Постанова

від 20.10.2021 по справі 912/2438/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2021 р. Справа№ 912/2438/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 20.10.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.11.2020 (повний текст складено 30.11.2020)

у справі №912/2438/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Відділу освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 845 591,49 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Кіровоградської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (далі - відповідач, скаржник) про:

- визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 25.01.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації

- визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 30.01.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 02.02.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 4 від 05.02.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 5 від 19.03.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 03.04.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 7 від 22.05.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 8 від 04.06.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 9 від 01.08.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 10 від 30.08.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 11 від 01.10.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 12 від 10.10.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації;

- визнання недійсною додаткової угоди № 13 від 17.10.2018 до договору № 5 про постачання природного газу від 23.01.2018, укладеної ТОВ "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації та стягнення надмірно сплачених грошових коштів в розмірі 845 591, 49 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 позов задоволено частково.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 25.01.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 30.01.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 02.02.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 05.02.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 5 від 19.03.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 6 від 03.04.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 7 від 22.05.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 8 від 04.06.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 9 від 01.08.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 10 від 30.08.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 11 від 01.10.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 12 від 10.10.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Визнано недійсною додаткову угоду № 13 від 14.10.2018 до договору постачання природного газу № 5 від 23.01.2018, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на користь Відділу освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області 679 989 грн. 38 коп. - основного боргу.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на користь Кіровоградської обласної прокуратури 22 686 грн. 86 коп. - судового збору.

Стягнуто з Відділу освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області на користь Кіровоградської обласної прокуратури 12 486 грн. 50 коп. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Також до апеляційної скарги скаржником додано клопотання про призначення у даній справі судову економічну експертизу, відповідно до якої останній просить поставити на вирішення експертизи наступні питання:

- Чи відповідають ціни на природний газ, які встановлені додатковими угодами №1-13 до Договору постачання природного газу №5 від 23.01.2018, цінам природного газу для не побутових споживачів, які склалися на ринку природного газу України у відповідних місяцях 2018 року, за умови оплати після місяця поставки газу?

- Чи підтверджені документально ціни на природний газ, які вставлені додатковими угодами №1-13 до Договору постачання природного газу №5 від 23.01.2018, цінам які склалися на ринку природного газу України, для не побутових споживачів за умови оплати після місяця поставки газу?

- Чи дотримані вимоги Закону України Про публічні закупівлі від 25.12.2015 №922-VIII (в редакції до 19.04.2020) при виконанні зобов`язань ТОВ "Енергія України" за Договором постачання природного газу №5 від 23.01.2018 укладеного з відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації, в частині збільшення ТОВ "Енергія України" цін на природний газ по укладених протягом 2018 року додаткових угоди №1-13 до Договору постачання природного газу №5 від 23.01.2018?

- Якщо документально підтверджуються факти порушення вимог законодавства, то які норми не дотримані ТОВ "Енергія України" під час виконання Договору постачання природного газу №5 від 23.01.2018 та укладених до нього додаткових угод №1-13?

Доручити проведення експертизи Кропивницькому відділенню Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Зокрема, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прокурором не доведено, що додані експертні висновки, на підставі яких збільшено ціну на газ у межах 10 % є незаконними чи скасованими, а надані останнім докази вартості газу на думку відповідача не є належними доказами, оскільки стосуються вартості природного газу для побутового споживача, в той час як позивач-2 таким не є. На думку відповідача спірні додаткові угоди укладались на підставі належного обґрунтування ціни.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

26.01.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано: докази сплати судового збору в розмірі 15002,76 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19. Призначено справу до розгляду на 04.03.2021.

26.02.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у зв`язку перебування судді Коробенка Г.П. у відпустці та судді Козир Т.П., у підготовці в Національній школі суддів 01.03.21 - 05.03.21, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №912/2438/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2021 для розгляду справи №912/2438/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю. Призначено справу до розгляду на 14.04.2021.

05.03.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив прокурора на апеляційну скаргу відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 на 09.06.2021.

03.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у справі №927/491/19 у касаційному порядку Об`єднаною Палатою Верховного Суду. В обґрунтування зазначеного клопотання останній зазначає, що предмети та підстави позовних вимог у даній справі та №927/491/19, яка перебуває на перегляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - є подібні, тому заявник вважає,що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду будуть висловлені правові позиції, які можуть суттєво вплинути на вирішення даної справи по суті, оскільки такі позиції Верховного Суду є обов`язковими для суду.

07.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у справі №927/491/19 у касаційному порядку Об`єднаною Палатою Верховного Суду.

07.06.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про заміну позивача шляхом застосування процессуального правонаступництва, відповідно до якого останній просить замінити позивача у справі №912/2438/19 на Відділ освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 09.06.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" та Відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації про зупинення провадження у справі задоволено.

Провадження у справі №912/2438/19 зупинено до перегляду судового рішення у справі №927/491/19 у касаційному порядку Об`єднаною Палатою Верховного Суду.

Постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.06.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АС" задоволено частково. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі №927/491/19 у частині визнання недійсними додаткових угод від 05.09.2018 № 2, від 17.09.2018 № 3, від 25.09.2018 № 4, від 16.10.2018 № 5 до договору на постачання природного газу від 02.08.2018 № 621(18)Б, укладених між Відділом освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю "АС" скасувано. У цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 у справі №927/491/19 залишено без змін.

Від Київської міської прокуратури через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання, в якому зазначено, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.06.2021 справу №927/491/19 розглянуто.

Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021.

Від Кропивницької окружної прокуратури Кіровоградської області через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про поновлення, в якому зазначено, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 18.06.2021 справу №927/491/19 розглянуто.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 06.09.2021 поновлено провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19. Призначено справу до розгляду на 13.10.2021.

06.09.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про заміну учасника справи Кіровоградську місцеву прокуратуру на її правонаступника Кропивницьку окружну прокуратуру Кіровоградської області

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 на 20.10.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 замінено Кіровоградську місцеву прокуратуру на її правонаступника Кропивницьку окружну прокуратуру Кіровоградської області. Замінено Відділ освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації на його правонаступника Відділ освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області.

Представник відповідача та прокурор з`явилися в судове засідання 20.10.2021 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання 20.10.2021 не з`явився. Про поважність неявки не повідомив.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

Вирішуючи питання щодо необхідності призначення у даній справі судової експертизи, судова колегія керувалась наступним.

П. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання скаржника про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім іншого, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду.

В судовому засіданні 20.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації 28.11.2017 опубліковано в електронній системі Prozorro (електронна адреса https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2017-11-28-002229-c) оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі 310 000 куб. м. природного газу з терміном постачання до 31.12.2018 за очікуваною вартістю 3 500 000, 00 грн.

У відкритих торгах виявило намір прийняти участь шість осіб, у тому числі відповідач.

Звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-2017-11-28-002229-c відповідача визнано переможцем відкритих торгів із кінцевою вартістю тендерної пропозиції 2 169 990, 00 грн.

Сторонами у справі 23.01.2018 укладено договір № 5, за яким відповідач зобов`язався поставляти позивачу природний газ, а позивач - оплатити його вартість.

Пунктом 2.1 договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2018 році у загальному розмірі 310 000 куб.м.

Згідно пункту 4.1 договору № 5 від 23.01.2018 ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 6 999, 97 грн. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 2 169 990, 00 грн.

Листами № 96 від 23.01.2018, № 98 від 25.01.2018, № 114 від 25.01.2018, № 119 від 26.01.2018, № 271 від 30.03.2018, № 365 від 27.04.2018, № 425 від 25.05.2018, № 565 від 27.07.2018, № 624 від 27.08.2018, № 826 від 20.09.2018, № 947 від 05.10.2018, № 1005 від 12.10.2018, у зв`язку зі змінами цін на природний газ на ринку відповідач звертався до позивача з повідомленням про зміну ціни на природний газ та пропозиціями укласти додаткові угоди до договору № 5 від 23.01.2018 на підставі пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

На підтвердження зміни цін на природний газ на ринку відповідач надав позивачу фактографічні довідки Торгово-промислової палати України № 4086/08.0-7.3 від 27.12.2017, № 62/08.0-7.3 від 10.01.2018, № 143/08.0-7.3 від 17.01.2018, № 269/08.0-7.3 від 25.01.2018, № 839/08.0-7.3 від 20.03.2018, № 993/08.0-7.3 від 30.03.2018, № 1317/08.0-7.3 від 25.04.2018, № 1645/08.0-7.3 від 24.05.2018, № 2145/08.0-7.3 від 26.07.2018, № 2379/08.0-7.3 від 22.08.2018, № 2498/08.0-7.3 від 05.09.2018, експертний висновок Київської торгово-промислової палати № Ц-672/1 від 03.10.2018 та експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати № О-851 від 08.10.2018.

