Рішення

від 24.11.2021 по справі 140/4869/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/4869/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області) про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 22.11.2019 по день фактичного розрахунку, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (інфляційні витрати), розраховану за методикою Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , починаючи з 22.11.2019 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 20.11.2019 №1050-о припинено державну службу та 22.11.2019 звільнено позивача із посади заступника начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Луцького управління Головного управління ДФС у Волинській області у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України Про державну службу . При цьому позивач зазначає, що на час звільнення із займаної посади нарахування та виплата заробітної плати за роботу в надурочний час, у вихідні, святкові та неробочі дні, а також доплата за роботу у нічний час йому не проводилась, з огляду на що звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі 140/6440/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 , зобов`язано ГУ ДФС у Волинській області нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час чергування на акцизному складі Луцького МПД ДП Укрспирт у період з 05.12.2018 по 22.11.2019, а саме за роботу у надурочний час, у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі та у нічний час у підвищеному розмірі (з урахуванням наданих днів відпочинку за роботу у нічний час з 25.01.2019 на 26.01.2019, з 19.01.2019 на 20.01.2019 та з 24.01.2019 на 25.01.2019); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. За результатами апеляційного перегляду постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 частково задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , постановлено зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час чергування на акцизному складі Луцького МПД Укрспирт за адресою: вул. Ковельська, 67, м.Луцьк у період з 05.12.2018 по 22.11.2019, а саме за 240 годин роботи у вихідні дні у подвійному розмірі годинної ставки зверх окладу, а за 544 години роботи у нічний час у підвищеному розмірі - 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

14.04.2021 на картковий рахунок ПАТ КБ Приватбанк , належний ОСОБА_1 , надійшли кошти у розмірі 17795,18 грн з призначенням платежу зарплата, ГУ ДФС у Волинській області .

Позивач вказує, що оскільки повний розрахунок за роботу надурочно, у вихідні, святкові та неробочі дні, а також за роботу у нічний час з ним не проведений на день звільнення із займаної посади, тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 22.11.2019 по день фактичного розрахунку, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (інфляційні витрати), розраховану за методикою Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати .

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.36).

Відповідач у відзиві проти позову (а.с.39-21) вказав на те, що ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №140/3727/21 проведено заміну відповідача правонаступником, а тому вважає, що перед судом вже було поставлено питання, який орган державної влади має відповідати за позовами колишнього цивільного працівника ГУ ДФС у Волинській області ОСОБА_1 щодо ненарахування йому заробітної плати за час перебування на посаді заступника начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Луцького управління Головного управління ДФС у Волинській області. У зв`язку з викладеним просив замінити первісного відповідача у справі на правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області.

Ухвалою суду від 20.09.2021 у задоволенні клопотання про заміну відповідача правонаступником відмовлено (а.с.61-62).

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.12.2018 по 22.11.2019 проходив державну службу на посаді заступника начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Луцького управління ГУ ДФС у Волинській області, що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , наказами ГУ ДФС у Волинській області від 05.12.2018 №807-о Про переведення ОСОБА_1 , від 20.11.2019 №1050-о Про звільнення ОСОБА_1 (а.с.11-12).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі 140/6440/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у надурочний час, у святкові і неробочі дні, у нічний час; зобов`язано ГУ ДФС у Волинській області нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час чергування на акцизному складі Луцького МПД ДП Укрспирт у період з 05.12.2018 по 22.11.2019, а саме за роботу у надурочний час, у святкові і неробочі дні у подвійному розмірі та у нічний час у підвищеному розмірі (з урахуванням наданих днів відпочинку за роботу у нічний час з 25.01.2019 на 26.01.2019, з 19.01.2019 на 20.01.2019 та з 24.01.2019 на 25.01.2019); в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.13-20).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №140/6440/20 в цій частині скасувано та прийнято постанову, якою адміністративний позов щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у вихідні дні та у нічний час і зобов`язання Головного управління ДФС у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час чергування на акцизному складі Луцького МПД Укрспирт за адресою: вул. Ковельська, 67, м.Луцьк у період з 05.12.2018 року по 22.11.2019 року, а саме за роботу у вихідні дні у подвійному розмірі, а у нічний час у підвищеному розмірі - 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за роботу у вихідні дні та у нічний час; зобов`язано Головне управління ДФС у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час чергування на акцизному складі Луцького МПД Укрспирт за адресою: вул. Ковельська, 67. м. Луцьк у період з 05.12.2018 року по 22.11.2019 року, а саме за 240 годин роботи вихідні дні у подвійному розмірі годинної ставки зверх окладу, а за 544 години роботи у нічний час у підвищеному розмірі - 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час (а.с.21-29).

На виконання вказаного рішення суду 14.04.2021 на банківський рахунок позивача відповідачем виплачено кошти у вигляді цільового зарахування в сумі 17795,18 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку (а.с.34).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець має право на: оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

За змістом частин першої, другої статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, нормами статті 47 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відтак, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Як встановлено судом, позивач звільнений з посади 22.11.2019.

На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 по справі №140/6440/20 відповідачем 14.04.2021 виплачено позивачу кошти в розмірі 17795,18 грн.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 14.04.2021.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у несвоєчасній виплаті належних грошових сум при звільненні з державної служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).

Як вбачається з довідки ГУ ДФС у Волинській області від 03.11.2021 №99 (а.с.88), позивачу виплачено при звільненні 21063,99 грн, в тому числі 9442,59 грн вихідної допомоги.

Отже, загальна сума, що підлягала виплаті при звільненні, становить 38859,17 грн (21063,99 грн + 17795,18 грн). При цьому виплачена 14.04.2021 сума в розмірі 17795,18 грн становить 45,79% від загальної суми, що підлягала виплаті.

Згідно із абзацом четвертим пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд бере до уваги довідку ГУ ДФС у Волинській області від 03.11.2021 №99, відповідно до якої розмір заробітної плати позивача за вересень 2019 року становив 11904,72 грн, за жовтень 2019 року - 12256,64 грн. Відтак, середньоденна заробітна плата за вересень-жовтень 2019 року становить 561,89 грн (11904,72 грн + 12256,64 грн / 43 робочих дні).

При цьому, період затримки розрахунку при звільненні становить з 23.11.2019 (наступний день після звільнення) по 14.04.2021 (день остаточного розрахунку), що складає 328 робочих днів, а загальна сума середнього грошового забезпечення за цей період становить 184299,92 грн (561,89 грн х 328 днів).

Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 84390,93 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (45,79% від 184299,92 грн).

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-III).

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Враховуючи наведене правове регулювання та враховуючи викладену Верховним Судом правову позицію, суд вважає, що компенсація втрати частини грошових доходів позивачу повинна бути нарахована та виплачена з огляду на те, що заробітна плата за час чергування на акцизних складах Луцького МПД Укрспирт не була виплачена позивачу на день його звільнення (22.11.2019), в судовому порядку позивачем такі обставини доведені, нарахування і виплату недонарахованої заробітної плати на виконання рішення суду відповідачем проведено, а тому останньому підлягає виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, стягнення з ГУ ДФС у Волинській області на його користь (з урахуванням принципу пропорційності) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 84390,93 грн, зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 22.11.2019 по 14.04.2021.

При цьому суд зазначає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 908,00 грн, сплачений відповідно до квитанції (а.с.7).

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Волинській області щодо непроведення 22 листопада 2019 року з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 листопада 2019 року по 14 квітня 2021 року в сумі 84390,93 грн (вісімдесят чотири тисячі триста дев`яносто грн 93 коп) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Волинській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з 22 листопада 2019 року по 14 квітня 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.)

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська обл., м.Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій