Рішення

від 13.07.2021 по справі 760/17433/19

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження №2/760/13421/21

Справі №760/17433/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Букіної О.М.,

за участю секретаря - Кривулько С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів , про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року позивач звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності у якому просить суд: визнати дійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який і цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м 2 та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033 взамін на його довічне утримання та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 який і цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м.кв. та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033.

В обґрунтування поданого позову зазначила, що ОСОБА_5 на праві власності належали 1/2 частини будинки з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033.

Вказує, що 10 липня 2012 року ОСОБА_5 звернувся до ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів з заявою, в якій просив розглянути питання про можливість укладення з ним договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку з тим, що йому потрібна матеріальна допомога за віком та допомога у відновленні документів. Також ОСОБА_5 заповнив додаток до заяви, в якій зазначив, що при підписанні договору довічного утримання ним буде отримано грошове утримання в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч), щомісячну грошову виплату у розмірі 700 (сімсот) гривень та оплату житлово-комунальних послуг.

Посилається, що робота ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів полягає в допомозі при підготовці і підписанні договорів довічного утримання, супроводом процесу підготовки правовстановлюючих документів, здійснення повного юридичного супроводу договорів, а тому керівництво Центру погодилося, але одразу договір довічного утримання укладено не було, оскільки необхідно було оформити належним чином правовстановлюючі документи на його майно.

Тому 10.07.2012 року між співробітницею ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено Попередній договір довічного утримання на умовах одноразового отримання 70 000 грн., щомісячних виплат по 700 грн. та оплати усіх комунальних послуг.

Також, згідно з п.1 цього договору ОСОБА_5 зобов`язався зібрати усі необхідні документи для відчуження 1/2 частини будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 та укласти договір довічного утримання.

Стверджує, що оскільки для отримання необхідних документів для відчуження ОСОБА_5 необхідні були відповідні зусилля та гроші, останній 10.07.2012 року в П`ятій Київській державній нотаріальній конторі склав заповіт, відповідно до якого він заповів Позивачу усе своє майно, яке буде йому належати на час смерті. При цьому, 10.07.2012 року ОСОБА_5 також надав працівникам Центру, в тому числі Позивачу, нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів для відчуження своєї земельної ділянки та житлового будинку (копія заповіту та довіреності додається).

Таким чином позивач вказує, що посвідчення заповіту було здійснено в якості гарантії забезпечення договору довічного утримання і мало на меті тільки приховати укладання договору довічного утримання.

Крім того посилається, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2016 р. по цивільній справі № 760/22759/15-ц було визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1102.

Дане судове рішення було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року та постановою Верховного Суду від 14.01.2019 року.

Позивач у позові посилається, що даними судовими рішеннями встановлено, що виходячи зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли фактичні відносини з приводу утримання, оскільки ОСОБА_5 , укладаючи заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з ОСОБА_3 , якій заповідав це майно, що фактично уклала з останнім договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання.

На дамку позивача, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.07.2016 р. по цивільній справі № 760/22759/15-ц встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 фактично склались відносини, що випливають з договору довічного утримання.

Крім того позивач у позові посилається, що фактичне виконання умов договору довічного утримання, що фактично склався між Позивачем та ОСОБА_5 підтверджується тим, що позивач від імені ОСОБА_5 займалась відновленням документів на виконання п. 1 попереднього договору довічного утримання, а саме подала 04.04.2013 року заяву до Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з проханням видати дублікат державного акта на землю, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Окрім цього, позивач в інтересах ОСОБА_5 28.05.2013 р. звернулась до Державної реєстраційної служби з питанням щодо надання роз`яснень законодавства стосовно отримання свідоцтва про право власності на земельну ділянку в результаті втрати державного акта на право власності на земельну ділянку, про що свідчить відповідь від 26.06.2013 р. № Ш-1413-05.

Також позивач стверджує, що ОСОБА_5 видав довіреність на ім`я Позивача, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , якою уповноважив представляти його інтереси в усіх установах та організаціях з приводу отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . а також отримувати необхідні документи для відчуження земельної ділянки та частини житлового будинку за зазначеною адресою.

Окрім того, 15.08.2012 року Позивачем на підставі довіреності від імені ОСОБА_5 було укладено договір № 150812-В01 на розроблення технічної документації щодо виготовлення дублікату Державного акту на права власності на земельну ділянку з ТОВ ПРАВО НА ЗЕМЛЮ , відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов`язується виконати з дотриманням вимог законодавства роботи з виготовлення дублікату Державного акту про право власності на земельну ділянку. Цільове призначення земельної ділянки: обслуговування жилого будинку і господарських будівель, споруд, площа земельної ділянки: 0,1000 гектарів, місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1 .

При цьому позивач посилається, що оскільки в документах, які надав ОСОБА_5 були розбіжності у написанні прізвища, що ускладнювало оформлення правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, Позивачем було замовлено лінгвістичну експертизу та отримано експертний висновок №056/389-т від 11 липня 2012 року, що свідчить про виконання умов договору довічного утримання.

Також позивач вказує, що нею у КП Київський інститут земельних відносин було отримано Черговий кадастровий план та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що свідчить на виконання умов договору довічного утримання Позивачем.

При цьому позивач вказує, що оскільки ОСОБА_5 мав маленьку пенсію в розмірі 1303,98 грн., про що надав відповідну довідку з Солом`янського районного управління ПФУ, останній звернувся до Позивача з проханням надати фінансову допомогу, на що остання погодилась та за її дорученням 19.11.2013 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_9 (колишній працівник Центру) грошові кошти в розмірі 200 грн., що підтверджується розпискою. Також ОСОБА_5 отримував грошові кошти за дорученням Позивача від ОСОБА_7 в розмірі 300 грн. в рахунок одноразової виплати за договором довічного утримання, який має намір укласти.

Таким чином позивач вважає, що враховуючи ту обставину, що заповіт, який було вчинено від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 було визнано недійсним, фактично встановлено, що між сторонами склалися відносини з договору довічного утримання, та позивачем здійснювалось виконання договору довічного утримання у вигляді оформлення правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, яку ОСОБА_5 мав намір передати Позивачу на умовах договору довічного утримання, здійснювались виплати в рахунок одноразової грошової допомоги за договором довічного утримання. А оскільки, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та не встигши підписати договір довічного утримання, є підстави для визнання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 дійсним.

З урахуванням викладеного вище, позивач просить суд позов задовольнити.

14.06.2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 17.06.2019 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.

16.08.2019 року позивачем було подано до суду заяву на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2019 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.08.2019 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копію даної ухвали відповідно до вимог чинного законодавства було надіслано на адресу позивача, відповідача та третьої особи. Крім того відповідачу та третій особі також було надіслано копію позовної заяви із додатками.

Як вбачається із відміток на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, позивачем копію ухвали суду від 27.08.2019 року отримано 05.09.2019 року, відповідачем - 07.10.2019 року, третьою особою - 30.09.2019 року.

26.09.2019 року позивачем ОСОБА_3 подано до суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.

10.10.2019 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано до суду заяву із запереченнями розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

10.10.2019 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву у якому останній проти позовних вимог заперечує.

Вказує, що у попередньому договорі довічного утримання укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 10.07.2012 року не були зазначені відповідно до заяви ОСОБА_5 разом з Додатком № 1 до цієї заяви умови одноразового отримання ОСОБА_5 70 000,00 грн., щомісячні виплати ОСОБА_5 у розмірі 700,00 грн., оплата будь-яких його комунальних послуг.

Зазначає, що 10.07.2012 року у П`ятій київській державній нотаріальній конторі в присутності працівників ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів ОСОБА_5 склав заповіт на ім`я ОСОБА_3 , заповівши їй усе своє майно, що буде йому належати на час смерті, та надав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я кількох працівників товариства, зокрема ОСОБА_3 , з правом отримання необхідних документів для відчуження належної йому нерухомості.

Стверджує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частини будинку та Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 та 02.04.2014 року ОСОБА_4 звернулася до Дев`ятої Київській державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її батька - ОСОБА_5 , де було заведено спадкову справу №181/2014.

Посилається, що 28.12.2014 року ОСОБА_4 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 , ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання недійсним заповіту, визнання заповіту удаваним правочином та розірвання договору довічного утримання та 13.07.2016 року Солом`янський районний суд м. Києва частково задовольнив ці позовні вимоги ОСОБА_4 та постановив рішення, яким визнав недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10.07.2012 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Артеменко O.A. та зареєстрований у реєстрі за № 3-1102. В іншій частині позову було відмовлено.

Стверджує, що рішення суду мотивоване тим, що виходячи зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли фактичні відносини саме з приводу утримання, оскільки ОСОБА_5 , укладаючи заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з ОСОБА_3 , якій заповідав це майно, фактично уклав з останньою договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання.

При цьому суд у своєму рішенні звернув увагу на ту обставину, що договір довічного утримання має містити певні істотні вимоги, характерні для цих договорів, та відмовив в розірванні договору довічного утримання судом на підставі того, ці правовідносини визнані судом недійсними, а позивач посилався, як на підставу розірвання цього договору, на нездійснення утримання ОСОБА_5 не ОСОБА_3 , а ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів , яке не є учасником цих правовідносин.

Вказує, що 28.03.2019 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 стала власником Ѕ частини будинку з прилеглою частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 , а 13.09.2019 року на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 стала власником Ѕ частини земельної ділянки площею 0,1 га, за цією ж адресою, що підтверджується Свідоцтвами про право на спадщину за законом.

Представник у відзиві посилається, що істотні умови договору довічного утримання (догляду) у попередньому договорі довічного утримання від 10.07.2012 року взагалі відсутні, зокрема: відомості про документ, що підтверджує право власності на відчужуване за договором майно; вартісна оцінка майна, що відчужується за договором; розмір (вартість) та форма надання утримання та (або) догляду, періодичність виконання обов`язків набувача. З зазначенням коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання допомоги на користь відчужувача майна; термін дії договору довічного утримання (догляду); чітко встановлені права та обов`язки сторін та інші умови, встановлені за домовленістю сторін договору; умови та підстави припинення чи зменшення обсягу обов`язків набувача перед відчужувачем; підстави та порядок розірвання договору довічного утримання (догляду), момент виникнення права власності на майно, передане за договором; відомості щодо забезпечення виконання договору (накладення заборони відчуження на майно).

Вказує, що суд у рішенням від 13.07.2016 року зазначив, що виходячи зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли фактичні відносини з приводу утримання , але вважаю, що вони не уклали між собою договір довічного утримання (догляду) в розумінні ст. 744 ЦК України, оскільки в порушення вимог ч. 1 ст. 638 та ст. 745 ЦК України в договорі між ними відсутні істотні умови цього договору, та договір між ними не було нотаріально посвідчено (не було і накладено заборону на відчуження нерухомого майна ОСОБА_5 ) .

У відзиві представник посилається, що ОСОБА_3 не забезпечувала ОСОБА_5 ніяким утриманням та (або) доглядом та не приймала ніякої участі в його похованні.

При цьому, похованням ОСОБА_5 та виконанням відповідних ритуальних послуг займалася виключно ОСОБА_4 , що підтверджується Договором №1 від 15.02.2014 року, додатком №1 до Договору-замовлення №1.41163К від 17.02.2014 року, фіскальним чеком від 17.02.2014 року та довідкою на одержання праху №1.41163К від 17.02.2014 року.

Представник вказує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Санкція, передбачена ч. 1 ст. 220 ЦК України, застосовується до договорів, вимога нотаріального засвідчення яких передбачена законом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були зобов`язані нотаріально посвідчити договір довічного утримання (догляду), то на його думку договір між ними є нікчемним.

При цьому, нікчемність договору, щодо якого сторонами не додержана вимога закону про його нотаріальне посвідчення, випливає безпосередньо з положень закону та не потребує ухвалення судом рішення про визнання такого договору недійсним (нікчемним).

Стверджує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не тільки не уклали між собою письмовий договір довічного утримання у формі, яка вимагається законом, а й не домовилися щодо жодних істотних умов щодо забезпечувати ОСОБА_5 утриманням та (або) доглядом довічно, а ОСОБА_3 також ніяким чином не забезпечувала ОСОБА_5 ніяким утриманням та (або) доглядом.

Посилається, що ОСОБА_5 ніяким чином не ухилявся від нотаріального посвідчення договору довічного утримання з ОСОБА_3 .

Зазначає, що із урахуванням положень ст. ст. 220, 744, 745 ЦК України, обставин справи, наданим сторонами спору доказів, ОСОБА_3 не доведено, що ОСОБА_5 ухилявся від нотаріального посвідчення договору довічного утримання, що також виключає задоволення позовних вимог з підстав, заявлених позивачем. Смерть ОСОБА_5 не може свідчити про його ухилення від нотаріального посвідчення договору. Отже при укладенні договору не були дотриманні вимоги статей 220, 745 ЦК України.

З урахуванням викладеного вище, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача було подано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, у якому останній вказує, що позивач із позовом до суду звернулася із пропущенням даного строку, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповіді на відзив позивачем та письмових пояснень щодо позовних вимог третьою особою у встановлений термін подано не було.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20.12.2019 року розгляд справи було призначено у підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.01.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

11.12.2020 року на запит суду було надано матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 .

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги із підстав зазначених у позовній заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог із підстав зазначених у відзиві та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність представника відповідача та третьої особи.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10.12.2012 року ОСОБА_5 звернувся до ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів із заявою про укладення між ним та Товариством договору довічного утримання на умовах матеріального забезпечення у зв`язку із тим, що враховуючи його вік, він потребує матеріальної допомоги, а також допомоги у відновленні документів (а.с. 8 т. 1).

Відповідно до Додатку № 1 до заяви від 10.07.2012 року ОСОБА_5 підтвердив, що при умові підписання Договору довічного утримання (догляду) ним буде отримано: одноразове грошове утримання у розмірі 70 000,00 грн., щомісячну виплату у розмірі 700,00 грн., оплвту комунальних послуг, абонентську плату за телефон, електроенергію в обсязі до 150 кВт, соціальний пакет кабельного телебачення та оплата послуг омофону (а.с. 9 т. 1).

10.07.2012 року між ОСОБА_5 (сторона 1) та ОСОБА_3 (сторона 2) було укладено Попередній договір, відповідно до якого сторона 1 після збору необхідних документів стороною 2 для відчуження Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 та прилеглої до неї земельної ділянки, зобов`язується укласти договір довічного утримання зі стороною 2 стосовно нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11-12 т. 1).

Відповідно до п. 2.1. даного договору, у разі невиконання стороною 1 умови п. 1 договору сторона 1 зобов`язується протягом 14 днів виплатити стороні 2 грошову суму у розмірі 400 000,00 грн.

10.07.2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким все його майно рухоме і нерухоме, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він матиме право за законом і що йому належатиме на день смерті заповів ОСОБА_3 (а.с. 13 т. 1).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 року у справі № 760/22759/15-ц було визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10.07.2012 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київськї державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1102 (а.с. 15-17 т. 1).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_3 було відхилено, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 залишено без змін (а.с. 81-84 т. 1).

Постановою Верховного суду від 14.01.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2016 року залишено без змін (а.с. 85-92 т. 1).

Вищезазначеним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.06.2016 року встановлено, що заповіт ОСОБА_5 від 10.07.2012 року є удаваним, оскільки його було вчинено для приховання договору довічного утримання, на укладення якого на час посвідчення заповіту була спрямована воля сторін та в межах якого в подальшому фактично свідомо вчинялись дії, але який сторони не мали змоги офіційно (нотаріально) посвідчити за відсутності необхідних документів для відчуження майна ОСОБА_5 .

Так, удаваність спірного заповіту доводиться спрямованістю волі як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_3 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені заповітом, тобто наявністю іншої мети, а саме приховати договір довічного утримання, що підтверджується: заявою ОСОБА_5 від 10.07.2012 року на ім`я директора ТОВ Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів про укладання з ним договору довічного утримання з додатками №1 та № 2 до цієї заяви; укладанням попереднього договору довічного утримання від 10.07.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; нотаріально посвідченою довіреністю від 10.07.2012 року, якою ОСОБА_5 уповноважив, зокрема ОСОБА_3 , на отримання необхідних документів для відчуження свого майна за договором довічного утримання; розпискою ОСОБА_5 від 30.07.2013 року про отримання ним 300 грн. в рахунок одноразової виплати за договором довічного утримання, який він збирається укласти; матеріалами спадкової справи, що заведена за заявою позивачки в Дев`ятій Київській державній нотаріальній конторі тощо.

Дані обставини також не заперечувалися сторонами по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином судами попередніх інстанцій було встановлено, що заповіт складений 10.07.2012 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом П`ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 3-1102 є удаваним правочином, а між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 насправді склалися відносини із наміром укладення договору довічного утримання.

Згідно зі статтями 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено не було у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_5 правовстановлюючих документів на належне йому майно.

При цьому, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір від 10.07.2012 року, яким останні висловили намір щодо укладення в майбутньому договору довічного утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334цього Кодексу ( ст. 748 ЦК України).

Стаття 334 ЦК визначає момент набуття права власності за договором. Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню,виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Отже, законом передбачено можливість у судовому порядку визнати дійсним договір, який не було нотаріально посвідчено внаслідок ухилення однієї сторони від вчинення відповідної дії.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що спірний договір не було нотаріально посвідчено через небажання ОСОБА_5 щодо такого посвідчення, що, в свою чергу, не є підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Крім того матеріали справи не містять, та до суду не надано доказів того, що ОСОБА_5 відмовився від посвідчення попереднього договору від 10.07.2012 року нотаріально.

При цьому суд звертає увагу на той факт, що в день укладення спірного договору - 10.07.2012 року, ОСОБА_5 було складено заповіт користь ОСОБА_3 та видано довіреність щодо представництва його інтересів на ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які, в свою чергу, були посвідчені нотаріально.

Таким чином очевидним є той факт, що інші правочини та документи, які були вчені ОСОБА_5 в той же день, що і підписання спірного договору та підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, останній погодився посвідчити нотаріально.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що позивачем не доведено ухилення ОСОБА_5 від посвідчення попереднього договору від 10.07.2012 року нотаріально.

Крім того слід зазначити, що обов`язковою умовою застосування статті 220 ЦК України є домовленість щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, а також повне або часткове виконання договору.

В даному випадку суд погоджується із доводами представника відповідача в частині того, що істотні умови договору довічного утримання (догляду) у попередньому договорі від 10.07.2012 року відсутні, зокрема: відомості про документ, що підтверджує право власності на відчужуване за договором майно; вартісна оцінка майна, що відчужується за договором; розмір (вартість) та форма надання утримання та (або) догляду, періодичність виконання обов`язків набувача. З зазначенням коли саме, з якою періодичністю набувач повинен здійснювати надання допомоги на користь відчужувача майна; термін дії договору довічного утримання (догляду); чітко встановлені права та обов`язки сторін та інші умови, встановлені за домовленістю сторін договору; умови та підстави припинення чи зменшення обсягу обов`язків набувача перед відчужувачем; підстави та порядок розірвання договору довічного утримання (догляду), момент виникнення права власності на майно, передане за договором; відомості щодо забезпечення виконання договору (накладення заборони відчуження на майно) тощо.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що позивачем вчинялися дії в інтересах ОСОБА_5 щодо оформлення правовстановлюючих документів на належне йому майно, 30.07.2013 року та 19.11.2013 року було передано грошові кошти у розмірі 300 грн. та 200 грн. на виконання умов договору довічного утримання, що в свою чергу свідчить про вчинення позивачем певних дій на виконання договору, разом із тим, суду не надано доказів того, що такі дії мали постійний характер.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України, а тому у задоволенні позову у частині визнання договору дійсним слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 1-2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, оскільки суд відмовив позивачу у задоволенні вимог щодо визнання договору дійсним, в силу вимог закону попередній договір від 10.07.2012 року є нікчемним, який не породжує для позивача набуття права власності на зазначене у договорі майно, а тому у задоволенні вимог позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частину будинку з прилеглою частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 який і цілому складається з чотирьох кімнат, жилою площею 55,7 м.кв. та 1/2 земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:72:175:0033 слід відмовити,як необгрунтований.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю позову у межах заявлених вимог.

Враховуючи те, що у задоволенні позову позивачу відмовлено., а тому правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 181,182, 215, 220, 334, 638, 640, 744-745 ЦК України, ст. ст.4,5,10-13,18,76-81,83,141,223, 258,259,263-265,273, 352,354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Центр допомоги та соціального захисту пенсіонерів про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Букіна