Постанова

від 05.07.2022 по справі 160/14900/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2022 року м. Дніпросправа № 160/14900/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді - доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року в адміністративній справі № 160/14900/21 (суддя І інстанції Юрков Е.О.)

за позовом ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30 березня 2021 року № 367-6/VІІІ «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району»;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2021 року адміністративний позов задоволений частково:

Визнано неправомірними та скасовано рішення відповідача від 30 березня 2021 року № 367-6/VІІІ «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району».

Зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання від 31.03.2020 (вхідний від 01.04.2020 № 359) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення в частині, якою відмовлено в позові та у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, та в цій частині прийняти нове судове рішення, яким позов та вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою дискреційними, а тому мав право зобов`язати відповідача прийняти рішення надати позивачу такий дозвіл, оскільки іншого правила поведінки для відповідача не існує.

У відзиві відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1 квітня 2020 року позивач звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради. До клопотання додано: копію паспорта; копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків; копію протоколу Фермерського господарства від 31.03.2020 № 2/20; копію статуту Фермерського господарства; копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фермерського господарства; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. (а.с. 24, 8-9, 17-23, 25-28)

30 березня 2021 року Межиріцькою сільською радою прийнято рішення № 372-6/VIIІ про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної класності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території ради, у зв`язку з тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної ділянки (паю) та не вказаний вид угідь, земельна ділянка площею 196 га за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 (а.с. 53)

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача вмотивована тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної частки (паю) та не вказаний вид угідь. Мотиви відмови відповідача в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, судом не можуть бути визнані правомірними, оскільки не відповідають приписам статті 118 Земельного кодексу України. На підставі викладеного суд робить висновок, що рішення відповідача від 30 березня 2021 року № 367-6/VІІІ «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району» є протиправним та підлягає скасуванню. Питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача та приймається ним на основі адміністративного розсуду.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі Закон № 973-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

У постанові від 13 березня 2018 року в справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 1 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)

Згодом цей підхід було використано також у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої ст. 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю.

Отже, члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.

Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Стосовно приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви «Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств».

Таким чином, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У зв`язку з таким нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 відступила від висновків, що сформовані та застосовані у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19-а (на висновок ВС у цій справі в обґрунтування своїх вимог посилався у позові позивач), від 24.11.2020 у справі № 2240/3066/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19, від 17.02.2021 у справі № 811/397/18, від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19, і сформувала такі правові висновки.

У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

З матеріалів справи судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, частину якої бажає приватизувати позивач, ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області 30 серпня 2016 року надана в оренду громадянину ОСОБА_2 строком на 7 років. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Отже, термін дії договору оренди не сплинув, право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою не припинено, а тому відповідачем рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою прийнято правомірно, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції оскаржене рішення відповідача визнано протиправним і скасовано помилково.

Відповідачем апеляційна скарга на рішення суду не подавалась, проте згідно з ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах № 265/6582/16-ц, № 487/10128/14-ц, № 487/10132/14-ц, № 924/1473/15 та № 160/5267/21 звертала увагу на те, що відповідно до принципу juranovitcuria («суд знає закони») навіть неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Земельним кодексом України, а тому підстави для скасування оскарженого рішення відсутні, у зв`язку з чим рішення відповідача судом першої інстанції визнано протиправним і скасовано помилково.

За таких обставин колегія судів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, то відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року в адміністративній справі № 160/14900/21 скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідачС.Ю. Чумак

суддяС.В. Чабаненко

суддяІ.В. Юрко