Рішення

від 22.11.2021 по справі 340/5004/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5004/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (також - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 03.08.2021 №1806; зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Федіївської сільради Бобринецького району Кіровоградської області; зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення; стягнути з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000 грн. (десять тисяч).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач, відмовляючи у затверджені проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачені чинним законодавством, а тому наявні підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування. При цьому, належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Також, як зазначила позивач, неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яку позивач оцінила в розмірі 10000 грн. (десять тисяч).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на те, що оскаржуване рішення є правомірним, приймаючи таке рішення сільська рада діяла в інтересах громади, оскільки спірна земельна ділянка визначена громадою для пасовищ. Також, позивач не надала доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди у вигляді розладів здоров`я (а.с.50-54).

Позивач подала відповідь на відзив (а.с.77-78).

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Наказом Головного управління Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 15.09.2020 №11-12946/14-20-СГ, на виконання рішення суду у справі №340/351/20, позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га, яка розташована на території Федіївської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована на території Кетриманівської сільради Кропивницького району (бувший Бобринецький району, Федіївська сільрада).

Вказаній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 3520887600:02:000:0133.

08.07.2021 позивач звернулась до відповідача щодо затвердження проекту землеустрою (а.с.48).

Рішенням восьмої сесії восьмого скликання Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 03.08.2021 №1806 відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з включенням даної земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції (а.с.45-47).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, ст.ст.12, 122 Земельного кодексу України.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частин 9, 10 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, чинним законодавством чітко визначено те, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, суд зауважує, що положення частини 9 статті 118 Земельного кодексу України не надають відповідному органу місцевого самоврядування приймати будь-яке інше рішення ніж про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Законом України від 28.04.2021 № 1423-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України було доповнений пунктом 24, яким, передбачено, що надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

Рішенням восьмої сесії восьмого скликання Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 03.08.2021 № 1806 відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з включенням земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції (а.с.45-47).

Разом з тим, жодного письмового доказу включенням спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які можуть бути передані у власність учасникам антитерористичної операції, відповідач суду не надав.

Інших підстав для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою у оскаржуваному рішенні не наведено.

Відтак, враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що рішення Кетрисанівської сільської ради від 03.08.2021 №1806 прийняте у порушення вимог Земельного кодексу України та не відповідає критеріям відповідності, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як протиправне.

При цьому, суд не надає оцінку доводам представника відповідача (Р.О. Попова), викладеним у відзиві від 28.09.2021, оскільки зазначені обставини не були підставою для прийняття спірного у справі рішення.

А відповідно до вимог абз.2 ч.2 ст.77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою суд зазначає таке.

Як зазначалось, ст.118 Земельного кодексу України прямо передбачено обов`язок органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення у випадку надання погодженого проекту землеустрою. Крім того, ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України також передбачено право особи на оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або у випадку залишення клопотання без розгляду.

Судом встановлено, що станом на день винесення спірного у справі рішення було наявне позитивне рішення належного суб`єкта владних повноважень про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, а земельній ділянці присвоєно кадастровий номер.

Частина 8 статті 118 Земельного кодексу України, яка передбачала необхідність погодження проекту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, виключена на підставі Закону України від 28.04.2021 №1423-IX.

Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність шляхом прийняття, у встановленому законом порядку, відповідного рішення. Тобто, відповідач вирішив дане питання у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства. В той же час, як встановлено, вказане рішення є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної ЗК України правової підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Таким чином, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення, тобто, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

При цьому, оцінка поданих особами і самостійно зібраних судом доказів в адміністративних справах здійснюється судом за правилами ст.90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Ст. 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує фактом прийняття оскаржуваного рішення, яке створила каскад негативних наслідків для позивача. Однак, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами взагалі неможливо встановити причинно-наслідковий зв`язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття оскаржуваного рішення.

Відтак, позовну вимогу позивача про стягнення моральної шкоди суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Щодо розподілу судових витрат у справі, то згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в силу п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", підстави розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Щодо зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає таке.

У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Отже, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений таким правом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 р. у справі №826/9960/15 було зазначено, що застосування правового інституту подачі звіту є правом суду.

Поряд з цим, позивач не навела причин та не надала доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Отже, підстави зобов`язувати відповідача подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 03.08.2021 № 1806 "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (шляхом безоплатної передачі) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Кетрисанівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області не пізніше 30 днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3520887600:02:000:0133) ОСОБА_1 у власність, загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Кетрисанівська сільська рада (бувша Федіївська сільська ради Бобринецького району) Кропивницького району Кіровоградської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 РозділПерехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько