Постанова

від 23.11.2021 по справі 636/733/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року

м. Харків

Справа № 636/733/20

Провадження № 22-ц/818/ 4104 /21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хорошевського О.М.

суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Пасічник Н.В.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року, постановлене суддею Єрмак Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення вартості безпідставно набутого майна та послу ,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь вартість ремонтних робіт, зроблених позивачем в житловому будинку АДРЕСА_1 та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в 1991 році він домовився зі своїми батьками про те, що буде облаштовувати та добудовувати будинок АДРЕСА_1 , який належав батькам на праві власності. Між ним та батьками була усна домовленість, що в подальшому цей будинок буде переданий йому у власність. Після смерті батька, у нього залишилась домовленість з матір`ю та він продовжував споруджувати будинок. 27.01.2012 року мати - ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповідала все своє майно позивачу. З цього часу позивач почав постійно проживати в спірному будинку та продовжував здійснювати будівництво та витрачати час та кошти для облаштування будинку та прибудинкових споруд. 20.09.2019 року згідно нотаріально посвідченого договору дарування, ОСОБА_4 подарувала відповідачам житловий будинок АДРЕСА_1 . Посилаючись на ст. 1212 ЦК України, вважає, що відповідачі безпідставно набули поліпшення їх майна, тому просить стягнути з відповідачів вартість ремонту та вартості будівництва.

Для встановлення вартості проведених ремонтних робіт, просив призначити судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизи.

У задоволенні клопотання про проведення судової експертизи судом відмовлено ухвалою від 12.04.2021 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Скарга містить посилання на те, що судом першої інстанції безпідставно розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вважає, що у справі наявні кондикційні правовідносини : відповідачі без договору та належних правових підстав отримали у власність поліпшення нерухомого майна, які зроблені позивачем за його рахунок та іншого способу повернення безпідставно вкладених позивачем у будинок коштів не існує.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції залишити без змін

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керуючись Законом України Про власність який діяв на час виникнення домовленості у 1991 році між батьками та ОСОБА_2 виходив з того, що докази наявності спільної домовленості між позивачем та ОСОБА_4 про створення внаслідок будівництва будинку спільної сумісної власності, відсутні.

Що стосується посилання позивача на безпідставність набуття відповідачами права власності на грошові кошти є необгрунтованими, а посилання на норми статей 1212 , 1213 ЦК України - безпідставними оскільки для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України , важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача та відповідачів, була власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 20.09.2019 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 цей житловий будинок .

Як вбачається з позовної заяви, позивач як на підставу своїх вимог, посилається на те, що в силу ст.1212 ЦК України відповідачі безпідставно отримали поліпшення їх майна без правової підстави за рахунок іншої особи, а тому він має право на відшкодування вартості затрачених витрат.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України, яка регілює спірні правовідносинина час судового розгляду майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

на час виникнення цих правовідноситн,вони були врегульовані Законом України "Про власність"

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок , відповідно до статті 12 Закону України Про власність у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української РСР і статтею14 Закону України Про власність земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України Про власність , таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв`язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім`ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень або коли їх затрати на ремонт жилого будинку перевищували покладений на них статтею 156 Житлового кодексу Української РСР обов`язок. Участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Позивачем не надано доказів того, що між ним та його батьками у 1991 році було укладено угоду про створення спільної власності, яка відповідала законодавству .

Підстави вважати, що позивач надавав допомогу батькам з поліпшення будинку оплатно відсутні.

Наявність заповіту складеного на його ім`я матір`ю, не може свідчити про наявність саме таких домовленостей про які вказує позивач.

Докази надані на підтвердження купівлі будівельних матеріалів не підтверджують, що вони придбані саме за кошти позивача та використовувались для обладнення саме спірного домоволодіння.

Оскільки позивачем не доведено, що понесені ним витрати пов`язані з полібшенням житлового будинку та розмір таких витрат, не доведено, що допомога у ремонті та добудови будинку надавались ним батькам оплатно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог до осіб якої на час розгляду справи є власниками цього майна.

Крім того, на час проведення будівельних робіт відповідачі не були власниками майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується посилання апеляційної скарги на порушений порядок розгляду справи, судова колегія не бере її до ваги, оскільки у суду першої інстанції не було підстав, які унеможливлювали призначити справу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи з огляду на ст. 274 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.М. Хорошевський

Судді: А.В. Котелевець

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 24 листопада 2021 року.