Постанова

від 10.11.2021 по справі 2-4083/2009

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-4083/2009

провадження № 61-7146св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська міська рада ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду

від 19 березня 2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 20 09 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доОдеської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом .

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . На випадок своєї смерті, ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла їй все належне їй на дату смерті майно.

На підставі свідоцтва про право власності від 31 серпня 1998 року,

ОСОБА_3 належав садовий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а на підставі державного акту на землю від 04 вересня 2000 року - земельна ділянка площею 0,0300 га для ведення індивідуального садівництва за вказаною адресою.

18 серпня 2000 року між ОСОБА_3 та Одеською міською радою укладений договір на право тимчасового користування земельною ділянкою, за умовами якого спадкодавиця набула у користування земельну ділянку площею 0,0157 га терміном на 10 років.

У 2002 році ОСОБА_3 прийняла рішення про реконструкцію садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі дозволу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на розробку проекту, а також архітектурно-планувального завдання розроблено проект будівництва садового будинку, який було узгоджено з органами державного нагляду, а саме ГУ МНС в Одеській області, СЕС м. Одеси, Управлінням інженерного захисту території та розвитку узбережжя, Управлінням охорони здоров`я, Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради. Проектна документація була затверджена розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради, будівельні роботи проводилися на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 591/02 від 14 серпня 2002 року.

Відповідно до технічного паспорту КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості від 26 березня 2004 року, загальна площа садового будинку під літерою Д становить 120,20 кв. м, житлова площа - 63,20 кв. м, до складу домоволодіння також входять:гараж

під літерою Г та вбиральня під літерою В .

Садовий будинок готовий до експлуатації оскільки архітектурно-планувальні рішення, інженерні та інші технічні показники відповідають вимогам нормативних документів. Садовий будинок знаходиться в доброму технічному стані, системи водопостачання, електрозабезпечення та газопостачання установлені відповідно до діючих норм та придатні до подальшої експлуатації. Протипожежні заходи безпеки відповідають вимогам СНіП.

Посилаючись на те, що за життя її мати закінчила будівництво садового будинку, але не встигла оформити на нього правовстановлюючі документи , що унеможливлює отримання нею у позасудовому порядку свідоцтва про право на спадщину за зазначене майно, ОСОБА_1 просила визнати на нею право власності в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_3 на садовий будинок під літерою Д , загальною площею

120,20 кв. м, житловою площею 63,20 кв. м, гараж під літерою Г , вбиральню під літерою В , що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочними рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на садовий будинок під літерою Д , загальною площею 120,20 кв. м, житловою площею 63,20 кв. м, гараж під літерою Г , вбиральню під літерою В , що розміщені за адресою:

АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за життя ОСОБА_3 провела будівельні роботи з реконструкції садового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , однак за життя не встигла оформити правоустановлюючі документи на новостворене нерухоме майно. Згідно з висновком № 092/2009 судової будівельно-технічної експертизи

від 22 червня 2009 року, садовий будинок під літ. Д , гараж літ. Г , вбиральня під літ. В , що розташовані по АДРЕСА_1 , відповідають будівельним нормам та стандартам, санітарним нормам, правилам пожежної безпеки. Ураховуючи, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку прийняла спадщину, що відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_3 , однак у позасудовому порядку позбавлена можливості оформити свідоцтво про право на спадщину на садовий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на гараж під літ. Г , у листопаді 2016 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси

від 21 липня 2009 року, мотивуючи її тим, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, оскільки право власності на той самий об`єкт, позначений як гараж під літ. В , зареєстровано за ним. Крім того, спірний гараж не є окремим об'єктом нерухомості, а становить частину споруди, що складається з трьох гаражів, яка була збудована ним у 1993 році

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що гараж під літ. Г про АДРЕСА_1 є тим самим об'єктом, що і гараж під літ. В , належний на праві власності ОСОБА_4 . З огляду на наведене, апеляційний суд вважав необгрунтованими доводи ОСОБА_4 про вирішення оскаржуваним судовим рішенням першої інстанції питання про його права.

У грудні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня

2017 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року прийнято відмову ОСОБА_4 від заяви про перегляд ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року за нововиявленими обставинами. Провадження за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року за нововиявленими обставинами закрито.

У травні 2019 року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, в особі свого представника ОСОБА_5 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на гараж під літ. Г , у листопаді 2016 року, подала апеляційну скаргу на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня

2009 року, у якій просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Зазначила, що рішення суду першої інстанції стосується її законних прав та інтересів, оскільки у 1993 році її чоловік - ОСОБА_4 за участі сусіда ОСОБА_6 , на земельній ділянці, яка знаходилася у користуванні ОСОБА_6 , побудував гараж на три машиномісця. Гараж під літ. Г фактично входить до складу споруди, побудованої її чоловіком під час перебування у шлюбі з нею. Посилаючись на наведене, вважала, що оскаржуваним судовим рішенням помилково визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж, який є спільною сумісною власністю подружжя Безкоровайних.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року в частині визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 права власності на гараж під літерою Г по АДРЕСА_1 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні такої вимоги ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на гараж під літ. Г , та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що спірний гараж під літ. Г не входив до спадкової маси після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Спадкодавиці за життя був наданий дозвіл на будівництво садового будинку на належній їй на праві власності земельній ділянці площею 0,0300 га, доказів на підтвердження будівництва ОСОБА_8 гаража під літ Г на земельній ділянці, щ обула надана їй у тимчасове користування відсутні. Натомість, з наданих ОСОБА_2 доказів установлено, що саме ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_2 ) 01 лютого 1993 року уклав з Виробничо-комерційною фірмою Діва (далі - ВКФ Діва ) договір на виконання будівельних робіт з будівництва гаража на три машиномісця про АДРЕСА_1 ; 01 липня 1993 року між ОСОБА_4 та

ВКФ Діва складений акт приймання-передачі гаража; відровідно до прибуткового касового ордера, талонів замовника, оплата будівництва гаража здійснена ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Між ОСОБА_1 та подружжям Безкоровайних існує тривалий спір щодо належності гаража, який у цій справі значиться під літ Г .

Урахувавши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним ОСОБА_2 рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права ОСОБА_9 на гараж під літ. Г .

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду

від 19 березня 2020 року та залишити в силі заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2020 року касаційну ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року залишено без руху, надано заявнику строк до 02 червня 2020 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року у новій редакції, у якій, як на підставу касаційного оскарження, заявник посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема застосування норми матеріального права без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 758/824/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц, 13 травня

2019 року у справі № 572/1507/16-ц, від 14 серпня 2019 року у справі

№ 523/3522/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права та інтереси ОСОБА_2 та її чоловіка

ОСОБА_4 . Зокрема зазначала, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наявні у матеріалах справи копії судових рішень, що набрали законної сили, за неодноразовими зверненнями ОСОБА_4 , а саме:

- ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року, з посиланням на те, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про права та обв`язки заявника.

- ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, якою закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Апеляційного суду Одеської області

від 15 березня 2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року.

- ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 липня 2016 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні гаражем, розташованим по АДРЕСА_1 ;

- ухвалу Окружного адміністративного суду, якою закрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Комісії з земельних спорів Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення Комісії з земельних спорів Одеської міської ради від 03 квітня 2018 року, якими комісія встановила безпідставність відмови ОСОБА_4 підписати ОСОБА_1 акти встановлення меж земельної ділянки, що відводилася їй для обслуговування будівлі гаража, розташованого по АДРЕСА_1 .

Відкривши апеляційне провадження та переглянувши у апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року, апеляційний суд, на порушення частини четвертої статті 82 ЦПК України та без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 травня 2019 року у справі № 572/1507/16-ц (провадження № 61-14242св18) про те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, не взяв до уваги, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області

від 15 березня 2017 року встановлено відсутність порушених прав ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року, а отже відсутні також і порушення зазначеним судовим рішенням прав та законних інтересів його дружини ОСОБА_2 .

Апеляційний суд належно не перевірив належним чином доводи

ОСОБА_2 про те, що спірний гараж є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згідно з матеріалами архівної справи КП БТІ Одеської міської ради на об`єкти нерухомого майна розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 набув право власності на садовий будинок на підставі договору дарування, укладеного у 2006 році та посвідченого нотаріально. Шлюбний договір або рішення суду щодо визнання садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя Безкоровайних відсутні. У зазначеному аспекті, апеляційний суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц (провадження №61-3125св19), згідно з яким майно, що належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність. За наведених обставин, у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року, оскільки факт перебування спірного майна у складі спільної сумісної власності подружжя Безкоровайних недоведений, а відсутність факту порушення права чоловіка особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтво про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. Апеляційний суд зазначеного не урахував, не надав оцінки тому, що після смерті матері, вона своєчасно звернулася до нотаріальної контори з питання прийняття спадщини, однак Друга одеська державна нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки

ОСОБА_3 до смерті не встигла зареєструвати право власності на реконструйований садовий будинок. При цьому, до реконструкції спадкодавиці на підставі свідоцтва про право власності від 31 серпня 1998 року належав садовий будинок літ. АА1 , навіс літ. Б , вбиральна літ. В , гараж літ Г .

Апеляційний суд у порушення підпунктів б) і в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі з мотивувальної частини із зазначенням: доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, не навів мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61- 22164св18).

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу

ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду

від 19 березня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій повно встановив фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що спірний гараж під літ. Г не увійшов до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 , а тому ОСОБА_1 не могла набути його у власність в порядку спадкування, а також правильно встановив, що ухваливши рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування на спірний гараж, суд вирішив питання про її права та інтереси.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про визнання касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року, у якій вона повідомила, що на час звернення до суду касаційної інстанції з відповідною заявою між нею та ОСОБА_1 урегульовано усі спірні питання, вона не претендує на гараж ОСОБА_1 під

літ. Г по АДРЕСА_1 . Вона визнає, що її чоловіку ОСОБА_4 належить один із трьох гаражів, побудованих за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 ), правильні розміри та площа якого зазначені у технічному паспорті на житловий будинок ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , виготовленого КП Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 28 травня 2010 року, а тому не заперечує проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року та залишення в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 лютого 1979 року виконавчий комітет Київської районної ради народних депутатів прийняв рішення № 178 про затвердження рішення президії Ради об`єднання садових товариств

від 19 жовтня 1978 року протокол № 9 про закріплення за ОСОБА_10 садової ділянки, площею - 0,03 га, по АДРЕСА_1 у садівничому товаристві Весна .

На підставі свідоцтва про право власності на садовий будинок від 31 серпня 1998 року ОСОБА_3 належав садовий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний садовий будинок зареєстровано 04 вересня 1998 року Одеським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості. Склад надвірних споруд у наведеному вище свідоцтві не зазначено, свідоцтво видано на підставі технічного паспорту від 28 липня 1998 року, довідки садівничого товариства Весна від 27 липня 1998 року за № 81, розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому.

У технічному паспорті від 28 липня 1998 року вказано, що до складу садового будинку по АДРЕСА_1 входять: садовий будинок -

А-А-1 ; навіс - Б ; вбиральня - В ; гараж - Г , розміри гаража літера Г :

5,4 м. х 5,4 м.

Згідно з довідкою Ради об`єднань садівничих товариств Київського району

від 27 липня 1998 року ОСОБА_3 є членом садівничого товариства Весна з 24 грудня 1996 року. Садова ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З 16 лютого 1979 року земельна ділянка належала її чоловіку - ОСОБА_10 . У зв`язку з його смертю земельна ділянка, площею 300 кв. м була переоформлена на ОСОБА_3 . На земельній ділянці знаходиться: садовий будинок, площею 31 кв. м, який складається з двох кімнат, вітальні, кухні; сарай - 10,5 кв. м; гараж - 10 кв. м; туалет - 3 кв. м; душ -

3 кв. м; літня веранда - 10 кв. м.

На підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД

№ 031756 від 04 вересня 2000 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,0300 га. По межі від Б до В знаходиться земельна ділянка, надана ОСОБА_3 у тимчасове користування. По межі від Г до А суміжним землекористувачем є ОСОБА_4 .

Згідно з договором на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 18 серпня 2000 року, укладеного між Одеською міською радою та ОСОБА_3 , їй у користування передано земельну ділянку площею 0,0157 га, у тому числу багаторічних насаджень - 0,0157 га, строком на десять років, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва.

Відповідно до повідомлення Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 25 липня 2001 року, ОСОБА_3 наданий дозвіл на розроблення проекту будівництва індивідуального садового будинку на земельній ділянці, яка належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 04 вересня 2000 року. Надана їй у тимчасове користування земельна ділянка на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 18 серпня 2000 року призначена тільки для ведення садівництва.

Архітектурно-плановим завданням від 04 вересня 2001 року, яке було узгоджено з Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради,

ОСОБА_3 дозволено замовити розробку проекту будівництва індивідуального садового будинку на земельній ділянці, площею 0,030 га, що належить їй на праві приватної власності за адресою:

АДРЕСА_1 .

Встановлено, що за життя ОСОБА_3 здійснила реконструкцію належного їй садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак не встигла оформити правовстановлюючі документи на нього.

09 жовтня 1997 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все своє належне їй майно дочці - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

У технічному паспорті на садовий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , складеному 26 березня 2009 року, власником якого зазначено ОСОБА_3 , яка померла - ІНФОРМАЦІЯ_1 , серед господарських будівель зазначено: гараж літ. Г розмір 6,55 м х 6,4 м, в експлікації вказано: гараж - Г , 1990 року побудови, площа 34,6 кв. м.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 червня 2009 року гараж літера Г знаходиться на земельній ділянці, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 . На схемі земельної ділянки, гараж зазначений як окремий об`єкт нерухомого майна. Разом з тим, відповідно до світлин індексно-кадастрового плану земельної ділянки, схеми кварталу, спірний гараж є частиною споруди - гаража на три машиномісця.

10 вересня 2009 року на підставі заочного рішення Київського районного суд

м. Одеси від 21 липня 2009 року, право власності на садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 вересня 2009 року № 23810955.

Рішенням Одеської міської ради від 07 грудня 2016 року № 1371-VІІ

ОСОБА_1 , на підставі розробленого у 2016 році проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання у приватну власність по АДРЕСА_1 площею 0,0100 га., цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів. В експлікації земель суміжним землекористувачем від В до Г вказано ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 серпня 2018 року індексний номер 134870015, 17 серпня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:44:003:0174.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до підпункту 13 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з апеляційною скаргою) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Заочними рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , визнано право власності на садовий будинок під літ. Д , загальною площею 120,20 кв. м, житловою площею 63,20 кв. м, гараж під літ. Г , вбиральню під літерою В , що розміщені за адресою:

АДРЕСА_1 .

У травні 2019 року ОСОБА_2 , як особа, яка не брали участі у справі, в особі представника ОСОБА_7 , оскаржила в апеляційному порядку заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року в частині, що стосується визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж під літ. Г по АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що оскаржуваним судовим рішеннням у наведеній частині визнано за позивачем право власності на гараж, який на праві спільної сумісної власності належить їй та її чоловіку ОСОБА_4 , та фактично був побудований ним спільно з

ОСОБА_6 у 1993 році.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2019 року поновлено представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року.

Норма статті 292 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції), яка кореспондується з положеннями статті 352 чинного ЦПК України, поділяє осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, на дві групи- учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судовим рішенням вирішені питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її права, інтерес чи обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Подібного за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження

№ 14-726цс19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише у межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об 'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Таким чином, для правильного вирішення апеляційної скарги

ОСОБА_2 - особи, яка не брала участі у цій справі, первинним є з`ясування апеляційним судом, чи вирішив суд першої інстанції оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси, та (або) обов`язки особи, яка не брала участь у справі, чи таке судове рішення встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника.

Скасовуючи заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року у частині визнання права власності за ОСОБА_1 на гараж під

літ. Г по АДРЕСА_1 , та ухалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з обгрунтованості доводів ОСОБА_2 про те, що у будівництві споруди - гаражу на три машиномісця по АДРЕСА_1 брав участь ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , тому такий об'єкт нерухомого майна не є спільною сумісною власністю подружжя Безкоровайних, а отже оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_2 .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц (провадження № 61-3125св19) при вирішенні спору в частині визнання спірного житлового будинку спільним сумісним майном подружжя, апеляційний суд не урахував, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої приватної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (частина перша статті 57 СК України).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , суд не урахував, що у справі, яка переглядається не вирішується питання про визнання житлового будинку з господарськими будівлями про АДРЕСА_1 , що належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_4 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , не встановив чи дійсно зазначене нерухоме майно може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя Безкоровайних, не урахував, що свідоцтво про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями

від 20 жовтня 2010 року, видано на підставі сертифікату відповідності

№ 150012666, а не договору дарування від 29 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Похиленко Л. М., зареєстрованого у реєстрі за № 11245, не навів у оскаржуваній постанові відповідні мотивів, які б обґрунтовувалися належними та допустимими доказами, на підтвердження доводів заявника, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права, інтереси чи свободи ОСОБА_2 ,

Обґрунтованими є також аргументи ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не урахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 травня

2019 року у справі № 572/1507/16-ц (провадження № 61-14242св18) про те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, не звернув увагу, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року у зв`язку недоведеністю ОСОБА_4 порушення його прав рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 липня 2009 року.

Оскільки вирішальне значення для правильного вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 має з`ясування апеляційним судом питання, чи вирішив суд першої інстанції оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси, та (або) обов`язки особи, яка не брала участь у справі, чи таке судове рішення встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника, Верховний Суд вважає не доцільним вдаватися в перевірку обґрунтованості доводів касаційної скарги ОСОБА_1 щодо не урахування апеляційним висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц,

від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, що стосуються вирішення апеляційної скарги ОСОБА_2 по суті.

Щодо заяви ОСОБА_2 про визнання касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати касаційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення касаційного провадження. У разі відмови від касаційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги, постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження.

Правовим наслідком визнання касаційної скарги, згідно з положеннями ЦПК України, не є закриття касаційного провадження. Аргументи, викладені у заяві про визнання касаційної скарги, підлягають перевірці у сукупності з доводами касаційної скарги щодо їх обґрунтованості.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зважаючи на те, що під час касаційного розгляду знайшли підтвердження доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про застосування апеляційним судом норми права без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах: від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц, від 13 травня

2019 року у справі № 572/1507/16-ц, та неповного з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наведене є підставою для скасування постанови Одеського апеляційного суду

від 19 березня 2020 рокута направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко