Постанова

від 16.11.2021 по справі 140/4362/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/4362/21 пров. № А/857/15714/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Сеника Р.П., Хобор Р.Б.,

за участі секретаря судового засідання Кахнич Г.П.,

представник позивача: Сіріньок О.В.

представник відповідача: Ярошик Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області, Товариства з обмеженою відповідальністю СТОХІД НОВА АГРО на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 140/4362/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТОХІД НОВА АГРО до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

суддя в 1-й інстанції - Андрусенко О.О.,

час ухвалення рішення - 14.07.2021,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю СТОХІД НОВА АГРО звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 12.11.2020 №2419 Про проведення фактичної перевірки ; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.12.2020 №0046470705 про сплату штрафних санкцій в розмірі 500 000,00 грн. та від 02.04.2021 №0019450705 про сплату штрафних санкцій в розмірі 26520,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ на проведення перевірки не містить законної підстави для проведення фактичної перевірки. Для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані у пункті 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактичні обставини чи передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) фактичної перевірки. Однак, ні під час ознайомлення позивача з наказом, ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду заперечень позивача на акт, відповідачем не надано доказів наявності підстав на проведення перевірки позивача, що визначені пунктом 80.2. статті 80 Податкового кодексу України, та в наказі не зазначено жодних відомостей чи посилань на джерела інформації щодо порушень норм законодавства з боку позивача. Також вказує, що у пункті 2 наказу зазначено Період діяльності що перевіряється згідно статті 102 Податкового кодексу України , тобто наказ не містить зазначення періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, що є обов`язковим за змістом абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Посилання в наказі на статтю 102 Податкового кодексу України з метою визначення періоду діяльності позивача, на думку позивача, є недостатнім для ідентифікації цього періоду, а також створює у позивача відчуття правової невизначеності при здійсненні відповідачем податкового контролю відносно нього. Отже, наказ відповідача не відповідає вимогам підпунктів 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2. статті 80, статті 81 Податкового кодексу України щодо підстав для проведення фактичної перевірки та періоду діяльності позивача, який мав би перевірятися. Щодо виявленого порушення, позивач зазначає, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для цистерн/ємностей, які розташовані на відповідних земельних ділянках (тобто мають місце/територію розташування), а порядок отримання ліцензії у разі знаходження пального в транспортних засобах виключно для власних потреб суб`єкта господарювання - відсутній. Вважає, що паливозаправник (транспортний засіб) позивача не є місцем зберігання пального в розумінні Закону № 481, отже, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених статтею 17 Закону №481. Щодо необхідності подання позивачем повідомлення форми 20-ОПП позивач вказує, що подання повідомлення за формою №20-ОПП не було предметом перевірки. В направленнях та наказі посилання на те, що предметом перевірки є повідомлення за формою 20-ОПП, відсутнє. Зазначає, що у нього не має правових підстав для подання повідомлення 20-ОПП на 32 об`єкти, визначені в акті, оскільки вказане нерухоме майно використовується позивачем в межах виробничої діяльності для розміщення сільгосптехніки, її обслуговування та ремонту, а також розміщення працівників. Крім того, вказує, що перелік порушень податкового законодавства, за які податковим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України, є вичерпним, відповідно Податкового кодексу України встановлює мораторій на застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 117.1 статті 117 Податкового кодексу України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019450705. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Стохід Нова Агро судовий збір у розмірі 394,90 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ГУ ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в цій частині. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 02 квітня 2021 року №0019450705 та прийняте нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що ТОВ Стохід Нова Агро не подано повідомлення за формою №20-ОПП щодо наявних об`єктів оподаткування (рухомого, нерухомого майна), які використовуються при веденні господарської діяльності в кількості 27 одиниць, хоча мало обов`язок таке подати, чим порушено пункт 22.1 статті 22, пункт 63.3 ст.63 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) та пункт 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ТОВ Стохід Нова Агро подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його безпідставним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що фактична перевірка позивача проведена без наявності підстав для її проведення. Так, за пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України підстави для проведення фактичної перевірки пов`язані, саме, із фактом отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, та не передбачає підстав для фактичної перевірки просто у зв`язку із здійсненням функцій податкової у сфері обігу пального. Зазначає, що оскаржуваний наказ відповідача не містить відповідної підстави для перевірки, не містить мети перевірки та не містить періоду діяльності позивача, який буде перевірятися, та адресу об`єкту перевірки. Таким чином, апелянт вважає, що протиправні дії відповідача щодо призначення фактичної перевірки та складення наказу з порушенням норм ПК України не є формальними та не можуть тягнути за собою правомірних наслідків. Також, апелянт посилається на практику Верховного Суду в аналогічних спорах, що не враховано судом першої інстанції. Щодо визнання протиправним ППР від 24.12.2020 №0046470705, то апелянт вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права, оскільки цистерна паливозаправника позивача, яку він використовує виключно для переміщення власного пального та для потреб власного споживання, не є місцем зберігання пального в розумінні ст.1, 15 Закону №481 та норм ПК України. Зазначає, що суд не зазначив мотиви через які не застосував норми права, вказані позивачем, щодо відсутності у законодавстві порядку отримання ліцензії на зберігання пального не в стаціонарній цистерні (в паливозаправнику) для власних потреб.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.11.2020 начальником ГУ ДПС у Волинській області видано наказ №2419 Про проведення фактичної перевірки , відповідно до якого керуючись пп. 20.1.10, 20.1.11 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст.75, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80, пп. 52-2 п. 52 Підрозділу 10. Інші перехідні положення Податкового кодексу України, з метою здійснення контролю за дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, виробництва та обігу підакцизних товарів доручено забезпечити проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання ТОВ Стохід Нова Агро з питань дотримання вимог Податкового кодексу України, Законів України від 06.07.1995 №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг , від 19.12.1995 №481/95-ВР Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , від 02.03.2015 №222-VІІІ Про ліцензування видів господарської діяльності , від 24.03.1995 №108/95-ВР Про оплату праці , від 05.04.2001 №2346-ІІІ Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , Кодексу Законів про працю в Україні від 10.12.1971 №322-VІІІ.

Даним наказом визначено провести перевірку протягом 10 діб, починаючи з 16 листопада 2020 року. Період діяльності, що перевіряється, визначений статтею 102 ПК України.

На підставі вказаного наказу та направлень на проведення перевірки від 12.11.2020 працівниками відповідача проведено фактичну перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки від 25.11.2020. Як вбачається з даного акту, в ході перевірки платником були надані первинні документи щодо придбання дизельного пального в значних обсягах у ТОВ ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС в період з 01.04.2020 по 24.11.2020 (дата закінчення фактичної перевірки) в кількості 147 257 л. Згідно наданих ТТН на відпуск нафтопродуктів пунктом розвантаження є: Любешівський р-н, с.Судче, вул. Соборності, 56/А. В ході проведення фактичної перевірки надано договір оренди від 15.06.2020 №20СНА073587, укладений з ФОП ОСОБА_1 щодо оренди будівель (зерноскладів) та території для розміщення та обслуговування будівель за адресою АДРЕСА_1 - тобто адреса розвантаження пального, яка вказана у наданих для перевірки ТТН та акцизних накладних (згідно баз даних ДПС), зареєстрованих ТЗОВ ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС (постачальником ПММ). Згідно наданого пояснення головного бухгалтера від 17.11.2020 ТОВ Стохід Нова Агро займається діяльністю у сфері вирощування сільськогосподарських культур на орендованих земельних ділянках. Придбане пальне (дизельне паливо) придбавалось для проведення сільськогосподарських робіт (культивація, дискування, оранки, посіву, тощо) із використанням орендованих транспортних засобах, тобто для власного споживання. В ході перевірки надано договір суборенди техніки від 28.12.2018 №19ВТ000280, укладений з ТзОВ ВІВО ТЕХНОПАРК , згідно якого ТзОВ Стохід Нова Агро орендує транспортний засіб КАМАЗ 53213 паливоцистерна . Перевіркою встановлено, що після передоплати на банківський рахунок ТЗОВ ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС придбані ПММ з паливної цистерни постачальника (перевізника) зливаються у паливозаправник - транспортний засіб марки КАМАЗ 53213, д/н НОМЕР_1 , згідно технічного паспорту (серії НОМЕР_2 ) тип спеціалізований вантажний, паливоцистерна загальною ємністю 10160 л. Відповідальною особою - водієм паливозаправника надано пояснення, згідно якого придбані ПММ розподіляються між транспортними засобами по місцю здійснення сільськогосподарських робіт. Паливозаправник оснащений електронною колонкою із електронасосом, яка приводиться в дію при наявності електронної картки, яка є закріплена за кожним транспортним засобом окремо для ведення відповідного обліку. Після заправки транспортного засобу проводиться запис у лімітно-забірній відомості, які надані в ході перевірки.

23.11.2020 перевіряючими було проведено обстеження за адресою Любешівський р-н, с. Судче, вул. Соборності, 56/А. За вказаною адресою знаходиться територія, на якій розміщені будівлі (зерносклади), які зазначені у наданому до перевірки договорі оренди від 15.06.2020 №20СНА073587. Для виконання вимоги перевіряючих, щодо забезпечення можливості зняття залишів ПММ, яка вказана в запиті від 17.11.2020 року, на вказаній території був припаркований паливозаправник. На момент проведення обстеження фактичні залишки дизельного пального становили 7841 л згідно даних бухгалтерського обліку. По даному факту 23.11.2020 перевіряючими складено відповідний акт обстеження. У свою чергу, ТОВ Стохід Нова Агро ліцензії на право оптової, роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального станом на 25.11.2020 (останній день перевірки) не отримувало.

Таким чином ТОВ Стохід Нова Агро , яке використовує транспортний засіб - паливозаправник (паливоцистерна) з метою доставки та зберігання пального станом на 25.11.2020 не придбало відповідну ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де відвантажується та зберігається пальне (згідно ТТН та акцизних накладних відвантаження здійснювалось за адресою Любешівський р-н, с. Судче, вул. Соборності, 56/А) у паливозаправник, як ємність, що використовується для зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального від 19.12.1995 №481/95-ВР (із змінами та доповненнями).

Крім того, як вбачається з вказаного акту перевірки, в ході проведення фактичної перевірки представникам податкового органу надано договори оренди транспортних засобів (автомобілів, комбайнів, тракторів, паливозаправника) та нерухомого майна (офіс, будівлі зерноскладу, територія для розміщення обслуговування будівель), які використовуються ТОВ Стохід Нова Агро для ведення господарської діяльності. Перевіркою встановлено, що ТОВ Стохід Нова Агро не подано повідомлення за формою №20-ОПП щодо наявних об`єктів оподаткування (рухомого, нерухомого майна), які використовуються при веденні господарської діяльності, чим порушено пункт 22.1 статті 22, пункт 63.3 статті 63 Податкового кодексу України та пункт 8.4 розділу VІІІ Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588.

09.12.2020 позивачем були подані заперечення на вказаний акт перевірки, які були залишені без задоволення.

На підставі вищенаведеного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2020 №0046470705, яким до ТзОВ Стохід Нова Агро застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500 000 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.12.2020 №0046510705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 32640,00 грн.

19.01.2021 позивачем була подана скарга на вищевказані податкові повідомлення-рішення, яка рішенням ДПС України від 23.03.2021 була задоволена частково, зокрема скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.12.2020 №0046510705 у частині 6120 грн. застосованих штрафних санкцій, в іншій частині вказане податкове повідомлення-рішення залишило без змін.

У зв`язку з чим, 02.04.2021 ГУ ДПС сформовано нове податкове повідомлення-рішення №0019450705 про застосування до позивача штрафу у сумі 26 520,00 грн..

Вважаючи вказані вище податкові повідомлення-рішення та наказ на проведення перевірки протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено належних обґрунтувань порушення контролюючим органом вимог законодавства під час проведення такої перевірки, які тягнуть протиправність оскаржуваних наказу про проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Щодо виявлених під час перевірки порушень законодавства, то суд вважав, що матеріалами справи підтверджено факт зберігання позивачем пального без наявності ліцензії, а тому ГУ ДПС у Волинській області правомірно застосувало до ТОВ Стохід Нова Агро фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 500 000,00 грн. на підставі прийнятого податкового повідомлення рішення від 24.12.2020 №0046470705. Щодо податкового повідомлення-рішення від 02.04.2021 №0019450705, то суд зазначив, що неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП не є підставою для відповідальності згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України, а тому таке підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок та підстави проведення фактичних перевірок встановлений статтею 80 ПК України. Зокрема, відповідно до пунктів 80.1 та 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, за наявності хоча б однієї з підстав, зокрема визначеними підпунктами 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України:

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп.80.2.2);

- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами - лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп.80.2.5).

Аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що обов`язковими передумовами для проведення фактичної перевірки, зокрема, згідно з підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України є отримання в установленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

З матеріалів справи вбачається, що державна податкова служба України проаналізувала результати відпрацювання переліку суб`єктів господарювання, які починаючи з 01.04.2020 року отримували через пересувні акцизні склади значні обсяги пального з доставкою, при цьому не реєстрували акцизні склади, не отримували ліцензії на право зберігання пального, до якого також внесено ТзОВ Стохід Нова Агро (службовий лист №18577/7/99-00-07-05-03-07 від 16.10.2020).

Так, у відповідача була інформація про можливі порушення позивачем вимог законодавства, а саме на підставі реєстру акцизних накладних за період з 03.08.2020 по 10.10.2020 (акцизні накладні від 03.08.2020 №220356, від 12.08.2020 №230116, від 28.08.2020 №245606. Від 23.09.2020 №270567, від 01.10.2020 №277898), з якого встановлено, що позивач придбавав пальне у ТОВ ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС , доставка якого здійснювалась на адресу 44250, Волинська область, Любешівський район, село Судче, вулиця Соборності 56А, де знаходиться паливозаправник позивача для заправки транспортних засобів позивача, який у свою чергу оснащений електронною колонкою із електронасосом, яка приводиться в дію при наявності електронної картки, яка є закріплена за кожним транспортним засобом окремо для ведення відповідного обліку.

На виконання вказаного службового листа начальником управління податкового аудиту було подано на ім`я заступника начальника ГУ ДПС у Волинській області доповідну записку № 313/03-20-07-05-09 від 10.11.2020 про надання дозволу на проведення фактичної перевірки, зокрема, ТОВ Стохід Нова Агро .

Верховний Суд у постанові від 04 березня 2021 року в адміністративній справі № 803/1171/17 дійшов правового висновку у подібних правовідносинах, що при призначенні перевірки на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

При цьому, Верховний Суд вказав, що наявність службової записки з викладенням інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, може розглядатись як передбачена підпунктом 80.2.2 пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України підстава для проведення фактичної перевірки та відповідно може мати наслідком прийняття оскаржуваного наказу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, посадовою особою податкового органу було складено доповідну записку з пропозицією здійснити контроль діяльності ТОВ Стохід Нова Агро з обґрунтуванням підстав для проведення перевірки (додаток до записки). Вказана пропозиція була схвалена заступником начальника ГУ ДПС у Волинській області, що стало підставою для видання оскаржуваного наказу.

Щодо доводів апелянта про не відповідність оскаржуваного наказу вимогам статті 81 Податкового кодексу України у зв`язку з не визначенням мети та підстав проведення фактичної перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає, що окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність конкретного визначення мети перевірки, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Аналогічний висновок викладено у вищенаведеній постанові Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваний наказ містить чітке посилання на правову норму, яка дає можливість зрозуміти підстави для призначення фактичної перевірки, а саме отримання відповідної інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування.

При цьому з аналізу отриманої інформації вбачається, що остання містить опис конкретних обставин, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Крім того доповідна записка містить опис мети перевірки.

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що у наказі від 12.11.2020 №2419 не визначено періоду діяльності перевірки, оскільки даним наказом визначено провести перевірку протягом 10 діб, починаючи з 16.11.2020, а період діяльності, що перевірявся, визначений статтею 102 ПК України, яка встановлює строки давності та їх застосування. Таким чином, наказ містить посилання на загальний період, який перевіряється.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено, зокрема, що у разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

Відтак, перевірка була проведена в межах строку, визначеного в наказі та завершена в результаті складання 25.11.2020 акта перевірки №000684.

На переконання суду, контролюючий орган у спірних правовідносинах діяв правомірно, у межах наданих повноважень та у визначений законодавством спосіб, а тому підстави для скасування оскаржуваного наказу відсутні.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 826/17123/18 ухвалила постанову від 21 лютого 2020 року, в якій сформулювала правовий висновок, згідно з яким у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення, наказ як акт індивідуальної дії вважається реалізованим фактом його застосування, а тому його оскарження після проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків.

В даному випадку, на підставі оскаржуваного наказу податковим органом проведено перевірку позивача про що складено акт фактичної перевірки від 25.11.2020 року.

Таким чином, доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими, такі спростовуються наведеними вище мотивами.

Щодо доводів апелянта про безпідставність прийняття податкового повідомлення рішення від 24.12.2020 №0046470705, то колегія суддів вказує на наступне.

Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995р. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.

Зокрема, нормами ст.1 цього Закону встановлено, що зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Відповідно до ст.15 названого Закону оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії (ч.1).

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі (ч.19).

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (ч.21).

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

З огляду на зміст викладених положень під діяльністю зі зберігання пального, яка потребує ліцензії, розуміється діяльність зі зберігання пального:

на об`єктах містобудування, які підлягають прийняттю їх в експлуатацію;

які розташовані на конкретній земельній ділянці;

з використанням машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, які отримують пальне для власних потреб та зберігають його для використання в господарській діяльності, зобов`язані отримувати ліцензію в органах ДПС.

Виключенням є зберігання пального державними підприємствами, установами та організаціями, підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву та суб`єктами господарювання, які зберігають пальне для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газодобувних майданчиках, бурових платформах.

Також дозволяється зберігання пального без отримання ліцензії в паливних баках транспортних засобів (технологічного обладнання) та у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила розлив у таку тару.

В усіх інших випадках, в силу прямої норми ч.1 ст.15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , зберігання пального дозволяється виключно за наявності ліцензії, отриманої на кожне місце зберігання.

В частині встановлення відповідачем факту зберігання дизельного пального позивачем без отримання відповідної ліцензії колегія суддів враховує наступне.

Підставою для наведених висновків податкового органу слугували результати фактичної перевірки, якими встановлено зберігання дизельного пального в резервуарі спеціалізованого вантажного автомобіля (паливоцистерна) марки КАМАЗ , д/н НОМЕР_1 , згідно технічного паспорту (серії НОМЕР_2 ) тип спеціалізований вантажний, паливоцистерна загальною ємністю 10160 л, без одержання відповідної ліцензії на зберігання пального.

Як зазначалося вище, під час перевірки встановлено з реєстру акцизних накладних, що за період з 13.08.20 по 01.10.20 платник податків придбавав пальне - важкі дистиляти (газойлі) в ТОВ ВОГ ТРЕЙД РЕСУРС , що підтверджено акцизними накладними від 03.08.2020 №220356 (обсяг пального 5423 л), від 12.08.2020 №230116 (обсяг пального 5427,37 л), від 28.08.2020 №245606 (обсяг пального 5235,81 л), від 23.09.2020 №270567 (обсяг пального 7523,35 л), від 01.10.2020 №277898 (обсяг пального 5469,87 л) та не заперечується позивачем.

Відповідно до цих акцизних накладних адресою місця отримання пального, вказано наступну адресу: Волинська область, Любешівський район, с. Судче, вул. Соборності, 56а. 23.11.2020 перевіряючими було проведено обстеження за адресою Любешівський р-н, с. Судче, вул. Соборності, 56/А. Як було встановлено актом перевірки, за вказаною адресою знаходиться територія, на якій розміщені будівлі (зерносклади), які зазначені у наданому до перевірки договорі оренди від 15.06.2020 №20СНА073587. Для виконання вимоги перевіряючих, щодо забезпечення можливості зняття залишів ПММ, яка вказана в запиті від 17.11.2020 року, на вказаній території був припаркований паливозаправник. На момент проведення обстеження фактичні залишки дизельного пального становили 7841 л згідно даних бухгалтерського обліку. По даному факту 23.11.2020 перевіряючими складено відповідний акт обстеження.

Стосовно обставин зберігання пального у в резервуарі спеціалізованого вантажного автомобіля (паливоцистерна) марки КАМАЗ , та подальшого його залиття у баки власної сільськогосподарської техніки, то такі знайшли своє відображення в акті перевірки.

В частині заперечень позивача стосовно кваліфікації зберігання пального в резервуарі спеціалізованого вантажного автомобіля (паливоцистерна) колегія суддів зауважує, що під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

У розглядуваному випадку зберігання дизельного пального відбулося на території позивача за адресою: Волинська область, Любешівський район, с. Судче, вул. Соборності, 56а, із використанням ємності - резервуара спеціалізованого вантажного автомобіля (паливоцистерна).

Отже, застосована відповідачем кваліфікація дій позивача відповідає нормам закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно ст.17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального за факт зберігання дизельного пального на території позивача за адресою: Волинська область, Любешівський район, с. Судче, вул. Соборності, 56а, із використанням ємності - резервуара спеціалізованого вантажного автомобіля (паливоцистерна) марки КАМАЗ , д/н НОМЕР_1 .

Згідно з ч.2 ст.17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії, в розмірі 500 000 гривень.

Таким чином висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог Закону України Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , які стали підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, нормативно та документально підтверджуються, через що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 24.12.2020 №0046470705, яким до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 500 000 грн., є вірним, ґрунтується на фактичних обставинах справи та нормах діючого законодавства.

Відносно податкового повідомлення-рішення від 02.04.2021 №0019450705, слід зазначити наступне.

Пунктом 117.1 ст.117 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) визначено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, -

тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Згідно з п.63.3. ст.63 ПК України, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У п.22.1. ст.22 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

Пунктами 8.1 та 8.2 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588, передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом (форма 20-ОПП).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно п.п. 16.1.3 п.16.1.ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідальність за неподання у строки та у випадках, передбачених ПК України, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим передбачена п.117.1 ст. 117 ПК України.

Відтак, норми Податкового кодексу України не встановлюють строки подання повідомлення за формою №20-ОПП, що в свою чергу виключає одну з необхідних складових для притягнення особи до відповідальності згідно п. 117.1 ст.117 ПК України.

Отже, з урахуванням зазначеного колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що висновки ГУ ДПС у Волинській області про притягнення позивача за п. 117.1 ст.117 ПК України за неподання повідомлень за формою №20-ОПП є необґрунтованими, відтак податкове повідомлення-рішення від 02.04.2021 №0019450705 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені сторонами в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційних скаргах, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області, Товариства з обмеженою відповідальністю СТОХІД НОВА АГРО залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 140/4362/21- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 25 листопада 2021 року