Ухвала

від 19.08.2021 по справі 757/40887/21-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40887/21-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , представника особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019000000001972 від 24.12.2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна.

Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000001972 від 24.12.2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 212 КК України.

У засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання та просив накласти арешт на вказане майно.

У засіданні представник особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт адвокат ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечував, вважала його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов наступного висновку.

Так, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000001972 від 24.12.2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 212 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно положень ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 3 ст. 168 КПК України слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов`язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.

Разом з тим, всупереч вимогам ч. 3 ст. 168 КПК України прокурором не надано даних про забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна, оскільки при передачі тимчасово вилученого майна складається протокол, у якому вказується, хто передав і яка уповноважена службова особа прийняла майно, із зазначенням його назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого воно виготовлено, та індивідуальних ознак.

Так, прокурор посилаючись у клопотанні, що вилучене майно є предметом злочину та наявні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України для його арешту, разом з тим, жодних доказів того, що вказане майно є предметом та доказом розслідуваного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України в матеріалах судового провадження не міститься.

Крім того, в клопотанні прокурора та в постанові відсутнє найменування та номінали, номерів банкнот купюр та всі інші індивідуалізуючі ознаки, які дозволяють відрізнити об`єкти від подібних йому, а також ті, які зумовлюють його доказове значення, що в свою чергу позбавляє слідчого суддю можливості ідентифікувати вказані грошові кошти та визначити мету накладення арешту,

Разом з тим, порядок зберігання майна, визначений в Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка затверджена наказом 27.08.2010 року N 51/401/649/471/23/125.

Зокрема, слідчому судді не надано даних, що органом досудового розслідування відповідно до положень вказаної Інструкції забезпечив збереження вказаного майна, а саме грошових коштів, для запобігання обмеження прав третіх осіб, що свідчить про відсутність достатніх та належних даних, для тримання належного майна під арештом.

Зокрема, в клопотанні та долучених до нього матеріалах з достатньою повнотою органом досудового розслідування не обґрунтовано, яким саме чином вказане майно є предметом, доказом злочинів, засобом чи знаряддям їх вчинення, набуті злочинним шляхом, чи використовувалися під час вчинення вказаного кримінального правопорушення, прокурором під час формування даного клопотання не враховано всі обставини провадження, що може призвести до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та потягти за собою обмеження прав третіх осіб.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 КПК України суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження, закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду в покладення їх на одного суб`єкта, тим більше самостійно витребувати у сторони обвинувачення будь-які документи на підтвердження доводів клопотання.

Право власності будь-якої особи є непорушним і перебуває під захистом як національного, так і міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, доводи органу досудового розслідування щодо необхідності накладення арешту, є безпідставними та немотивованими, та клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 26, 98, 117, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62019000000001972 від 24.12.2019 року, відмовити.

Ухвала про відмову у накладенні арешту на майно може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1