Постанова

від 10.11.2021 по справі 911/2216/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2216/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ГРУПП" - Лук`янчука А.В.,

Головного управління Держгеокадастру у Київській області - не з`явився,

Державного реєстратора Самсон Тетяни Володимирівни Калинівської селищної ради Броварського району Київської області - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" - Головненка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 (у складі колегії суддів: Скрипка І.М. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

у справі № 911/2216/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ГРУПП"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного реєстратора Самсон Тетяни Володимирівни Калинівської селищної ради Броварського району Київської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Головного управління Держгеокадастру у Київській області - Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд",

про скасування державної реєстрації земельних ділянок та права власності,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМ-ГРУПП" (далі - ТОВ "ПРОМ-ГРУПП", Позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області, Відповідач-1), Державного реєстратора Самсон Тетяни Володимирівни Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (далі - Державний реєстратор Самсон Т.В., Відповідач-2) про визнання недійсною та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 20715058), 3221283200:05:001:0005 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28286914), 3221283200:05:001:0006 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28287296).

Позов обґрунтовано тим, що Позивач є власником будівель та споруд майнового комплексу загальною площею 1 476,6 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, яке на момент реєстрації права власності за Позивачем розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002. Вказана земельна ділянка на момент реєстрації права власності Позивача на нерухоме майно не була зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд".

Згодом Товариством з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006, державну реєстрацію права на які здійснено 03.10.2018.

Оскільки нерухоме майно - комплекс загальною площею 1 474,6 кв. м, яке належить ТОВ "ПРОМ-ГРУПП", розташоване на спірних земельних ділянках, Позивач вважає, що до нього перейшло право користування цими земельними ділянками, яке підлягає захисту шляхом скасування реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" на спірні земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Культпобутрем-буд" (далі - ТОВ "Культпобутрембуд", Третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що Позивачем не доведено порушення його прав у результаті реєстрації та поділу земельної ділянки з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002 її власником - ТОВ "Культпобутрембуд", а також проведеною державною реєстрацією земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ "Культпобутрембуд" на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221283200:05:001:0002 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 20715058), 3221283200:05:001:0005 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28286914), 3221283200:05:001:0006 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28287296). Стягнуто з Державного реєстратора Самсон Т.В. Калинівської селищної ради Броварського району Київської області на користь ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" 4 802,50 грн судового збору за подання позовної заяви.

Постанову мотивовано тим, що у зв`язку з придбанням нерухомого майна, до Позивача перейшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, яка не була сформована як об`єкт цивільних прав на час передачі цього майна в іпотеку, а тому такий спосіб захисту як скасування реєстрації права власності на земельні ділянки, на яких розташоване належне Позивачеві майно, є єдиним вірним способом захисту порушених прав Позивача як нового та одноособового власника нерухомості, що розташована на спірній земельній ділянці.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "Культпобутрембуд" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021, а рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.09.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 911/2216/19 за касаційною скаргою ТОВ "Культпобутрембуд" з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.11.2021; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 27.10.2021.

30.09.2021 ГУ Держгеокадастру у Київській області надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому підтримало доводи касаційної скарги, просило оскаржувану постанову скасувати, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

ГУ Держгеокадастру у Київській області, Державний реєстратор Самсон Т.В. в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК України не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ "Культпобутрембуд" та ТОВ "ПРОМ-ГРУПП", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Максі Капітал Груп" (далі - ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп") (Продавець) та ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" (Покупець) укладено два нотаріально посвідчені Договори купівлі-продажу частин комплексу, які зареєстровано в реєстрі за №171 та №172, за умовами яких Покупець придбав у власність по 1/2 частині комплексу та став власником цілого комплексу загальною площею 1 474,6 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд 41.

Дане нерухоме майно раніше належало ТОВ "Культпобутрембуд" на праві приватної власності згідно рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 у справі №52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 384.

ТОВ "Культпобутрембуд" зазначене майно передало в іпотеку на підставі Договору іпотеки, посвідченого 05.07.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 2196, в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №864-02.2.-2/08 від 04.07.2008, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Мазурка".

ТОВ "Мазурка" як Позичальник не виконало умови Кредитного договору, тому за рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі №911/1305/14, стягнуто заборгованість на користь ПАТ "Банк "Київська Русь" за Кредитним договором № 864-02.2-2/08 від 04.07.2008, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, комплекс за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, до складу якого входять будівлі та споруди, а саме: корпус № 1 "А", загальною площею 426,5 кв. м, комплекс №2 "Б", загальною площею 460,2 кв. м, бокс з ремонту автомобілів, "В", загальною площею 70, 2 кв. м; навіс, "Г", загальною площею 422,9 кв. м, прохідна "Д", загальною площею 17,0 кв. м, побутове приміщення "Ж", загальною площею 64,8 кв. м, пилорама "З", загальною площею 43,0 кв. м. Предмет іпотеки загальною площею 1 474,6 кв. м, згідно з Договором іпотеки від 05.07.2008, укладеним між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ТОВ "Культпобутрембуд" на забезпечення виконання Кредитного договору.

14.06.2016 в електронній формі проведено відкритий (аукціон) щодо відступлення права вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" за кредитними договорами іншим фінансовим установам із забезпеченням по лоту № 6228. Переможцем аукціону стало ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп".

Згідно Договору про відступлення прав за іпотечним договором від 22.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В.В., реєстровий №437, ПАТ "Банк "Київська Русь" передало ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" своє право вимоги за Договором іпотеки №2196 від 05.07.2008.

ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", отримавши право вимоги за Договором іпотеки №2196 від 05.07.2008, здійснило продаж вищезазначеного нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" за Договорами купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017.

22.03.2017 за ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" зареєстровано право власності на придбане нерухоме майно, яке розташовано за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41.

ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" вважало, що придбане ним нерухоме майно розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, що підтверджується висновком експерта за результатами проведеного комплексного земельно-технічного та оціночно-земельного дослідження № 41/05-2018 від 05.07.2018.

Разом з тим, земельна ділянка, якій було присвоєно кадастровий номер 3221283200:05:001:0002, перебувала на праві постійного користування у ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000786 від 25.02.2000.

21.05.2008 між Броварською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Броварська РДА Київської області) (Продавець) та ТОВ "Культпобутрембуд" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого Продавець відповідно до розпорядження Броварської РДА Київської області № 726 від 06.05.2008 зобов`язався продати, а Покупець купити у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7000 га забудованих земель промисловості (несільськогосподарські угіддя), під розміщення складів, за адресою: Київська область, Броварський район, в адмінмежах Калинівської селищної ради за межами населеного пункту.

За умовами пункту 1.2 вказаного Договору вбачається, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться у користуванні Покупця на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000786, виданого відповідно до рішення 10 сесії XXII скликання Калинівської сільської ради від 25.02.2000, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19.04.2000 за № 120. На вищевказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить ТОВ "Культпобутрембуд" на підставі рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 та ухвали Арбітражного суду Київської області від 22.02.2000 у справі № 52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації і записаного в реєстрову книгу під № 384.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 90288128 від 22.06.2017, державну реєстрацію речового права власності на дану земельну ділянку за ТОВ "Культпобутрембуд" здійснено Державним реєстратором Самсон Т.В., Калинівська селищна рада Броварського району Київської області, 30.05.2017 (номер запису про право власності 20715058) на підставі Витягу з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер НВ-3208977832017, виданого 18.05.2017 Відділом у Броварському районі міськрайонного управління в Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області, Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

На підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 22.08.2018 здійснено розподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005 та 3221283200:05:001:0006.

Згідно сформованих запитів від 24.03.2019 з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, за ТОВ "Культпобутрембуд" зареєстровано право власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, номер запису 28286914 та 3221283200:05:001:0006, номер запису 28287296. Державну реєстрацію права здійснено 03.10.2018.

За таких обставин, звертаючись до суду з даним позовом Позивач вважає, що нерухоме майно - комплекс загальною площею 1 474,6 кв. м, яке належить йому на підставі двох Договорів купівлі-продажу частин комплексу, знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005 та 3221283200:05:001:0006, тому право користування такими земельним ділянками перейшло до нього в силу прямої вказівки закону, зокрема, положень статей 120, 141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, а отже реєстрація цих земельних ділянок за Третьою особою порушує його права та законні інтереси.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що при розгляді справи № 911/2223/17 за позовом ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" до ТОВ "Культпобутрембуд", Броварської РДА Київської області, Державного реєстратора Самсон Т.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", про припинення права приватної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання передати земельну ділянку, судом було встановлено обставини, які в силу частини 4 статті 75 ГПК України у даній справі не підлягають доказуванню, зокрема, що за умовами Договорів купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017 та Актами приймання-передачі майна до цих Договорів, на користь ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" було відчужено та передано лише нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд 41, без посилання на кадастровий номер чи/або площу земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Також згідно з умовами Договору іпотеки від 05.07.2008, земельна ділянка площею 0,7000 га, придбана ТОВ "Культпобутрембуд" у Броварської РДА за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, не входила до складу майна, переданого в іпотеку.

При розгляді справи № 911/2223/17 також було встановлено, що ані ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", ані ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" не вжили заходів відповідно до закону щодо реєстрації земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно комплексу, як об`єкта цивільних прав із визначенням її площі, конфігурації, меж, з подальшим внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєнням кадастрового номеру, тобто, всупереч імперативним положенням частини 6 статті 120 Земельного кодексу України, ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп" та ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" не зазначили кадастровий номер земельної ділянки у Договорах купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017, на якій розташоване відчужене майно, та, відповідно, Покупець не сплачував її вартість.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивачем не доведено перехід до нього права на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005 та 3221283200:005:001:0006, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки 3221283200:05:001:0002, у результаті придбання ним на підставі Договорів купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017, майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, а отже не доведено порушення його прав проведеною державною реєстрацією земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006, а також державною реєстрацією права власності за ТОВ "Культпобутрембуд" на зазначені земельні ділянки. Реєстраційні дії щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 проведені у відповідності до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 24, 27 Закону України "Про державний земельний кадастр" на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, виходив з того, що за умовами Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 право власності на землю до Покупця переходить лише після сплати вартості земельної ділянки (пункт 4.3), одержання Покупцем державного акту на право власності на землю та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункт 6.1). Проте докази оплати за таким договором відсутні та станом на 22.03.2017 (перехід до Позивача права власності на об`єкт нерухомого майна за Договором купівлі-продажу) ТОВ "Культпобутрембуд" не отримало державний акт на право власності, а отже не набуло права власності на придбану ним земельну ділянку. Лише 30.05.2017 за ТОВ "Культпобутрембуд" було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки 21.05.2008, тобто вже після того як Позивач набув право власності на нерухоме майно, яке розташовано на спірній земельній ділянці.

За встановленого та з посиланням на положення статей 125, 128 Земельного кодексу України, пункт 3 Розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки ТОВ "Культпобутрембуд" не виконало умови Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008 щодо оформлення державного акта, тому право власності на землю до нього не перейшло.

З огляду на те, що ТОВ "Культпобутрембуд" не здійснило реєстрацію за собою права власності на придбану земельну ділянку у порядку, передбаченому законодавством на момент її придбання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент придбання Позивачем майнового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, Третя особа залишалась користувачем земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000786 від 25.02.2000, тому в силу положень статей 120, 141 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, перехід права власності на нерухоме майно належне такій особі до іншої особи, є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, що належала попередньому власнику та перехід такого права до нового власника, а отже, з моменту укладення Договорів купівлі-продажу частин комплексу та реєстрації нерухомого майна, до Позивача перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване таке нерухоме майно.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що при здійсненні реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 за Третьою особою, державним реєстратором порушено положення підпункту є) частини 10 статті 55 Закону України "Про землеустрій", статті 128 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки технічна документація із землеустрою повинна містити інформацію про об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на такій земельній ділянці та належать власнику земельної ділянки, проте на момент реєстрації Третя особа не була власником об`єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, що свідчить про недостовірність поданої інформації, яка не перевірена належним чином; державним реєстратором не перевірявся факт оплати Третьою особою грошових коштів за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2008, крім того не враховано, що за цим Договором було відчужено земельну ділянку площею 0,7000 га, яка була оцінена в 203 630,00 грн, а реєстрацію проведено на площу земельної ділянки 0,7053 га, що свідчить про реєстрацію за Третьою особою права на земельну ділянку, яка не була придбана за договором.

Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, державна реєстрація права власності Третьої особи на земельну ділянку відбулася на підставі незаконної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі по технічній документації, яка була виготовлена на підставі недостовірних даних про власника нерухомого майна, що є підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки, як об`єкту нерухомого майна, та відповідно має бути скасована державна реєстрація права власності ТОВ "Культпобутрембуд" на цю земельну ділянку.

Скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005 та 3221283200:05:001:0006, що утворені після поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 та скасування реєстрації права власності на них за Третьою особою, є наслідком скасування первинної державної реєстрацій земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 та права власності на неї за Третьою особою.

При цьому судом апеляційної інстанції відхилено доводи ТОВ "Культпобутрембуд" щодо наявності на спірних земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, зокрема, корпусу № 5-66, загальною площею 59 кв. м, корпусу № 2, загальною площею 50 кв. м, корпусу № 11 (бункер), загальною площею 5,69 кв. м, підстанції № 7, загальною площею 5,63 кв. м, які не належать на праві власності ТОВ "ПРОМ-ГРУПП", оскільки такі об`єкти не зареєстровані у встановленому законом порядку, а з урахуванням положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України, частини 16 статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" є самочинним будівництвом, і за відсутності правовстановлюючих документів на підставі яких можливо здійснити державну реєстрацію права власності на такі об`єкти, під такі об`єкти нерухомого майна не може виділятися земельна ділянка.

Також судом відхилено доводи ТОВ "Культпобутрембуд" щодо не залучення його до участі у справі як співвідповідача, оскільки судом вирішується питання про його право на земельну ділянку, з посиланням на те, що хоча у вказаних правовідносинах належним відповідачем мала б бути особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності (земельної ділянки), ТОВ "Культпобутрембуд" як суб`єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин в повній мірі має можливість отримати захист особистих суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, оскільки треті особи мають загальні процесуальні права і обов`язки осіб, які беруть участь у справі, встановленні в статті 42 ГПК України, які можуть бути використані останнім, у тому числі шляхом касаційного оскарження рішення апеляційного суду.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Культпобутрембуд" посилаючись на наявність підстав оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало на те, що апеляційним господарським судом не правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статей 12, 13 Закону України "Про власність", статті 128 Цивільного кодексу УРСР, статей 181, 182, 188, частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, статті 2, пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 640/2034/15-ц, у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18; порушено норм процесуального права, зокрема, статей 42, 45, 46, 74 - 77, 86 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 489/6110/17, від 24.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 30.01.2018 у справі № 740/737/15 щодо безпосереднього дослідження доказів, які подано з дотриманням вимог процесуального закону; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 17.01.2019 у справі № 11-864сап18, від 11.04.2019 у справі № 11-121сап19, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 02.06.2020 у справі № 910/17792/17 щодо неможливості судовим рішенням вирішувати питання про права та обов`язки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, щодо належного повідомлення учасника справи, щодо незаконного збирання доказів судом апеляційної інстанції; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 13.06.2018 у справі № 474/100-16-ц та постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 щодо належності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, виходить із такого.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Предметом даного спору є вимоги Позивача про визнання недійсною та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006 та визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Культпобутрембуд" на зазначені земельні ділянки. Такі вимоги Позивача обґрунтовано необхідністю захисту набутого ним права на спірні земельні ділянки у зв`язку з переходом до нього права власності на об`єкти нерухомого майна комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, що придбані ним на підставі Договорів купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017. Порушення свого права Позивач вбачає в оформленні шляхом здійснення державної реєстрації 30.05.2017 речового права на спірні земельні ділянки за ТОВ "Культпобутрембуд". При цьому позовні вимоги заявлено до ГУ Держгеокадастру у Київській області та Державного реєстратора Самсон Т.В., хоча зі змісту заявленого позову та встановлених судами обставин справи вбачається, що у даній справі існує спір про право цивільне, зокрема, щодо земельних ділянок, право власності на які зареєстровано за Третьою особою - ТОВ "Культпобутрембуд" та на яких розташовані об`єкти нерухомості належні як Позивачу, так і Третій особі.

Згідно із частинами 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, до якого віднесено і земельні ділянки, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Положеннями статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим для виконання, а в силу частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту судових рішень у господарській справі № 911/2223/17, в якій брали участь ті ж самі учасники, судами встановлено, що за умовами Договору іпотеки №2196 від 05.07.2008, в іпотеку було передано лише нерухоме майно, а земельна ділянка площею 0,7000 га придбана ТОВ "Культпобутрембуд" у Броварської РДА за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008 не входила до складу майна, переданого в іпотеку.

ТОВ "ФК "Максі Капітал Груп", отримавши право вимоги за Договором іпотеки №2196 від 05.07.2008, здійснило продаж ТОВ "ПРОМ-ГРУПП" на підставі Договорів купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017 лише нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, будь-які умови щодо земельної ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України сторони у договорі не визначили.

За таких обставин, висновку суду апеляційної інстанції, що в силу положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України з моменту укладення Договорів купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до Позивача перейшло право на земельну ділянку, на якій розташовано придбане нерухоме майно, не відповідає правовим висновкам щодо застосування вказаних норм закону, викладеним у постанові Великої Палати Верховного від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, відповідно до яких, якщо земельна ділянка не була предметом договору та сторонами не визначалась площа земельної ділянки, яка переходить до нового власника нерухомого майна, то перехід прав відбувається лише на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

Положеннями частин 1, 2 статті 182 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій державного реєстратора) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України, у тому числі й право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (тут і надалі в редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій державного реєстратора) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами частин 2, 3 статті 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Речові права та їх обтяження, підлягають державній реєстрації, і зокрема право власності (пункт 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону).

За змістом наведених норм державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6.

Судами встановлено, що 18.05.2017 здійснено реєстрацію земельної ділянки площею 0,7053 га з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, а 30.05.2017 державним реєстратором Самсон Т.В. проведено державну реєстрацію речового права власності на дану земельну ділянку за ТОВ "Культпобутрембуд" (номер запису про право власності 20715058), на підставі Витягу з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер НВ-3208977832017, виданого 18.05.2017 Відділом у Броварському районі міськрайонного управління в Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області, Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у вирішенні питань, пов`язаних з правом власності на майно, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення", в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

З встановлених судами обставин вбачається, що Позивач, стверджуючи про перехід до нього права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, не надав доказів переходу до нього права на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, як і не підтвердив вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника земельної ділянки під належним йому нерухомим майном, тоді як Відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, державну реєстрацію якого було вчинено відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час укладення такого правочину.

Водночас, враховуючи обґрунтування позовних вимог та обставини, на які посилався суд апеляційної інстанції задовольнивши позовні вимоги, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку між Позивачем та Третьою особою існує спір про право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна, що розміщенні на спірних земельних ділянках, і Позивач шляхом подання даного позову намагається вирішити цей спір.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що між сторонами фактично існує спір про право власності як на земельну ділянку, так і на об`єкти нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці та не належать Позивачу, і такий спір не може бути вирішений шляхом подання даного позову.

Відповідно до частини 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Зі змісту наведених норм убачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив з недоведеності порушених права Позивача оскаржуваною державною реєстрацією, проте суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, задовольнив позовні вимоги, зокрема, про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Культпобутрембуд" на спірні земельні ділянки, які фактично заявлено до Третьої особи, з якою у Позивача виник приватноправовий спір, та яка не мала процесуального статусу відповідача у цій справі, при цьому в порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, та без урахування статті 2, частин 1, 2 статті 12, пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 204, частини 2 статті 238 Цивільного кодексу України, зробив висновки, що Третя особа не набула права власності на земельну ділянку придбану за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, що призвело до прийняття незаконного рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд звертає увагу, що в даному випадку між Позивачем та Третьою особою існує не вирішений у встановленому порядку спір про право на земельну ділянку під об`єктами нерухомого майна. Проте Позивач шляхом подання даного позову намагається оспорити право власності Третьої особи виключно у площині оскарження похідних реєстраційних дій щодо майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) унеможливлює вирішення такого спору судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог.

Більше того, задоволення заявленого позову без вирішення по суті спору про право на спірні земельні ділянки не тільки не матиме наслідком поновлення прав Позивача, а й призведе до стану правової невизначеності.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах, викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19.

Відповідно до частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пунктах 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду наведеного, заявлені ТОВ "Культпобутрембуд" у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, є обґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду та порушив норми процесуального права.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, встановлення яких є важливим для правильного вирішення спору, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини 2 статті 300 названого Кодексу, згідно з якими цей суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень пункту 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК України оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного касаційна скарга ТОВ "Культпобутрембуд" підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини, які входять в предмет спору, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У зв`язку з направлення справи на новий апеляційний розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культпобутрембуд" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 911/2216/19 скасувати.

3. Справу № 911/2216/19 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко