Постанова

від 15.11.2021 по справі 914/1577/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2021 р. Справа №914/1577/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання: Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Трейд Солюшн» , б/н від 05.12.2019 (вх. № 01-05/2717/20 від 02.10.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 (повний текст складено 15.11.2019, суддя Манюк П.Т.)

у справі № 914/1577/19

за позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури №2, м. Львів в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Буд Трейд Солюшн'' (надалі ТзОВ Буд Трейд Солюшн ), м. Львів

про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності

за участю учасників справи:

від прокуратури: Грабар В.Б. - прокурор

від позивача: Кузь І.І. - представник

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» про витребування з приватною власності відповідача в комунальну власність на користь Львівської міської ради земельної ділянки за кадастровим № 4610137500:09:002:0114, площею 0, 35 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850, та про скасування запису про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» на вказану земельну ділянку (а.с. 12-26 том І).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході здійснення Львівською місцевою прокуратурою № 2 представницької діяльності встановлено факт незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади міста Львова. Так, прокурор зазначав, що оскільки Львівська міська рада як власник спірної земельної ділянки не приймала жодних рішень про її відчуження, державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Дж. Ленона (бланк державного акту серії ІІІ-ЛВ від 12.04.2001 № 017463) позивачем не видавався, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки у відповідача як добросовісного набувача.

У якості підстави для звернення з цим позовом в інтересах держави прокурор зазначав те, що спірна земельна ділянка неправомірно вибула з власності територіальної громади, чим заподіяно шкоду інтересам держави. При цьому міською радою, якій з грудня 2017 року відомо про те, що вказана ділянка перебуває у приватній власності, не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання її вибуттю з комунальної власності та не вжито заходів щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі №914/1577/19 позов задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:09:002:0114, площею 0,35 га, що знаходиться на вул. Дж. Леннона у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850. Скасовано запис у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно від 09.11.2017 про проведену державну реєстрацію права власності ТОВ «Буд трейд солюшн» на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:09:002:0114, площею 0,35 га, що знаходиться на вул. Леннона у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850. Присуджено до стягнення з відповідача на користь Прокуратури Львівської області 61 912,67 грн судового збору (а.с. 164-181 том І).

Зазначене судове рішення обґрунтовано тим, що Львівською міською радою не забезпечено збереження спірної земельної ділянки та не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуттю земельної ділянки з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність територіальної громади. В зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для застосування органами прокуратури представницьких повноважень в інтересах держави та звернення до суду із вказаним позовом. При цьому на підставі статей 387, 388 ЦК України суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого прокурором позову, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм чинного законодавства.

ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" та ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді даної справи, не погодились з рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі № 914/1577/19, оскаржили його в апеляційному порядку та просили скасувати вказане рішення і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову (а.с. 2-5, 28-36 том ІІ).

В апеляційній скарзі ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» вказує, зокрема, що прокурор та позивач не довели факту неправомірності набуття права власності на спірну ділянку та подальше її відчуження, оскільки відсутній вирок суду у кримінальній справі щодо встановлення факту підроблення документу, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, прокурор не надав належних доказів на підтвердження вибуття спірної ділянки поза волею власника, оскільки первинні документи, що підтверджують право власності на спірну земельну ділянку не скасовані, суд не досліджував обставин щодо набуття права власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2001. У зв`язку з чим відповідач вважає, що прокурор передчасно звернувся до суду з віндикаційним позовом до відповідача. Також скаржник вказує, що прокурором не доведено підстав для звернення до суду з вказаним позовом в інтересах державі в особі Львівської міської ради, оскільки сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом тривалого час, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі № 914/1577/19. Частково задоволено апеляційну скаргу ТзОВ "Буд Трейд Солюшн» . Скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі №914/1577/19. Залишено без розгляду позов Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ТзОВ "Буд Трейд Солюшн'' про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності. (а.с. 235-246 том IІІ).

Зазначене судове рішення обґрунтовано тим, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі № 914/1577/19 необхідно закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України, оскільки вказане рішення місцевого суду не містить жодної згадки, висновків чи вказівок суду про права, обов`язки чи інтереси ОСОБА_1 .

У той же час, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор у цій справі не довів нездійснення чи неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави як підстави для представництва таких інтересів у спірних правовідносинах, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Львівська міська рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом до ТзОВ "Буд Трейд Солюшн'' , а сама по собі обставина не звернення ради з позовом протягом певного часового періоду, без фактичного з`ясування правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання позивачем функцій із захисту вказаних інтересів. При цьому апеляційний суд зазначив, що, як вбачається з дат підписання позовної заяви (23.07.2019), складання прокурором повідомлення позивачу про подання позову до суду (23.07.2019), надіслання їх позивачу в один день (02.08.2019), наведені терміни не відповідають критерію розумності для кваліфікації невжиття заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах як бездіяльність позивача.

Постановою Верховного Суду від 07.07.2021 постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі №914/1577/19 в частині залишення без розгляду позову Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" про витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності скасовано. У іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі № 914/1577/19 залишено без змін. Справу № 914/1577/19 направлено до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду (а.с. 289-301 том IV).

Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції та, направляючи справу на для продовження розгляду, Верховний Суд зазначив, що суд залишаючи позов без розгляду, занадто формально підійшов до застосування ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та не з`ясував усіх особливостей цього спору й обставин, які передували передачі його на вирішення господарського суду. Зокрема, дійшовши висновку про недотримання прокурором розумних строків, які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, поза увагою апеляційного господарського суду залишились обставини того, що рада була обізнана про таке порушення інтересів, яке відбулось значно раніше звернення прокурора до позивача з повідомленням про намір подати до суду позов, та протягом тривалого періоду (більше півтора року). Не надала оцінки відсутності доказів щодо будь-якого активного реагування радою щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2021 справу №914/1577/19 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів: Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д. (а.с. 306 том IV).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 справу № 914/1577/19 прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги ТзОВ "Буд Трейд Солюшн'' призначено на 20.09.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 розгляд апеляційної скарги ТзОВ "Буд Трейд Солюшн'' відкладено на 18.10.2021.

18.10.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Кордюк Г.Т., в зв`язку з чим ухвалою суду від 28.10.2021 розгляд апеляційної скарги призначено на 15.11.2021.

Скаржник явку уповноваженого представника в судові засідання жодного разу не забезпечив. Слід зазначити, що поштова кореспонденція суду адресована на поштову адресу ТзОВ "Буд Трейд Солюшн'' , яка зазначена у ЄДРПОУ (м. Львів, пр-т Чорновола,63, а.с. 81-97 том ІІІ), а також у всіх заявах по суті спору та клопотаннях поданих самим відповідачем, поверталася на адресу суду з відмоткою за закінченням терміну зберігання . Проте враховуючи, що відповідачем 20.09.2021 заявлялося клопотання про відкладення розгляду справи, зі змісту якого вбачається, що скаржник обізнаний про розгляд його апеляційної скарги (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/6497/21 від 20.09.2021). А відтак, колегія суддів вважає, що суд здійснив усі необхідні дії для належного повідомлення скаржника про дату, час і місце розгляду справи.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи судом не розглядалося, оскільки зареєстровано в канцелярії суду 15.11.2021 о 15 годині 15 хвилин, тобто після судового засідання.

Прокурор в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6534/20 від 09.11.2020), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6537/20 від 09.11.2020), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Відповідно до інформації з копії державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463, земельна ділянка по вул. Дж. Леннона у м. Львові, площею 0,35 га перебувала у приватній власності Кривого М.С. Як підставу набуття права власності у державному акті вказано договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2001, реєстраційний номер № 341 (а.с. 38 том І).

Згідно листа Львівського державного нотаріального архіву від 26.06.2019 №1508/01-30, наданого у відповідь на відповідний запит прокуратури, зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2001 за реєстраційним № 341 на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться. Пошук зроблено по всіх фондах Львівських державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу, що знаходяться на державному зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві за 2001 рік (а.с. 61 том І).

Згідно відомостей Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 06.11.2017 до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесено інформацію про об`єкт нерухомого майна за реєстраційним № 1399428646101 - земельна ділянка за кадастровим №4610137500:09:002:0114, площею 0, 35 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а саме, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку на підставі: біржової угоди, серія та номер: Н-111-7, виданої 04.04.2007 ТБ "Наша" (договір купівлі-продажу), яка була укладена між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець); витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер: НВ-4605917582017, виданого 06.11.2017 Відділом у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (а.с. 37, 54-58 том І).

09.11.2017 було зареєстровано право приватної власності ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" на вищевказану земельну ділянку на підставі: протоколу установчих зборів ТзОВ "Буд Трейд Солюшн", серія та номер: б/н, виданий 07.11.2017; акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, підписаного 08.11.2017 між ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" та ОСОБА_2 (а.с. 54-58 том І).

Як вбачається з листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 19.06.2019 № 2403-2567, державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Дж. Леннона у м. Львові (бланк державного акту від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463) Львівською міською радою не видавався, а рішень про передачу у власність, надання в користування, продаж на земельних торгах земельної ділянки площею 0,35 га (кадастровий № 4610137500:09:002:0114) не приймалось. Крім того, у листі від 13.03.2019 № 4-2403-538 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що Львівською міською радою рішень (ухвал) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Дж. Леннона площею 0,35 га (яка до згаданої реєстрації права власності, відповідно до п.2 ст.83 ЗК України відносилась до земель комунальної власності), щодо надання у власність або користування та для продажу на земельних торгах, не приймалося (а.с.59-60 том І).

На запит прокуратури до відділу Держгеокадастру у м. Львові щодо наявності державного акта на право приватної власності на землю від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ №017463, останній листом від 20.06.2019 повідомив, що відповідно до актів приймання-передачі технічних документацій із землеустрою та правовстановлюючих документів на них, вказаний документ до архіву відділу Держгеокадастру у м. Львові не надходив (а.с. 99 том І).

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, державний акт на право власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 017463, зареєстрований 12.04.2001 за № 701 в книзі записів 3-4, про що зазначено відділом Держгеокадастру у м. Львові у листі від 14.06.2019 № 10-13-0.37-558/109-19 (а.с. 62-65 том І).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з висновку експерта від 24.06.2019 № 6/429, виготовленого за результатами проведення судово-технічної експертизи документів в межах кримінального провадження № 42019141090000009, а саме книги 3-4 записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Шевченківського району Львівської міської ради народних депутатів, експертом встановлено зокрема, що у записі №701 у книзі 3-4 записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Шевченківського району Львівської міської Ради народних депутатів має місце зміна первинних реквізитів. Зміни внесені шляхом маскування первинних записів способом нанесення на них білої щільної речовини та виконання поверх них наступних написів: « 701 12 04 2001 ІІІ-ЛВ 017463 40901153 Кривий Мирон Степанович Перемишлянський рн АДРЕСА_2 обслуговування житл. Будинку договір купівлі-продажу зем. ділянки № 341 22.02.2001 № 341» . Крім того, у висновку експерта зазначено, що первинні рукописні записи здогадно наступного змісту: « 701 12 04 2001 ІІІ-ЛВ 002061 40907154 ОСОБА_4 м. Львів вул. Кругла, 2 м. Львів вул. Кругла, 20 0,0612 0,0612 обслугов житл. Будинку ухвала 12_3-го скликання Львівської м/р 11 04 2001 № 907» (а.с. 66-74 том І).

Згідно з рішенням ВК Львівської міської ради від 03.12.2010 №1691 «Про передачу в управління Держкомзему у м. Львові на зберігання державних актів на право приватної власності та право постійного користування землею» Управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування було передано в Управління Держкомзему у місті Львів за актом прийому-передачі на зберігання другі примірники державних актів на право приватної власності на землю та державних актів на право постійного користування землею, видані громадянам і юридичним особам у період з 1993 року до 2002 року включно (а.с. 75 том І).

У зазначеному акті прийому-передачі (державних актів на право власності та право постійного користування землею) серед переліку державних актів відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Дж. Леннона у м. Львові, площею 0, 35 га, виданий Кривому М.С., та разом з тим, за порядковим №438, наявний держаний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Кругла,2, виданий у 2001 році ОСОБА_4 , реєстраційний номер виду документа - 701 (а.с. 76-98 том І).

Керівник Львівської місцевої прокуратури № 2, встановивши факт незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади міста Львова, з метою захисту інтересів держави, звернувся з цим позовом до суду та просить витребувати з приватної власності ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» в комунальну власність Львівської міської ради земельну ділянку за кадастровим №4610137500:09:002:0114, площею 0,35 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850, а також просить скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» на вказану земельну ділянку.

Підставою звернення Керівника Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради з даним позовом до суду у позовній заяві вказано неправомірне вибуття з власності територіальної громади м. Львова спірної земельної ділянки, що у свою чергу призвело до заподіяння шкоди інтересам держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Львівська місцева прокуратура №2 звернулася до Львівської міської ради із запитом № 04/10-2698вих19 від 24.06.2019 в якому повідомила раду про встановлений в ході здійснення представницької діяльності факт незаконного вибуття земельної ділянки з комунальної власності і просила надати інформацію, коли раді стало відомо про вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, та які заходи реагування з метою захисту останньої було вжито (а.с. 100-101 том І).

Листом юридичний департамент Львівської міської ради від 26.06.2019 повідомив, що про перебування зазначеної ділянки у приватній власності йому стало відомо 01.12.2017, однак позову до суду стосовно спірної ділянки міською радою подано не було (а.с. 102 том І).

Тобто, незважаючи на наявність цієї інформації вже більш ніж протягом півтора року, міською радою не вжито жодних ефективних заходів до захисту свого порушеного права, зокрема, не пред`явлено позов до суду.

В зв`язку з чим, листом №04/10-3105вих19 від 23.01.2019 Львівська місцева прокуратура №2 повідомила Львівську міську раду про підготовку і подання до суду позовної заяви в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ТзОВ «Буд Трейд Солюшн» про витребування земельної ділянки та скасування запису (а.с. 104 том І).

Право на звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з ч. 4 ст.53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.п.3,4,5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 зазначає, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи .

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Однак, Львівською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Львова, та здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, не забезпечено збереження спірної земельної ділянки та не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття земельної ділянки площею 0, 35 га, яка знаходиться на вул. Дж. Леннона у м. Львові з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування такої ділянки з чужого незаконного володіння і повернення у власність територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

На виконання вказівок Верховного Суду викладених у постанові від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, судом апеляційної інстанції досліджено попереднє листування між прокуратурою та радою та встановлено, що таке свідчить, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснює досить тривалий час захист порушених інтересів.

З огляду на встановлені обставини, судова колегія зазначає, що в даному випадку дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення належним чином захисту інтересів держави таким органом.

Тобто, сам факт не звернення до суду міської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що прокурором доведено підставність для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом подання позову, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, Львівською міською радою, як уповноваженим органом, не вжито належних заходів з метою витребування спірної земельної ділянки. Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачем захисту інтересів територіальної громади м. Львова.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Частиною 1 ст. 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Виходячи із положень ст. 9 та згідно ст. 12 чинного Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У ст. 374 ЦК України зазначено,що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), суб`єктами права державної власності на землю виступають зокрема: обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Згідно ст. 63 Земельного кодексу України до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста.

Приписами ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

У ст. 10 Земельного кодексу України зазначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Статтею 23 Земельного кодексу України встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно затвердженої Постановою Верховної Ради України від 13.03.1992 «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» форми, державний акт на право власності на землю має містити посилання на рішення Ради народних депутатів, на підставі якого видається даний державний акт.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, листом Департамент містобудування Львівської міської ради від 19.06.2019 № 2403-2567 повідомив, що державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Дж. Леннона у м. Львові (бланк державного акту від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463) Львівською міською радою не видавався, а рішень про передачу у власність, надання в користування, продаж на земельних торгах земельної ділянки площею 0,35 га (кадастровий № 4610137500:09:002:0114) не приймалось. Також, державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463 не містить посилання на рішення Ради народних депутатів, а натомість містить посилання на договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2001 реєстр. № 341, як на підставу видачі такого акта. Однак, вказаного договору до матеріалів справи не представлено, а з листа Львівського державного нотаріального архіву від 26.06.2019 №1508/01-30 вбачається, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22.02.2001 за реєстраційним № 341 на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться.

Порядок оформлення та видачі правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на дату, зазначену, як дата видачі державного акта на право приватної власності на спірну земельну ділянку (12.04.2001), регулювався Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 № 43.

Відповідно до п.1.4 Інструкції, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Як зазначено у п. 2.11 Інструкції, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Дослідивши копію державного акта від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463 суд встановив, що згідно з інформації з акту останній підписаний директором департаменту землеустрою та планування забудови міста, а сторінка державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписана інженером-землевпорядником (а.с. 38 том І).

За умовами п. 3.3 та п. 4.2 Інструкції (в редакції від 21.03.2000), державна реєстрація державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) здійснювалося районною, міською, селищною, сільською радою. Другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

Зі змісту листа відділу Держгеокадастру у м. Львові від 20.06.2019 вбачається, що державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463 до архіву відділу Держгеокадастру у м. Львові не надходив.

Згідно п. 3.5. Інструкції, державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю за формою згідно з додатком 3.

У листі відділу Держгеокадастру у м. Львові від 14.06.2019 № 10-13-0.37-558/109-19 хоча і зазначено, що державний акт на право власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 017463, зареєстрований 12.04.2001 за № 701 в книзі записів 3-4. Проте, суд звертає увагу, що за результатами проведення судово-технічної експертизи документів в межах кримінального провадження №42019141090000009, а саме книги 3-4 записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Шевченківського району Львівської міської ради народних депутатів, встановлено що запис № 701 у книзі 3-4 щодо державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ЛВ № 017463 було внесено шляхом зміни первинних реквізитів, а саме, шляхом маскування первинних записів способом нанесення на них білої щільної речовини та виконання поверх них нових написів.

На підставі зазначеного встановлено, що запис про державний акт на право власності на землю від 12.04.2001 серії ІІІ-ЛВ № 017463, внесено до книги 3-4 записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю на території Львівської міської ради народних депутатів Шевченківського району неправомірно. Що також підтверджується тим, що у акті прийому-передачі державних актів на право власності та право постійного користування землею, виданих громадянам і юридичним особам у період з 1993 року до 2002 року, підписаному між Управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування та Управлінням Держкомзему у місті Львів, відсутній державний акт на право власності на земельну ділянку на вул. Дж. Леннона у м. Львові, площею 0, 35 га, виданий Кривому М. С., та разом з тим, за порядковим № 438, наявний держаний акт на право на земельну ділянку на вул. Кругла, 2, за реєстраційним №701, виданий у 2001 році Петрію Богдану Олександровичу.

Таким чином, як вбачається з представлених суду доказів, Львівською міською радою не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки площею 0, 35 га, на вул. Дж. Леннона у м. Львові, за кадастровим № 4610137500:09:002:0114, держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 12.04.2001 серії Ш-ЛВ №017463 не видавався.

Враховуючи зазначене та вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, а Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та наділена правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження даним об`єктом права комунальної власності від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова.

Стаття 41 Конституції України містить імперативну норму, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Разом з тим, за змістом ст. 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 16 та ст. 387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Суд зазначає, що віндикаційний позов є одним із основних способів захисту права власності, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до речових способів захисту права. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" на спірну земельну ділянку було зареєстровано 09.11.2017 на підставі протоколу установчих зборів ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" від 07.11.2017 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 08.11.2017, підписаного між ТзОВ "Буд Трейд Солюшн" та ОСОБА_2 . Зазначена інформація дає обґрунтовані підстави вважати, що спірна земельна ділянка знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Львівської міської ради поза її волею та в результаті укладення подальших правочинів опинилася у володінні відповідача, враховуючи норму ст. 388 ЦК України, суд вважає підставною позовну вимогу про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Трейд Солюшн» земельної ділянки площею 0, 35 га, на вул. Дж. Леннона у м. Львові (кадастровий №4610137500:09:002:0114) та передання її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, та дійшов висновку про її задоволення, з урахуванням необхідності юридично коректного формулювання резолютивної частини.

При прийнятті рішення, суд з`ясував, що спірна земельна ділянка вільна від забудови та об`єкти нерухомого майна на ній відсутні.

Щодо позовної вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, то апеляційна інстанція зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України у редакції, чинній до 01.01.2013, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 01.01.2013, - право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Пунктом 1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Приписами ч.1, ч.2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення; якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним № 1399428646101 - земельна ділянка за кадастровим № 4610137500:09:002:0114, площею 0, 35 га по вул. Дж. Леннона у м. Львові, до Державного реєстру прав на нерухоме майно 06.11.2017 було внесено інформацію про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. Та в подальшому, 09.11.2017 щодо вказаного майна було внесено запис №23272850 про реєстрацію переходу права приватної власності на вищевказану земельну ділянку до ТзОВ "Буд Трейд Солюшн".

У частині 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній станом на момент подання позову) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону , до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. "а" п. 2 ч.6 ст. 37 цього Закону , а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп "а" п. 2 ч.6 ст. 37 цього Закону ) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону . Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто, на час прийняття судом апеляційної інстанції даної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, відповідно заявлений прокурором такий спосіб судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" передбачено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права , тому починаючи з 16.01.2020 спосіб захисту у вигляді скасування запису вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №914/1578/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, колегія суддів зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений в позовній заяві, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно, оскільки цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.

Також колегія суддів враховує, що у прокурора були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до закону , який ще не набрав чинності, а право прокурора заявити в апеляційному суді позовні вимоги відповідно до вимог чинної редакції ч. 2 ст. 26 Закону про державну реєстрацію № 1952 обмежено положеннями ч. 5 ст.269 ГПК України - позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються не розглядаються).

Разом з тим, ч.2 ст. 5 ГПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає, що в даному випадку порушене право та інтерес позивача підлягає захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38034590 від 09.11.2017 Живко Михайло Олександрович, Зубрянська сільська рада Пустомитівського району, про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Трейд Солюшн» (код ЄДРПОУ 41715000) на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:09:002:0114, площею 0,35 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано позовні вимоги наявністю порушених прав та інтересів Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають до задоволення з врахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Питання відповідності заходу втручання у право скаржника на мирне володіння майном (спірною земельною ділянкою, переданою до статутного капіталу) трьом критеріям сумісності такого втручання із гарантіями визначеними у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям, то з урахуванням встановлених обставин справи суд апеляційної інстанції констатує, що недоведеність реалізації попереднього власника належного йому суб`єктивного права на спірну земельну ділянку у встановлений законом спосіб, не може зумовлювати правомірного очікування (законного сподівання) відповідача на набуття спірної земельної ділянки у власність. При цьому задоволення позову про витребування земельної ділянки, яка незаконно вибула з комунальної власності спрямоване на досягнення легітимної мети захисту "суспільного інтересу", який полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального майна - земельної ділянки, яка відповідно до Конституції України належить народу та щодо якої законами України встановлено спеціальний режим набуття у власність, що не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, та не покладає на відповідача надмірний індивідуальний тягар, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття земельної ділянки із комунальної власності, недоведеність факту набуття права власності та з урахуванням справедливого балансу між конституційними правами інших осіб територіальної громади на використання комунальної власності (земельної ділянки) на користь інтересам суспільства, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності, судами встановлено розумний баланс, оскільки відповідач не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої або про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Отже, у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Також у своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягало у неналежному повідомлені відповідача про розгляд справи та як результат прийняття рішення без врахуванням доводів і заперечень ТзОВ Буд Трейд Солюшн . Крім того, апелянт вважає, що якщо він не був належно повідомлений про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася в суді першої інстанції. При цьому покликається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-п.

З даного приводу, судова колегія зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Сторони у розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява № 3236/03).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany)).

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що згідно даних з ЄДРПОУ місцезнаходження юридичної особи ТзОВ Буд Трейд Солюшн - м. Львів, проспект Чорновола, буд.63 (а.с. 131-133, 142-145 том І).

Як вбачається з матеріалів справи, усі процесуальні документи місцевого господарського суду надсилалися на зазначену вище адресу відповідача рекомендованими листами з повідомленням про вручення, проте, були повернені відділенням поштового зв`язку із відміткою «повернуто за терміном зберігання» (а.с. 7-11, 125-126, 139-141, 150а-150в том І).

Також судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що зазначена у ЄДРПОУ адреса (м. Львів, пр-т Чорновола,63, а.с. 81-97 том ІІІ) міститься у всіх заявах по суті спору та клопотаннях поданих самим відповідачем.

Крім того, ухвала суду від 07.10.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті була надіслана судом додатково ще й на адресу зазначеної у витягу з ЄДРПОУ засновника відповідача - ОСОБА_5 : АДРЕСА_3 . При відстеженні вказаного поштового відправлення на сайті Укрпошти суду вбачається, що ухвала суду від 07.10.2019 була отримана адресатом 31.10.2019 (а.с. 149-150, 156-158 том І).

Слід зазначити, що в матеріалах справи наявне клопотання, яке було 06.11.2019 надіслане на електронну адресу місцевого господарського суду від представника ТзОВ Буд Трейд Солюшн Стиринка М.Б. про відкладення розгляду справи (а.с. 182 том І). Однак, оскільки вказане клопотання не було підписане та не містило також електронного цифрового підпису представника, до клопотання не було долучено доказів, що підтверджують повноваження представника на представництво інтересів відповідача, то відповідно суду не взяв до уваги таке клопотання.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції були вжиті усі необхідні заходи процесуального характеру щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Відтак, доводи, наведені в апеляційній скарзі відповідачем не знайшли своїх підтверджень та спростовуються вищенаведеним.

Аналізуючи через призму статті 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі колегія суддів дійшла висновку, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, а судове рішення місцевого господарського суду слід змінити, виклавши п.3 резолютивної частини в новій редакції. В решті рішення суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Оскільки апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати за подання апеляційної скарги залишаються з а скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Буд Трейд Солюшн залишити без задоволення.

2. Змінити п.3 резолютивної частини рішення господарського суду Львівської області від 06.11.2019 та викласти в наступній редакції:

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38034590 від 09.11.2017 Живко Михайло Олександрович, Зубрянська сільська рада Пустомитівського району, про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Трейд Солюшн» (код ЄДРПОУ 41715000) на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:09:002:0114, площею 0,35 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1399428646101, номер запису про право власності: 23272850.

В задоволенні позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію, номер запису 23272850 відмовити .

3. В інший частині рішення суду залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288-289 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст постанови складений 23.11.2021.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

судді Кравчук Н.М.

Плотніцький Б.Д.