Постанова

від 20.10.2021 по справі 910/16359/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2021 р. Справа№ 910/16359/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.10.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.03.2021 (повний текст складено 30.03.2021)

у справі №910/16359/20 (суддя Демидова В.О.)

за позовом Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд-Дизайн"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру у Київській області

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва (далі - позивач, скаржник) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі - третя особа) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Як вбачається із заявлених позовних вимог позивач просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, постійним користувачем якої є Релігійна громада УПЦ парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права постійного користування на земельну ділянку, загальною площею у розмірі 0,3169 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер - 8000000000:90:011:0031, шляхом звільнення частини незаконно зайнятої земельної ділянки, призначеної для будівництва, експлуатації та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова з перенесенням самочинно збудованих парканів і приведення їх до відповідності рішення встановлених і закріплених межових знаків.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач безпідставно зайняв земельну ділянку, призначену для будівництва, експлуатації та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова, чим порушує права позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Релігійна громада Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в матеріалах справи не має жодного правовстановлюючого документа ТОВ Укрбуд-Дизайн , який би свідчив про право власності на вказану адміністративну будівлю та відповідне право на користування земельною ділянкою, таким чином, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність у відповідача права власності (користування) на земельну ділянку під будівлею за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2021 апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16359/20.

12.05.2021 від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/16359/20 за позовом Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд-Дизайн", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20. Призначено справу до розгляду на 14.07.2021.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у щорічній відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021, розгляд апеляційної скарги Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2021 у зв`язку перебування судді Яковлєва М.Л. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/16359/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 для розгляду справи №910/16359/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 20.10.2021.

20.09.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника позивача.

Учасники апеляційного провадження в судове засідання 20.10.2021 не з`явилися. Відповідач та третя особа про поважність неявки не повідомили.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності учасників апеляційного провадження та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 20.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, згідно Державного акта про право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ №382649, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2009, Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва на підставі рішень Київської міської ради від 15.03.2007 №288/949 та від 17.09.2009 № 257/2326, є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,3169 га, розташованої АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки будівництво, експлуатації та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова.

Згідно технічного паспорту на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, станом на 21.04.2016, виданого позивачу ТОВ Авістор , зроблена відповідна експлікація будівель (каплиці, адміністративної будівлі для додаткових будівель та споруд з визначеними межами).

Згідно сертифікату серії ІУ №164162220125, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 28.07.2016, засвідчена відповідність закінченого об`єкта будівництва храмового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, із загальною площею каплиці 57,50 кв.м., адміністративної будівлі 826,40 кв.м.

Відповідно до акта прийому-передачі межових знаків на зберігання від 21.04.2020 зафіксовані межі земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:90:011:0031 площею 0,3169 га, які належать на праві постійного користування позивачу.

З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2012 між Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва, в особі представника ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Маргарян Л.А., (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, а саме: адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що відчуження адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 14.08.2012, відбулось проти волі Релігійної громади. Використовуючи довіреність від 26.07.2012 ОСОБА_2 , як представник громади, у власних інтересах здійснила відчуження вказаної будівлі на користь ОСОБА_1 , її місце перебування позивачу невідоме.

З приводу вчинення ОСОБА_2 зазначених дій, що мають ознаки шахрайства, слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №12012110020000299 від 27.11.2012, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (зупинено за розшуком підозрюваної).

21.08.2019 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн стало власником адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., загальною площею 826,4 кв.м.

Позивач зазначає, що після укладення вказаного вище договору купівлі продажу, відповідач самовільно зайняв надмірну частину земельної ділянки позивача навколо адміністративної будівлі з відступом за межі (орієнтовно 0,05 га), огородивши її парканом. На самовільно зайнятій частині земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування, відповідач без відповідних дозволів здійснює земельні, будівельні та технічні роботи, що призводить до перешкоджання релігійній діяльності в культових будівлях і на прилеглій території громади та порушує цільове призначення земельної ділянки.

Матеріали справи містять скаргу позивача від 12.08.2020 №9/167, вручену відповідачу 19.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, у якій позивач просить відповідача: провести належну реєстрацію права власності на земельну ділянку, на якій знаходиться адміністративна будівля церковного комплексу площею 826,4 кв.м.; встановити законні межі використання земельної ділянки та в подальшому їх дотримуватися; використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням (будівництво, експлуатація та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова); дотримуватися стандартів, нормативів з охорони землі при її використанні ТОВ Укрбуд-Дизайн ; вирішити питання щодо відшкодування збитків, завданих релігійній громаді УПЦ в результаті самоправних дій з боку осіб, які представляли інтереси ТОВ Укрбуд-Дизайн .

Відповіді на вказану скаргу матеріали справи не містять.

Також позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру в Київській області (звернення від 30.04.2020 №9/50, від 01.07.2020 №9/144, від 20.07.2020 №161), на що отримані відповіді, що встановити факт самовільного зайняття можливо лише за умови винесення меж земельних ділянок у натурі на підставі проведення земельно-кадастрових робіт та на основі технічної документації із землеустрою.

Згідно відповіді Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, Департамент не видавав, не реєстрував документів дозвільного характеру, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт, та не приймав об`єкт будівництва в експлуатацію за цією адресою.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач самовільно здійснив захват частини земельної ділянки, яка належить позивачу на праві постійного користування, у зв`язку із чим просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом звільнення частини незаконно зайнятої земельної ділянки, призначеної для будівництва, експлуатації та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова з перенесенням самочинно збудованих парканів і приведення їх до відповідності рішення встановлених і закріплених межових знаків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсними договору купівлі-продажу адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , доводи позивача, що відповідач самовільно захопив земельну ділянку, надану позивачу у користування, є безпідставними, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведена стаття унормовує захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, констатує, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Зазначений позов отримав назву негаторний .

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

При цьому, задоволення негаторного позову можливе за сукупністю двох підстав:

- наявність у позивача права вимоги усунення перешкод;

- вчинення перешкод відповідачем.

За відсутністю хоча б однієї з обставин, підстави для задоволення негаторного позову відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що звертаючись до суду із негаторним позовом, позивач мав довести наявність у нього права власності або речового права на майно, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні яким є предметом спору, а також неправомірність дій відповідача стосовно використання даного майна.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб`єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.

Правом власності згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,3169 га, розташованої по АДРЕСА_1 згідно Державного акта про право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ №382649, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.12.2009. Цільове призначення земельної ділянки будівництво, експлуатації та обслуговування храму Святого Апостола Іоана Богослова.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, враховуючи, що позов у даній справі стосується захисту прав землекористувача щодо можливості вільного користування земельною ділянкою шляхом звільнення відповідної земельної ділянки від розміщених на ній об`єктів, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності порушення, невизнання або оспорення права заявника, у чому полягає таке порушення прав та якими доказами воно підтверджується.

Отже, задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном прямо залежить від доведеності позивачем факту порушення його права власності чи законного володіння або в разі реальної наявності такої небезпеки.

Частиною 1 статі 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як зазначалось колегією суддів вище, з матеріалів справи вбачається, що 14.08.2012 між Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії Святого Апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі м. Києва, в особі представника ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Маргарян Л.А., (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва, а саме: адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

21.08.2019 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн стало власником адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 826,4 кв.м.

Посилання скаржника що в матеріалах справи не має жодного правовстановлюючого документа ТОВ Укрбуд-Дизайн , який би свідчив про право власності на вказану адміністративну будівлю та відповідне право на користування земельною ділянкою, таким чином, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність у відповідача права власності (користування) на земельну ділянку під будівлею за адресою: АДРЕСА_2., колегією суддів оцінюються критично з огляду на таке.

Частиною 1 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що в обґрунтування позовних вимог останнім у своїй позовній заяві вказано, що 21.08.2019 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбуд-Дизайн стало власником адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1., загальною площею 826,4 кв.м., тобто скаржником не ставилось під сумнів факту набуття відповідачем права власності на адміністративну будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів вважає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Водночас, колегія суддів зазначає, що доказів визнання недійсними вказаних договорів купівлі продажу матеріали справи не містять.

Статтею 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №908/27/18 зазначено: Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому Договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже Договір не підлягає розірванню. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18. .

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу адміністративної будівлі храмового комплексу, що знаходиться за адресою: адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, доводи скаржника, що відповідач самовільно захопив земельну ділянку, надану позивачу у користування, є безпідставними.

Також необґрунтованими є й доводи скаржника, що відповідач самовільно зайняв надмірну частину земельної ділянки позивача навколо адміністративної будівлі з відступом за межі (орієнтовно 0,05 га), оскільки такі не підтверджені належними та допустимими доказами.

При цьому з відповіді Головного управління Держгеокадастру в Київській області також вбачається, що встановити факт самовільного зайняття можливо лише за умови винесення меж земельних ділянок у натурі на підставі проведення земельно-кадастрових робіт та на основі технічної документації із землеустрою.

З огляду на вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, з огляду на що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Релігійної громади Української православної церкви парафії Святого апостола Іоана Богослова у Дарницькому районі міста Києва - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2021 у справі №910/16359/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/16359/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.11.2021. (після виходу головуючого судді Куксова В.В. з відпустки, суддів Шаптали Є.Ю. та Тищенко А.І. з лікарняного)

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала