Ухвала

від 25.11.2021 по справі 915/1077/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

25 листопада 2021 року Справа № 915/1077/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Приватного підприємства "ТЕРРО" про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі № 915/1077/20

за позовом: Приватного підприємства "ТЕРРО" (54028, м.Миколаїв, вул. Новозаводська, 9-А, ідентифікаційний код 20909250; ІНФОРМАЦІЯ_1)

адреса для листування: 54034, м. Миколаїв, пр-т Миру, 36/8, оф. 206;

до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573; kancel@mkrada.gov.ua)

про: визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі

В С Т А Н О В И В:

24.12.2020 від Приватного підприємства "ТЕРРО" надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду б/н від 22.12.2020 (вх. № 16588/20), в якій заявник просить змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 у справі № 915/1077/20 шляхом стягнення з рахунків Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 04056612) на користь Приватного підприємства "ТЕРРО" грошових коштів з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102,00 грн.

Ухвалою суду від 24.12.2020 відкладено вирішення питання щодо заяви Приватного підприємства "ТЕРРО" про зміну способу і порядку виконання рішення суду б/н від 22.12.2020 (вх. № 16588/20) до повернення матеріалів справи № 915/1077/20 до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою суду від 24.11.2021 прийнято до розгляду заяву Приватного підприємства "ТЕРРО" про зміну способу і порядку виконання рішення суду б/н від 22.12.2020 (вх. №16588/20) та судове засідання для розгляду вказаної заяви призначено на 25.11.2021 о 15:00.

11.01.2021 та 25.11.2021 від Миколаївської міської ради до суду надійшли клопотання вх. № 274/21, вх. №17750/21, в яких відповідач просить розглядати справу за відсутності його представника.

Про час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені телефонограмою та шляхом направлення на їх адреси копій ухвали суду від 24.11.2021.

25.11.2021 учасники справи своїх представників в судове засідання не направили.

Судом не визнавалася явка представників сторін в судове засідання обов`язковою.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про проведення судового засідання за відсутності представників учасників справи.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що заява позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08 жовтня 2020 року по справі № 915/1077/20 позов задоволено. Визнано додаткову угоду до договору оренди землі від 21.01.2014 № 9944, укладеного між Приватним підприємством "ТЕРРО" та Миколаївською міською радою, укладеною в редакції позивача. Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Приватного підприємства "ТЕРРО" грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102,00 грн.

06.11.2020 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 у даній справі видано відповідний наказ.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 залишено без змін.

На звернення позивача (стягувача) до Управління Державної казначейської служби України у м. Миколаєві Миколаївської області щодо виконання судового рішення, останнє надало відповідь № 04-06/2-06/1881 від 10.12.2020, в якій повідомило позивача про неможливість виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 у справі № 915/1077/20 в частині стягнення судового збору в розмірі 2102,00 грн. у зв`язку з відсутністю у Миколаївської міської ради відкритих рахунків в органах Казначейства.

До вказаної відповіді Управління Державної казначейської служби України у м.Миколаєві Миколаївської області додало копію листа Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 7198/02.02.01-40/14/20 від 09.12.2020, в якому зазначено, що Миколаївська міська рада в органах казначейства у Миколаївській області не обслуговується, до мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів не включена.

Зважаючи на те, що відповідач у даній справі не має відкритих казначейських рахунків для здійснення примусового списання коштів, позивач звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі "Савіцький проти України", no. 38773/05, від 26.07.2012 та у справі "Глоба проти України", no. 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008 та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010 Європейський суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Пунктом 7.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Відповідно до частин 2, 4 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження";

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Відповідно до п. п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Відповідно до ч. 8 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Враховуючи вищевикладене, складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення за наказом повинно здійснюватись з відповідного виконавчого органу - в спірному випадку виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Отже, враховуючи наявність обставин, що роблять виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 у справі 915/1077/20 в частині стягнення грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102,00 грн. неможливим, а саме відсутність у Миколаївської міської ради відкритих рахунків в органах казначейства м. Миколаєва Миколаївської області, з яких можливо здійснити безспірне списання коштів, а також те, що фінансування видатків з місцевого бюджету здійснює Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, наявні правові підстави для зміни способу і порядку його виконання шляхом стягнення з рахунків Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь Приватного підприємства "ТЕРРО" грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102,00 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. ст. 232-235, 254, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Приватного підприємства "ТЕРРО" про зміну способу і порядку виконання рішення суду б/н від 22.12.2020 (вх. № 16588/20) у справі 915/1077/20 - задовольнити.

2. Змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2020 у справі 915/1077/20 шляхом стягнення з рахунків Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 04056612) на користь Приватного підприємства "ТЕРРО" (54028, м.Миколаїв, вул. Новозаводська, 9-А, ідентифікаційний код 20909250) грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2102,00 грн.

3. Копію ухвали суду направити учасникам справи та Виконавчому комітету Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20).

Ухвала набирає законної сили з 25.11.2021 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255-257 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська