Рішення

від 29.11.2021 по справі 904/7139/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2021м. ДніпроСправа № 904/7139/21

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Савенко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Євгенія", 51121, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Ковпаківка, код ЄДРПОУ 31177253

до відповідача-1 Виконавчого комітету Личківської сільської ради, 51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Личкове, вул.Центральна, буд.103, код ЄДРПОУ 42714998,

відповідача-2 Личківської сільської ради, 51140, Магдалинівський район, село Личкове, вул.Центральна, буд. 103, код ЄДРПОУ 04340112

про визнання права постійного користування земельними ділянками

Представники:

від позивача: Дрозд Р.Ю.

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Селянське (фермерське) господарство "Євгенія" звернулося з позовною заявою (з врахуванням уточненої позовної заяви від 26.08.2001р. № 40051) до Личківської сільської об`єднаної територіальної громади (відповідач), в якій просить суд:

- визнати за СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ "ЄВГЕНІЯ" (СФГ"ЄВГЕНІЯ"), ідентифікаційний код юридичної особи 31177253, Україна, 51121, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, село Ковпаківка) право постійного користування земельними ділянками, кадастровий номер 1222386800:01:002:0280 та 1222386800:01:002:0365, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Личківська сільська рада (за межами населених пунктів), призначених для ведення фермерського) господарства, які була надані на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 660 від 28.12.2000р.

Також, в своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідачів судові витрати СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА "ЄВГЕНІЯ" (СФГ"ЄВГЕНІЯ")

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.06.20р. у справі № 922/989/18 (провадження №12-205гс19), відповідно до якої смерть особи, якій було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення такого права для ФГ. Також зазначає, що після смерті засновника С(Ф)Г "Євгенія" - ОСОБА_1 , була відкрита спадкова справа та по рішенню Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.14р. було визнано ОСОБА_3 спадкоємницею право на С(Ф)Г "Євгенія ", що належало померлій засновниці; в той же, час позивач посилається на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області провадження №22-ц/774/91/15 справа №179/880/14-ц, яким скасовано вищезазначене рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.14р.

Ухвалою суду від 10.08.2021р. залишено позовну заяву без руху. 30.08.2021р. від позивача надійшла заява про усунення недоліків. Ухвалою суду від 31.08.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.09.2021р.

02.09.2021р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити Личківській сільській раді відчужувати майнові права на земельні ділянки із кадастровими номерами 1222386800:01:002:0365 та 1222386800:01:002:0280 до прийняття господарським судом Дніпропетровської області рішення у справі № 904/7139/21. Ухвалою суду від 03.09.2021р. відмовлено Селянському (фермерському) господарству "Євгенія" в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.10.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.11.2021р.

29.11.2021р. до суду електронною поштою надійшло клопотання відповідача-1 про оголошення перерви в судовому засіданні.

В судовому засіданні оголошено перерву по 29.11.2021р. до 14:00.

В судовому засіданні 29.11.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно Статуту Селянського (фермерського) господарства "Євгенія" засновником та головою була ОСОБА_1 .

Згідно розпорядження голови Магдалинівської районної ради народних депутатів Магдалинівського району Дніпропетровської області від 20.12.2000р. № 294-р було надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Пролетарської сільської ради ОСОБА_1 49,000 га в межах згідно з планом, у тому числі: рілля - 46,9 га за межами населеного пункту, під польовими дорогами - 0,8 га, ліси та інші лісовкриті землі - 1,3 га, про що був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 660, виданого 28.12.2000р.

ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у книзі актів цивільного стану 18.01.2010р. зроблено відповідний актовий запис № 1214 (свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 ).

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.2014р. по справі № 179/880/14-ц позовні вимоги були задоволені частково. Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право на селянське (фермерське) господарство "Євгенія", яке знаходиться в с.Ковпаківка Магдалинівського району Дніпропетровської області, зареєстроване 29.12.2000р., номер запису про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру 12061200000000174, ідентифікаційний код юридичної особи 31177253, якій належало ОСОБА_1 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , по праву спадкування - за законом. Визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , право користування земельними ділянками площею 8,100 га та 40,900 га призначених для ведення фермерського господарства, розташованих на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 660 від 28.12.2000р., виданого на ім`я ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі № 179/880/14-ц від 02.02.2015р. апеляційну скаргу Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.2014р. скасовано в частині визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , право користування земельними ділянками площею 8,100 га та 40,900 га призначених для ведення фермерського господарства, розташованих на території Пролетарської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 660 від 28.12.2000р., виданого на ім`я ОСОБА_1 та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи 13.11.2019р. Магдалинівською районною державною адміністрацією здійснено записи 34204584 та 34204261 про право комунальної власності на земельні ділянки за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Личківська сільська рада (за межами населених пунктів), кадастровий номер 1222386800:01:002:0280 та 1222386800:01:002:0365 за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради.

Отже, вказані вище земельні ділянки вибули із володіння позивача.

Рішенням власника № 4 Селянського (фермерського) господарства Євгенія від 04.08.2021р. фізична особа громадянка України - ОСОБА_3 , яка володіє часткою у складеному капіталі 100 %, що у грошовому еквіваленті становить 6 000,00грн., прийняла наступні рішення:

1. Звільнити ОСОБА_5 з посади голови СФГ Євгенія з 05.08.2021р.;

2. Призначити головою СФГ Івгенія з 06.08.2021р. ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

3. Затвердити статут СФГ Євгенія в новій редакції із внесеними правками тексту, приведеного до діючого законодавства.

Як вбачається із статуту, засновником СФГ Євгенія , єдиним бенефіціарним власником та головою є ОСОБА_3 . Членами господарства є близькі родичі засновника, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

Позивач не погоджується з вказаним вище рішенням Магадалинівської районної державної адміністрації щодо права комунальної власності на земельні ділянки за Виконавчим комітетом Личківської сільської ради, просить суд визнати за Селянським (фермерським) господарством "Євгенія" право постійного користування земельними ділянками, кадастровий номер 1222386800:01:002:0280 та 1222386800:01:002:0365.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2021р. ОСОБА_8 направила електронною поштою до Голови Личківського сільського об`єднання територіальної громади Магдалинівського району Дніпропетровської області - Чуприні А.Г. заяву про повернення земель в постійне користування СФГ "Євгенія", у зв`язку із набранням 27.05.2021р. чинності Закону України від 28.04.2021р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який вніс зміни до ряду законодавчих актів у земельній сфері, в тому числі Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Суд оцінює правомірність рішень суб`єкта владних повноважень з огляду на обставини та правове регулювання, що існували на час ухвалення такого рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

На момент виникнення права користування земельною ділянкою діяли норми Земельного кодексу України від 12.07.2000р. Правовий статус землі в постійному користуванні полягав у тому, що земельна ділянка надавалася для створення фермерського господарства без обмеження строку.

Згідно ст.2 Земельного кодексу України, Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

За приписами ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Згідно з ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За змістом наведених норми вбачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Тобто, обов`язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України, громадяни,

які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України, користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась ОСОБА_1 .

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції Закону № 2009-ХІІ (далі - Закон № 2009-ХІІ), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Відповідно до ч.5 ст.2 Закону № 2009-ХІІ на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Згідно абзаців 1 та 2 ч.2 ст.4 Закону № 2009-ХІІ земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Абзац 6 ч.2 ст.4 Закону № 2009-ХІІ визначав, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч. 1 ст. 9 Закону № 2009-ХІІ).

З 19 червня 2003 року набув чинності Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 937-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (частина перша статті 5, частина перша статті 7 Закону № 937-IV).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства .

Тож, обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства є надання (передача) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі № 179/1043/16-ц відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 року у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 року у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеного у його постановах від 18.03.2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20.03.2019 року у справі № 587/260/17, від 03.04.2019 року у справі № 525/1385/16-ц, про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, та не входить до складу спадщини.

Для забезпечення єдності судової практики щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в іншій постанові від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18 також відступила від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 року у справі № 657/731/14-ц, та зазначила, що у разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Отже, з моменту створення Селянського (фермерського) господарства "Євгенія" відбулася фактична заміна постійного землекористувача і обов`язки останнього перейшли від фізичної особи - ОСОБА_1 до створеного ним фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частиною десятою ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Положенню частини десятої згаданої вище статті надано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, в якому крім іншого зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Крім того, відповідно до п.8 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16.04.2004, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві, чинному на дату прийняття спірного рішення така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, та вказала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника (п.71 постанови від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

У пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття спірного рішення), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Зі змісту спірного рішення вбачається, що його було видано із посиланням на статті 12, 116, 122, 140 (п.6), 141, 142, 148-1, 149, розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, які регламентують повноваження органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогос-подарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю громадянина-засновника СФГ, якому земельна ділянка надавалась у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

З огляду на те, що діяльність Селянського (фермерського) господарства "Євгенія", не припинилась, законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельними ділянками були відсутні.

Отже, Магдалинівська районна державна адміністрація діяла всупереч вимогам закону, а саме ст.141 Земельного кодексу України, втрутилася у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме, на надані громадянці ОСОБА_1 земельні ділянки площею 8,1000 га та 40,900 га.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на відповідачів-1 та 2.

Керуючись ст.ст.2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати за СЕЛЯНСЬКИМ (ФЕРМЕРСЬКИМ) ГОСПОДАРСТВОМ "ЄВГЕНІЯ" (СФГ"ЄВГЕНІЯ"), ідентифікаційний код юридичної особи 31177253, Україна, 51121, Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, село Ковпаківка) право постійного користування земельними ділянками, кадастровий номер 1222386800:01:002:0280 та 1222386800:01:002:0365, що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Магдалинівський район, Личківська сільська рада (за межами населених пунктів), призначених для ведення фермерського) господарства, які була надані на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ДП без номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за МД № 660 від 28.12.2000р.

Стягнути з Виконавчого комітету Личківської сільської ради, 51140, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Личкове, вул.Центральна, буд.103, код ЄДРПОУ 42714998 на користь Селянського (фермерського) господарства "Євгенія", 51121, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Ковпаківка, код ЄДРПОУ 31177253 судовий збір у розмірі 1 135,00грн.

Стягнути з Личківської сільської ради, 51140, Магдалинівський район, село Личкове, вул.Центральна, буд. 103, код ЄДРПОУ 04340112 на користь Селянського (фермерського) господарства "Євгенія", 51121, Дніпропетровська область, Магдалинівський район, село Ковпаківка, код ЄДРПОУ 31177253 судовий збір у розмірі 1 135,00грн.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 29.11.2021

Суддя С.П. Панна