На підставі даних звернень сторонами укладені додаткові угоди до договору № 5 від 23.01.2018 про зміну ціни природного газу.

Додатковою угодою № 1 від 25.01.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 7 699, 26 грн.

Додатковою угодою № 2 від 30.01.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 8 468, 41 грн.

Додатковою угодою № 3 від 02.02.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 9 314, 40 грн.

Додатковою угодою № 4 від 05.02.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 10 090, 00 грн.

Додатковою угодою № 5 від 19.03.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 8 869, 00 грн.

Додатковою угодою № 6 від 03.04.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 9 500, 00 грн.

Додатковою угодою № 7 від 22.05.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 9 950, 00 грн.

Додатковою угодою № 8 від 04.06.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 10 800, 00 грн.

Додатковою угодою № 9 від 01.08.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 10 990, 00 грн.

Додатковою угодою № 10 від 30.08.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 11 500, 00 грн.

Додатковою угодою № 11 від 01.10.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 12 648, 85 грн.

Додатковою угодою № 12 від 10.10.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 13 912, 47 грн.

Додатковою угодою № 13 від 17.10.2018 до договору № 5 від 23.01.2018 встановлено, що ціна за спожитий природний газ у 2018 році за 1000 куб. м. становить 14 486, 00 грн.

Прокурор стверджує, що додаткові угоди № 1-13 до договору № 5 від 23.01.2018 суперечать пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" оскільки укладені без належного підтвердження коливання цін на ринку природного газу в період виконання умов договору, що в свою чергу спричинило державі збитки у виді надмірно сплачених грошових коштів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що зменшення обсягів закупівлі газу для збереження загальної ціни договору за рахунок арифметичного обчислення, при збільшенні вартості одиниці продукції, також свідчать про намір отримати збільшений прибуток при мінімально-поставленому за Договором обсягу газу, що в свою чергу спотворює первинну мету укладання такого Договору.

Те, що відповідач поставив меншу кількість товару, ніж було передбачено Договором, внаслідок завищення ціни товару, не може стати обґрунтованою підставою для того, що б визнати такі дії сторін правомірними та такими, що відповідають приписам частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 912/898/18 від 21.03.2019)

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже позовна вимога про стягнення відповідача 679 989,38 грн.. - основного боргу переплати, що мала місце внаслідок неправомірного збільшення ціни товару шляхом укладання спірних угод з порушенням законодавства, також підлягає задоволенню.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до позивача щодо перевірки дотримання сторонами процедури закупівель під час укладення оскаржуваних додаткових угод.

З огляду на те, що позивачем не вжито заходів щодо оскарження спірних додаткових угод керівник Кіровоградської місцевої прокуратури направив позивачу повідомлення у порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про звернення з позовом до суду в його інтересах.

У поданих до суду письмових поясненнях, позивач зазначає про відсутність будь-яких порушень законодавства під час укладення спірних додаткових угод.

Враховуючи позицію позивача щодо відсутності будь-яких порушень під час укладення спірних додаткових угод, наявність у останнього повноважень щодо здійснення захисту інтересів держави у сфері розпорядження бюджетними коштами, нездійснення позивачем будь-яких дій спрямованих на виявлення та усунення порушень законодавства про публічні закупівлі під час укладення спірних додаткових угод, у даному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання бюджетних коштів.

З огляду на викладене, прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі позивача за поданим позовом.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК, ст. 20 ГК визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Частина 2 ст. 20 ГК серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання недійсними додаткових угод № 1-13 до Договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК як таких, що укладені з порушенням ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі".

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18)).

Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Крім того, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У якості правової підстави позову прокурором у цій справі зазначено порушення вимог ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі".

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19 вказано на обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо задоволення вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод як таких, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі".

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від цього висновку. Договори, що укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі", є нікчемними в силу закону і не потребують визнання їх недійсними судом.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Втім, позовна вимога про стягнення коштів з відповідача, може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину. Для з`ясування наявності підстав для стягнення коштів з відповідача, суд має визначити, чи є додаткові угоди №1-13 нікчемними.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що додаткові угоди № 1-13 були укладені сторонами з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі, зокрема ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі". Зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 4 ст. 36 цього Закону

Згідно зі ст. 1 Закону "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником торгів за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

У ч. 1 ст. 36 Закону визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених Законом "Про публічні закупівлі".

За приписами ч. 4 ст. 36 зазначеного Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі тощо.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 526 ЦК встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 525 ЦК встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

В обґрунтування свого права на підписання додаткових угод та збільшення ціни товару відповідач посилається на роз`яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю", що міститься у листі від 07.04.2015 № 3302-05/11398-07. Згідно з цим роз`ясненням у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Враховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення, про що вказано і в самому листі Мінекономіки.

У цій справі Відділ і відповідач дійшли згоди підписати додаткові угоди про збільшення ціни на газ, внаслідок чого вартість 1000 куб. м газу збільшилася для Відділу на 48%.

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Колегія суддів зауважує, що і Відділ, і відповідач сприймають положення ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі" як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Але такий висновок є помилковим.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Таким чином, зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін. У п. 11.5 Договору передбачено, що усі будь-які зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін шляхом укладання додаткової угоди.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Відділ, який мав беззаперечне право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни підписав додаткові угоди №1-13, внаслідок чого ціна 1000 куб. м газу збільшилася на 48%.

Це призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Таким чином, держава втратила можливість купити газ по ціні, запропонованій переможцем тендеру, натомість була змушена оплачувати газ за ціною, на 48 % вище аніж встановлена Договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Колегія суддів вважає, що метою регулювання, передбаченого ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Так, ст. 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Колегія суддів вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 48 % шляхом так званого "каскадного" укладення чотирьох додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до принципу прозорості торгів та стандартів добросовісної ділової практики сторони в договорі мали б закласти певну формулу та порядок перерахунку ціни (так зване "цінове застереження"). Це призвело б до прозорості закупівель - адже замовник би розумів, що ціна може бути перерахована.

Обидві сторони не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими). Тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару.

Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що факти коливання ціни на газ за певні періоди дії договору не було доведено відповідачем.

Водночас, колегія суддів зазначає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника щодо застосування принципу свободи договору, закріпленого ст. ст. 3, 627 ЦК, який передбачає право сторін визначати зміст договору на власний розсуд та за згодою сторін вносити будь-які зміни до договору. Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Відділ як сторона договору розпоряджався не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. І суд погоджується з доводами прокурора, що таке розпорядження було неефективним, здійсненим на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету з порушенням норм Закону "Про публічні закупівлі" та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами).

Колегія суддів дійшла висновку, що сторони допустили зловживання своїм правом на зміну умов договору.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону "Про публічні закупівлі".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недійсність додаткових угод № 1-13, з уточненням, що такі додаткові угоди є нікчемними згідно зі ст. ст. 36, 37 Закону "Про публічні закупівлі", і відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін.

Відповідно, правовідносини з постачання газу між Відділом та відповідачем з терміном постачання з моменту підписання даного договору і діє в частині постачання природного газу до 31.12.2018 - регулюються Договором від 23.01.2018.

Щодо застосування ст. 1212 ЦК, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що грошові кошти, отримані стороною за договором, не можуть стягуватися на підставі ст. 1212 ЦК у разі нікчемності додаткової угоди до цього договору, виходячи з наступних міркувань.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Системний аналіз положень ст. ст. 11, 177, 202, ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова частини першої ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 № 6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 № 3-11гс15 та від 24.09.2014 № 6-122цс14.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У справі, що розглядається, нікчемними є додаткові угоди №1-13 до Договору. Нікчемність цих додаткових угод (недійсність відповідно до закону) не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані Договором, тобто зобов`язання є договірними.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК і ГК, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

У ч. 2 ст. 712 ЦК передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст. 669 ЦК визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК "Купівля-продаж" і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212.

Нікчемність додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються Договором.

Згідно долучених до матеріалів справи видаткових накладних № 108 від 12.03.2018, № 363 від 14.06.2018, № 389 від 06.07.2018, № 484 від 31.10.2018, № 268 від 22.05.2018, № 600 від 05.12.2018, актів приймання-передачі природного газу від 02.04.2018, № 1 від 12.03.2018, № 31/03-187, № 30/04-268 від 02.05.2018, № 1 від 04.06.2018, № 1 від 14.06.2018, № 31/05-363, № 30/06-389, № 30/09-451 від 08.10.2018, № 31/10-484 від 31.10.2018, № 30/11-568 від 05.12.2018 відповідач передав позивачу природний газ у кількості 203, 217 тисяч куб. м. за цінами, встановленими додатковими угодами № 1-13 до договору № 5 від 23.01.2018.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що за переданий природний газ позивачем сплачено відповідачу 2 169 984, 21 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 202 від 09.10.2018, № 12 від 07.12.2018, № 948 від 07.12.2018, № 299 від 07.12.2018, № 298 від 04.06.2018, № 43 від 15.03.2018, № 229 від 27.03.2018, № 52 від 29.03.2018, № 54 від 02.04.2018, № 81 від 02.05.2018, № 295 від 29.05.2018, № 554 від 04.06.2018, № 97 від 04.06.2018, № 98 від 05.06.2018, № 102 від 14.06.2018, № 111 від 06.07.2018, № 240 від 29.10.2018.

Відповідачем повернуто позивачу надлишкову оплату за природний газ у сумі 67 481, 93 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. Враховуючи наведене, загальна сума сплачених за переданий природний газ грошових коштів становить 2 102 502, 28 грн.

Наданий прокурором розрахунок кількості переданого за договором № 5 від 23.01.2018 природного газу і сплачених за нього грошових коштів є невірним, оскільки прокурором у своєму розрахунку не враховано усіх актів, накладних та платіжних доручень, доданих до матеріалів справи. Прокурором також не враховано, що обсяг переданого природного газу за актом № 1 від 04.06.2018 включено в акт № 31/03-187.

З наведених вище підстав, наданий відповідачем розрахунок кількості переданого за договором № 5 від 23.01.2018 природного газу є також невірним.

Загальна вартість переданого позивачу природного газу у кількості 203, 217 тисяч куб. м. за початковою ціною, узгодженою у договорі № 5 від 23.01.2018 (6 999, 97 грн.) становить 1 422 512, 90 грн.

Проте, сплачена позивачем сума, з урахуванням змінених додатковими угодами цін на природний газ, становить 2 102 502, 28 грн.

Таким чином, внаслідок неправомірного збільшення ціни на природний газ шляхом укладання спірних додаткових угод мала місце переплата позивачем грошових коштів у розмірі 679 989, 38 грн. (2 102 502, 28 грн. - 1 422 512, 90 грн.).

Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 679 989, 38 грн. за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК, а не ст. 1212 ЦК. І поставка газу, і його оплата здійснювалися сторонами відповідно до умов укладеного Договору.

У п.10.1. Договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині постачання природного газу до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного їх закінчення.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 679 989, 38 грн., сплачених Відділом за товар, який так і не був поставлений продавцем, хоча й припустився при цьому помилкового мотивування щодо правових підстав для задоволення відповідної вимоги - застосувавши ст. 1212 ЦК замість ч. 1 ст. 670 ЦК.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є ч. 1 ст. 670 ЦК, а ст. 1212 ЦК застосуванню до цих правовідносин не підлягає.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються пропорційно на прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 у справі №912/2438/19 скасувати, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (01135, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 97 Літера З, ідентифікаційний код 34528630) на користь Відділу освіти Кропивницької районної державної адміністрації Кіровоградської області (25014, Кіровоградська область, Кропивницький район, село Созонівка(пн), вулиця Академічна, 1, ідентифікаційний код 02144051) 679 989 (шістсот сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн. 38 коп. - основного боргу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (01135, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 97 Літера З, ідентифікаційний код 34528630) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (25006, Кіровоградська область, місто Кіровоград(п), вулиця Велика Пермська, будинок 4, ідентифікаційний код 02910025) 10 199 (десять тисяч сто дев`яносто дев`ять грн.) 84 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури (25006, Кіровоградська обл., м. Кіровоград(п), вул. Велика Пермська, буд. 4, ідентифікаційний код 02910025) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія України" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 97 Л. З, ідентифікаційний код 34528630) 37 459 (тридцять сім тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять грн.) 50 коп. грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №912/2438/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.11.2021. (після виходу головуючого судді Куксова В.В. з відпустки, суддів Тищенко А.І. та Шаптали Є.Ю. з лікарняного)

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала