Рішення

від 01.11.2021 по справі 160/14900/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року Справа № 160/14900/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Межиріцької сільської ради з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04338948) від 30 березня 2021 року №367-6/VІІІ Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району ;

- зобов`язати Межиріцьку сільську раду (код ЄДРПОУ 04338948) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 року відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що є членом Фермерського господарства Балак В.Є. На загальних зборах членів ФГ Балак В.Є. прийнято рішення від 01.04.2020 року про приватизацію земельної ділянки загальною площею 196,00 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, що знаходиться на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади, яка надана засновнику ФГ в оренду для ведення фермерського господарства. Позивач 01.04.2020 року звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, проте рішенням Межиріцької сільської ради від 30.03.2021 року №367-6/VІІІ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Рішення, на думку позивача, є необґрунтованим та спрямоване на перешкоджання права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та є протиправними, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Відповідачем 30.09.2021 року подано до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що розглянувши клопотання голови фермерського господарства гр. ОСОБА_2 та клопотання гр. ОСОБА_1 , Межиріцькою сільською радою Павлоградського району Дніпропетровської області було прийнято рішення від 30.03.2021 року №367-6/VІІІ Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району , в зв`язку з тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної частки (паю) та не вказаний вид угідь. Вказано, що при розгляді клопотання гр. ОСОБА_1 визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, неможливо, оскільки додане викопіювання не дає змоги визначити місце розташування бажаної земельної ділянки.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Протоколом загальних зборів членів фермерського господарства ОСОБА_2 №2/20 від 31.03.2020 року вирішено приватизувати земельну ділянку загальною площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, що знаходиться на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади (Межиріцької сільської ради) Павлоградського району Дніпропетровської області, яка надана засновнику фермерського господарства в оренду для ведення фермерського господарства, на підставі наказу № 4-3808/15-16-СГ від 20.07.2016 р., виданому Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, та згідно договору оренди земельної ділянки від 30.08.2016 р., який зареєстрований 01.09.2016 р. за № 1014719412235.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.04.2020 року звернувся до голови Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із клопотанням від 31.03.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

До вказаного клопотання було додано, зокрема графічні матеріали із зазначенням земельної ділянки кадастровий номер: за рахунок поділу земельної ділянки площею 196 га кадастровий номер 1223582300:01:001:1276 (зазначено шляхом штрихування земельної ділянки кадастровий номер 1223582300:01:001:1276 ціликом).

Головою фермерського господарства Балак В.Є. ОСОБА_2 було подано до голови Межиріцької об`єднаної територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області Монах К.В. клопотання від 08.01.2021 року № 01, в якому просив розглянути в тому числі клопотання ОСОБА_1 від 01.04.2020 року вхід.№359.

Рішенням Межиріцької сільської ради від 30.03.2021 року №367-6/VIIІ Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, у зв`язку з тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної частки (паю) та не вказаний вид угідь, земельна ділянка площею 196 га за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 .

Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За приписами частини першої статті 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Згідно частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

Отже, аналізуючи наведені приписи Земельного кодексу України, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість відмова Межиріцької сільської ради вмотивована тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної частки (паю) та не вказаний вид угідь.

На підставі викладеного, суд вважає, що мотиви Межиріцької сільської ради відмови в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, судом не можуть бути визнані правомірними, оскільки не відповідають приписам статті 118 Земельного кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а рішення приймати обґрунтовано.

Відповідно до статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель; земельне законодавство базується на принципі забезпечення гарантій прав на землю.

Суд звертає увагу, що органи державної влади не можуть безпідставно приймати рішення, що пов`язані з обмеженням реалізації певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, відстрочувати термін реалізації права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами державної влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з конституційним принципом, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України).

На підставі викладеного суд робить висновок, що рішення Межиріцької сільської ради від 30 березня 2021 року №367-6/VІІІ Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з тим, суд вказує, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Межиріцька сільська рада у спірних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень, який Земельним кодексом України та законами України наділений повноваженнями вирішувати питання щодо розпорядження земель комунальної власності відповідно до закону. Вказані повноваження є дискреційними.

На підставі викладеного, оскільки вказані рішення прийнято на підставі протиправної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та не відповідає положенням Земельного кодексу України, підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд вказує, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Крім того, абзацом 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 вказано, що суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

В даному випадку питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача - Межиріцької сільської ради та приймається ним на основі адміністративного розсуду. У зв`язку з чим, суд зобов`язує Межиріцьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.03.2020 року (вх.№359 від 01.04.2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням від 26.08.2021 року № П1703959.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 454,00 грн. підлягає стягненню з Межиріцької сільської ради за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7860,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.

За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з`їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.

Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правової допомоги № 3-08/21 від 03.08.2021 року, в якому предметом є: в порядку та на умовах, визначених цим договором та за відповідним дорученням клієнта, об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу щодо захисту інтересів і прав останнього у будь-яких органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності та підпорядкування, в тому числі представлення його в органах судової влади усіх юрисдикцій ті інстанцій, в органах прокуратури, а також в третейських (арбітражних) судах (надалі іменуються Послуги ), а клієнт зобов`язується оплатити вартість наданих йому об`єднанням послуг (надалі іменується Гонорар ) та інші витрати, фактично понесені об`єднанням для виконання цього договору.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 3-08/21 від 03.08.2021 року, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2021 року, звіт № 1 про виконання договору від 20.08.2021 року.

Проте не надано розрахунку опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, а також доказів оплати послуг за договором про надання правничої допомоги № 3-08/21 від 03.08.2021 року.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява № 19336/04).

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7860 грн., у зв`язку з чим заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-244, 246, 250, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 ) до Межиріцької сільської ради (провул. Виконкомівський, б.1, с.Межеріч, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51473, ІК в ЄДРПОУ 04338948) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнання неправомірними та скасувати рішення Межиріцької сільської ради від 30 березня 2021 року №367-6/VІІІ Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району .

Зобов`язати Межиріцьку сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 31.03.2020 року (вх.№359 від 01.04.2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Межиріцької сільської ради (провул. Виконкомівський, б.1, с.Межеріч, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51473, ІК в ЄДРПОУ 04338948) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01 листопада 2021 року.

Суддя Е.О. Юрков