Рішення

від 22.11.2021 по справі 307/250/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/250/21

Провадження № 2/307/70/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 листопада 2021 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Ніточко В.В.,

з участю секретаря судового засідання Голубка Н.І., позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області та Дібрівське споживче товариство Тячівської райспоживспілки, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 37768707 від 26 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції сторін.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області та Дібрівське споживче товариство Тячівської райспоживспілки, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 37768707 від 26 жовтня 2017 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що 11 січня 2003 року він купив у Дібрівського споживчого товариства споруду незакінченого будівництвом торгового комплексу - магазину, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, площею 0,2317 га, за адресою: АДРЕСА_1 . 07 квітня 2016 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до Тячівського районного суду, у якому просила визнати недійсним вищезазначений договір. Ним було подано зустрічний позов, і рішенням суду від 27 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено, а зустрічний позов задоволено і визнано та скасовано рішення Нижньоапшанської сільської ради та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 01 грудня 2015 року, згідно якого ОСОБА_6 була власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Також зазначає, що вироком Тячівського районного суду від 27 грудня 2016 року встановлено, що у другій декаді березня 2015 року, працівниця ДП "Хуст-Земля Карпат" ОСОБА_7 , діючи умисно та маючи на меті вчинення неправомірних дій, скориставшись наданими їй повноваженнями, внесла недостовірні відомості до офіційного документу збірного кадастрового плану земельної ділянки, площею 0,2317 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , а саме достовірно знаючи, що на вказаній земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт фундамент під магазин, 13% готовності, який зареєстрований у встановленому законом порядку, умисно не зазначила відомості про даний фундамент в збірному кадастровому плані, хоча достовірно знала про це, оскільки особисто виїжджала до місцезнаходження зазначеної земельної ділянки, та таким чином підробила його, що в подальшому стало підставою прийняття незаконного рішення 2 сесією 7 скликання Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району від 16 листопада 2015 року №7 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність та оформлення свідоцтва про право власності на вказану земельну ділянку від 01 грудня 2015 року за ОСОБА_6

31 грудня 2020 року йому стало відомо з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та реєстру прав власності на нерухоме майно за № 239577638, що ОСОБА_6 16 березня 2016 року здійснила продаж земельної ділянки з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, площею 0,2317 га, за адресою: АДРЕСА_1 покупцеві ОСОБА_5 , який є її рідним батьком. Даний договір купівлі-продажу від 16 березня 2016 року та право власності на земельну ділянку оформила і зареєструвала за індексним номером 28811164 від 18 березня 2016 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю. Право власності на земельну ділянку площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, власником якої була ОСОБА_6 , припинено 16 березня 2016 року і внесено до реєстру 24 березня 2016 року за № 28811164.

25 жовтня 2017 року ОСОБА_5 здійснив продаж даної земельної ділянки покупцеві ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу від 25 жовтня 2017 року та право власності на земельну ділянку оформила і зареєструвала 26 жовтня 2017 року приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю.

Зазначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 25 жовтня 2017 року порушує його права та законні інтереси, оскільки на даній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомості який, перебуває в його власності з 11 січня 2003 року, а зазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року слід визнати недійсним та скасувати реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, за ОСОБА_3 .

Вказує на те, що згідно ч.5 ст.216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. У відповідності до норм ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемний. Згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно норм ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином.

Укладений договір купівлі продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року взагалі не має правової мети, і не має на меті встановлення правових наслідків, оскільки він укладений його учасниками без наміру зміни або припинення цивільних прав і обов`язків, тобто "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мали інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. Причому справжні їх цілі є протизаконними, оскільки правочин укладений з метою відчуження і приховання цієї земельної ділянки від витребування її і повернення в попередній первинний стан. Вимагати в судовому порядку визнання фіктивного правочину недійсним можуть як учасники цього правочину, так і інші заінтересовані особи.

Зазначає, що згідно ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч.4 ст. 258 ЦК України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Згідно ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Просить поновити позивачу строк встановлений законом для подання позову до суду про визнання правочину недійсним; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2317 га., з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 25 жовтня 2017 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 37768707 від 26 жовтня 2017 року.

