Постанова

від 24.11.2021 по справі 420/7605/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 420/7605/19

адміністративне провадження № К/9901/26537/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вертранс на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року (колегія суддів: Крусян А.В., Градовський Ю.М., Яковлєв О.В.) у справі №420/7605/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вертранс до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

13 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) Вертранс звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2019 №№0042171401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 281250 грн, а саме за основним платежем на суму 225000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 56250 грн; 00421911401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 20857 грн за грудень 2018; 0042161401 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 510 грн за порушення п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України; скасування частково податкового повідомлення-рішення від 28.08.2019 №0042181401 залишивши його чинним у частині донарахування суми податкового зобов`язання за господарськими операціями з ТОВ Столес Лоджистік у червні 2017 на суму 2333,33 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення №0042161401, №0042171401, №0042191401 від 28.08.2019, які прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області.

Скасовано частково податкове повідомлення рішення №0042181401 від 28.08.2019, залишено його чинним в частині донарахування суми податкового зобов`язання за господарськими операціями з ТОВ "СТОЛЕС ЛОДЖИСТІК" у червні 2017 року на суму 2333, 33 грн.

Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) за рахунок державних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРТРАНС" (код ЄДРПОУ 35749456) суму сплаченого судового збору: за платіжним дорученням №4632 від 04.12.2019 в розмірі 9355 (дев`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять) гривень 65 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних податкових повідомлень-рішень вказаний розрахунок податкових зобов`язань не надано, шо є порушенням Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204. Суд урахував, що ТОВ ВЕРТРАНС отримало послуги відповідно до наданих до суду первинних документів, які й посвідчують факт виникнення права на податковий кредит. Наявність чи відсутність розрахунків між контрагентами, на думку суду, не може бути підставою для позбавлення права Товариства на податковий кредит.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року скасовано. Ухвалено постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку; договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Як указав суд, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Суд установив, що в 2017 році ТОВ Вертранс , як виконавцем, були укладені договори з ТОВ Столес Лоджистик , ТОВ ФБЛ Транс , ТОВ ЕТС Україна , ТОВ Градалогистик , ТОВ Фосдайк Груп , ТОВ БФ Логістика , ТОВ Глобал Форвадінг , ТОВ ДСВ Логистика , ТОВ Фьорст Вей , ФЛП Кириченко Василій Федорович , ТОВ ТГЛ Україна , ТОВ ТК Технокомплект про надання послуг щодо перевезення вантажів. Разом з тим, позивач не є належним перевізником, а документальним посередником між указаними підприємствами та ТОВ Вердант , яке на підставі договору від 14.06.2017 між ТОВ Вертранс (замовник) та ТОВ Вердант (виконавець) про надання транспортних послуг №ДГ-140617 ніби-то виконувало транспортні перевезення. Згідно умов договору, предметом цього договору є надання транспортних послуг з перевезення вантажів. Перевезення здійснюється по території України, як правило, в стандартних морських 20-ти і 40-ка футових контейнерах, а також у тентових автотранспортних засобах. Позивачем отримано оплату від замовників транспортних послуг ТОВ Столес Лоджистик , ТОВ ФБЛ Транс , ТОВ ЕТС Україна , ТОВ Градалогистик , ТОВ Фосдайк Груп , ТОВ БФ Логістика , ТОВ Глобал Форвадінг , ТОВ ДСВ Логистика , ТОВ Фьорст Вей , ФЛП Кириченко Василій Федорович , ТОВ ТГЛ Україна , ТОВ ТК Технокомплект , але відсутня будь-яка оплата послуг від позивача до ТОВ Вердант . На вимогу суду апеляційної інстанції не надані платіжні доручення від позивача до ніби-то виконавця послуг ТОВ Вердант , що свідчить про оформлення безоплатних посередницьких послуг з метою отримання податкової вигоди та, на думку суду, ставить під сумнів дійсне виконання послуг. При цьому, на підтвердження виконання контрагентом умов вищезазначеного договору позивачем у ході перевірки податковій не було надано товаротранспортних документів щодо дійсного перевезення вантажів, а надані акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні не розкривають, не підтверджують товарність спірних господарських операцій. Суд дійшов висновку, що надані позивачем у ході податкової перевірки документи не підтверджують фактичного проведення господарських операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки вони не підтверджують і не розкривають суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Надані акти здачі-прийняття робіт/наданих послуг є узагальнюючими документами, на підставі яких позивачем списувались послуги на витрати, без будь-якої інформації за якими саме господарськими операціями та в яких цілях відбувалось списання послуг, у зв`язку з чим неможливо пов`язати послуги за актами з проведенням задокументованих заходів.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що в період з 22.08.2019 по 02.09.2019 посадовими особами відповідача, на підставі наказу від 07.02.2019 №850 та направлень від 22.07.2019 №№4612/14-01, 4613/14-01, 4614/14-01, 4615/14-01, 4616/14-01, 4617/14-01, 4618/14-01, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Вертранс з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт перевірки від 09.08.2019 №1604/15-32-14-01/35749456.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України, у результаті чого занижено податок на прибуток на суму 225000 грн; абз. а п.198.1, абз.1 п.198.3 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 304143 грн, у тому числі: травень 2016 на суму 9753 грн; червень 2016 на суму 35649 грн; вересень 2016 на суму 9078 грн; жовтень 2016 на суму 17312 грн; грудень 2016 на суму 875 грн; червень 2017 на суму 14679 грн; липень 2017 на суму 34049 грн; вересень 2017 на суму 32958 грн; жовтень 2017 на суму 6952 грн; листопад 2017 на суму 75576 грн; грудень 2017 на суму 20438 грн; січень 2018 на суму 36803 грн; лютий 2018 на суму 10021 грн та завищено від`ємне значення станом на 31.12.2018 на суму 20857 грн; ст. 51, п.176.2 ст.176 ПК України, у результаті чого відбулося подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, внаслідок чого такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення податкових зобов`язань платника податку та зміни (відсутності даних) платника податку за перевіряємий період; пп.163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164, пп.168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п.171.2 ст. 171, пп. а п. 176.2 ст. 176 ПК України у результаті чого відбулося неутримання та неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період, що перевірявся, у розмірі 1062 грн; пп.1.2 п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень, пп.163.1.1 п.163.1 ст. 163, пп.164.2.2 п.164.2 ст.164, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171, пп. а п.176.2 ст.176 ПК України у результаті чого відбулося неутримання та неперерахування до бюджету сум військового збору за період, що перевірявся, у розмірі 88,50 грн; пп.1.4 п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень, пп.168.1.2 п.168.1, пп.168.4.1 п.168.4 ст.168, пп. а п.176.2 ст. 176 ПК України у результаті чого відбулося неутримання та неперерахування до бюджету сум військового збору за період, що перевірявся, у розмірі 449,28 грн; п. 4 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями у результаті чого відбулося неподання звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016; п.1, п.2, п.4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зі змінами та доповненнями у результаті чого відбулося не нарахування та неперерахування до бюджету єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 2943,40грн.; п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. №637, а саме не оприбутковано готівкових коштів в касі підприємства на загальну суму 17850 грн.

За результатом розгляду акту перевірки, Головним управлінням ДПС в Одеській області винесені податкові повідомлення-рішення від 28.08.2019 №№0042171401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 281250 грн, а саме за основним платежем на суму 225000 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 56250 грн; 00421911401 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 20857 грн за грудень 2018 року; 0042161401 про застосування штрафних (фінансових санкцій) штрафів у сумі 510 грн за порушення п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України; №0042181401 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 323426 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 258741 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 64685 грн /а.с.47-50/.

Податковою вимогою Головного управління ДПС в Одеській області від 16.10.2019 зобов`язано ТОВ Вертранс сплатити податковий борг в розмірі 755807,41 грн /а.с.58/.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд апеляційної інстанції установив, що в 2017 році ТОВ Вертранс , як виконавцем, були укладені договори з ТОВ Столес Лоджистик , ТОВ ФБЛ Транс , ТОВ ЕТС Україна , ТОВ Градалогистик , ТОВ Фосдайк Груп , ТОВ БФ Логістика , ТОВ Глобал Форвадінг , ТОВ ДСВ Логистика , ТОВ Фьорст Вей , ФЛП Кириченко Василій Федорович , ТОВ ТГЛ Україна , ТОВ ТК Технокомплект про надання послуг щодо перевезення вантажів.

Позивачем отримано оплату від замовників транспортних послуг ТОВ Столес Лоджистик , ТОВ ФБЛ Транс , ТОВ ЕТС Україна , ТОВ Градалогистик , ТОВ Фосдайк Груп , ТОВ БФ Логістика , ТОВ Глобал Форвадінг , ТОВ ДСВ Логистика , ТОВ Фьорст Вей , ФЛП Кириченко Василій Федорович , ТОВ ТГЛ Україна , ТОВ ТК Технокомплект , але відсутня будь-яка оплата послуг від позивача до ТОВ Вердант .

14 червня 2017 року ТОВ ВЕРТРАНС (Замовник) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕРДАНТ (Виконавець) договір про надання транспортних послуг №ДГ-140617 (надалі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, предметом цього Договору є надання транспортних послуг з перевезення вантажів. Перевезення здійснюється на території України, як правило, в стандартних морських 20-ти і 40-ка фунтових контейнерах, а також у тентованих автотранспортних засобах.

На виконання цього договору ТОВ ВЕРДАНТ було надано послуги організації ТЕО з перевезення вантажів, а ТОВ ВЕРТРАНС - було прийнято та сплачено рахунки за надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-0000001 від 29.06.2017; №ОУ-0000002 від 30.06.2017; №ОУ-0000003 від 01.07.2017; №ОУ-0000012 від 28.07.2017; №ОУ-0000016 від 28.08.2017; №ОУ-0000017 від 07.09.2017; № ОУ-0000019 від 08.09.2017; №ОУ-0000020 від 18.09.2017.

На підставі транспортно-експедиційних послуг було складено наступні податкові накладні: № 1 від 29.06.2017, № 2 від 30.06.2017, № 1 від 01.07.2017, № 12 від 28.07.2017, № 5 від 28.08.2017, № 26 від 07.09.2017, № 31 від 08.09.2017, № 32 від 18.09.2017.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вертранс , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення у справі не ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.01.2019 у справі №805/4868/16-а (щодо застосування вимог п. 102.1 ст. 102 ПК України), від 29.05.2020 у справі №826/19922/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 12.03.2019 у справі №823/1220/17 (щодо реальності господарських операцій) у подібних правовідносинах.

Указує, що господарські операції позивача з ТОВ ВЕРДАНТ відповідають принципу розумної економічної причини та ділової мети.

Зазначає, що наявність кредиторської заборгованості на момент проведення перевірки не може свідчити про безтоварність господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право на формування витрат та податкового кредиту факт оплати вартості послуг, якщо відбулось їх фактичне надання, яке підтверджується відповідними первинними документами.

Крім того, скаржник посилається на те, що ухвалою суду апеляційної інстанції у нього не витребовувались необхідні для розгляду справи документи.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Посилається на те, що постанова суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №816/4409/15, від 16.04.2020 у справі №826/7760/15, від 18.03.2020 у справі №826/8114/15. Просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - залишити без змін.

Верховний Суд ухвалою від 27.11.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14. ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1, 2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Крім того, за приписами п.3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 зобов`язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічної вигоди.

Кредиторська заборгованість - зобов`язання підприємства перед іншими юридичними та фізичними особами.

Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000р. №20 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до п.5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів Україні від 29.11.1999 №290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.2.4 гл.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 - первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Водночас, відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справі слугували посилання скаржника на приписи пункту 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, позивач посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 29.01.2019 у справі №805/4868/16-а (щодо застосування вимог п. 102.1 ст. 102 ПК України), від 29.05.2020 у справі №826/19922/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 12.03.2019 у справі №823/1220/17 у подібних правовідносинах.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду, викладеної у постановах від 29.01.2019 у справі №805/4868/16-а щодо застосування вимог п. 102.1 ст. 102 ПК України, скаржник вказує на те, що станом на момент проведення перевірки сплинув 1095-денний строк для застосування санкцій за господарськими операціями позивача з ТОВ УКРБУД І.Л.С. .

Так, за висновком Суду у справі №805/4868/16-а період, за який проводяться камеральні перевірки платників податків щодо своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, з урахуванням положень статті 102 Податкового кодексу України охоплюється 1095-денним строком, який настає за останнім днем граничного строку реєстрації податкових накладних.

Проте, як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено розрахунком штрафних санкцій до акту перевірки, штрафні санкції по ТОВ УКРБУД І.Л.С. до спірних податкових повідомлень-рішень не увійшли.

Розглядаючи адміністративні справи №520/4829/19 та №823/1220/17, Верховний Суд указав, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Первинні документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності позивача та у сукупності з встановленими обставинами господарських операцій, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.

За висновком Суду, викладеним у постанові від 29.05.2020 у справі №826/19922/15 податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних документів, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту. Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Проте, колегія суддів зазначає, що наведені скаржником постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №826/19922/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 12.03.2019 у справі №823/1220/17 ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Як вже зазначалось Судом, при прийнятті рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції вказав, що позивачем належними доказами не підтверджено реальний (фактичний) характер господарської операції з придбання послуг у ТОВ Вердант , що, в свою чергу, виключає можливість відображення таких операцій в його податковому обліку. Як зазначив суд, позивач не є належним перевізником, а документальним посередником між підприємствами та ТОВ Вердант , яке на підставі договору від 14.06.2017 між ТОВ Вертранс (замовник) та ТОВ Вердант (виконавець) про надання транспортних послуг №ДГ-140617 нібито виконувало транспортні перевезення. Позивачем отримано оплату від замовників транспортних послуг ТОВ Столес Лоджистик , ТОВ ФБЛ Транс , ТОВ ЕТС Україна , ТОВ Градалогистик , ТОВ Фосдайк Груп , ТОВ БФ Логістика , ТОВ Глобал Форвадінг , ТОВ ДСВ Логистика , ТОВ Фьорст Вей , ФЛП Кириченко Василій Федорович , ТОВ ТГЛ Україна , ТОВ ТК Технокомплект , але відсутня будь-яка оплата послуг від позивача до ТОВ Вердант . При цьому, на вимогу суду апеляційної інстанції до суду не надані платіжні доручення від позивача до нібито виконавця послуг ТОВ Вердант , що свідчить про оформлення безоплатних посередницьких послуг з метою отримання податкової вигоди, ставить під сумнів дійсне виконання послуг.

При цьому, Суд критично оцінює посилання скаржника на нібито нездійснення судом апеляційної інстанції дій щодо витребування доказів у справі, оскільки відповідно до приписів ч. 5 ст. 77 КАС України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Також Суд звертає увагу на те, що в касаційній скарзі скаржником не зазначено, яку саме норму права суд апеляційної інстанції застосував неправильно та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду. Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу чи доводів сторін, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Ураховуючи наведене, Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо неврахування судами вказаних вище висновків Верховного Суду зводяться до незгоди із наданою судом правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга ТОВ Вертранс підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вертранс залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко