Ухвала

від 23.11.2021 по справі 910/6880/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 910/6880/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

Офісу Генерального прокурора: Голуб Є.В.,

позивача: не з`явились,

відповідача: Кологойда О.В.,

третьої особи: Жила Я.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020

у справі № 910/6880/20

за позовом Заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-розважальний центр "Станіслав"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Енергетичні технології"

про стягнення 1 882 598, 17 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-розважальний центр "Станіслав" (далі ТОВ "ТРЦ "Станіслав") про стягнення 1 882 598, 17 грн. посилаючись на те, що внаслідок неукладення договору оренди земельної ділянки та несплати орендної плати за весь період користування земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 під незавершеним будівництвом площею 0,9317 га по вул. Мельника 4 в м. Івано-Франківську, відповідач безпідставно зберіг за рахунок Івано-Франківської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити підприємство у розмірі 1 882 598,17 грн за період з 12.03.2017 по 31.12.2019, які підлягають стягненню на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Приватне акціонерне товариство "Енергетичні технології".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 (колегія суддів у складі: Михальська Ю.Б. - головуючий, Тищенко А.І., Скрипка І.М.), у позові відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що земельна ділянка по вул. Андрія Мельника, 4 в м. Івано-Франківську загальною площею 0,9317 га, кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 належить до земель комунальної власності Івано-Франківської міської ради та з 2005 року використовувалась ВАТ "Енергетичні технології" на умовах договору оренди землі, реєстраційний номер договору №040529400442 від 13.12.2005.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 06.07.2006 ВАТ "Енергетичні технології" погоджено матеріали щодо місця розташування земельної ділянки для будівництва торгово-розважального центру.

У подальшому рішенням Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 земельну ділянку було передано в оренду ВАТ "Енергетичні технології" терміном на 2 роки для будівництва торгово-розважального центру.

17.01.2007 між Івано-Франківською міською радою та ВАТ "Енергетичні технології" укладено договір оренди землі від 17.01.2007, зареєстрований за №040729400101 від 14.02.2007, строком на два роки.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 04.09.2008 ВАТ "Енергетичні технології" було продовжено договір оренди земельної ділянки терміном на 3 роки та укладено договір оренди землі №040829400127 від 02.10.2008.

01.10.2011 відбулась наступна пролонгація договору оренди між третьою особою та Івано-Франківською міською радою шляхом укладення договору оренди землі №233, строком на 3 роки. Даний договір набрав чинності з моменту його реєстрації 05.03.2012.

04.08.2014 власником незавершеного будівництва торгово-розважального центру готовністю 18%, яке здійснювалось на орендованій земельній ділянці, стало ПАТ "Енергетичні технології".

Відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.09.2014 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 01.09.2014 право власності на об`єкт незавершеного будівництва торгово-розважального комплексу за адресою м. Івано-Франківськ, вулиця Мельника Андрія, будинок 4 перейшло від ПАТ "Енергетичні технології" до ТОВ "Кінто Інвест".

Відповідно до протоколу №2 Загальних зборів учасників ТОВ "ТРЦ "Станіслав" від 21.10.2014 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 02.12.2014 ТОВ "Кінто Інвест" увійшло до складу учасників ТОВ "ТРЦ "Станіслав" та передало до статутного капіталу об`єкт незавершеного будівництва торгово-розважального центру за адресою м. Івано-Франківськ, вулиця Мельника Андрія, будинок 4 на земельній ділянці загальною площею 0,9317 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання земельної ділянки - для будівництва торгово-розважального центру; кадастровий номер 2610100000:06:003:0176, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 431323226101, номер запису про реєстрацію права власності 6678424.

18.03.2015 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 02.12.2014 між ТОВ "Кінто Інвест" та ТОВ "ТРЦ "Станіслав" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва торгово-розважального центру готовністю 18% по вул. А. Мельника, 4 в м. Івано-Франківську за ТОВ "ТРЦ "Станіслав".

21.01.2015 ТОВ "ТРЦ "Станіслав" звернулось до Голови Івано-Франківської міської ради із заявою та пакетом документів про затвердження технічної документації та передачу в оренду спірної земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 26.05.2015 №1769-54 відмовлено ТОВ "ТРЦ "Станіслав" у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з передачею її в оренду.

17.07.2015 ТОВ "ТРЦ "Станіслав" повторно звернулось з відповідним пакетом документів до Центру надання адміністративних послуг Івано-Франківської міської ради про надання йому в оренду спірної земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.07.2015 №1842-56 (пункт 47) вирішено відмовити ТОВ "ТРЦ "Станіслав" у затвердженні технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі в оренду спірної земельної ділянки терміном на 5 років.

22.02.2019 інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:06:003:0176, за результатами якого складено акт обстеження №221.

У ході обстеження встановлено, що земельна ділянка складної форми, розташована в центральній частині міста, огороджена будівельним парканом, використовується для будівництва торгово-розважального центру, на обстежуваній земельній ділянці розташоване незавершене будівництво торгово-розважального центру, готовністю 18%, які відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно належать ТОВ "ТРЦ "Станіслав". Заїзд на земельну ділянку здійснюється з вул. А. Мельника через дерев`яні ворота.

Також у ході перевірки було встановлено, що ТОВ "ТРЦ "Станіслав" користується цією земельною ділянкою комунальної власності без правоустановчих документів. При цьому зазначено, що у відповідь на повідомлення про проведення обстеження в період з 20.02.2019 по 01.03.2019 директор ТОВ "ТРЦ "Станіслав" надіслав листа, в якому зазначив, що на його думку договір оренди землі, укладений між міською радою та ПАТ "Енергетичні технології", є чинним на даний час.

Відповідно до інформації ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 01.02.2019 №359/9/09-19-55-12-19, ТОВ "ТРЦ "Станіслав" не здійснювало декларування та сплату земельного податку (орендної плати) за земельну ділянку площею 0,9317 га, кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 по вул. А. Мельника, 4 в м. Івано-Франківську за 2016-2018 роки.

19.03.2019 Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради звернувся до відповідача з клопотанням, у якому вимагав укласти договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою і ТОВ "ТРЦ "Станіслав".

10.04.2019 відповідач звернувся з відповідним пакетом документів про надання йому в оренду земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:06:003:0176.

Пунктом 29 рішення Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 №90-25 відмовлено у припиненні дії договору оренди земельної ділянки площею 0,9317 га на вул. А. Мельника, 4, кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 ПАТ "Енергетичні технології" та відмовлено у передачі в оренду, терміном на 5 років, цієї ж ділянки ТОВ "ТРЦ "Станіслав" для будівництва торгово-розважального центру (для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови), довідка з МБК №7225.

З наявного у матеріалах справи листа ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 21.03.2019 №772/9/09-19-55-12-19 вбачається, що за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 плату за землю сплачував ПАТ "Енергетичні технології", яким у 2017 році задекларовано 197 145, 25 грн. платежу та у 2018 році - 197 145, 25 грн. У 2019 році нарахована сума плати за землю по підприємству також складає 197 145, 25 грн. (лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 25.02.2020 №810/9/09-19-55-04-19).

Листом №934/10/09-19-55-10-14 від 16.03.2020 ГУ ДПС в Івано-Франківській області повідомило ПАТ "Енергетичні технології", що станом на 15.03.2020 заборгованість по орендній платі відсутня.

06.04.2020 на адресу відповідача надійшла претензія Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 31.03.2020 №364/01-11/18в з вимогою щодо оплати 1 845 864, 55 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська по вул. А. Мельника, 4. У вказаній претензії позивач зазначив, що ТОВ "ТРЦ "Станіслав", набувши право власності на об`єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформило та не зареєструвало речові права на цю земельну ділянку, як це передбачено ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та Законом України "Про оренду землі". Відповідно, протягом цього періоду не вносило плату за користування землею у розмірі, встановленому законодавством, внаслідок чого без достатньої правової підстави зберегло в себе грошові кошти у обсязі орендної плати. При визначенні суми відшкодування враховано, що ПАТ "Енергетичні технології" у період з 01.04.2017 по 31.12.2019 задекларовано та сплачено плату за землю у розмірі 542 824, 59 грн.

30.04.2020 відповідач надав відповідь на претензію вих. №8, у якій зазначив, що претензія є безпідставною, оскільки обов`язок щодо своєчасної сплати орендної плати за земельну ділянку землекористувачем виконується та декларується ПрАТ "Енергетичні технології" (замовником будівництва), що визнається самим Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та підтверджується інформацією ГУ ДФС в Івано-Франківській області.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі прокурор зазначив, що відповідач, користуючись земельною ділянкою під незавершеним будівництвом площею 0,9317 га по вул. Мельника, 4 в м. Івано-Франківську, не укладав договір оренди землі, а також не сплачував орендну плату за землю за весь період користування, внаслідок чого безпідставно зберіг за рахунок Івано-Франківської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити підприємство в період з 12.03.2017 по 31.12.2019. Таким чином, за доводами прокурора, з відповідача підлягає стягненню на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України сума безпідставно збережених коштів у розмірі 1 882 598,17 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України. Проведення розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати прокурором у даній справі було здійснено на основі даних витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки на 2020 рік. Натомість, даних про нормативно грошову оцінку земельної ділянки у 2017-2019 роках матеріали справи не містять. За висновками суду плату за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:06:003:0176 здійснювало ПрАТ "Енергетичні технології" як замовник будівництва торгово-розважального центру за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Мельника, 4, зокрема, у 2017 році третьою особою задекларовано 197 145,25 грн, у 2018 році - 197 145,25 грн. У 2019 році нарахована сума плати за землю по підприємству також складає 197 145,25 грн (лист ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 25.02.2020 №810/9/09-19-55-04-19). Відтак, оскільки сума плати за землю за вказану земельну ділянку в повному обсязі була сплачена ПрАТ "Енергетичні технології" за період з 2017 по 2019 роки, а також враховуючи відсутність належних доказів щодо визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки за спірний період, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2017 по 31.12.2019, яка розраховувалась на підставі нормативно грошової оцінки земельної ділянки за 2020 рік, є безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Залишаючи без змін рішення місцевого апеляційний господарський суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які листи з висловленими запереченнями позивача до ПАТ "Енергетичні технології" щодо поновлення дії договору, проханнями повернути земельну ділянку. Івано-Франківська міська рада не дотрималася у спірних правовідносинах принципу належного урядування, оскільки не визнаючи у рішенні від 25.04.2019 №90-25 факт припинення дії договору оренди земельної ділянки, укладеного із ПАТ "Енергетичні технології", під час розгляду даної справи зайняла протилежну позицію, стверджуючи, що договір оренди №233 від 01.10.2011 припинив свою дію 05.03.2015. Враховуючи чинність договору оренди землі між позивачем та третьою особою (замовником незавершеного будівництва), а також те, що одна і та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями, апеляційний суд дійшов висновку, що правовідносини учасників спору в даній справі щодо сплати орендної плати за спірну земельну ділянку мають регулюватися нормами зобов`язального права, які стосуються оренди земельних ділянок, що виникли з договору оренди землі №233 від 01.10.2011. Водночас, сторонами не вносились зміни до договору №233 від 01.10.2011 в частині розміру орендної плати, а тому зміна нормативно грошової оцінки у спірному періоді, на підтвердження чого прокурором надані витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у 2017-2019 роках, не може свідчити про сплату третьою особою орендної плати у меншому розмірі. При цьому, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосовано норми матеріального права (ст.ст. 377, 764, 777, 1212 ЦК України, ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст.ст. 7, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 15 Закону України "Про земельний кадастр"), а також порушено норми процесуального права (ст.ст. 53, 54, 77, 86, ч. 4 ст. 236 ГПК України). При прийнятті оскаржуваних рішень суди дійшли помилкового висновку, що договір оренди землі від 01.10.2011 є чинним, оскільки відсутнє звернення орендаря про намір пролонгації договору, у зв`язку з чим ПрАТ "Енергетичні технології" припинило користування земельною ділянкою з 01.09.2014, і додаткова угода до договору оренди не укладалась. Водночас, після набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна, право користування земельною ділянкою у зв`язку з неукладенням відповідного договору оренди землі з Івано-Франківською міською радою не набуло. Також помилковими є висновки судів про відсутність факту недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати. Крім цього, касаційна скарга містить обґрунтування дотримання прокурором позовної давності при зверненні до суду з позовом у даній справі.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 16.04.2021 та зупинено провадження за касаційною скаргою до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 поновлено провадження у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду на 16.11.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 14.04.2021 відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити останню без задоволення, а оскаржувані постанову та рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Разом з тим, до матеріалів відзиву не додано доказів надіслання його копії третій особі або доказів отримання нею копії відзиву. Відповідно до ч. 4 ст. 295 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, про що також було зазначено у резолютивній частині ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття провадження. Колегія суддів зазначає, що учасник судового процесу зобов`язаний забезпечити надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, а останнім забезпечується таким чином можливість реалізовувати свої права у суді касаційної інстанції. Водночас оскільки відповідачем відзив на касаційну скаргу подано без доказів надіслання його копії третій особі, колегія суддів долучає його до матеріалів справи, проте залишає без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2021 оголошено перерву у справі до 23.11.2021.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах: від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17, від 03.02.2021 у справі № 915/1003/20 щодо умов поновлення дії договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц щодо підстав для стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати; від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 25.05.2018 у справі № 922/2976/17 щодо переходу права користування спірною земельною ділянкою; від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц щодо визначення моменту переходу прав на земельну ділянку до відповідача та застосування норм ст.ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України; від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19 щодо застосування положень п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Так у справі № 594/376/17-ц ТОВ "Мрія центр" звернулось до суду з позовом до фізичної особи та ТОВ "Борщівська аграрна компанія" про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. Відмовляючи в задоволенні повних вимог ТОВ "Мрія центр" суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку (як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018), що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

Так у справі № 159/5756/18 фізична особа звернулася до суду із позовом до Ковельської міської ради Волинської області про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки. У вказаній справі суди встановили, що позивачка не дотрималась вимог ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не надавши до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди. Невиконання зазначених вимог і стало підставою скасування постановою Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 рішень судів попередніх інстанцій і прийняття нового рішення про відмову у позові.

У справі № 313/350/16-ц фізична особа звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області про визнання недійсним рішення про відмову в поновленні договору оренди землі та визнання договору оренди землі поновленим на тих самих умовах, які були передбачені договором. Залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 зазначила, що у справі, яка розглядається, судами встановлено, що орендар не надсилав орендодавцеві у строки, встановлені ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону, повідомлення про свій намір поновити договір оренди землі разом з проектом додаткової угоди, що унеможливило розгляд цього питання з прийняттям орендодавцем відповідного рішення на підставі частини п`ятої цієї статті, а тому суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про недотримання позивачкою процедури поновлення договору на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та відсутність підстав для задоволення позову.

У справі № 909/1213/17 ТОВ "Альфабуд" звернулось до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради у якому просило визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, наведеній у позовній заяві. Залишаючи без змін судові рішення про відмову в позові Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 зазначив, що належним способом захисту порушеного права є позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, проте, визначення позивачем у додатковій угоді нових істотних умов, (строк дії договору оренди) виключає можливість пролонгації договору на попередніх умовах. Тобто оскільки позивачем у даному випадку обрано захист своїх порушених прав у спосіб, який не узгоджується з положеннями чинного законодавства щодо можливості поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", підстав для задоволення позову немає.

У справі № 915/1003/20 Приватне підприємство "ВЕСТ-СВ" звернулось до суду з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просило визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та приймаючи нове - про відмову в позові, Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 зазначив, що вказаний в договорі строк повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строку позивач пропустив і звернувся до відповідача із заявою про поновлення договору на новий строк пізніше, ніж за 6 місяців, що унеможливлює з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду та умов договору задоволення позову про поновлення договору оренди землі на підставі ч.6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки орендарем було порушено процедуру повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди.

Водночас у справі № 910/6880/20 апеляційним судом встановлено, що витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, наданим прокурором із позовною заявою, підтверджується чинність реєстрації права оренди земельної ділянки за ПАТ "Енергетичні технології". Змін власником земельної ділянки до Державного земельного кадастру про припинення права оренди не вносилось. Відповідач, як власник розташованого на спірній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, неодноразово звертався до позивача із пакетом документів про надання йому в оренду земельної ділянки, тобто вживав заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою. Однак, рішеннями Івано-Франківської міської ради відповідачу було відмовлено у передачі в оренду спірної земельної ділянки. Водночас, пунктом 29 рішення Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 №90-25 було також відмовлено ПАТ "Енергетичні технології" у припиненні дії договору оренди земельної ділянки. Відтак, станом на квітень 2019 року позивачем не визнавався факт припинення договору оренди спірної земельної ділянки із третьою особою. Тобто правовідносини у справах № 594/376/17-ц, № 159/5756/18, № 313/350/16-ц, № 915/1003/20, № 909/1213/17 та № 910/6880/20 не є подібними зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком відмінне правове застосування приписів ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Що ж до справи № 629/4628/16-ц, то у ній перший заступник керівника Лозівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лозівської міської ради Харківської області звернувся до фізичної особи з позовом про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Скасовуючи постановою від 23.05.2018 судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову і направляючи справу на новий розгляд, Велика Плата Верховного Суду зазначила, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Крім цього, судами не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

Відповідно до позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 910/10987/18, за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в основі рішення суду в них може змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судом обставин і доказів у справі, а така зміна, у свою чергу, може вплинути на правові висновки в ній. Як зазначила сама Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові - "ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі.".

Водночас у справі № 910/6880/20 апеляційним судом встановлено та як вже зазначалось, що відповідач, як власник розташованого на спірній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, неодноразово звертався до позивача з пакетом документів про надання йому в оренду земельної ділянки. Однак позивачем було відмовлено відповідачу у передачі в оренду спірної земельної ділянки. До того ж витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, наданим прокурором із позовною заявою, підтверджується чинність реєстрації права оренди земельної ділянки за ПАТ "Енергетичні технології", і змін власником земельної ділянки до Державного земельного кадастру про припинення права оренди не вносилось. Тобто правовідносини у справах № 629/4628/16-ц та № 910/6880/20 не є подібними зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, тим паче у справі № 910/6880/20 судами встановлено, що оплату за користування земельною ділянкою здійснювало ПАТ "Енергетичні технології", і станом на 15.03.2020 заборгованість по орендній платі відсутня, що має наслідком різне застосування ст. 1212 ЦК України. Також справу № 629/4268/16-ц було направлено на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у справі.

У справі № 922/3412/17 Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ТОВ "Сінтрекс" про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати. Рішенням місцевого господарського суду позов було задоволено, однак апеляційний господарський суд вказане рішення скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 зазначила, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу). Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу, при цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попереднім землекористувачем, ні відповідачем, а тому останній користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що вимоги позивача в цій справі є необґрунтованими, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду постанову суду апеляційної інстанції скасувала та передала справу на новий розгляд до апеляційного суду,

У справі № 922/2976/17 Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ФОП про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати. Судами встановлено, що відповідач є власником єдиного майнового комплексу, рятувальної станції, втім речові права за відповідачем на земельну ділянку, на якій розташований вказаний майновий комплекс, не зареєстровані. Крім того, судами встановлено, що орендна плата за користування вказаною земельною ділянкою з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно відповідачем не сплачувалась. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову Верховний Суд у постанові від 25.05.2018 зазначив, що зважаючи на положення статті 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. ФОП належним чином не оформила правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою, проте з моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під майновим комплексом.

Водночас враховуючи встановлені судами обох інстанцій у справі № 910/6880/20 обставини, правовідносини у справах № 922/3412/17, № 922/2976/17 та № 910/6880/20 не є подібними зважаючи на різні фактичні обставини (оскільки у справі № 910/6880/20 орендарем залишився попередній землекористувач, а новому власнику майна було відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду), що має наслідком різне застосування ст. 120 Земельного кодексу України. Також справу № 922/3412/17 було направлено на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у справі.

У справі № 922/2843/19 Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ТОВ "ЛІТА"-М" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, посилаючись на те, що відповідач без достатніх правових підстав фактично використовував спірну земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міськради, та на якій розташована належна відповідачу нежитлова будівля, внаслідок чого ТОВ "ЛІТА"-М" зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі. Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 зазначив, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

В свою чергу, як вже було зазначено, у справі № 910/6880/20 орендарем залишився попередній землекористувач, а новому власнику майна було відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду, а тому правовідносини у справах № 922/2843/19 та № 910/6880/20 не є подібними зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком різне застосування ст. 120 Земельного кодексу України.

Що ж до постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, то у цій справі предметом позову є витребування майна з чужого незаконного володіння поза волею власника волею на підставі рішення суду, яке було в подальшому скасовано, тобто правовідносини у справах № 461/2328/16-ц та № 910/6880/20 є різними за предметами, підставами позову, матеріально-правовим регулюванням правовідносин сторін та встановленими фактичними обставинами справ.

У справі № 920/739/17, у якій Верховним Судом 10.09.2018 винесено постанову, розглядалося питання поновлення договору оренди землі, і Верховний Суд з посиланням на положення ст. 288 Податкового кодексу України зазначив, що оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди саме через ненадання витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, натомість у листі-повідомленні відповідач неправомірно послався на необхідність надання додаткових документів, не зазначаючи конкретних підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Так само і у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19 (про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати) висновок щодо застосування положень ст. 288 Податкового кодексу України стосується можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

В свою чергу, апеляційним судом у справі № 910/6880/20 ст. 288 Податкового кодексу України не було застосовано, і в частині визначення розміру орендної плати було зазначено, що сторонами не вносились зміни до договору №233 від 01.10.2011 в частині розміру орендної плати, а тому зміна нормативно грошової оцінки у спірному періоді, на підтвердження чого прокурором надані витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у 2017-2019 роках, не може свідчити про сплату третьою особою орендної плати у меншому розмірі. Тобто правовідносини у справах № 920/739/17, № 922/4073/19 та № 910/6880/20 не є подібними зважаючи на різні фактичні обставини, встановлені судами, що має наслідком відмінне правове застосування ст. 288 Податкового кодексу України.

Посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду не обґрунтовані в якості підстави відкриття касаційного провадження, а тому Судом не розглядаються.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 314 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі № 910/6880/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.