Рішення

від 18.11.2021 по справі 495/1132/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1132/21

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

18 листопада 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Шевчук Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бучка В.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись 22 лютого 2021 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обґрунтовують тим, що 26.10.2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладеного договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ННР 045534, який зареєстрований в реєстрі за №1413, відповідно до якого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 купили та прийняли у власність Ѕ частку земельної ділянки в рівних частинах, а Ѕ частку земельної ділянки ОСОБА_3 , загальною площею 0,0701 га, розташовану в АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:011:0093, склад угідь: всього земель 0,701 га, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: для ведення садівництва, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: багаторічні насадження 0,0442 га, капітальна одноповерхова 0,0041 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0218 га.

Оскільки на даний час між сторонами виник спір щодо виділу в натурі належних їм часток вказаної земельної ділянки, позивачі звертаються до суду з позовними вимогами щодо виділення в натурі належних їм на праві спільної часткової власності часток спірної земельної ділянки та припинення права спільної часткової власності на спірну земельну ділянку.

В судове засідання позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явились, однак адвокат Бережна Т.Г., яка діє в їх інтересах в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав викладених у відзиві, поданого до суду. Як на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивачів, відповідач зазначає, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, між сторонами відсутній предмет спору, оскільки він не заперечує проти виділу часток позивачів спірної земельної ділянки, він є неналежним відповідачем по справі, оскільки між сторонами припинена спільна часткова власність на спірну земельну ділянку згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2021 року по справі №495/4587/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ у натурі частки земельної ділянки. Окрім того, відповідач зазначає, що предметом розгляду зазначеної вище цивільної справи є той самий предмет спору що й по даній справі, отже станом на теперішній час є судове рішення, яке набрало законної сили між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, а отже провадження по справі підлягає закриттю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлені такі фактичні обставини на відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.10.2018 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладеного договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ННР 045534, який зареєстрований в реєстрі за №1413, відповідно до якого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 купили та прийняли у власність Ѕ частку земельної ділянки в рівних частинах, а Ѕ частку земельної ділянки ОСОБА_3 , загальною площею 0,0701 га, розташовану в АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:011:0093, склад угідь: всього земель 0,701 га, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: для ведення садівництва, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: багаторічні насадження 0,0442 га, капітальна одноповерхова 0,0041 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0218 га.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №218708222 від 02.08.2020 року право спільної часткової власності на зазначену вище земельну ділянку було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року по справі №495/4587/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ у натурі частки земельної ділянки було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та виділено йому в натурі 1/2 частку земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:011:0093, загальною площею 0,0701 га. Дане рішення набрало законної сили.

Суд приймає до уваги доводи сторони позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зазначають, що розроблена та запропонована відповідачем ОСОБА_3 схема виділу земельної ділянки, виготовленої інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_5 , не може бути взяти до уваги суду через те, що у зв`язку з тим, що згідно відомостей, викладених в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників вбачається, що Наказом Держгеокадастру від 24.05.2019 року №137 Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів було анульовано сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_5 , дата видачі та номер кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника від 18.01.2013 року №000990.

Суд приймає до уваги надану позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , схему розподілу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:011:0093, загальною площею 0,0701 га, виготовлену сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_6 , оскільки сторонами не було заявлено заперечень щодо цієї схеми розподілу та клопотання призначення судової землевпорядної експертизи, яка б встановила інші варіанти поділу спірної земельної ділянки.

Суд не приймає до уваги доводи сторони відповідача ОСОБА_3 щодо тверджень, що між сторонами відсутній предмет спору та він є неналежним відповідачем по справі, адже сторони є співвласниками спірної земельної ділянки, звернення сторін до суду з зазначеними вище позовами підтверджує факт того, що в позасудовому порядку сторони не змогли укласти договір про виділення часток спірної земельної ділянки в натурі.

Щодо твердження сторони відповідача ОСОБА_3 щодо того, що позивачами обрано не належний спосіб захисту своїх законних прав та інтересів, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин.

Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

Отже, з`являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).

Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб`єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов`язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.

Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішеннівід 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Суд зазначає, що позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав як співвласників спірної земельної ділянки, який підлягає захисту судом.

Доводи сторони відповідача ОСОБА_3 , що на даний час існує рішення суду між тими самим сторонами, з тих самих підстав щодо тотожного предмету спору не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02.02.2021 року по справі №495/4587/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ у натурі частки земельної ділянки не вирішено спір щодо виділення позивачам належних їм часток спірної земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підставі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ч. 2 ст. 318 ЦК України усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 3 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

У відповідності до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

На підставі ч. ч. 1, 3,4 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до ч.1 ст.88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЗК України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Частиною 4 статті 88 ЗК України передбачено, що учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно ч.3 ст.89 Земельного кодексу України передбачено, що, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Як зазначив Верховний Суд у своїй Постанові від 19.09.2018 року по справі 712/11374/16-ц, аналіз статей 183,358,364 ЦК України дозволяє зробити висновок, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Відповідно до ч.9 статті 79-1 ЗК, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних праввиключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.1 статті 79-1 ЗК, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.10 статті 79-1 ЗК, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Аналізуючи вищевказані норми можливо дійти висновку, що для виділу земельної ділянки необхідно щоб: 1. Земельна ділянка була сформована та Державна реєстрація земельної ділянки була проведена в Державному земельному кадастрі. 2. Відомості про земельну ділянку мають міститись в Державному земельному кадастрі. 3. Речові права на земельну ділянку мають бути зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, порушене право позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо виділення в натурі належних їм часток земельної ділянки підлягає захисту шляхом виділу належних часток із складу земельної ділянки, визнання за ними права власності на виділені частки спірної земельної ділянки та у зв`язку з виділом часток співвласників припинення права приватної спільної часткової власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи, що сторонам належать певні частини земельної ділянки загальною площею 0,0701 га, розташовану в АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:011:0093, склад угідь: всього земель 0,701 га, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, вид використання земельної ділянки: для ведення садівництва, у тому числі за земельними угіддями, гектарів: багаторічні насадження 0,0442 га, капітальна одноповерхова 0,0041 га, під проїздами, проходами та площадками 0,0218 га, за схемою поділу земельної ділянки такий виділ належних позивачам частин земельної ділянки є технічно можливим, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позовних вимог сума сплаченого при поданні позовної заяви судового збору у сумі 1816,00 грн. підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ..

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 86, 88, ч.3 ст.89 Земельного кодексу України, ст.ст. 356, 358, 364 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в натурі частки земельної ділянки - задовольнити.

Виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , у приватну власність в натурі 1/4 частку земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:011:0093, загальною площею 0,0701 га, для колективного садівництва, згідно схеми розподілу земельної ділянки, виготовленої інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_6 та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , Ѕ частки права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що утворилась у результаті поділу загальною площею 0,0350 га.

Виділити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , у приватну власність в натурі 1/4 частку земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:011:0093, загальною площею 0,0701 га, для колективного садівництва, згідно схеми розподілу земельної ділянки, виготовленої інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_6 та визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , Ѕ частки права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що утворилась у результаті поділу загальною площею 0,0350 га.

Право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , на земельну ділянку що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:011:0093, загальною площею 0,0701 га - припинити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 1816,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 26.11.2021 року об 11 годині 30 хвилин.

Суддя: