Рішення

від 29.11.2021 по справі 910/12356/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2021Справа № 910/12356/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11, офіс 2/9, 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 5, кв. 11) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9) про стягнення 15 202,91 грн.,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" про стягнення 15 202,91 грн та була передана 02.08.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 02.01.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" було укладено договір поставки щебню, керамзиту, відсіву, піску та іншого будівельного матеріалу №39222093. Відповідно до вищевказаного договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 57090,00 грн., проте всупереч умовам договору відповідачем було частково оплачено поставлений позивачем товар.

Ухвалою суду від 04.08.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 04.08.2021, подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками та передано 25.08.2021 судді Демидову В.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2021 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до інформації, яка була розміщена на офіційному сайті суду: https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/novyny/1168991/ у зв`язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень Господарським судом міста Києва було зупинено відправку кореспонденції засобами поштового зв`язку.

Ухвалу суду від 28.08.2021 було направлено на адресу учасників справи 07.10.2021, що підтверджується відміткою канцелярії суду на звороті вищевказаної ухвали.

04.10.2021 від представника позивача надійшла заява про стягнення судових витрат у розмірі 9100,00 грн.

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 28.08.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105478459650) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 28.08.2021, який направлявся на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою за закінченням терміну зберігання свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Слід зазначити, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 28.08.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

02.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" (постачальник) було укладено договір поставки № 39222093 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався передавати (поставляти), а покупець - приймати замовлений товар (щебінь, керамзит, відсів, пісок та інші будівельні матеріали) та здійснювати його оплату. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимірювання, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у рахунках, що є невід`ємною частиною даного Договору.

У пункті 1.2 Договору сторони погодили, що видаткові накладні підписуються сторонами із зазначенням в них кількості товару, одиниці виміру, ціни за одиницю виміру та загальної ціни товару, умов і строків поставки та оплати товару.

Якість товару повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що діють на території України (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 цієї угоди ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару, за необхідності вартість доставки, визначаються сторонами в рахунках, які формує постачальник на кожну конкретну поставку. Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма рахунками до даного Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом 100 % оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання товару.

За умовами пункту 3.2 наведеного правочину оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі, або інший рахунок постачальника, про що він повинен заздалегідь письмово попередити покупця.

У разі виникнення заборгованості покупця перед постачальником, сторони погодили наступний порядок здійснення розрахунків по мірі надходження коштів: спочатку сплачується пеня, штрафи, збитки сторін, оплата додаткових послуг, передбачених цим Договором, платежі за послуги минулих періодів, вартість перевезення останньої партії (пункт 3.4 Договору).

У пунктах 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на підставі усних чи письмових замовлень покупця. Поставка товару продавцем здійснюється за згодою сторін: на умовах EXW (франко-завод), на умовах FCA (франко-перевізник) (згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року).

Пунктами 5.1, 5.2 наведеної угоди встановлено, що приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в пункті призначення, визначеному постачальником. Передача товару здійснюється за товарно-транспортною накладною.

У пункту 5.3 Договору постачальник гарантує, що якість товару відповідає вимогам державних стандартів, що діють на території України.

Відповідно до пунктів 5.5, 5.6 Договору покупець зобов`язаний прийняти товар за кількістю та якістю у відповідності до розділу 2 цього Договору. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент приймання товару за кількістю та якістю та підписання відповідних документів. Фактом, що підтверджує приймання та передачу продукції є підпис на товарно-транспортній накладній особи, призначеної покупцем.

У пунктах 8.1, 8.2 Договору сторони погодили, що останній набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, та діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку до повного взаєморозрахунку. Якщо жодна зі сторін за 10 робочих днів до закінчення терміну дії Договору письмово (рекомендованим листом) не проінформувала іншу сторону про своє бажання припинити його дію, Договір вважається автоматично подовженим на кожний наступний календарний рік, при цьому кількість таких подовжень є необмеженою.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач у період з 12.08.2020 року по 15.12.2020 року відповідно до наявних у матеріалах справи копій підписаних між сторонами без будь-яких заперечень чи зауважень видаткових накладних від 12.08.2020 року № 3876 на суму 5790,00 грн., від 21.09.2020 року № 5477 на суму 5700,00 грн., від 22.09.2020 року № 5529 на суму 5700,00 грн., від 07.11.2020 року № 20852 на суму 5700,00 грн., від 10.11.2020 року № 20943 на суму 5700,00 грн., від 02.12.2020 року № 21806 на суму 5700,00 грн., від 03.12.2020 року № 21860 на суму 5700,00 грн., від 04.12.2020 року № 21901 на суму 5700,00 грн., від 12.12.2020 року № 22111 на суму 5700,00 грн., від 15.12.2020 року № 22152 на суму 5700,00 грн. поставив у власність відповідача погоджений між контрагентами товар - пісок загальною вартістю 57090,00 грн.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" вказало про те, що в порушення вищевказаних положень Договору відповідач отриманий товар оплатив лише частково, перерахувавши позивачу в період з 14.08.2020 року по 22.10.2020 року грошові кошти у загальному розмірі 45690,00 грн. (що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача за період з 14.08.2020 року по 22.10.2020 року) та заборгувавши таким чином останньому 11 400,00 грн.

Враховуючи наведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" звернулося до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Відповідачем не надано ніяких доказів які б спростовували зазначене позивачем.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку .

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок за договорами поставки № 39222093 від 02.01.2020 щодо передачі відповідачу товару у відповідності до видаткових накладних від 12.08.2020 року № 3876 на суму 5790,00 грн., від 21.09.2020 року № 5477 на суму 5700,00 грн., від 22.09.2020 року № 5529 на суму 5700,00 грн., від 07.11.2020 року № 20852 на суму 5700,00 грн., від 10.11.2020 року № 20943 на суму 5700,00 грн., від 02.12.2020 року № 21806 на суму 5700,00 грн., від 03.12.2020 року № 21860 на суму 5700,00 грн., від 04.12.2020 року № 21901 на суму 5700,00 грн., від 12.12.2020 року № 22111 на суму 5700,00 грн., від 15.12.2020 року № 22152 на суму 5700,00 грн, які оформлені належним чином, підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Позивачем до матеріалів справи долучено акт звірки відповідно до якого станом на 12.07.2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 11 400,00 грн, однак оскільки акт звірки підписаний позивачем в односторонньому порядку, останній не приймається судом в якості належного доказу на підтвердження заборгованості у розмірі 11 400,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, розрахувався частково, внаслідок чого у відповідача виникла відповідна заборгованість. Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару за договором поставки № 39222093 від 02.01.2020 є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 11400,00 грн основного боргу за договором поставки 39222093 від 02.01.2020 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки, пеню у розмірі 952,91 грн, та штраф у сумі 2850,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Визначення поняття "пеня" міститься у частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату покупцем товару за Договором, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день порушення оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 952,91 грн., суд звертає увагу позивача, що у поданому розрахунку позивачем обрано початкову дату 18.12.2021, однак станом на дату винесення рішення вищевказана дата ще не настала. Окрім того, як вбачається з тексту заяви про усунення недоліків позовної заяви, по тексту останньої представником позивача зазначено, що датою виникнення заборгованості є 18.12.2020, а відтак суд доходить до висновку, що при розрахунку пені, а саме у періоді нарахування з 18.12.2021 є опискою, а тому суд вважає, що датою нарахування пені, яку зазначає позивач є 18.12.2020 та яка зазначена по тексту заяви про усунення недоліків позовної заяви останнім.

Так, позивачем при здійсненні розрахунку за договором поставки № 39222093 від 02.01.2020 невірно було обрано дату нарахування пені, оскільки відповідно до пункту 3.1 Договору передбачено, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом 100 % оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання товару, отже датою з якої необхідно було здійснювати нарахування пені за договором поставки 39222093 від 02.01.2020 є 19.12.2020, а саме з наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Також, суд звертає увагу позивача, що за приписами ст. 256 ГПК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 частини другої ст. 258 ГПК України).

Відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань перебіг строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, оскільки нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від того дня, з якого нараховано санкцію. Вказана позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 по справі № 911/1563/18, від 22.08.2019 по справі № 914/508/17, від 11.11.2019 по справі № 904/1038/19, від 11.02.2020 по справі № 916/612/19.

З указаного слідує, що оскільки господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Запроваджений нормами ЦК України від 16.03.2003 інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.

Зміст інституту позовної давності, запроваджений нормами ЦК України від 16.03.2003, суттєво відрізняється від інституту позовної давності, який існував за попередньо діючим ЦК Української РСР від 18.07.1963, яким позовна давність визначалась як строк для захисту права за позовом особи, а не як строк для звернення такої особи до суду з позовом.

Згідно з нормами статей 71, 76, 79 ЦК Української РСР від 18.07.1963 перебіг строку позовної давності починався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, переривався пред`явленням особою позову до суду в установленому порядку, після чого починався спочатку.

На відміну від зазначених норм ЦК Української РСР від 18.07.1963, перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16.03.2003 починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред`явленням особою позову не встановлено. Аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 (Провадження № 12-50гс20).

Як вбачається з банківських виписок наданих позивачем, відповідачем станом на 22.10.2020 було перераховано на рахунок відповідача суму у розмірі 45 690,00 грн, а відтак суд доходить до висновку, що заборгованість у розмірі 11 400,00 грн виникла на підставі накладних від 12.12.2020 року № 22111 на суму 5700,00 грн та від 15.12.2020 року № 22152 на суму 5700,00 грн.

Як вбачається з розрахунку пені наданого позивачем, останнім було взято період з 18.12.2020 по 26.07.2021, що становить більше шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені визнав його арифметично не вірним та за розрахунком суду розмір пені, яка підлягає стягненню становить 759,55 грн в частині нарахованої пені у розмірі 193,36 грн позивачу належить відмовити.

Також у поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" просило суд стягнути з відповідача 2850,00 грн. штрафу, нарахованого у зв`язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Положеннями частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 6.2 Договору, у випадку затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25 % від вартості неоплаченого товару.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу відповідає вимогам чинного законодавства та положенням Договору, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2850,00 грн підлягає задоволенню.

У той же час суд звертає увагу на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 11 400,00 грн основного бору, 759,55 - грн пені та 2 850,00 грн - штрафу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивач у позовній заяві просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 9000,00 грн.

Щодо розподілу вказаних судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" (далі - клієнт) та адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем (далі - адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученнями клієнта, які узгоджуються сторонами у письмовій формі.

Пунктом 2 наведеного правочину передбачено, що адвокат приймає на себе обов`язки представляти права та інтереси клієнта в господарському суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі правоохоронних органах з приводу вирішення справ про стягнення боргу з ТОВ "Альфабуд Капітал" в сумі 12 640,00 грн.

У пунктах 3-5 означеного договору його сторони погодили повноваження адвоката, а також права та обов`язки клієнта.

За умовами пункту 7 цього договору гонорар адвоката визначається додатковою угодою з розрахунку 1 300,00 грн. за годину роботи.

За приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги надані адвокатом послуги прийняті клієнтом без зауважень від 28.09.2021 року.

Зі змісту звіту від 01.09.2021 року про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, складеного адвокатом Кобилецьким Вячеславом Вікторовичем, вбачається, що адвокат за період ведення справи № 910/12356/21 виконав наступні роботи: аналіз документів, що регулюють взаємовідносини сторін, збирання та систематизація доказів (тривалістю 2 години), аналіз перспектив справи, майнового стану та платоспроможності відповідача (тривалістю 1 година), підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (тривалістю 3 години), надсилання позовних матеріалів відповідачу та подання позову до суду, відслідковування стану розгляду справи, подання інших процесуальних документів (тривалістю 1 година), всього: 7 годин.

Також у наведеному звіті вказано, що загальна вартість наданої правової допомоги склала 9100,00 грн.

У матеріалах справи також наявна копія видаткового касового ордеру від 28.09.2021 року про виплату адвокату Кобилецькому Вячеславу Вікторовичу грошових коштів за договором про надання правової допомоги від 10.07.2021 року в сумі 9100,00 грн.

Крім того, позивачем подано видану Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Лекора" на ім`я адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича довіреність від 26.07.2021 року, тоді як наявність в останнього статусу адвоката та права на заняття адвокатською діяльністю підтверджуються, зокрема, актуальними відомостями Єдиного реєстру адвокатів України, що містяться у вільному доступі.

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Водночас, суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах Двойних проти України (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року, Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, East/West Alliance Limited проти України (пункт 268) від 23 січня 2014 року, Баришевський проти України (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні Лавентс проти Латвії (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За висновком суду, враховуючи предмет та підстави поданого позову, беручи до уваги про часткове її задоволення судом, заявлена представником позивача до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою та не є пропорційною до предмета спору, її розмір не є необхідним, неминучим та розумним.

При цьому, виходячи з обставин даної справи, відсутні підстави вважати, що заявлена представником позивача до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 9100,00 грн відповідає критеріям дійсності та необхідності її понесення.

Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку обмежити розмір адвокатських витрат, що були понесені представником позивача у даній справі, та які підлягають відшкодуванню з відповідача.

Такий висновок суду ґрунтується на вищевикладених обставинах та переконанні, що розмір заявлених представником позивача витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим, а сума не є розумною.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст. 129 , 233 , 236 , 237 , 238 , 240 , 241 , 254 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9, код ЄДРПОУ 39222093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11, офіс 2/9, 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 5, кв. 11; код ЄДРПОУ 43317636) 11 400 (одинадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. - основного боргу; 759 (сімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 55 коп. - пені, 2 850 (дві тисячі вісімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. - штрафу та 2 241 (дві тисячі двісті сорок одна) грн 13 коп. - судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9, код ЄДРПОУ 39222093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЛЕКОРА" (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 11, офіс 2/9, 02002, м. Київ, вул. Р. Окіпної, 5, кв. 11; код ЄДРПОУ 43317636) 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на правничу допомогу адвоката.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України .

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України .

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2021

Суддя Владислав ДЕМИДОВ