Рішення

від 12.11.2021 по справі 752/4720/21

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №752/4720/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Баран П.Д.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до 24 телевізійного каналу, Приватного акціонерного товариства Телерадіокомпанія Люкс про зобов`язання до вчинення дій , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до 24 телевізійного каналу, Приватного акціонерного товариства Телерадіокомпанія Люкс про зобов`язання до вчинення дій.

В обґрунтування вимог покликається на те, що 03 грудня 2020 року на 24 телеканалі у програмі "Що це було" з ОСОБА_5 відбулося інтерв`ю з ОСОБА_6 - сином вбитого у 1996 році у Донецьку народного депутата України та бізнесмена ОСОБА_7 . Позивач ОСОБА_8 не був присутній і не брав участі у зазначеній програмі. Разом з цим, на переконання позивача, під час інтерв`ю мали місце питання та висловлювання з приводу його особистої позиції відносно подій вбивства батька, слідства по факту цього вбивства та причетних до цих подій осіб, тобто була розповсюджена інформація, яка стосується особи ОСОБА_9 та його батька, і яка неповною мірою відповідає дійсності. З метою реалізації права позивача ОСОБА_9 на повноту та достовірність інформації про себе та членів сім`ї, а також права на відповідь, 26 грудня 2020 та 23 січня 2021 адвокат Москаль Г.Г. в інтересах ОСОБА_9 звернувся до 24 каналу з проханням надати позивачу право на відповідь, однак вказані звернення залишилися без відповіді. Таким чином, у зв`язку з розповсюдженою інформацією під час інтерв`ю з ОСОБА_6 , що транслювалася 03.12.2020 на 24 телевізійному каналі, позивач просить суд зобов`язати 24 телевізійний канал та ПАТ Телерадіокомпанія Люкс надати ОСОБА_4 право відповідь (власне тлумачення особистої позиції (точки зору) відносно обставин вбивства його батька ОСОБА_10 , слідства по факту цього вбивства і причетних осіб) у тому ж обсязі часу, тим самим способом, у тій самій телепрограмі та на тому самому телеканалі.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_4 адвокат Москаль Г.Г. у судовому засіданні позов підтримав, надавши пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ПрАТ Телерадіокомпанія Люкс Ничка Ю.В. позов заперечив в повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні.Також зазначив, що 24 телевізійний канал не є самостійною юридичною особою, відтак, не може бути відповідачем у спорі про захист честі та гідності. Щодо суті позову, то пояснив, що ОСОБА_4 може реалізувати своє право на відповідь, якщо доведе, що пошщирена в програмі інформація є недостовірною, а таких доказів справа не містить.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Вислухавши сторони, перевіривши матеріали справи, та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 03 грудня 2020 року на 24 телеканалі у програмі "Що це було" з ОСОБА_5 відбулося інтерв`ю з ОСОБА_6 - сином вбитого у 1996 році у Донецьку народного депутата України, бізнесмена ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_8 не був присутній і не брав участі у зазначеній програмі.

Разом з цим, вказує, що під час інтерв`ю з ОСОБА_11 (сином ОСОБА_10 , а його братом) поширена інформація, яка не повною мірою відповідає дійсності та стосується його особисто та їхнього батька ОСОБА_10 ; в передачі містяться висловлювання з приводу особистої позиції позивача - ОСОБА_9 відносно подій вбивства батька, а також обставин досудового слідства по факту вбивства та причетних до нього осіб,

Матеріалами справи встановлено, що 26 грудня 2020 року, з метою реалізації права позивача на повноту та достовірність інформації про себе та членів сім`ї, адвокат Москаль Г.Г. в інтересах ОСОБА_9 листом вих. № 94-20 від 25.12.2020 звернувся до 24 каналу з проханням надати позивачу право на відповідь.

23 січня 2021 року адвокат Москаль Г.Г. в інтересах ОСОБА_9 листом № 22-01/21 від 22.01.2021 повторно звернувся до 24 каналу.

Відповіді на звернення від телеканалу позивач не отримав. Відтак, звернувся за захистом порушеного права до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 65 Закону України Про телебачення і радіомовлення громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси , має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах даної телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою спростування чи ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України , фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації.

Із змісту статті 277 ЦК України убачається, що для задоволення позову слід встановити, що наведеними діями була спричинена шкода особистим немайновим правам позивача і що поширена інформація є недостовірною.

Статтею 201 ЦК України встановлено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага , які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до п. 5 Постанови Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації , має право на відповідь.

Аналіз наведених положень приводить до висновку, що позивач повинен довести обставини , що: відповідні відомості стосуються саме його ; такі відомості є недостовірними; такі відомості порушують його особисті права.

Відповідно, у позовних вимогах позивач вказує саме на реалізацію його права на відповідь як способу захисту порушених особистих немайнових прав.

Однак, позивачем не доведено, що сам по собі сюжет інтерв`ю від 03 грудня 2020 року не повною мірою відповідає дійсності, тобто є недостовірним, як і не доведено порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення спірної інформації.

Судом переглянуто відеозапис інтерв`ю з ОСОБА_6 від 03 грудня 2020 року на 24 телеканалі у програмі "Що це було" з ОСОБА_5 .

Як вбачається з відеозапису інтерв`ю, матеріал телепрограми фактично не стосується конкретно позивача ОСОБА_9 , його особистих немайнових прав.

У вказаній програмі ОСОБА_12 говорив з ведучими про вбивство його батька, висловлюючи свою особисту думку, суб`єктивні судження про події.

ОСОБА_13 розповідав про те, що він збирає інформацію про вбивство з 2014 року, обговорюючи з ведучими програми про те як відбуваються процеси розслідування.

Також в ефірі програми обговорювали документальний фільм Спадкоємець , який вийшов на каналі hromadske, в якому ОСОБА_13 -молодший проводить власне розслідування і намагається дізнатися, куди зник спадок його батька. Йдеться про третіх осіб, які на думку ОСОБА_14 , причетні до заволодіння його майном. Ці обставини не стосуються особистих прав та інтересів позивача, т.я. йдеться про бізнес - інтереси різних юридичних та фізичних осіб, безпосередню причетиність до яких позивача не встановлено.

Сам факт того, що рідний брат позивача має іншу думку щодо причин смерті батька та фактів щодо розпорядження спадковим майном, не свідчить про недостовірність поширеної інформації і є суб`єктивними судженнями ОСОБА_15 .

Аналогічно, як і особисті висловлювання ОСОБА_16 про певну поведінку свого рідного брата ОСОБА_17 (позивача).

Суд не бере до уваги подану копію вироку Апелояційного суду Луганської області від 16.04.2003 року, оскільки такий відповідно до ст.78 ЦПК України є недопустимим доказом, оскільки одержаний з порушенням порядку встановленого законом. Вирок суду належно не завірений і джерело його походження невідоме.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань .

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи . Свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

У рішенні Європейського суду з прав людини, у справі Лінгенс проти Австрії зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

На тому, що оціночні судження не можуть бути спростовані, наголосив також Верховний Суд України: відповідно до статті 277 ЦК України (право на відповідь) не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (абзац 3 п. 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1).

У відповідності до ЗУ Про інформацію в системному аналізі вбачається, що весь інформаційний масив слід поділяти на наступні категорії: власне інформацію (фактичні дані) та оціночні судження.

Так, у відповідності до ст.1 Закону, інформація - будь-які фактичні відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

З аналізу даної норми закону вбачається, що інформація по своїй суті повинна містити певні факти, на основі яких можна робити висновки та приймати рішення.

При цьому даним Законом дано визначення поняттю оціночним судженням, якими, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, оціночні судження, на відміну від інформації, не містять в собі фактів та не несуть в собі навантаження, оскільки носять оціночний характер та є по своїй природі судженням з того чи іншого приводу.

При цьому, слід вказати про те, що оціночні судження по своїй природі спрямовані на загал та на сприйняття аудиторією загалом даної інформації, а інформація - це фактичні дані, які тягнуть за собою відповідні наслідки та засвідчують певні факти.

У відповідності до частини 2 статті 30 ЗУ Про інформацію визначено, що якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи (далі - Постанова) судам роз`яснено, що статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя , судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У пункті 15 Постанови роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності ; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права , тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У п. 19 Постанови також роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Зі змісту позовних вимог випливає, що позивач вважає, що в інтерв`ю з ОСОБА_6 , яке відбулося 03 грудня 2020 на 24 телеканалі у програмі "Що це було" з ОСОБА_5 , була розповсюджена інформація, яка стосується особи ОСОБА_9 та його батька, і така інформація не повною мірою відповідає дійсності.

Позивачем викладена інформація розцінюється як твердження, які поширюються відносно особистості позивача шляхом поширення в такий спосіб неправдивої інформації.

Однак, проаналізувавши наведену в спірному відеозаписі інформацію, суд приходить до висновку, що така інформація подана у формі припущень, оціночних суджень та висловлення суб`єктивної позиції.

Позивачем не подано у матеріали справи жодного доказу того, що інтерв`ю від 03 грудня 2020, у відповідності до частини 2 статті 30 ЗУ Про інформацію , містить надмірні оціночні судження у брутальній, принизливій чи непристойній формі, а також, що таким завдано шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (475/97-ВР).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивач повинен довести обставини того, що оспорювана інформація стосується саме його, така інформація є недостовірною та порушує його особисті права.

У випадку встановлення того факту, що позивач не довів, що інформація завдає шкоди його особистим немайновим правам, обґрунтованим є висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Наведене повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 199/5441/18, провадження 61-12002ск19.

Отже, на виконання обов`язку доказування позивач повинен зазначити, з наданням підтверджуючих доказів, у чому саме полягало порушення його прав, а у протилежному випадку - вважається недоведеним той факт, що поширена інформація завдає шкоди особистим немайновим правам, чи перешкоджає повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права.

Наведене вище відповідає правовим висновками Верховного Суду під час розгляду справи № 461/8414/17, провадження № 61-3934св20, висловленими в постанові від 27 серпня 2020 року, а також у справі № 766/2079/17, провадження 61-42181св18, викладеними в постанові 01 липня 2019 року.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що поширена інформація порушує його особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає позивачу особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Доводи позивача у частині того, що розповсюджена під час інтерв`ю інформація стосується особи позивача ОСОБА_9 та його батька і не повною мірою відповідає дійсності, не підтверджуються жодними доказами.

Вказані обставини підлягали доказуванню саме позивачем, про що свідчить обов`язок доказування у ст. 81 ЦПК України та практика Верховного Суду.

Однак, позивачем не доведено те, що відповідні відомості стосуються саме його , такі відомості є недостовірними та поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає позивачу особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що тягне за собою відмову у задоволені позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_4 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.16, 270, 275, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259,263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

у позові ОСОБА_4 до 24 телевізійного каналу, Приватного акціонерного товариства Телерадіокомпанія Люкс про зобов`язання до вчинення дій -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско