Постанова

від 15.11.2021 по справі 914/3233/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2021 р. Справа №914/3233/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

Секретар судового засідання Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» , вих.№1.9.1-1-1.9.1/968 від 09.07.2021 (вх. № 01-05/2463/21 від 20.07.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 (повне рішення складено 22.06.2021)

у справі №914/3233/20 (суддя Фартушок Т.Б.)

за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Львівська область, м.Львів;

в інтересах держави в особі

позивача-1: Державної екологічної інспекції у Львівській області, Львівська область, м.Львів;

позивача-2: Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області, Львівська область, Городоцький район, смт.Великий Любінь;

до відповідача: Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» , Київська область, м.Бровари;

про: стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод.

ціна позову: 58522,50грн.,

За участю представників:

прокурор: Бобик С.Ю.;

від позивача: не з`явився;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

10.12.2020 року Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області та Великолюбінської селищної ради Городоцького району Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод; ціна позову: 58522,50 грн.

Позовні вимоги Прокурора мотивовані здійсненням відповідачем забору підземних вод без чинного дозволу на спеціальне водокористування та скид стічних вод у р.Верещиця без затверджених нормативів ГДС, що є порушенням вимог ст.ст. 44, 70, 95, 110 Водного кодексу України та ст.ст. 40, 51 ЗУ Про охорону навколишнього природного середовища .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у справі №914/3233/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на казначейський рахунок Великолюбінської селищної ради Львівського району Львівської області 58522,50 грн. збитків, завданих навколишньому природному середовищу. Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь Львівської обласної прокуратури 2102грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено обов`язок відповідача здійснювати спеціальне водокористування на підставі дозволу, беручи до уваги встановлені Інспекцією порушення та обставини, в тому числі щодо періоду та обсягу здійснення відповідачем спецводокористування без відповідного дозволу, перевіривши правильність проведеного згідно Методики розрахунку, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо факту, обставин, розміру заподіяної шкоди, беручи до уваги висновки суду щодо подання позову в межах строків позовної давності, суд зазначив, що позовні вимоги є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 року у справі №914/3233/20 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Заступнику керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ДЕІ у Львівській області та Великолюбінської селищної ради про стягнення з відповідача збитків у розмірі 58522,50 грн. у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що у даній справі сторонами не обгрунтовано належними доказами підстав пред`явлення позову прокурором, а отже відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді органами прокуратури. А також вказує про порушення строку позовної давності позивачем.

22.09.2021 року від Державної екологічної інспекції у Львівській області надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить в задоволені апеляційної скарги відмовити повністю, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Посилається на те, що органами прокуратури вжито заходів до звернення із позовом до суду у межах строку позовної давності.

Заступник керівника Львівська обласна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Вказує, що позовну заяву подано в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України та Великолюбінської селищної ради, на які державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави та доведено підставність звернення з відповідним позовом. Щодо порушення строків позовної давності посилається на постанову від 12.06.2018 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/10452/17, у якій судом здійснено висновок про те, що перебіг позовної давності у спорах пов`язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складання акта про відповідне правопорушення. Тому вважає, що Львівською обласною прокуратурою не пропущено строк позовної давності.

Позивач-2 не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/3233/20 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» , вих.№1.9.1-1-1.9.1/968 від 09.07.2021 (вх. № 01-05/2463/21 від 20.07.2021), на рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у справі №914/3233/20 залишено без руху. Забов`язано скаржника - протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали надати (надіслати) суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених Законом України «Про судовий збір» порядку та розмірі на рахунок Західного апеляційного господарського суду.

11.08.2021 до суду від апелянта надійшла заява, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у справі №914/3233/20, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 18.10.2021.

18.10.2021 судове засідання по розгляду апеляційної скарги Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» , вих.№1.9.1-1-1.9.1/968 від 09.07.2021 (вх. № 01-05/2463/21 від 20.07.2021), на рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у справі №914/3233/20 не відбулось у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кордюк Г.Т.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 розгляд апеляційної скарги призначено на 15.11.2021.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач-1, 2 та відповідач участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

Оскільки позивач-1, 2 та відповідач належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача-1, 2 та відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доводи прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28.11.2017 по 11.12.2017 Державною екологічною інспекцією у Львівській області проведено планову інспекційну перевірку Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на Великолюбінському місці провадження діяльності вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки складено акт щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №827/03/1037 (т.1 а.с.23-33).

На момент проведення Інспекцією перевірки забір підземних вод здійснювався з підземного водозабору, який складається із трьох артезіанських свердловин та каптажу, що знаходиться за місцем провадження господарської діяльності відповідача у смт. Великий Любінь.

Забір підземних вод здійснювався на підставі дозволу на спецводокористування (Укр-1211ДЕП-17/Льв.ГДС) виданого 24.04.2017 Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА. Попередній дозвіл № Укр.-493/Льв.ГДС видано Держуправлінням ОНГІС в Львівській області 10.01.2013 із терміном дії до 10.01.2014. Наступний дозвіл №Укр.-153ДЕП-14/Льв.ГДС, виданий Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА 21.03.2014 із терміном дії до 21.12.2017.

На думку прокурора це свідчить, що упродовж періодів з 11.01.2014 по 20.03.2014 та з 22.03.2017 по 23.04.2017 у відповідача не було дозволу на спеціальне водокористування.

Згідно з довідкою Відповідача №17/12-09 від 11.12.2017 останнім упродовж періоду з 11.01.2014 по 20.03.2014 використано 16200,0 м.куб. води на виробничі потреби (т.1 а.с.21).

А також відповідно до довідки № 17/12-07 від 08.12.2017, упродовж періоду з 22.03.2017 по 23.04.2017 використано 10 м.куб. води на комунально-побутові потреби (т.1 а.с.22).

Прокурор зазначає, що за даними довідками свідчить про те, що упродовж вищезазначеного періоду відповідач здійснював забір підземних прісних вод без чинного дозволу на спецводокористування.

Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища за № 389 від 20.07.2009 (зі змінами та доповненнями) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.11.2015 за №1369/27814 позивачем-1 проведено нарахування збитків в сумі 58522,50 грн. (т.1 а.с.20).

Позивач-1 24.04.2018 скерував відповідачу претензію №09-2350 для досудового врегулювання спору (т.1 а.с.19).

Місцевий господарський суд встановив, що доказів на врегулювання даної претензії відповідачем в матеріалах справи відсутні, як і оскарження відповідачем проведеної перевірки позивачем-1.

З підстав наведеного прокурор в інтересах держави в особі позивачів-1 та 2 просить суд стягнути з відповідача збитки, завдані навколишньому природному середовищу в сумі 58522,50 грн.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.148 Господарського кодексу України, ч.ч.1,3 ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу виключно відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до ч.4 ст.148 Господарського кодексу України правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.

Крім того, згідно ч.1 ст.149 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) врегульований Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за №389 (із змінами та доповненнями).

Пунктом е) ч.1 ст.41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1, п. «з» ч.2, ч.4 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України цивільну відповідальність; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ч.1 ст.69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ч.9 ст.44 Водного кодексу України передбачено, що здійснювати спеціальне водокористування можливо лише за наявності дозволу.

Також ч.11 ст.44 Водного кодексу України передбачено, що водокористувач зобов`язаний своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб (ч.2 ст.48 Водного кодексу України).

Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (ч.1-3 ст.49 Водного кодексу України).

Згідно до п.6 ч.3 ст.110 Водного кодексу України відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Із врахуванням вимог статтей 1166 та 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди.

Отже, правомірними є нарахування 58522,50 грн. збитків, завданих навколишньому природному середовищу внаслідок користування відповідачем водними ресурсами, які використано на виробничі потреби відповідача в розмірі 16200,0 м.куб. та 10,0 м.куб. на комунально-побутові потреби за відсутності спеціального дозволу на їх користування.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обов`язок відповідача здійснювати спеціальне водокористування на підставі дозволу, беручи до уваги встановлені інспекцією порушення та обставини, в тому числі щодо періоду та обсягу здійснення відповідачем спецводокористування без відповідного дозволу, перевіривши правильність проведеного згідно Методики розрахунку, враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо факту, обставин, розміру заподіяної шкоди, господарський місцевий суд правомірно дійшов висновків, що позовні вимоги є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не спростовано факту користування надрами на виробничі потреби та комунально-побутові потреби відповідача за відсутності відповідного дозволу.

Не береться судовою колегією до уваги посилання скаржника на те, що прокурором при зверненні до господарського суду із позовною заявою про захист інтересів держави в особі позивачів-1, 2 не обґрунтовано порушення інтересів держави у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 (п.п. 68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

"Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що позивачами-1, 2 у справі не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах. Окрім того, позивач-1 23.10.2020 пояснив Львівській обласній прокуратурі, про неможливість звернення позивача-1 як уповноваженого органу до господарського суду за захистом інтересів держави через недостатнє виділення коштів для оплати судового збору. А також позивач-2 листом повідомила прокуратуру про невжиття заходів представницького характеру, спрямованих на стягнення збитків у зв`яку із відсутністю бюджетних призначень, передбачених на сплату судового збору.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Державна екологічна інспекція у Львівській області листом за №39641-20 від 02.11.2020 року повідомила прокуратуру, що кількість коштів направлених Інспекції на сплату судового збору не є достатньою для подання позовних заяв про відшкодування шкоди заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. А відтак, надіслала на адресу прокуратури перелік суб`єктів господарювання, яким були направлені претензії про досудове врегулювання спорів та добровільну сплату нарахованих збитків. Вказала що станом на 22.10.2020 року дані претензії не є сплачені добровільно та просила прокуратуру заявити позови до відповідних суб`єктів господарювання в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції до Господарського суду Львівської області.

Львівська обласна прокуратура звернулась з запитом за №15/3-60вих-20 від 01.12.2020 року до голови Великолюбінської селищної ради в якому просила надати інформацію про те, чи надходила до територіальної громади інформація про зазначений факт порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, самостійно вжиті заходи реагування, спрямовані на примусове стягнення суми збитків, а у разі незастосування таких зазначити причини.

Позивач-2 надав відповідь на запит Львівській обласній прокуратурі у листі від 01.12.2020 року за №1133 про те, що на адресу Великолюбінської селищної ради не надходили інформація чи будь-які матеріали, щодо зазначеного у запиті факту порушення вимог природоохоронного законодавства відповідачем. Вказав, що самостійно не вживались заходи спрямовані на стягнення суми збитків завданих навколишньому природному середовищу. Окрім цього зазначила, що на час вжиття заходів щодо стягнення в судовому порядку суми збитків не надається за можливе, у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень, які могли б бути спрямовані на сплату судового збору.

Відтак, прокурор звернувся до господарського суду за захистом інтересів держави з підстав нездійснення такого захисту позивачем-1,2 як уповноваженими на це суб`єктами.

Також відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб`єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464 зі змінами від 16.03.2016р. №101, періодичність здійснення перевірок визначається відповідно до Критеріїв розподілу суб`єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для навколишнього природного середовища та періодичність здійснення заходів державного нагляду (контролю), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008р. №212 (чинного на дату проведення заходу), із урахуванням екологічної ситуації в районі розташування об`єкта перевірки, ступеня і характеру його впливу на навколишнє природне середовище. Для здійснення перевірки керівником відповідно органу Держекоінспекції або його заступником видається наказ про проведення перевірки.

Вказує, що враховуючи приналежність господарської діяльності відповідача до високого ступеню ризику господарської діяльності для навколишнього природнього середовища, відповідно до п.5 Критеріїв розподілу суб`єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності, планові заходи державного нагляду за діяльністю відповідача проводиться не частіше одного разу на рік. Тобто, після спливу вже одного року (11.01.2015 року) з дня пропущений строку на отримання дозволу на спецводокористування (11.01.2014 року), ДЕІ у Львівській області міг і мав знати про наявність такого правопорушення. Враховуючи викладене період виявлення порушення (з 11.01.2014 по 20.03.2014 року) та беручи до уваги загальний строк позовної давності для притягнення до відповідальності згідно з положеннями ст. 257 ЦК України - три роки, строк позовної давності має відраховуватись із дати, коли акт міг би бути складений- 20.03.2015.

Таким чином скаржник вважає, що строк позивної давності спливає з 21.03.2018.

Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про сплив позовної давності господарський місцевий суд вказав, що прокурором при зверненні до суду з даним позовом не було пропущено строк позовної давності, оскільки початком перебігу строку позовної давності є момент виявлення порушення, а позивач-1 виявив порушення відповідачем вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів 11.12.2017 - дата складання акта.

Господарський місцевий суд встановив, що за наведеним фактом порушення згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом міністерства охорони навколишнього природного середовища за №389 від 20.07.2009 (зі змінами та доповненнями) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.11.2015 за №1369/27814 позивач-1 провів нарахування збитків в сумі 58522,50грн.

Доводи скаржника зводяться до неправильного застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, та необґрунтованої відмови суді у застосуванні строку позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності Господарський суд Львівської області вказав, що дозволу на спеціальне водокористування упродовж періодів з 11.01.2014 по 20.03.2014 та з 22.03.2017 по 23.04.2017 у відповідача не було. Проте позивачем-1 здійснено планову інспекційну перевірку та виявлено, що під час дії мораторія Великолюбінське МПД ДП Спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» здійснено забір підземних вод у період з 11.01.14-20.03.2014 без спеціального дозволу на водокористування, що є порушенням ст.44,48,49,110 Водного Кодексу України.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач-1 дізнався про порушення відповідачем природоохоронного законодавства у період здійснення перевірки та виявлення правопорушення 11.12.2017.

Колегія суддів констатує, що перебіг позовної давності у спорах, пов`язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається із дня складення акта про відповідне порушення.

Враховуючи, що позов про стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод, поданий прокуратурою 10.12.2020, а позовні вимоги ґрунтуються на акті перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства №827/03/1037, який був складений 11.12.2017, суд вважає висновок господарського місцевого суду про відсутність підстав для застосування строку позовної давності правильним. Звернення з позовом відбулося у межах строків позовної давності, обрахованих із моменту виявлення такого порушення, що відповідає приписам ст. ст.257, 261 Цивільного Кодексу України.

Таку позицію підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 12.06.2018 у справі №910/10452/17.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

Рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2021 у справі №914/3233/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

Порядок та строк оскарження встановлені ст. ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцького Б.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.11.2021