Рішення

від 29.11.2021 по справі 120/12461/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 листопада 2021 р. Справа № 120/12461/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до: Немирівської міської ради Вінницької області про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Немирівської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачі посилаються на протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду у двотижневий строк клопотання позивачів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності с/г призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області.

З метою зобов`язання затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га та надання позивачам відповідні земельні ділянки у власність, представник позивачів звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 05.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.

Ухвала про відкриття провадження у справі на адресу відповідача доставлена та вручена 05.11.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

10.11.2021 на адресу суду від представника позивачів надійшли письмові пояснення (вх. №74433) у яких звернуто увагу суду, що станом на 09.11.2021 відповідачем не використано свого права на подання відзиву, визначеного ст. 162 КАС України, тому позивачі, керуючись приписами ст. 44 КАС України, подають додаткові пояснення, які полягають в наступному.

Представник позивачів вказує, зокрема, що процесуальну бездіяльність відповідача у межах даної справи можна пояснити фактичною протиправною бездіяльністю щодо розгляду та затвердження поданого позивачами проекту.

Згідно висновків постанов від 24.01.2020 у справі № 316/979/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19 та від 07 квітня 2021 року у справі № 540/2813/19 Верховним Судом наголошено, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Звернуто увагу, що проект землеустрою позивачів, який подано на затвердження відповідачу, був погоджений експертом територіального органу Держгеокадастру за принципом екстериторіальності, що підтверджується висновком про розгляд документації із землеустрою від 13.04.2020 року № 6362/82-20, наданого експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Гончаруком Олегом Вікторовичем, висновок якого знаходиться на сторінці 79 проекту землеустрою, копія якого надано до матеріалів справи.

Відповідно до вказаного висновку, вказує представник, що в експерта були відсутні зауваження та пропозиції, а сам проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницького області погоджується.

Таким чином, на думку представника, позивачами подано до відповідача сформований та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою для його затвердження та отримання земельних ділянок у власність. Будь-які зауваження щодо форми та змісту проекту землеустрою відсутні.

Отже, представник позивачів, покликаючись на висновки Верховного Суду, які просить застосувати у даних правовідносинах, заначає, що у постанові від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, зроблено висновок, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Також представником позивача долучено до матеріалів справи докази направлення письмових пояснень на адресу відповідача.

10.11.2021 на адресу суду представником позивачів надано копію проекту землеустрою щодо відведення позивачам земельних ділянок на 79 аркушах, докази направлення клопотання з додатками відповідачу.

10.11.2021 до суду надійшло клопотання (за вх №74432) щодо відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу, до якого долучено детальний розрахунок суми, що становить по 5000 грн кожному, на загальну суму 20 000грн; копії додатків до договорів про надання правової допомоги на 4 арк, копії квитанції про оплату на 4 арк; докази направлення клопотання з додатками іншим учасникам.

22.11.2021 стороною відповідача подано до суду відзив, у якому заперечує щодо позовних вимог в повному обсязі.

Вказано, що пунктом 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

На думку відповідача, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Щодо стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 20000 грн., то відповідач вважає їх неспівмірними. Покликаючись на практику Верховного Суду та Європейського Суду, відповідач зазначає, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до фіскального чеку, який наданий відповідачем в підтвердження виконання останнім положень ст. 162 КАС України, зміст відзиву на адресу представника позивачів направлено 17.11.2021.

З метою установлення належного отримання відзиву, судом використано програму трекінг відстежень поштових відправлень з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта" за номером відправлення 2280002124637 та установлено, що відправлення прийняте поштовим відділенням (адреса 22800, м.Немирів, Україна) 17.11.2021 та вручено особисто адресату (адреса 21050, м.Вінниця, Україна).

Відповідно до положень ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Враховуючи, що судовий розгляд розпочався 05.11.2021, на адресу суду не надходила відповідь на відзив, строк на яку вичерпано, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 30.09.2019 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га на території Криковецької сільської ради Немирівського району у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.10.2019 надано вищезазначеним громадянам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Пунктом 2 наказів вказано, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню.

Після розроблення проекту землеустрою, в жовтні 2020 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Розглянувши зазначені вище клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області листами від 26 липня 2021 року повідомлено позивачам про втрату повноважень із розпорядження відповідними земельними ділянками та затвердження проектів землеустрою, а також рекомендовано звернутись з аналогічними клопотаннями до об`єднаної територіальної громади за місцем розташування земельних ділянок.

04 серпня 2021 року позивачі звернулись до Немирівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для, ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області. До клопотань додавались проекти землеустрою та копії витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно з ч. 9 статті 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З метою встановлення відомостей про стан розгляду клопотань заявників, на адресу відповідача направлено запит від 04.09.2021, у відповідь на який листом від 10.09.2021 № 02-17-2182 повідомлено, що заяви позивачів не розглянуті.

Оскільки, станом на 28 вересня 2021 року, будь-якого рішення щодо задоволення або відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачем не прийнято, позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Отже, суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує відповідні функції, і лише шляхом законодавчого регулювання визначається його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року №707-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області визначено, що Криковецька сільська рада Немирівського району Вінницької області входить до складу Немирівської територіальної громади з адміністративним центром у місті Немирів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2021 року № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад регламентовано передачу усіх земельних ділянок с/г призначення державної власності в комунальну власність відповідних 0ТГ.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 року № 1113 Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель с/г призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 року земельних ділянок с/г призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів та у зв`язку з утворенням Немирівської ОТГ, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було передано у комунальну власність Немирівської ОТГ спірні земельні ділянки.

Предметом розгляду в справі є саме оскарження бездіяльності відповідача як суб`єкта владних повноважень, яка обумовлена неприйняттям рішення з питань затвердження проектів землеустрою, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

В частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Положеннями ч. 9 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність

Частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до матеріалів справи, позивачі, отримавши відповідно до наказів ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 29.10.2019 відповідні дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, звернулись до ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" для розроблення проекту.

Після виготовлення проекту землеустрою, в жовтні 2020 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Листами від 26 липня 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено позивачам про втрату повноважень із розпорядження відповідними земельними ділянками та затвердження проектів землеустрою, а також рекомендовано звернутись з аналогічними клопотаннями до об`єднаної територіальної громади за місцем розташування земельних ділянок.

04 серпня 2021 року позивачі звернулись до Немирівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для, ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області. До клопотань додавались проекти землеустрою та копії витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що не заперечується відповідачем та доводиться матеріалами справи.

Проте, відповідач у двотижневий строк, який передбачений чинним законодавством проект не розглянув, рішення не прийняв.

За позицією Верховного Суду рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом. Відсутність належним чином оформленого розпорядчого індивідуального правового акту або про відмову у його затвердженні, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року № 560/1334/191

Надаючи оцінку аргументам відповідача, які наведені у відзиві, суд зазначає, що відповідач не заперечує того, що ним не розглянуто клопотання у визначений законом строк, який сплинув 19.08.2021.

Натомість в своїх мотивах покликається, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради.

Так, відповідно до статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частиною 9 ст. 118 ЗК, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм дій суб`єкта владних повноважень, а також встановлені строки для цих дій.

Відповідно до постанови від 09 липня 2020 року по справі № 454/160/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення, за наслідками розгляду заяви позивачів, то з боку відповідача мала місце бездіяльність.

До того ж, процесуальна бездіяльність щодо розгляду та затвердження поданого позивачами проекту є протиправною бездіяльністю.

Відтак, враховуючи, що відповідач не заперечує того, що він не прийняв відповідне управлінське рішення у строки, які визначені законом, що вказує на протиправну бездіяльність відповідача, тому вимоги в цій частині, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також при вирішенні спору, судом враховано таке.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 120/1583/19-а зазначено, що аналіз норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

За позицією Верховного Суду, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам відповідно до статті 118 ЗК України передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Матеріалами справи доводиться, що процедуру з отримання земельної ділянки у власність позивачі розпочали ще у 2019 році. З цією метою, позивачі звернулись до уповноваженого органу з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Отримавши такий дозвіл розробили проект, який у квітні 2020 був переданий за принципом екстериторіальності на погодження.

Висновком про розгляд документації із землеустрою від 13.04.2020 року № 6362/82-20, експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Гончаруком Олегом Вікторовичем (стор. 79 проекту землеустрою), проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницького області погоджений. Відповідно до вказаного висновку зауваження та пропозиції в експерта відсутні.

В подальшому, у жовтні 2020 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про затвердження проектів землеустрою.

Листом від 26 липня 2021 року повідомлено позивачам про втрату повноважень із розпорядження відповідними земельними ділянками та затвердження проектів землеустрою, а також рекомендовано звернутись з аналогічними клопотаннями до об`єднаної територіальної громади за місцем розташування земельних ділянок.

04.08.2021 позивачі звернулись з клопотанням до відповідача про затвердження проекту.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28 квітня 2021 року № 1423-IX змінено законодавче регулювання, зокрема частину восьму статті 118 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021, статтю 186-1 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021.

Закон № 1423-IX набрав чинності 27.05.2021.

В період 2019 року, тобто з початком процедури з отримання позивачами земельної ділянки у власність, діяли положення частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року), відповідно до якої проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частина 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За висновками Верховного Суду, зазначеними у постанові від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, встановлено, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України Про землеустрій №858-ІУ від 22 травня 2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

В свою чергу, з 01 жовтня 2016 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580 Тимчасовий порядок взаємодії між територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на період реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності погодження документації із землеустрою територіальними органами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру під час погодження документації із землеустрою було запроваджено погодження територіальними органами Держгеокадастру проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок виключно за принципом екстериторіальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2016 року № 580 визначено, що для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки особа, яка відповідно до вимог статті 26 Закону України Про землеустрій є розробником проекту землеустрою, подає оригінал документації із землеустрою в електронній формі через офіційний веб-сайт Держгеокадастру, зазначаючи територіальний орган Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки. Територіальний орган Держгеокадастру в день надходження проекту землеустрою приймає подані документи та реєструє у системі електронного документообігу Держгеокадастру з обов`язковим нанесенням штрих-коду, який включає реєстраційні індекс і дату документа. Потім система електронного документообігу за принципом випадковості вибирає територіальний орган Держгеокадастру, який здійснюватиме погодження проекту землеустрою, та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження проекту землеустрою передає відповідному територіальному органу Держгеокадастру матеріали зазначені у пункті 5 цього Порядку. Розгляд та погодження або відмова у погодженні проектів землеустрою здійснюється експертами державної експертизи у порядку черговості їх надходження відповідно до вимог, установлених статтями 186 і 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шістнадцятої статті 186 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021 року) строк дії висновків про погодження документації із землеустрою є необмеженим.

За наведеного вище, суд вважає обгрунтованими доводи представника позивача, що строк дії висновку від 13.04.2020 року № 6362/82-20 не може бути обмеженим в силу частини шістнадцятої статті 186 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021 року), в протилежному випадку, це суперечитиме як принципу верховентства права, так і прямим нормам Конституції.

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Рішенням Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року у справі № 17-рп/2010 зазначено, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 (v005p710-05) у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

По справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Статтею 5 Земельного кодексу України визначено, що земельне законодавство базується, зокрема, на принципі забезпечення гарантій прав на землю .

Отже, звертаючись 04.08.2021 року з клопотанням до відповідача, кожен із позивачів мав законне сподівання на реалізацію свого права щодо отримання у власність земельної ділянки, так як всі дії щодо отримання земельної ділянки у власність ними виконано.

Законодавство, яке діяло у період оформлення всіх документів, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, передбачало чіткий алгоритм дій, за якими позивачі їх дотримались. Зокрема, подали клопотання до відповідного органу виконавчої влади щодо отримання земельної ділянки у власність; відповідно до наказів отримали дозвола на виготовлення документації, виготовили проект землеустрою, який був погоджений у відповідності до встановленої процедури; здійснили державну реєстрацію сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; подали погоджений проект землеустрою до відповідного органу місцевого самоврядування, який в свою чергу, у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти рішення.

Тобто, у даному випадку, позивачі подали клопотання до відповідача на завершальній стадії процесу отримання земельної ділянки у власність.

Відповідно за доводами відповідача, який не заперечує того, що ним не розглянуто клопотання позивачів про затвердження проекту, у відзиві зазначено, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Суд звертає увагу, що дозвіл на виготовлення проектів землеустрою надано позивачам Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області у 2019 році наказами, які є чинними та вже реалізованими.

До того ж, у даному випадку до повноважень відповідача не належить перевірка наявності умов необхідних для видачі дозволу. Орган місцевого самоврядування по відношенню до органу державної влади, в даному випадку ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, не наділений повноваженнями перевірки в силу приписів як ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", так і в силу приписів Земельного кодексу України.

До того ж, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою було лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту, про що неодноразово у своїй практиці наголошував Верховний Суд (постанова ВС від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18)

Відсутність належним чином оформленого розпорядчого індивідуального правового акту або про відмову у його затвердженні, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року № 560/1334/191).

Визначаючись щодо вимог в частині зобов`язання відповідача затвердити на найближчому пленарному засіданні проекти щодо відведення земельної ділянки та надати відповідні земельні ділянки у власність, то суд виходить з наступного.

Відповідно до аргументів представника позивача, з урахуванням виключних обставин наявності довготривалої протиправної бездіяльності відповідача, а також вчиненню протиправних дій, що продовжують таку бездіяльність, обраний позивачами у межах розгляду даної справи спосіб захисту своїх прав у вигляді зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити відповідний проект землеустрою відповідає положенням пункту 4 статті 245 КАС України є найбільш оптимальним, ефективним та забезпечує позитивне вирішення їх питання без невиправданих зволікань.

Зазначений спосіб захисту узгоджується з позицією Верховного Суду, відображеною у постановах від 24 січня 2020 року по справі № Зі6/979/18 та від 27 січня 2021 року по справі № 560/1334/19, а також позицією Великої палати Верховного Суду, сформульованій у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17.

Вказана вище вимога позивачів гарантуватиме ефективність судового захисту порушених прав та попередить виникнення необхідності позивачам повторно звертатись до суду з цим спором або породженим від нього у майбутньому.

За доводами відповідача, останній заперечує щодо прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки вважає втручанням в дискреційні повноваження.

Як зазначено в п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а/15 вказав, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Про ефективний спосіб захисту вказує і практика Верховного Суду, зокрема постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

…повноваження органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Такий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах по справі № 316/979/18 у постанові від 24 січня 2020 року, у якій зазначено, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є саме зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину.

Отже, повноваження відповідача із вчинення таких дій не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб`єктом владних повноважень на власний розсуд, при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогами ЗК України, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, який у законодавчовстановлений спосіб погоджений, а бездіяльність відповідача, в даному випадку, розцінюються судом як створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, оскільки це забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

Стосовно вимоги зобов`язати відповідача надати земельні ділянки у власність, то суд вважає, що в даному випадку не порушується питання щодо визнання за позивачами права власності на земельну ділянку, а виключно стосується дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які перешкоджають позивачам в реалізації законодавчо закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, який полягає у тому, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/бездіяльністю відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.

Також обгрунтованим є вимоги позивачів зобов`язати відповідача затвердити проект на найближчому пленарному засіданні чергової сесії, оскільки з часу подання позивачами клопотань від 04.08.2021, визначений ст. 118 ЗК двотижневий строк сплинув.

Так, відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Суд наголошує, що ключовим питанням у даному спорі є допущена бездіяльність під час розгляду суб`єктом владних повноважень клопотання позивачів, яка за базовим принципом права вказує на: "протиправну бездіяльність, яка тягне за собою протиправність наслідків".

Позиція Верховного Суду стосовно бездіяльності вказує на те, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Важливими є конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків (постанова від 17 квітня 2019 року по справі №342/158/17).

Частина п`ята статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказує, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже, в контексті наведених положень норм права, ураховуючи встановлену бездіяльність відповідача, яка не спростована останнім, беручи до уваги встановлені законодавством строки для вирішення питань з відведення земельних ділянок, суд вважає такими, що підлягають задоволенню вимога зобов`язати відповідача затвердити проект на найближчому пленарному засіданні сесії ради.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 3632,00 грн належить стягнути на користь кожного позивача в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно витрат на професійну допомогу, то відповідно до змісту позовної заяви представник вказує, що позивачами понесено витрати кожним по 5000грн.

02.09.2021 між адвокатом та позивачами (клієнти) укладено договори про надання правової допомоги № 09/21-з/б, № 09/21-3/7, № 09/21-з/8, та № 09/21-3/9 від 02.09.2021 року.

Сторони за Договорами визначили, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе виконання обов`язків з надання правової допомоги, в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів клієнта щодо питань, пов`язаних із затвердженням розробленої документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, з урахуванням складності даної справи, часу, витраченого адвокатом на виконання надання відповідних послуг та значення справи для кожного з позивачів, між сторонами було узгоджено суму гонорару адвоката та порядок її оплати у відповідних Договорах.

Відтак, позивачі, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.12.2020 по справі №640/18402/19, яка полягає у тому, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен, вважає, що сума гонорару має бути стягнута із відповідача повністю.

На противагу аргументам позивачів, відповідач вказує, що витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 20000 грн., є неспівмірними. Покликаючись на практику Верховного Суду та Європейського Суду, відповідач зазначає, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Так, 02.09.2021 між адвокатом та позивачами (клієнти) укладено договори про надання правової допомоги № 09/21-з/б, № 09/21-3/7, № 09/21-з/8, та № 09/21-3/9 від 02.09.2021 року (надалі - Договори).

Відповідно до додатків до Договорів адвокат та клієнти узгодили суму гонорару за Договорами у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від витраченого адвокатом часу яка становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Згідно пункту 3.2. Договорів сторони погодили, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється Додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 3.3. Договорів сторони погодили, що клієнт погоджується сплатити адвокату 100% обумовленої суми гонорару впродовж 3 робочих днів з моменту підписання Додатку № 1.

У Додатках № 1 від 02.09.2021 до Договорів адвокат та клієнт узгодили суму гонорару за Договорами у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від витраченого адвокатом часу яка становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

На виконання приписів пункту 3.3. Договорів, позивачами було сплачено визначені суми гонорару, що підтверджується виданими адвокатом квитанціями про отримання грошових коштів від 02.09.2021.

Отже, судом установлено, що витрати на професійну правову допомогу мали місце та пов`язані із розглядом цієї справи.

Разом з тим, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Allia№ce Limited" проти України", заява № 19336/04, угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Відповідач, заперечуючи стосовно розміру витрат на професійну правову допомогу, вказує на розумний розмір. Проте, суд зауважує, що розумність розміру відповідачем не визначено.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачів та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту їх інтересів, суд доходить висновку, що на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн на кожного, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Немирівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради щодо не здійснення у двотижневий строк розгляду клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від 04.08.2021 б/н про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Зобов`язати Немирівську об`єднану територіальну громаду Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради на найближчому пленарному засіданні сесії затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею по 2,000 га, кадастровий номер №0523084400:02:001:0651, №0523084400:02:001:0641, №0523084400:02:001:0640, №0523084400:02:001:0652, та надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідні земельні ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );

ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 );

ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 );

Немирівська міська рада (вулиця Соборна, буд. 26, м, Немирів, Вінницька область, 22800 код ЄДРПОУ 03772619).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна