Постанова

від 25.11.2021 по справі 175/4938/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9616/21 Справа № 175/4938/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року

по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Національний банк України, Публічне акціонерне товариства "ОТП Банк", ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором;

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Національний банк України, Публічне акціонерне товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 серпня 2007 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір № ML-302/283/2007, згідно якого остання отримала кредит в розмірі 120 290,00 швейцарських франків зі сплатою відсотків в розмірі 34,64 % з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року. Указувало, що в якості забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 14 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-302/283/2007. Зазначило про те, що 24 лютого 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало у ПАТ "ОТП Банк" право вимоги за кредитним договором та договором поруки, та таким чином набуло право вимоги за ними до позичальника та поручителя. 12 серпня 2011 року додатковим договором № 4 до кредитного договору валюту кредиту змінено з Швейцарських франків на гривню.

Посилаючись на те, що взяті на себе, за умовами кредитного договору, зобов`язання ОСОБА_1 не виконує, у зв`язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року допустила заборгованість у загальному розмірі 1 215 584,39 грн., яка складається з 915 584,39 грн. основного боргу та 300 000,00 грн. пені. за невиконання зобов`язань, а тому просило суд ухвалити рішення, яким стягнути вказану заборгованість в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

02 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненим договір поруки, мотивуючи позов тим, що у якості забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_1 14 серпня 2007 року між ним та банком було укладено договір поруки № SR-302/283/2007. Зазначав про те, що пред`явивши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, банком було пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя, а отже він втратив право вимоги до нього.

Посилаючись на те, що останній платіж за кредитом позичальником було здійснено 04 жовтня 2013 року, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ним, з усіма змінами та доповненнями припиненим.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" кредитну заборгованість в розмірі 903 424,99 грн. та 3 654,00 грн. судового збору, а всього стягнуто 907 078,99 грн.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано договір поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим.

Додатковим рішенням від 03 березня 2020 року стягнуто з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 244,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" виходив із того, що боржник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором, втім, зважаючи на те, що позичальник припинила внесення платежів щодо погашення кредиту з листопада 2013 року право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту позивач мав протягом наступних шести місяців, а тому вважав за необхідне заборгованість стягнути з позичальника, а зустрічний позов поручителя задовольнити, визнавши поруку припиненою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, зазначив про те, що колегія суддів позбавлена можливості встановити частину платежів, до яких банком не пропущено шестимісячний строк, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що до заявлених вимог він пропущений.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 , треті особи: Національний банк України, ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в частині позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 , треті особи: Національний банк України, ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості залишено без змін.

В апеляційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення суду в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості та в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що пунктом 2 кредитного договору та пунктом 2.1 договору поруки було визначено чітко дату остаточного повернення кредиту - 14 серпня 2024 року, тобто на дату подання позовної заяви, договір поруки не був припинений. Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені обставини та не надав належної оцінки змісту кредитного договору та договору поруки та прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу з поручителя. Суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема договір поруки, не встановив обставини щодо строку його дій та не перевірив наявність правових підстав для стягнення простроченої заборгованості по тілу кредиту та процентах з поручителя. Отже, право ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на солідарне стягнення боргу з боржника та поручителя було порушено, та підлягає захисту.

Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом відповідач за зустрічним позовом ПАТ "ОТП Банк" повідомлений належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, судова повістка адресована позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 повернулась не врученою з відміткою на конверті про те, що адресат за зазначеною адресою не проживає.

Вбачається, що апеляційним судом були вжиті заходи для направлення позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 судової повістки на адресу, яка зазначена ним в позовній заяві та в інших заявах та клопотаннях, поданих до суду, а також така адреса вказана у договорі поруки, іншої адреси матеріали справи не містять.

Заяв про зміну місця знаходження від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 на адресу суду не надходило.

Статтею 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими незабороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі Каракуця проти України , заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням постанови Верховного Суду від 15 вересня 2021 року, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року переглядається колегією суддів в частині відмови у задоволенні первісного позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 серпня 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-302/283/2007, за умовами якого останній було надано кредит в розмірі 120 290,00 швейцарських франків під 34,64 % річних з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року.

Того ж дня, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-302/283/2007, між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-302/283/2007.

12 серпня 2011 року додатковим договором № 4 до кредитного договору валюту кредиту змінено з швейцарських франків на гривню та суму на 1 022,73 грн.

24 лютого 2012 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" придбало у ПАТ "ОТП Банк" право вимоги за кредитним договором та договором поруки.

Взятих на себе зобов`язань, щодо своєчасного повернення сум кредиту, ОСОБА_1 не виконала, у зв`язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року, утворилась заборгованість за кредитним договором № ML-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року у загальному розмірі 1 215 584,39 грн., що складається з: 915 584,39 грн. заборгованості за кредитом та 300 000,00 грн. пені.

Згідно договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 24 лютого 2012 року ПАТ "ОТП Банк" придбало у ЗАТ "ОТП Банк", право вимоги за кредитним договором від 14 серпня 2007 року.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" виходив із того, що боржник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором, втім, зважаючи на те, що позичальник припинила внесення платежів щодо погашення кредиту з листопада 2013 року право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту позивач мав протягом наступних шести місяців, а тому вважав за необхідне заборгованість стягнути з позичальника, а зустрічний позов поручителя задовольнити, визнавши поруку припиненою.

Однак, колегія суддів у повній мірі з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим, колегія суддів виходить з наступного.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина перша, друга статті 554 ЦК України тут і далі в редакції чинній на час укладення договору поруки).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки (пункт 4.2) про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Як установлено судом, боржник ОСОБА_3 (відповідно і поручитель) взяла на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 14 серпня 2024 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таких висновків щодо застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 408/8040/12).

Як убачається з пункту 2 частини першої кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні кошти до 14 серпня 2024 року, сплачуючи її частинами (шляхом внесення ануїтентних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором до 14 числа кожного календарного місяця.

З розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж за кредитом було здійснено 04 жовтня 2013 року.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно в термін до 14 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту або збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечуються певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.

Таким чином, аналізуючи положення частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття строк чинності поруки повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя.

Ухвалюючи судове рішення у справі про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим, суд першої інстанції не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, та не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, з урахуванням того, що останній платіж було здійснено 04 жовтня 2013 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у листопаді 2014 року.

Отже, колегія суддів вважає, що правові підстави для визнання договору поруки в цілому припиненим із застосуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання договору поруки в цілому припиненим, задовольнивши зустрічний позов, а тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з поручителя, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку..

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючи правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_1 , відповідно і поручитель ОСОБА_2 , взяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами в термін не пізніше 14 серпня 2024 року (пункт 2 кредитного договору, пункт 2.1 (а) договору поруки), сплачуючи її частинами (шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором до 14 числа кожного календарного місяця).

Отже, поряд з установленим строком дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження №14-145цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Як вбачається з пункту 2.4 кредитного договору позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати банку проценти шляхом ануїтетних платежів в розмірі 162,59 швейцарських франки в день сплати ануїтетних платежів.

День сплати ануїтетного платежу у кредитному договорі визначено - 14 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж (якщо дата платежу припадає на небанківський день - платежі здійснюються позичальником у банківський день наступник за таким не банківським днем пункт 1.4.1.3 кредитного договору) (т.1 а.с.4-11).

З графіку повернення кредиту підписаного позичальником вбачається розмір та дата щомісячного платежу, що співпадає з умовами кредитного договору (т.1 а.с.82-84).

Після підписання позичальником 12 серпня 2011 року додаткового договору № 4 до кредитного договору № ML-302/283/2007 від 14 серпня 2008 року, за умовами якого була змінена валюта кредиту з швейцарських франків на гривні та розмір платежу, сторонами було узгоджено новий графік погашення заборгованості (т.1 а.с.85-92).

Так, чергові платежі боржник ОСОБА_1 повинна була здійснювати кожного місяця, тобто з часу несплати кожного з платежів, відповідно до статті 261 ЦК України, починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя зобов`язань за кредитом.

З розрахунку заборгованості вбачається, що до 02 вересня 2013 року здійснювались платежі за кредитним договором, останній платіж по кредитному договору було здійснено 04 жовтня 2013 року.

Наступне погашення кредиту за листопад 2013 року, за умовами кредитного договору, з врахуванням графіку, мало б відбутися 14 листопада 2013 року.

Ураховуючи те, що погашення кредиту за листопад 2013 року не відбулося, з 14 грудня 2013 року починає відраховуватися шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя за кожним щомісячним ануїтетним платежем.

Як вбачається з матеріалів справи, банк звернувся до суду з вказаним позовом 14 листопада 2014 року.

На підтвердження позовних вимог було надано численні розрахунки заборгованості за кредитним договором (т.1 а.с.98-99,123-124, т.2 а.с.29-32, т.3 а.с.164-167).

З розрахунку заборгованості станом на 26 липня 2019 року (т.3 а.с.164-167), наданого у якості підтвердження позовних вимог, вбачається, що останній платіж здійснено 04 жовтня 2013 року, суму заборгованості за тілом кредиту заявлено до стягнення станом на жовтень 2013 року, а пеня нарахована за період з 26 липня 2018 року по 26 липня 2019 року.

Тобто, колегія суддів позбавлена можливості встановити частину платежів, до яких банком не пропущено шестимісячний строк, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що до заявлених вимог він пропущений.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, приймаються до уваги колегією суддів, втім дані доводи не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Посилання апеляційної скарги стосовно дії строку договору поруки до 14 серпня 2024 року з врахуванням встановлених обставин справи колегією суддів відхиляються.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що боржник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором, втім, зважаючи на те, що позичальник припинила внесення платежів щодо погашення кредиту з листопада 2013 року, право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту позивач мав протягом наступних шести місяців, однак такої вимоги до поручителя позивач не пред`явив, а тому правильно стягнув заборгованість за кредитним договором з позичальника, відповідно, оскаржуване рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк", ТОВ "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим, - підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" - задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим - скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки № SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим - відмовити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко