Постанова

від 16.11.2021 по справі 760/17433/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 760/17433/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/13940/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

16 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Семенюк Т.А

Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,

при секретарі - Максюк І.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів , про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності, -

В С ТА Н О В И В :

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що ОСОБА_3 на праві власності належали 1/2 частини будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 частина земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033.

Вказує, що 10 липня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів із заявою, в якій просив розглянути питання про можливість укладення з ним договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що йому потрібна матеріальна допомога за віком та допомога у відновленні документів. Також ОСОБА_3 заповнив додаток до заяви, в якій зазначив, що при підписанні договору довічного утримання ним буде отримано грошове утримання в розмірі 70 000 грн., щомісячну грошову виплату у розмірі 700 грн. та оплату житлово-комунальних послуг.

10.07.2012 року між співробітницею ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено Попередній договір довічного утримання на умовах одноразового отримання 70 000 грн., щомісячних виплат по 700 грн. та оплати усіх комунальних послуг.

Також, згідно з п.1 цього договору ОСОБА_3 зобов`язався зібрати усі необхідні документи для відчуження 1/2 частини будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та укласти договір довічного утримання.

Стверджує, що оскільки для отримання необхідних документів для відчуження ОСОБА_3 необхідні були відповідні зусилля та гроші, останній 10.07.2012 року в П`ятій Київській державній нотаріальній конторі склав заповіт, відповідно до якого він заповів позивачу усе своє майно, яке буде йому належати на час смерті. При цьому, 10.07.2012 року ОСОБА_3 також надав працівникам Центру, в тому числі позивачу, нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів для відчуження своєї земельної ділянки та житлового будинку.

Зазначила, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2016 року в справі № 760/22759/15-ц визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за №3-1102, що залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року та постановою Верховного Суду України від 14.01.2019 року.

Посилається на те, що даними судовими рішеннями встановлено, що виходячи зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли фактичні відносини з приводу утримання, оскільки ОСОБА_3 , укладаючи заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з ОСОБА_1 , якій заповідав це майно, що фактично уклала з останнім договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання.

На дамку позивача, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2016 року по цивільній справі № 760/22759/15-ц встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично склались відносини, що випливають з договору довічного утримання.

Таким чином позивач вважає, що враховуючи ту обставину, що заповіт, який було вчинено від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було визнано недійсним, фактично встановлено, що між сторонами склалися відносини з договору довічного утримання, та позивачем здійснювалось виконання договору довічного утримання у вигляді оформлення правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, яку ОСОБА_3 мав намір передати позивачу на умовах договору довічного утримання, здійснювались виплати в рахунок одноразової грошової допомоги за договором довічного утримання. А, оскільки, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, не встигши підписати договір довічного утримання, є підстави для визнання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійсним.

У зв`язку із викладеним, просила визнати дійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який в цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м 2 та 1/2 частину земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033 взамін на його довічне утримання та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 ,який в цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м.кв. та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити новее, яким задовольнитипозовні вимоги у повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи, зазначила, що судом першої інстанції в порушення ч. 4 ст. 82 ЦПК України не враховано, що судами було встановлено фактичне укладення договору довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рішеннях по цивільній справі № 760/22759/15-ц, а тому обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність позивачем ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору, оскільки останній не міг укласти нотаріально посвідчений договір довічного утримання через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на належне йому майно, а в процесі їх оформлення ОСОБА_3 помер, тому в даному випадку втрачена можливість нотаріального посвідчення договору довічного утримання через смерть відчужувача.

Зазначила, що 10.07.2012 року ОСОБА_3 погодив умови майбутнього договору довічного утримання, які були конкретно визначені.

29 жовтня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 , в якій представник відповідача просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 взагалі не забезпечувала ОСОБА_3 ніяким утриманням та (або) доглядом та не приймала ніякої участі в його похованні.

Зазначив, що з укладання 10.07.2012 року попереднього договору і до дня смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній отримав на своє утримання тільки 300 грн. від співробітника TОB Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів ОСОБА_6 , замість одноразового отримання 70 тисяч грн., щомісячних виплат у розмірі 700 грн., та оплату усіх комунальних послуг.

Вважає, що з врахуванням положень ст.ст. 220, 745 ЦК України, позивачем не доведена наявність домовленості ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо усіх істотних умов договору довічного утримання, часткове виконання договору та ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення цього договору.

Вважає, що суд першої інстанції об`єктивно та законно оцінивши всі обставини та докази у справі, дотримуючись норм матеріального та процесуального права, ухвалив законне та справедливе рішення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 10.12.2012 року ОСОБА_3 звернувся до ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів із заявою про укладення між ним та Товариством договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку із тим, що враховуючи його вік, він потребує матеріальної допомоги, а також допомоги у відновленні документів (а.с. 8 т. 1).

Відповідно до Додатку № 1 до заяви від 10.07.2012 року, ОСОБА_3 підтвердив, що при умові підписання Договору довічного утримання (догляду) ним буде отримано: одноразове грошове утримання у розмірі 70 000,00 грн., щомісячну виплату у розмірі 700,00 грн., оплату комунальних послуг, абонентську плату за телефон, електроенергію в обсязі до 150 кВт, соціальний пакет кабельного телебачення та оплата послуг домофону (а.с. 9 т. 1).

10.07.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Попередній договір, відповідно до якого ОСОБА_3 після збору необхідних документів ОСОБА_1 для відчуження Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 та прилеглої до неї земельної ділянки, зобов`язується укласти договір довічного утримання з ОСОБА_1 стосовно нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11-12 т. 1).

Судом встановлено, що в той же день - 10.07.2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все його майно рухоме і нерухоме, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він матиме право за законом і що йому належатиме на день смерті, заповів ОСОБА_1 (а.с. 13 т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 року у справі № 760/22759/15-ц було визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10.07.2012 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київськї державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1102 (а.с. 15-17 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 залишено без змін (а.с. 81-84 т. 1).

Постановою Верховного суду від 14.01.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року залишено без змін (а.с. 85-92 т. 1).

Вищезазначеним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 року встановлено, що заповіт ОСОБА_3 від 10.07.2012 року є удаваним, оскільки його було вчинено для приховання договору довічного утримання, на укладення якого на час посвідчення заповіту була спрямована воля сторін та в межах якого в подальшому фактично свідомо вчинялись дії, але який сторони не мали змоги офіційно (нотаріально) посвідчити за відсутності необхідних документів для відчуження майна ОСОБА_3 .

Зазначено, що удаваність спірного заповіту доводиться спрямованістю волі як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені заповітом, тобто наявністю іншої мети, а саме- приховати договір довічного утримання, що підтверджується: заявою ОСОБА_3 від 10.07.2012 року на ім`я директора ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів про укладання з ним договору довічного утримання з додатками №1 та № 2 до цієї заяви; укладанням попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; нотаріально посвідченою довіреністю від 10.07.2012 року, якою ОСОБА_3 уповноважив, зокрема ОСОБА_1 , на отримання необхідних документів для відчуження свого майна за договором довічного утримання; розпискою ОСОБА_3 від 30.07.2013 року про отримання ним 300 грн. в рахунок одноразової виплати за договором довічного утримання, який він збирається укласти; матеріалами спадкової справи, що заведена за заявою позивачки в Дев`ятій Київській державній нотаріальній конторі тощо.

Дані обставини також не заперечувалися сторонами по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судами було встановлено, що заповіт складений 10.07.2012 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1102 є удаваним правочином, а між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 насправді склалися відносини із наміром укладення договору довічного утримання.

Відповідно до статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Як вбачається із матеріалів справи, договір довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено не було у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на належне йому майно.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір від 10.07.2012 року, яким останні висловили намір щодо укладення в майбутньому договору довічного утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334цього Кодексу ( ст. 748 ЦК України).

Частини третя та четверта статті 334 ЦК України передбачають, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (статті 203 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору довічного утримання дійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору довічного утримання, не надано доказів, що сторони узгодили усі істотні умови договору довічного утримання і що позивачем виконувалися такі умови.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 який в цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м.кв. та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову в частині визнання договору довічного утримання дійсним, в силу вимог закону попередній договір від 10.07.2012 року є нікчемним, тане породжує для позивача набуття права власності на зазначене у договорі майно.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що судами в рішеннях по цивільній справі № 760/22759/15-ц було встановлено фактичне укладення договору довічного утримання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а тому ці обставини не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення враховано судові рішення, прийняті у справі № 760/22759/15-ц.

Так, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року встановлено, що виходячи зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли фактичні відносини з приводу утримання, оскільки ОСОБА_3 , укладаючи заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з ОСОБА_1 , якій заповідав це майно, що фактично уклала з останнім договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання. Так, заповіт безоплатно вчиняється на користь певної особи, а правовою метою договору довічного утримання є передача власником свого майна у власність іншої особи з отриманням взаємної винагороди.

Визнаючи заповіт як удаваний правочин недійсним, суд виходив з того, що відсутність у ОСОБА_3 під час укладення заповіту волевиявленняна безоплатну передачу майна усупереч вимогам ст.ст. 744, 749, 751 ЦК України є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання недійсним на підставі ч.1,3 ст. 203, ст. 235 цього Кодексу, та виходив з принципу правової визначеності, для захисту саме порушеного права позивачки ОСОБА_2 , необхідність якого випливає з положень ст. 3 ЦПК та ст.15 ЦК.

Погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , виникли фактичні відносини з приводу утримання, оскільки ОСОБА_3 , склавши заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з ОСОБА_1 , якій заповідав це майно, яка фактично уклала з останнім договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання.

При цьому Верховний Суд зауважував, що заповіт вчиняється безоплатно на користь певної особи, а правовою метою договору довічного утримання є передача власником свого майна у власність іншої особи з отриманням взаємної винагороди.

Відсутність у ОСОБА_8 під час укладення заповіту волевиявлення на безоплатну передачу майна, усупереч вимогам статей 744, 749, 751 ЦК України є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання недійсним на підставі частин першої, третьої статті 203, статті 235 ЦК України, тому суди першої та апеляційної інстанцій з метою захиступорушеного права позивача,дійшли обґрунтованого висновку про визнання спірного удаваного правочину недійсним.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у справі № 760/22759/15-ц судами встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли фактичні відносини з приводу утримання.

При цьому судом встановлено, що договір довічного утримання не укладався, істотні умови договору довічного утримання позивачем та ОСОБА_3 не визначалися, попередній договір від 10 груденя 2012 року також не містив істотних умов договору довічного утримання.

Також колегія суддів не може погодитись і з доводами апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем ухилення ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору, не взявши до уваги, що останній не міг укласти нотаріально посвідчений договір довічного утримання через відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на належне йому майно, а в процесі їх оформлення ОСОБА_3 помер, у зв`язку із чим, через смерть відчужувача, втрачена можливість нотаріального посвідчення договору довічного утримання, з огляду на наступне.

Відповідно до роз`ясень, викладених у п.13 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ПленумуВерховного Суду України, при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, попереднім договором, укладеним ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , передбачено, що Сторона-1 ( ОСОБА_9 ) після збору необхідних документів Стороною-2 ( ОСОБА_1 ) для відчуження Ѕ частини будинку за адресою АДРЕСА_2 та прилеглої до неї земельної ділянки, зобов`язується укласти договір довічного утримання зі Стороною-2 стосовно нерухомого майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 11).

Відтак, укладення договору довічного утримання залежало від виконання ОСОБА_1 п. 1 попереднього договору, а тому відсутність у ОСОБА_9 належним чином оформлених правовстановлюючих документів на належне йому майно не може стати підставою для застосування положень ч. 2ст. 220 ЦК України, оскільки не свідчить про безпідставне ухилення однієї зі сторін від нотаріального посвідчення договору довічного утримання.

Крім того, обов`язковою умовою застосування статті 220 ЦК України є домовленість щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, а також повне або часткове виконання договору.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що умови майбутнього договору довічного утримання були погоджені ОСОБА_3 у додатку до заяви від 10 липня 2012 року, оскільки дана заява разом з додатком подавалась до Центру допомоги та соціального захисту пенсіонерів, який не був стороною попереднього договору від 10 липня 2012 року укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 635 ЦК України істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 узгоджувались істотні умови майбутнього договору довічного утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи та не спростовуються доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року -залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 26 листопада 2021 року.

Головуючий

Судді