Постанова

від 20.09.2022 по справі 911/2216/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2022 р. Справа№ 911/2216/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника (-ів): згідно протоколу судового засідання від 20.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП»

на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 (повний текст рішення складено 06.11.2019)

у справі №911/2216/19 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП»

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (відповідач - 1)

Державного реєстратора Самсон Тетяни Володимирівни Калинівської селищної ради Броварського району Київської області (відповідач - 2)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Культпобутрембуд»

про скасування державної реєстрації земельних ділянок та права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до відповідачів про визнання недійсною та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок кадастровий номер: 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006; визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Культпобутрембуд» на земельну ділянку кадастровий номер: 3221283200:05:001:0002 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 20715058), 3221283200:05:001:0005 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28286914), 3221283200:05:001:0006 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28287296).

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником будівель та споруд майнового комплексу загальною площею 1 476,6 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41 на підставі договорів купівлі-продажу частини майнового комплексу від 02.03.2017, який на момент реєстрації права власності за позивачем, розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002. На момент реєстрації права власності позивача на нерухоме майно вказана земельна ділянка не була зареєстрована за ТОВ «Культпобутрембуд».

ТОВ «Культпобутрембуд» здійснило поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006, державну реєстрацію права на які здійснено 03.10.2018.

Як зазначає позивач, оскільки нерухоме майно - комплекс загальною площею 1 474,6 кв. м, яке належить йому на праві власності, розташоване на спірних земельних ділянках, то до нього перейшло право користування цими земельними ділянками, яке підлягає захисту шляхом скасування реєстрації права власності за ТОВ «Культпобутрембуд» на спірні земельні ділянки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - ТОВ «Культпобутрем-буд» (далі - третя особа).

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав у результаті реєстрації та поділу земельної ділянки з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002 її власником - ТОВ «Культпобутрембуд», а також проведеною державною реєстрацією земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/2216/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 3221283200:05:001:0002 виникло у третьої особи 30.05.2017, після набуття позивачем права власності на нерухоме майно, яке на ній розташоване. На підставі заяви третьої особи від 22.08.2018 було здійснено розподіл земельної ділянки за кадастровим номером 32212832000:05:001:0002 на земельні ділянки за кадастровими номерами 32212832000:05:001:0005, 32212832000:05:001:0006, право власності на які було зареєстроване за третьою особою 03.10.2018.

Отже, на переконання апелянта, на момент виникнення у нього права власності на нерухоме майно, право власності третьої особи на спірну земельну ділянку не наступило, оскільки не пройшло відповідну державну реєстрацію. Право постійного користування на земельну ділянку площею 0,7 га припинено не було, а тому у розумінні ст.ст. 120, 125 ЗК України до позивача перейшло право користування спірною земельною ділянкою, а третя особа одночасно втратила своє право на реєстрацію права власності на землю.

Апелянт вважає, що третьою особою для реєстрації права власності на земельну ділянку були надані недостовірні документи, що підтверджують право власності третьої особи на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, за фактом підроблення документів посадовими особами третій особі, позивачем подано відповідну заяву до правоохоронних органів.

Скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок кадастрові номери 32212832000:05:001:0005, 32212832000:05:001:0006, що виникли після розподілу земельної ділянки за кадастровим номером 32212832000:05:001:0002 та скасування реєстрації права власності на них за третьою особою є наслідком скасування первинних державних реєстрацій земельної ділянки кадастровий номер 32212832000:05:001:0002 та права власності на неї.

Позивач вважає, що такий спосіб захисту як скасування реєстрації права власності, є єдиним вірним способом захисту його прав, як нового та одноособового власника нерухомості, що розташована на спірній земельній ділянці.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006. Визнано недійсною та скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «Культпобутрембуд» на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221283200:05:001:0002 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 20715058), 3221283200:05:001:0005 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28286914), 3221283200:05:001:0006 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28287296). Стягнуто з Державного реєстратора Самсон Т.В. Калинівської селищної ради Броварського району Київської області на користь ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» 4 802,50 грн судового збору за подання позовної заяви.

Постанову мотивовано тим, що у зв`язку з придбанням нерухомого майна, до позивача перейшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, яка не була сформована як об`єкт цивільних прав на час передачі цього майна в іпотеку, а тому такий спосіб захисту як скасування реєстрації права власності на земельні ділянки, на яких розташоване належне позивачеві майно, є єдиним вірним способом захисту порушених прав позивача як нового та одноособового власника нерухомості, що розташована на спірній земельній ділянці.

Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №911/2216/19 касаційну скаргу ТОВ «Культпобутрембуд» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 911/2216/19 скасовано. Справу № 911/2216/19 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу №911/2216/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що у даному випадку між позивачем та третьою особою існує не вирішений у встановленому порядку спір про право на земельну ділянку під об`єктами нерухомого майна. Проте позивач шляхом подання даного позову намагається оспорити право власності третьої особи виключно у площині оскарження похідних реєстраційних дій щодо майна, що з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип диспозитивності господарського судочинства унеможливлює вирішення такого спору судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог. Задоволення заявленого позову без вирішення по суті спору про право на спірні земельні ділянки не тільки не матиме наслідком поновлення прав позивача, а й призведе до стану правової невизначеності. Отже, позивачем не вірно обраний спосіб захисту як ефективний.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду апеляційної скарги у справі №911/2216/19 у сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 апеляційну скаргу ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/2216/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Третьою особою подано до апеляційного господарського суду письмові тези судових дебатів у справі №911/2216/19. Також третя особа просить апеляційний господарський суд стягнути на його користь з позивача судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу за підготовку та подання касаційної скарги, участь у розгляді даної справи у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн; витрати на професійну правничу допомогу за підготовку та подання апеляційної скарги, участь у розгляді даної справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000,00 грн; сплата судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 23 052,00 грн.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідачі та третя особа своїх представників у судове засідання 20.09.2022 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник апелянта у судовому засіданні 20.09.2022 підтримав свою апеляційну скаргу, просив апеляційний господарський суд її задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/2216/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ПРОМ-ГРУПП».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

02.03.2017 між ТОВ «Фінансова компанія «Максі Капітал Груп» (продавець) та позивачем (покупець) укладено два нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу частин комплексу, які зареєстровано у реєстрі за №171 та №172, за умовами яких покупець придбав у власність по 1/2 частині комплексу та став власником цілого комплексу загальною площею 1 474,6 кв. м, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд 41.

Вказане нерухоме майно раніше належало ТОВ «Культпобутрембуд» на праві приватної власності згідно рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 у справі №52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі за № 384.

Третя особа зазначене майно передала в іпотеку на підставі договору іпотеки, посвідченого 05.07.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М. і зареєстрованого в реєстрі за № 2196, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №864-02.2.-2/08 від 04.07.2008, який був укладений між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Мазурка».

ТОВ «Мазурка», як позичальник, не виконало умови кредитного договору, тому за рішенням Господарського суду Київської області від 16.06.2014 у справі №911/1305/14, стягнуто заборгованість на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитним договором №864-02.2-2/08 від 04.07.2008, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, комплекс за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, до складу якого входять будівлі та споруди, а саме: корпус № 1 «А», загальною площею 426,5 кв. м, комплекс №2 «Б», загальною площею 460,2 кв. м, бокс з ремонту автомобілів, «В», загальною площею 70,2 кв. м; навіс, «Г», загальною площею 422,9 кв.м, прохідна «Д», загальною площею 17,0 кв.м, побутове приміщення «Ж», загальною площею 64,8 кв. м, пилорама «З», загальною площею 43,0 кв. м. Предмет іпотеки загальною площею 1474,6 кв. м, згідно з договором іпотеки від 05.07.2008, укладеним між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Культпобутрембуд» в забезпечення виконання кредитного договору.

14.06.2016 в електронній формі проведено відкритий (аукціон) щодо відступлення права вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» за кредитними договорами іншим фінансовим установам із забезпеченням по лоту № 6228. Переможцем аукціону стало ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп».

За договором про відступлення прав за іпотечним договором від 22.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В.В., реєстровий №437, ПАТ «Банк «Київська Русь» передало ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп» своє право вимоги за договором іпотеки №2196 від 05.07.2008.

ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп», отримавши право вимоги за договором іпотеки №2196 від 05.07.2008, здійснило продаж вищезазначеного нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, позивачу за договорами купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017.

22.03.2017 за позивачем зареєстровано право власності на придбане нерухоме майно, яке розташовано за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41.

Позивач вважало, що придбане ним нерухоме майно розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, що підтверджується висновком експерта за результатами проведеного комплексного земельно-технічного та оціночно-земельного дослідження № 41/05-2018 від 05.07.2018.

Земельна ділянка за кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, перебувала на праві постійного користування у ТОВ «Культпобутрембуд» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000786 від 25.02.2000.

21.05.2008 між Броварською районною державною адміністрацією Київської області (продавець) та третьою особою (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець відповідно до розпорядження Броварської РДА Київської області № 726 від 06.05.2008 зобов`язався продати, а покупець купити у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,7000 га забудованих земель промисловості (несільськогосподарські угіддя), під розміщення складів, за адресою: Київська область, Броварський район, в адмінмежах Калинівської селищної ради за межами населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 вказаного договору вбачається, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться у користуванні покупця на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000786, виданого відповідно до рішення 10 сесії XXII скликання Калинівської сільської ради від 25.02.2000, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 19.04.2000 за №120. На вищевказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить ТОВ «Культпобутрембуд» на підставі рішення Арбітражного суду Київської області від 18.02.2000 та ухвали Арбітражного суду Київської області від 22.02.2000 у справі №52/3-2000, зареєстрованого 21.02.2000 Броварським міжміським бюро технічної інвентаризації і записаного в реєстрову книгу під №384.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №90288128 від 22.06.2017, державну реєстрацію речового права власності на дану земельну ділянку за третьою особою здійснено Державним реєстратором Самсон Т.В., Калинівська селищна рада Броварського району Київської області, 30.05.2017 (номер запису про право власності 20715058) на підставі Витягу з ДЗК про земельну ділянку, серія та номер НВ-3208977832017, виданого 18.05.2017 Відділом у Броварському районі міськрайонного управління в Броварському районі та м. Броварах ГУ Держгеокадастру у Київській області, Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.

На підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 22.08.2018 здійснено розподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005 та 3221283200:05:001:0006.

Згідно сформованих запитів від 24.03.2019 з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, за третьою особою зареєстровано право власності на земельні ділянки за кадастровими номерами 3221283200:05:001:0005, номер запису 28286914 та 3221283200:05:001:0006, номер запису 28287296. Державну реєстрацію права здійснено 03.10.2018.

При розгляді справи №911/2223/17 за позовом ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» до ТОВ «Культпобутрембуд», Броварської РДА Київської області, Державного реєстратора Самсон Т.В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп» про припинення права приватної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання передати земельну ділянку, місцевим господарським судом було встановлено обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України у даній справі не підлягають доказуванню, зокрема, що за умовами договорів купівлі-продажу частин комплексу від 02.03.2017 та актами приймання-передачі майна до цих договорів, на користь ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» було відчужено та передано лише нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд 41, без посилання на кадастровий номер чи/або площу земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Також згідно з умовами договору іпотеки від 05.07.2008, земельна ділянка площею 0,7000 га, придбана ТОВ «Культпобутрембуд» у Броварської РДА за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, не входила до складу майна, переданого в іпотеку.

При розгляді справи № 911/2223/17 також було встановлено, що ані ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп», ані ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» не вжили заходів відповідно до закону щодо реєстрації земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно комплексу, як об`єкта цивільних прав із визначенням її площі, конфігурації, меж, з подальшим внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєнням кадастрового номеру, тобто, всупереч імперативним положенням ч. 6 ст. 120 ЗК України, ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп» та ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» не зазначили кадастровий номер земельної ділянки у договорах купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017, на якій розташоване відчужене майно, та, відповідно, покупець не сплачував її вартість.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 09.10.2018 у справі №911/1553/18 за позовом ТОВ «ПРОМ-ГРУПП» до ТОВ «Культпобутрембуд» про визнання права на земельну ділянку, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення судом встановлено, що ні в тексті договорів від 02.03.2017, ані в тексті актів приймання-передачі майна не зазначено, що комплекс нерухомого майна розташований на земельній ділянці кадастровий номер 3221283200:05:001:0002; згідно умов договору іпотеки від 05.07.2008 земельна ділянка несільськогосподарського призначення не входила до складу майна, переданого в іпотеку; договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, згідно якого відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у чинному на момент реєстрації порядку реєстрації зазначених договорів; на спірній земельній ділянці крім об`єктів, що належать позивачу, також розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу; суду не надано доказів існування земельної ділянки з визначеним позивачем кадастровим номером на момент подання даного позову до суду; нормами чинного законодавства не передбачено автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, у випадку придбання нерухомості, перехід відбувається за умови належного юридичного оформлення такого переходу, зокрема, але не виключно, за умови зазначення кадастрового номеру відповідної земельної ділянки в договорі-купівлі продажу, що є істотною умовою договору купівлі-продажу нерухомого майна; доказів звернення позивача до відповідача, як власника спірної земельної ділянки, з метою придбання або оформлення права користування останньою, щоб свідчило про дійсний намір позивача здійснити юридично значущі дії для юридичного оформлення прав на спірну земельну ділянку суду не надано; придбання об`єкту нерухомого майна без врахування земельної складової здійснено позивачем на власний ризик. А тому суд дійшов висновку, що право позивача на спірну земельну ділянку не доведено, а вимога позивача є необґрунтованою, недоведеною, документально не підтвердженою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсною та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок з кадастровими номерами 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006 та визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності третьої особи на зазначені земельні ділянки. Такі вимоги позивача обґрунтовано необхідністю захисту набутого ним права на спірні земельні ділянки у зв`язку з переходом до нього права власності на об`єкти нерухомого майна комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, селище Калинівка, вул. Лісова, буд. 41, що придбані ним на підставі Договорів купівлі-продажу частини комплексу від 02.03.2017. Порушення свого права позивач вбачає в оформленні шляхом здійснення державної реєстрації 30.05.2017 речового права на спірні земельні ділянки за третьою особою. При цьому позовні вимоги заявлено до ГУ Держгеокадастру у Київській області та Державного реєстратора Самсон Т.В., хоча зі змісту заявленого позову та встановлених судами обставин справи вбачається, що у даній справі існує спір про право цивільне, зокрема, щодо земельних ділянок, право власності на які зареєстровано за третьою особою та на яких розташовані об`єкти нерухомості належні як позивачу, так і третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, до якого віднесено і земельні ділянки, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій державного реєстратора) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваних дій державного реєстратора) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Речові права та їх обтяження, підлягають державній реєстрації, і зокрема право власності (п. 1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону).

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.

Правові висновки щодо статусу відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме та необхідності застосування ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вирішенні питань, пов`язаних з правом власності на майно, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Наведене є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості «принципу внесення», в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

З встановлених судами обставин вбачається, що позивач, стверджуючи про перехід до нього права на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3221283200:05:001:0002, не надав доказів переходу до нього права на земельну ділянку, на якій розміщено придбане ним нерухоме майно, як і не підтвердив вчинення ним станом на момент звернення з позовом передбаченого чинним законодавством комплексу послідовних юридично значимих дій з оформлення відповідного речового права, які б свідчили про завершення юридичного складу набуття повноважень власника земельної ділянки під належним йому нерухомим майном, тоді як відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21.05.2008, державну реєстрацію якого було вчинено відповідно до вимог законодавства, яке діяло на час укладення такого правочину.

Верховний Суд у даній справі дійшов висновку, що у даному випадку між позивачем та третьою особою існує спір про право користування земельною ділянкою під об`єктами нерухомого майна, що розміщенні на спірних земельних ділянках, і позивач шляхом подання даного позову намагається вирішити цей спір.

При цьому не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, пунктах 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції, направляючи справу №911/2216/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду та порушив норми процесуального права.

За приписами ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.05.2020 у справі №910/7164/19 щодо способу засобу захисту вказав, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Позивач у даній справі просить суд визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі України земельних ділянок кадастровий номер: 3221283200:05:001:0002, 3221283200:05:001:0005, 3221283200:05:001:0006; визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності за третьою особою на земельну ділянку кадастровий номер: 3221283200:05:001:0002 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 20715058), 3221283200:05:001:0005 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28286914), 3221283200:05:001:0006 (номер запису про право власності в державному реєстрі прав 28287296), з огляду на те, що він є власником нерухомого майна, яке розташоване не вказаних земельних ділянках.

Як вже зазначалось вище у даній постанові, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Таким чином, скасування реєстраційних дій є похідними вимогами від вимог та напряму залежать від вирішення вимог, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права на нерухоме майно. Головною метою обрання правильного способу захисту є його ефективність, яка полягає у поновленні порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції вважає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі права власності на земельні ділянки за третьою особою, не поновить прав та охоронюваних законом позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки реєстраційні дії самі по собі не є способом набуття права власності, а є лише записом у Державному реєстрі прав, внесеним на підставі правовстановлюючих документів. Проте місцевий господарський суд при винесенні спірного рішення зазначеного не врахував.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити з підстав, викладених у даній постанові.

Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Доводи апелянта про те, що такий спосіб захисту як скасування реєстрації права власності, є єдиним вірним способом захисту його прав, як нового та одноособового власника нерухомості, що розташована на спірній земельній ділянці, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/2216/19, при цьому апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Витрати на професійну правничу допомогу, заявлені третьою особою, задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Апеляційним господарським судом встановлено, що третя особа разом із першою заявою по суті не надала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП» відмовити.

Рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/2216/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ГРУПП».

Матеріали справи №911/2216/19 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 24.10.2022р. після виходу суддів: Коробенко Г.П. з лікарняного, Козир Т.П. з відрядження, Кравчук Г.А. з відрядження та відпустки.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук