Постанова

від 20.10.2020 по справі 175/4938/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6229/20 Справа № 175/4938/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Ребров С. О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Національний банк України, публічне акціонерне товариства «ОТП Банк» , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічне акціонерне товариства «ОТП Банк» , товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» , третя особа - ОСОБА_1 , про припинення договору поруки, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Національний банк України, ПАТ ОТП Банк , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 14 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством ОТП Банк (далі - ЗАТ ОТП Банк ) та ОСОБА_1 було укладено договір №ML-302/283/2007, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 120 290 швейцарських франків зі сплатою відсотків у розмірі 34,64% з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року.

Вказували, що в якості забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 14 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №SR-302/283/2007.

Зазначали про те, що 24 лютого 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ ОТП Факторинг Україна придбало у ПАТ ОТП Банк , правонаступника ЗАТ ОТП Банк , право вимоги за кредитним договором та договором поруки, та таким чином набуло право вимоги за ними до позичальника та поручителя.

Посилаючись на те, що взяті на себе, за умовами кредитного договору, зобов`язань ОСОБА_1 не виконує, у зв`язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року допустила заборгованість у загальному розмірі 1 215 584,39 грн., яка складається з 915 584,39 грн. основного боргу та 300 000 грн. пені за невиконання зобов`язань, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути вказану заборгованість у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

02 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати припиненим договір поруки, мотивуючи тим, що у якості забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_1 14 серпня 2007 року між ним та банком було укладено договір поруки №SR-302/283/2007.

Зазначав про те, що пред`явивши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, банком було пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з вимогою до поручителя, а отже він втратив право вимоги до нього.

Посилаючись на те, що останній платіж за кредитом позичальником було здійснено 04 жовтня 2013 року, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір поруки №SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ним, з усіма змінами та доповненнями припиненим.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року позов ТОВ ОТП Факторинг Україна задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором №МL-300/2040/2006 від 12 вересня 2006 року у розмірі 903 424,99 грн. та 3 654 грн. судового збору, а всього стягнуто 907 078,99 грн. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір поруки №SR-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року, укладений між ЗАТ ОТП Банк (правонаступник ПАТ ОТП Банк ) та ОСОБА_2 , з усіма змінами та доповненнями до нього, припиненим.

Додатковим рішенням від 03 березня 2020 року стягнуто з ОТП Факторинг Україна на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 244 грн.

В апеляційні скарзі ТОВ ОТП Факторинг Україна , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості та в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ ОТП Факторинг Україна та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи у повній мірі, безпідставно задовольнив зустрічний позов, задовольнивши їх первісний позов частково, залишив без уваги те, що кінцевий строк виконання боргових зобов`язань встановлено у договорах 14 серпня 2024 року.

Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались.

19 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання від відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 хворіє та має підозру на короновірус, у зв`язку з чим згідно з рекомендаціями МОЗ України вона перебуває на самоізоляції.

Клопотання до задоволення не підлягає, оскільки до нього не додано жодних належних та допустимих доказів.

Крім того, в силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 18 серпня 2007 року між ЗАТ ОТП Банк , правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк , та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №МL-302/283/2007, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 120 290 швейцарських франків під 34,64% річних з кінцевим терміном повернення 14 серпня 2024 року.

Того ж дня, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №МL-302/283/2007, між ЗАТ ОТП Банк , правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк , та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №SR-302/283/2007.

12 серпня 2011 року додатковим договором №4 до кредитного договору валюту кредиту змінено з швейцарських франків на гривню.

24 лютого 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого ТОВ ОТП Факторинг Україна придбало у ПАТ ОТП Банк , який є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ ОТП Банк , право вимоги за кредитним договором та договором поруки

Взятих на себе зобов`язань, щодо своєчасного повернення сум кредиту, ОСОБА_1 не виконала, у зв`язку з чим, станом на 14 жовтня 2014 року, утворилась заборгованість за кредитним договором №МL-302/283/2007 від 14 серпня 2007 року у загальному розмірі 1 215 584,39 грн., що складається з 915 584,39 грн. заборгованості за кредитом та 300 000 грн. пені.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суд першої інстанції виходив з того, що боржник ОСОБА_1 допустила заборгованість за кредитним договором, втім, зважаючи на те, що позичальник припинила внесення платежів щодо погашення кредиту з листопада 2013 року право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту позивач мав протягом наступних шести місяців, а тому вважав за необхідне заборгованість стягнути з позичальника, а зустрічний позов поручителя задовольнити, визнавши поруку припиненою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, яка була чинною на час існування спірних правовідносин порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251,252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючи правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_1 , а відтак і поручитель ОСОБА_2 , взяли на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами в термін не пізніше 14 серпня 2024 року (п.2 кредитного договору, п.2.1. (а) договору поруки), сплачуючи її частинами (шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором до 14 числа кожного календарного місяця).

Отже, поряд з установленим строком дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Як вбачається з п.2.4 кредитного договору позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати банку проценти шляхом ануїтетних платежів у розмірі 162,59 швейцарських франки в день сплати ануїтетних платежів.

День сплати ануїтетного платежу у кредитному договорі визначено - 14 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж (якщо дата платежу припадає на небанківський день - платежі здійснюються позичальником у банківський день наступник за таким не банківським днем п. 1.4.1.3 кредитного договору) (т.1 а.с.4-11).

З графіку повернення кредиту підписаного позичальником вбачається розмір та дата щомісячного платежу, що співпадає з умовами кредитного договору (т.1 а.с.82-84).

Після підписання позичальником 12 серпня 2011 року додаткового договору №4 до кредитного договору №ML-302/283/2007 від 14 серпня 2008 року, за умовами якого була змінена валюта кредиту з швейцарських франків на гривні та розмір платежу, сторонами було узгоджено новий графік погашення заборгованості (т.1 а.с.85-92).

Так, чергові платежі боржник ОСОБА_1 повинна була здійснювати кожного місяця, тобто з часу несплати кожного з платежів, відповідно до ст.261 ЦК України, починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя зобов`язань за кредитом.

З розрахунку заборгованості вбачається, що до 02 вересня 2013 року здійснювались платежі за кредитним договором, останній платіж по кредитному договору було здійснено 04 жовтня 2013 року.

Наступне погашення кредиту за листопад 2013 року, за умовами кредитного договору, з врахуванням графіку, мало б відбутися 14 листопада 2013 року.

Ураховуючи те, що погашення кредиту за листопад 2013 року не відбулося, з 14 грудня 2013 року починає відраховуватися шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя за кожним щомісячним ануїтетним платежем.

Як вбачається з матеріалів справи банк, звернувся до суду з вказаним позовом 14 листопада 2014 року.

На підтвердження позовних вимог було надано численні розрахунки заборгованості за кредитним договором (т.1 а.с.98-99,123-124, т.2 а.с.29-32, т.3 а.с.164-167).

З розрахунку заборгованості станом на 26 липня 2019 року, наданого (т.3 а.с.164-167) у якості підтвердження позовних вимог, вбачається, що останній платіж здійснено 04 жовтня 2013 року, суму заборгованості за тілом кредиту заявлено до стягнення станом на жовтень 2013 року, а пеня нарахована за період з 26 липня 2018 року по 26 липня 2019 року.

Тобто колегія суддів позбавлена можливості встановити частину платежів, до яких банком не пропущено шестимісячний строк, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що до заявлених вимог він пропущений.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку , приймаються до уваги колегією суддів, втім дані доводи не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Посилання апеляційної скарги стосовно дії строку договору поруки до 14 серпня 2024 року з врахуванням встановлених обставин справи колегією суддів відхиляються.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.