Відповідачі правом на подання відзиву не скористалися.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, дали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Крім цього зазначили, що оскаржуваний договір є фіктивним та має ознаки фраудаторності, оскільки вчинений на шкоду позивачу. Даний договір не породжував жодних наслідків, оскільки земельна ділянка ніколи не передавалася покупцю, і ніколи не перебувала у користуванні продавця ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_6 . Крім цього, оскаржуваний договір був укладений під час кримінального провадження по факту неправомірних дій землевпорядника, що виготовляв технічну документацію щодо спірної земельної ділянки, яку в подальшому отримала у власність ОСОБА_6 .

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Третя особа приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була належно повідомлена.

Представник третьої особи Солотвинської селищної ради Тячівського району в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Представник третьої особи Дібрівського споживчого товариства Тячівської райспоживспілки в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року, до подання позовної заяви, по даній справі було забезпечено позов, а саме, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,2317 га. з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095 за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та на огорожу земельної ділянки до вступу рішення суду в законну силу.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец Марина Юріївна, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 37768707 від 26 жовтня 2017 року, прийнято до розгляду та відкрито провадження у ній.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2021 року за клопотанням позивача до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідачів залучено Солотвинську селищну раду Тячівського району Закарпатської області та Дібрівське споживче товариство Тячівської райспоживспілки.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2021 року призначено судове засідання для розгляду даної справи по суті.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності № 120046183 від 10 квітня 2018 року відомо, що ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2003 року, є власником незавершеного будівництва 13 % готовності, що розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.20).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю., ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_5 купив земельну ділянку площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 48771426, виданого реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції від 01 грудня 2015 року (а.с.114-115).

Із договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Крец М.Ю., ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.107-108).

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 239577638 від 31 грудня 2020 року, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 25 жовтня 2017 року, є власником земельної ділянки площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_7 , в другій декаді березня 2015 року, будучи згідно наказу № 22 від 18 жовтня 2011 року призначеною на посаду агронома ДП "Хуст-Земля Карпат", що розташоване в АДРЕСА_2 , яка не є службовою особою та в межах своїх обов`язків здійснює професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, діючи умисно та маючи на меті вчинення неправомірних дій, скориставшись наданими їй повноваженнями, внесла недостовірні відомості до офіційного документу - збірного кадастрового плану земельної ділянки, площею 0,2317 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , а саме, достовірно знаючи, що на вказані земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт - фундамент під магазин, 13% готовності, який зареєстрований у встановленому законом порядку, умисно не зазначила відомості про даний фундамент в збірному кадастровому плані, хоча достовірно знала про це, оскільки особисто виїжджала до місцезнаходження зазначеної земельної ділянки, та таким чином підробила його, що в подальшому стало підставою прийняття незаконного рішення 2 сесією 7 скликання Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району від 16 листопада 2015 року № 7 про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність та оформлення свідоцтва про право власності на вказану земельну ділянку від 01 грудня 2015 року № 48771426 за ОСОБА_6 (а.с.211-216).

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року визнано незаконним та скасовано рішення № 5 від 23.04.2015 року, 36-ї сесії 6-го скликання Нижньоапшанської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміщеної у АДРЕСА_1 , у власність, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01.12.2015 р., згідно якого ОСОБА_6 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.200).

V. Оцінка Суду.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 2 ч.1 ст. 42 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст.76, ч. 1, 2 ст.77, ст.78, 79, ч.2 ст. 80, ч. 1, 5, 6 ст.81, ч.1 ст.83 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.120 ЗК України (в редакції станом на 11 січня 2003 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Тобто, при укладенні договору купівлі-продажу від 11 січня 2003 року незавершеного будівництва 13 % готовності, що розташоване в АДРЕСА_1 , право власності чи право користування на земельну ділянку до нового власника будівлі чи її частини не переходило, оскільки з цього приводу мала бути укладена цивільно-правова угода.

Згідно ч.1 ст.377 ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до п.п. "ґ" п.18 Постанови Пленуму верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК ( 2768-14 ) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК ( 435-15 ), а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V ( 997-16 ) - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-VI ( 1702-17 ).

Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати наступне.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення. У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо попередньому власнику у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі. У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагаються. Про перехід відповідного права його суб`єкт зобов`язаний негайно повідомити орендодавця, особу, яка передала земельну ділянку в користування на праві емфітевзису, суперфіцію. У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, якщо такий об`єкт розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні попереднього власника на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію, набувач має право вимагати внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію з визначенням його співорендарем (співкористувачем) земельної ділянки, а до внесення змін до відповідного договору зобов`язаний відшкодовувати орендарю (користувачу) частину орендної плати (плати за користування земельною ділянкою) пропорційно до його частки у праві власності на такий об`єкт. Порядок користування декількома орендарями (землекористувачами) орендованою земельною ділянкою (земельною ділянкою, що перебуває у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію) у такому разі визначається договором, укладеним між ними, або за рішенням суду.

Також, згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності (користування) на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу "superficiessolocedit" - збудоване на землі слідує за нею.

Тобто, оспорюваний правочин порушує права позивача на користування його нерухомим майном, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення наслідків визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку. ОСОБА_6 у квітні 2016 року звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_1 та Дібрівського споживчого товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеного будівництва 13 % готовності, що розташоване в АДРЕСА_1 , тобто на спірній земельній ділянці, та до цього, а саме 16 березня 2016 року відчуживши дану спірну земельну ділянку своєму батьку ОСОБА_5 , який в подальшому, а саме 25 жовтня 2017 року, тобто до завершення розгляду вищезазначеної цивільної справи, відчужив дану земельну ділянку ОСОБА_3 , діють очевидно недобросовісно та зловживають правами, оскільки 16 березня 2016 року та 25 жовтня 2017 року укладаються договори купівлі-продажу, які порушують права позивача і направлені на недопущення користування ним земельною ділянкою, на якій розташоване його майно. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору купівлі-продажу недійсним, направленого на уникнення наслідків визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на нерухоме майно - земельну ділянку, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно зі частиною 1 статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження N 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі N 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Суд враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору купівлі-продажу земельної ділянки зі своїм родичем з метою уникнення наслідків визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Суд вважає, що ОСОБА_6 відчужуючи спірну земельну ділянку своєму батькові ОСОБА_5 , яка в подальшому була відчужена ОСОБА_3 , передбачала негативні наслідки для себе у випадку прийняття рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2020 року, яким було визнано незаконним та скасовано рішення № 5 від 23.04.2015 року, 36-ї сесії 6-го скликання Нижньоапшанської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміщеної у АДРЕСА_1 , у власність, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01.12.2015 р., згідно якого ОСОБА_6 є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

При укладенні оспорюваного правочину воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаними правочинами, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою уникнення наслідків визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку.

Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки про існування договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року позивач довідався лише 31 грудня 2020 року.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до ч.7 та ч.8 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1, та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з кожного з відповідачів в користь позивача 454 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 82, 133, 158, 141, 142, 206, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 202, 203, 215, 234, 377, 655 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги - задовільнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 жовтня 2017 року,площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Крец М.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 9548.

Скасувати відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку площею 0,2317 га, з кадастровим номером 2124482400:05:001:0095, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 (індексний номер 37768707 від 26 жовтня 2017 року).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок судового збору.

Ухвала Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 січня 2021 року (справа № 307/91/21) про забезпечення позову по даній справі продовжує діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або може бути скасована за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідачі: ОСОБА_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ;

ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Треті особи: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Крец Марина Юріївна, юридична адреса: 90575, Закарпатська область, Тячівський район, смт. Солотвино, вул. Тячівська, 20 "А";

Дібрівське споживче товариство Тячівської райспоживспілки, юридична адреса: 90571, Закарпатська область, Тячівський район, с. Нижня Апша, вул. Фізкультурна, 2;

Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, юридична адреса: 90575, Закарпатська область, Тячівський район, смт. Солотвино, вул. Харківська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 04349691.

Суддя В.В. Ніточко

Повний текст рішення виготовлено 24 листопада 2021 року.