м, та земельна ділянка площею 0,06 га. Визначені за цим договором роботи повинні були бути виконані у термін до листопада 2010 року.

Згідно з цим договором (пункт 2.1) розрахунки між сторонами здійснюються за розрахунками вартості одного квадратного метра загальної площі, яка включала фактичні витрати виконавця на будівництво будинку, будівельних мереж, і становить 5 000,00 грн за 1 кв. м загальної площі житла, строк виконання робіт встановлений до листопада 2010 року.

За умовами цього договору ОСОБА_2 зобов`язувалася надати замовнику ОСОБА_1 1/2 частини площі житлового будинку (пункт 3.2), ОСОБА_1 зобов`язувався забезпечити внесення коштів для авансування будівництва та оплати виконаних робіт (пункт 3.1), ЖБК Волинь-1 зобов`язувався здійснити діяльність із замовлення та ведення будівельних робіт з будівництва житлового будинку.

Згідно з додатком до договору будівництва останній, шостий, внесок ОСОБА_1 зобов`язався сплатити 23 грудня 2010 року.

ОСОБА_1 на виконання умов вказаного договору в період з 05 жовтня до 23 грудня 2010 року сплатив ЖБК Волинь-1 грошові кошти в розмірі 550 000,00 грн, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера.

Відповідно до повідомлення ПАТ Волиньгаз пуск газу за вказаною адресою проведено 14 грудня 2011 року лише у квартирі АДРЕСА_3 із відповідним оформленням виконавчо-технічної документації.

08 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ПП Компанія Водна техніка затверджено акт обстеження обладнання та виконаних робіт на АДРЕСА_7 .

ЖБК Волинь-1 припинив свою діяльність 09 квітня 2013 року за рішенням засновників.

13 грудня 2013 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_3 земельну ділянку на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , придбавши земельну ділянку на АДРЕСА_2 , площею 0,10 га, поділив її на дві земельні ділянки площею по 0,05 га.

Відповідно до акта взаєморозрахунків між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 від 10 лютого 2014 року, який підписаний вказаними особами, у позивача перед ОСОБА_6 по будівництву індивідуального житлового будинку, ведення будівельних робіт та ремонту виникла заборгованість у розмірі 41 550 грн.

Відповідно до припису, виданого 27 травня 2014 року головним державним інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Літвицьким С. І., ОСОБА_3 здійснив будівництво двоквартирного житлового будинку та фундаменту гаража на АДРЕСА_2 , без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушив пункт 2 частини першої статті 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Вказана обставина підтверджена протоколом про адміністративне правопорушення від 27 травня 2014 року, складеним стосовно ОСОБА_3 головним державним інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області Літвицьким С. І.

04 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ЖБК Волинь-1 із заявою, у якій просив повідомити площу квартири АДРЕСА_8 , за яку сплатив 550 000,00 грн, а також за якою адресою і коли можна отримати правовстановлюючі документи на це майно.

05 червня 2014 року Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради затверджено містобудівні умови та обмеження на будівництво двоквартирного житлового будинку та гаража на АДРЕСА_2 , замовник - ОСОБА_3 .

16 червня 2014 року ОСОБА_3 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок будівельних робіт Нове будівництво 2-х квартирного житлового будинку та гаража на АДРЕСА_2 .

30 липня 2014 року ОСОБА_3 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації Нове будівництво 2-х квартирного житлового будинку та гаража на АДРЕСА_2 .

З декларації про початок будівельних робіт від 16 червня 2014 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 30 липня 2014 року вбачається, що генеральним підрядником будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , було Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Будмонтаж .

Згідно з інформаційною довідкою Виконавчого комітету Луцької міської ради від 02 вересня 2016 року відповідно до розпорядження Луцького міського голови від 18 серпня 2014 року присвоєно поштові адреси квартирам ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 : квартира АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_3 . Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 30 липня 2014 року, загальна площа квартири АДРЕСА_6 - 123 кв. м (житлова площа - 55,8 кв. м), загальна площа квартири АДРЕСА_3 - 133,1 кв. м (житлова площа - 75,5 кв. м). Вказані обставини також підтверджено розпорядженням Луцького міського голови від 18 серпня 2014 року.

Згідно з висновком оперуповноваженого департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю Луцького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України від 30 вересня 2014 року у 2012 році ОСОБА_6 як представник підрядника ЖБК Волинь-1 повідомив ОСОБА_1 про те, що площа квартири АДРЕСА_8 , збільшилася на 20 кв. м, у зв`язку із чим останньому потрібно додатково сплатити 253 570 грн, на що він погодився. Відповідно до письмових розписок ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_1 вказану суму грошових коштів. ОСОБА_6 знову повідомив ОСОБА_1 про те, що площа квартири при будівництві збільшилася ще на 6 кв. м, і останньому потрібно зробити доплату, при цьому будь-яких підтверджених документів ОСОБА_6 не надав. Опитаний ОСОБА_6 підтвердив факт отримання коштів від ОСОБА_1 та виконання робіт за договором про спільну діяльність. Після виконання вказаних робіт спеціалісти Комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації (далі - КП Волинське ОБТІ ) провели обміри та встановили остаточну площу квартири, а саме 133,1 кв. м. 10 лютого 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 складено акт звірки взаємних розрахунків, згідно з яким перед ОСОБА_6 у ОСОБА_1 виникла заборгованість на суму 41 550 грн за будівництво та ремонт індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 . Відповідно до цього акта ОСОБА_1 зобов`язувався погасити заборгованість до 30 травня 2014 року, проте нічого не заплатив. ОСОБА_6 виконав усі договірні зобов`язання, вказане житло збудоване і здане в експлуатацію. ОСОБА_6 готовий віддати ОСОБА_1 всі необхідні правовстановлюючі документи після погашення ним заборгованості.

На підтвердження заявлених вимог позивач також надав відповідь ОСОБА_6 на лист від 28 жовтня 2014 року, яким ОСОБА_1 повідомлено, що житлова площа квартири збільшилася з 110 кв. м до 133,1 кв. м та повідомлено про необхідність доплати 184 800 грн за 23,1 кв. м, а також вартості земельної ділянки для обслуговування будинку.

Згідно з листом ОСОБА_2 , вона пропонує ОСОБА_1 з`явитись в офісне приміщення протягом 7 календарних днів з моменту отримання цього листа, для з`ясування усіх спірних питань: загальна сума боргу за квартиру становить 184 800 грн; обговорення можливості надання іншої квартири на обумовлену в договорі про спільну діяльність від 13 вересня 2010 року; в разі незгоди просить надати реквізити банківського рахунку для повернення внесених коштів згідно з умовами договору. Також повідомила, що договір від 13 жовтня 2010 року буде розірвано в односторонньому порядку, а грошові кошти повернуто без урахування індексу інфляції на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .

Відповідно до листа ОСОБА_6 , 10 лютого 2014 року за участю ОСОБА_1 складено акт звірки, згідно з яким він заборгував ОСОБА_6 41 550,00 грн, які зобов`язався внести до 30 травня 2014 року; ОСОБА_1 самовільно та незаконно вселився у недобудовану та не здану в експлуатацію квартиру; в зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором від 13 вересня 2010 року та несплатою боргу в розмірі 41 550,00 грн вважав цей правочин розірваним в односторонньому порядку; просив припинити незаконну діяльність щодо будівництва гаража на земельній ділянці на АДРЕСА_2 .

25 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із листом, у якому повідомив, що він сплатив відповідно до умов договору про спільну діяльність ЖБК Волинь-1 550 000,00 грн; жодні додаткові угоди щодо збільшення вартості чи площі житла не укладалися; просив роз`яснити, на якій підставі до нього пред`являють вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 184 800 грн і з чого ця сума складається, чому кошти потрібно сплачувати ОСОБА_2 , а не на рахунок ЖБК Волинь-1 ; відмовляється отримувати іншу квартиру, ніж ту, що обумовлена договором; повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку є нікчемними.

Після завершення будівництва двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 оформив право власності на квартири АДРЕСА_6 і АДРЕСА_3 як на новостворене нерухоме майно. Також ОСОБА_3 оформив право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речовихправ на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 29 вересня 2015 року земельна ділянка на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710100000:21:112:0074, 26 березня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 26 березня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області; земельна ділянка на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710100000:21:112:0073, 26 березня 2014 року зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 , виданого 26 березня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області; квартира АДРЕСА_8 , яка розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 0710100000:21:112:0073, 21 серпня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 , виданого 21 серпня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області; квартира АДРЕСА_5 , яка розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 0710100000:21:112:0074, 21 серпня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 21 серпня 2014 року Реєстраційною службою Луцького міського управління юстиції Волинської області.

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 21 серпня 2014 року власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності № НОМЕР_2 від 26 березня 2014 року власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710100000:21:112:0074 є ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 26 березня 2014 року власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710100000:21:112:0073, є ОСОБА_3 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 серпня 2014 року власником квартири АДРЕСА_5 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,05 га, є ОСОБА_3 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2015 року в справі № 161/20200/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на об`єкт інвестування зобов`язано КП Волинське ОБТІ виготовити технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_8 .

16 червня 2015 року на замовлення ОСОБА_1 КП Волинське ОБТІ виготовило паспорт на квартиру АДРЕСА_8 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2015 року у справі № 161/20200/14-ц позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на об`єкт інвестування залишено без розгляду.

Відповідно до листа КП Волинське ОБТІ технічна інвентаризація квартири АДРЕСА_8 , проводилась на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2015 року у справі № 161/20200/14-ц, якою вказане комунальне підприємство зобов`язано виготовити технічний паспорт на цю квартиру. У технічному паспорті ОСОБА_1 зазначений як замовник та, оскільки у матеріалах інвентаризаційної справи відсутні дозвільні документи на будівництво, в технічному паспорті від 11 червня 2015 року проставлено відмітку самочинно збудовано , що не дає жодних правових підстав вважати його власником зазначеного нерухомого майна.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 грудня 2015 року закрито провадження в частині вимог ОСОБА_2 до ЖБК Волинь-1 про розірвання договору про спільну діяльність та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору про спільну діяльність.

Вказаним рішенням суду, яке має преюдиційне значення для вирішення цього спору, встановлено, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором про спільну діяльність, в обумовлені цим правочином строки кошти за спірний об`єкт нерухомості у повному розмірі сплатив ЖБК Волинь-1 , який відповідно до умов договору зобов`язався провести будівництво житлового будинку. З оспорюваного договору не вбачається, що грошові кошти за будівництво житлового будинку ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати саме ОСОБА_2 .

Також під час розгляду справи № 161/14858/15-ц апеляційний суд дійшов висновку, що та обставина, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 грудня 2013 року відчужила земельну ділянку на АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , який 16 червня 2014 року подавав до інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок будівельних робіт з будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , а 29 липня 2014 року подавав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, не можуть бути підставами для розірвання договору про спільну діяльність, укладеного 13 вересня 2010 року, оскільки ОСОБА_2 відчужила свою земельну ділянку через три роки і два місяці після укладення договору про спільну діяльність і після того, як ОСОБА_1 оплатив будівництво житла.

Відповідно до листа Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області від 29 липня 2015 року підключення до централізованого водопостачання та водовідведення на АДРЕСА_7 , здійснене з листопада 2014 року, власник - ОСОБА_3 . Інформації за адресою: АДРЕСА_9 немає, оскільки власник до централізованого водопостачання не підключений, водою не користується.

Згідно з повідомленням Публічного акціонерного товариства Волиньобленерго від 18 серпня 2015 року, будинок на АДРЕСА_2 підключено до мереж електропостачання 20 квітня 1971 року та відкрито особовий рахунок на ОСОБА_8 .

У матеріалах справи є копії розписок про отримання коштів ОСОБА_6 від ОСОБА_1 у розмірі: 5 300,00 грн, 6 300,00 грн на ремонтні роботи (15 травня 2011 року), 5 000,00 грн за будівельні роботи (07 листопада 2013 року), 41 000,00 грн (10 квітня 2013 року), 20 000,00 грн (30 липня 2013 року), 20 000,00 грн у рахунок виконаних робіт з ремонту будинку на АДРЕСА_2 (30 червня 2011 року), 10 000,00 грн у рахунок оплати за будинок на АДРЕСА_10 000,00 грн у рахунок оплати за будівництво котеджу (13 травня 2013 року), 7 000,00 грн у рахунок виконаних робіт (08 липня 2013 року), 2 500,00 грн (03 березня 2014 року), 15 000,00 грн (21 травня 2012 року), 10 000,00 грн за квартиру на АДРЕСА_11 000,00 грн у рахунок розрахунку за виконані роботи (07 квітня 2014 року), 20 000,00 грн у рахунок оплати за будинок (11 грудня 2012 року), 10 000,00 грн у рахунок оплати за будівництво (03 червня 2013 року), 10 000,00 грн (27 серпня 2012 року), 7 200,00 грн (28 листопада 2011 року).

Також матеріали справи містять копію квитанції до прибуткового касового ордера від 05 вересня 2011 року на користь ОСОБА_9 від ОСОБА_1 про сплату 10 000,00 грн, підстава - АДРЕСА_7 ; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 19 вересня 2011 року від ОСОБА_1 про сплату 10 000,00 грн, підстава - квартира АДРЕСА_8 .

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , тут і далі у редакції, чинній на день видачі спірного свідоцтва, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Згідно зі статтею 18 вказаного Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 19 Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 , оскільки він, подавши декларацію про початок будівельних робіт, та про готовність об`єкта до експлуатації на весь будинок, отримав право власності на дві квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 , не будучи замовником будівництва квартири АДРЕСА_6 .

Вказане свідоцтво перешкоджає зареєструвати позивачу право власності на квартиру, яка збудована за рахунок коштів ОСОБА_1 на підставі договору про спільну діяльність.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Так, рішенням Апеляційного суду від 16 грудня 2015 року у справі 161/14858/15-ц, залишеним без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором про спільну діяльність, в обумовлені цим правочином строки кошти за спірний об`єкт нерухомості у повному розмірі сплатив ЖБК Волинь-1 , який відповідно до умов договору зобов`язався провести будівництво житлового будинку.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19); Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 2-856/12 (провадження № 61-29899св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) та від 19 травня 2021 року у справі № 445/2464/14-ц (провадження № 61-2010св19).

Проте доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) та постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 445/2464/14-ц (провадження № 61-2010св19) сформульовано висновок про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 2-856/12 (провадження № 61-29899св18) сформульовано висновок про те, що у разі якщо позивач виконав свої грошові зобов`язання за договорами купівлі-продажу майнових прав, повністю сплативши вартість, установлену вказаними договорами, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва, а відповідач ухилився від надання необхідних для оформлення права власності позивача документів на майно, чим порушив умови договорів, укладених між сторонами, ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача виконати умови укладених між сторонами договорів у частині зобов`язання передати позивачу документи (копії документів, нотаріальні копії документів, оригінали документів та інше), що необхідні для оформлення права власності на об`єкти нерухомості.

Тобто, доводи заявника зводяться до того, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту своїх прав .

Разом з тим, доводи касаційної скарги щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності, яке є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію, Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно із Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , проводиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно має на меті захист прав позивача на квартиру, будівництво якої проінвестовано ним у повному обсязі.

Таким чином, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) викладено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) не підлягають застосуванню до правовідносин у справі, що переглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик