Рішення

від 30.11.2021 по справі 120/12460/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 листопада 2021 р. Справа № 120/12460/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Немирівської міської ради ради визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до Немирівської міської ради, у якому просили:

визнати протиправною бездіяльність Немирівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради щодо не здійснення у двотижневий строк розгляду клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 30.07.2021 б/н про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,000 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області;

зобов`язати Немирівську об`єднану територіальну громаду Немирівького району Вінницької області в особі Немирівської міської ради на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0523086600:02:001:0336; 0523086600:02:001:0332; 0523086600:02:001:0331; 0523086600:02:001:0334; 0523086600:02:001:0330 і надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідні земельні ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не здійснення у двотижневий строк розгляду клопотання позивачів від 30.07.2021 б/н про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, із земель державної власності, яка розташована на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області, а тому звернулися до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 08.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача інформацію про результати розгляду клопотань позивачів від 30.07.2021 б/н про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та копії примірників проектів землеустрою.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, копію ухвали про відкриття провадження направлялася йому на електрону адресу, що підтверджується відповідною довідкою.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.6 ст.162 КАС України суд розглядає справу за наявними матеріалами.

10.11.2021 року представником позивачів подано додаткові пояснення. Зокрема зазначено, що станом на 10.11.2021 відповідачем так і не прийнято жодного рішення за результатами розгляду клопотань позивачів, що свідчить про триваючу бездіяльність відповідача, що призводить до юридичної невизначеності у процесі реалізації своїх законних прав на отримання землі.

Також представником позивачів до суду надано копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а також докази понесених витрат на правничу допомогу позивачів. До всіх клопотань та додаткових доказів додано докази направлення їх відповідачу.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивачі 07.05.2020 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га на території Рубанської сільської ради Немирівського району у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2020 надано вищезазначеним громадянам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Пунктом 2 наказів вказано, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню.

30.07.2021 позивачі звернулися до Немирівської міської ради звернулися із заявами про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2га, які розташовані на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області. До заяв позивачами додано копії проектів землеустрою та витягів з Держгеокадастру про земельні ділянки.

Листом від 10.09.2021 представника позивачів адвоката Браславця Я.Ю. повідомлено про результати розгляду його адвокатського запиту щодо заяв позивачів.

Зокрема зазначено, що заяви позивачів розглянуті відділом земельних відносин Управління комунальної власності Немирівської міської ради та підготовлено проекти рішень, погоджені в установленому законом порядку та опубліковані на офіційному сайті Немирівської міської територіальної громади. Після пленарного засідання сесії міської ради позивачів буде повідомлено про результати розгляду проектів.

Станом на 28.09.2021 року(день подання позову), а також згідно додаткових пояснень представника позивачів станом на 10.11.21 будь-якого рішення з приводу задоволення чи відмови у затвердженні проекту землеустрою у власність відповідачем не прийнято.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Ч.9-11 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально ( у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року)).

Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Матеріалами справи доводиться, що процедуру отримання земельної ділянки у власність позивачі розпочали ще у травні 2020 році. З цією метою, позивачі звернулись до уповноваженого органу з відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Отримавши такий дозвіл розробили проект, який у травні 2020 був переданий за принципом екстериторіальності на погодження.

Висновком про розгляд документації із землеустрою від 28.05.2020 року № 7732/82-20, експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницького області погоджений. Відповідно до вказаного висновку зауваження та пропозиції в експерта відсутні.

30.07.2021 позивачі звернулись з клопотанням до відповідача про затвердження проекту.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28 квітня 2021 року № 1423-IX змінено законодавче регулювання, зокрема частину восьму статті 118 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021, статтю 186-1 виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021.

Закон № 1423-IX набрав чинності 27.05.2021.

В період 2020 року, тобто з початком процедури з отримання позивачами земельної ділянки у власність, діяли положення частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року), відповідно до якої проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частина 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За висновками Верховного Суду, зазначеними у постанові від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, встановлено, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

За нормативно-правовим регулюванням на час звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення проекту землеустрою, обов`язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникав у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а статтю186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 року, проте це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на вищезазначені норми, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Немирівська міська рада.

При цьому з вищенаведених норм ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III (в редакції до 27.05.2021), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження, норми ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

Висновком про розгляд документації із землеустрою від 28.05.2020 року № 7732/82-20, експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницького області погоджений. Відповідно до вказаного висновку зауваження та пропозиції в експерта відсутні.

Зі змісту зазначеного висновку судом встановлено, що обрана позивачами земельна ділянка не належить до особливо цінних земель (п.п. 4 п. 6), обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (п.п. 5 п. 6).

Відповідно до пунктів 8, 10 - проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується експертом державної експертизи.

Відтак, поданий позивачами на затвердження проект землеустрою є погодженим у встановленому нормами Земельного кодексу України порядку, а проведення обов`язкової державної експертизи проекту позивачів приписами земельного законодавства не передбачено.

Земельні ділянки щодо яких звернулися позивачі сформовані у процесі розроблення проекту землеустрою, зареєстровані у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрових номерів: 0523086600:02:001:0336; 0523086600:02:001:0332; 0523086600:02:001:0331; 0523086600:02:001:0334; 0523086600:02:001:0330.

Їх площа відповідає встановленим ст. 121 ЗК України нормам безоплатної приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

За таких обставин у органу, що приймає рішення про затвердження проекту землеустрою (відповідача) відсутні підстави для розсуду при прийнятті рішення за результатом вирішення питання про затвердження проекту та передачу земельних ділянок у власність, адже позивачами дотримано усіх умов для прийняття єдиного правомірного за цих обставин рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність.

Вразовуючи наведене, вирішуючи вимогу про зобов`язання відповідача прийняти чітко визначене судом рішення яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та передати позивачам у власність земельні ділянки, суд керується такими мотивами.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини ).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі , п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України , п. 29).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Однак при розгляді цієї справи встановлено, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачами дотримано усіх умов для прийняття щодо них рішення про затвердження поданого проекту землеустрою, а єдиною підставою для відмови у затвердженні могло б стати відсутність погодження поданого проекту, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Тому, за встановлених у справі обставин, суд вважає, що всі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов`язку прийняти вказане рішення та передати позивачам у власність бажані для них земельні ділянки не встановлено.

Отже, адміністративний позов в частині вимог зобов`язального характеру теж підлягає повному задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати їх у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У такому випадку, в силу ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачами при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню в їх користь кожному по 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн., 5000 грн кодному із позивачів, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

Стосовно витрат на професійну допомогу, то представником позивача надано наступні докази на підтвердження їх понесення.

02.09.2021 між адвокатом та позивачами (клієнти) укладено договори про надання правової допомоги № 09/21-з/1, № 09/21-3/2, № 09/21-з/3, та № 09/21-3/4 та 09/21-3/5.

Сторони за Договорами визначили, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе виконання обов`язків з надання правової допомоги, в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів клієнта щодо питань, пов`язаних із затвердженням розробленої документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, з урахуванням складності даної справи, часу, витраченого адвокатом на виконання надання відповідних послуг та значення справи для кожного з позивачів, між сторонами було узгоджено суму гонорару адвоката та порядок її оплати у відповідних Договорах.

Відповідно до додатків до Договорів адвокат та клієнти узгодили суму гонорару за Договорами у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від витраченого адвокатом часу яка становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

Згідно пункту 3.2. Договорів сторони погодили, що гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформлюється Додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 3.3. Договорів сторони погодили, що клієнт погоджується сплатити адвокату 100% обумовленої суми гонорару впродовж 3 робочих днів з моменту підписання Додатку № 1.

У Додатках № 1 від 02.09.2021 до Договорів адвокат та клієнт узгодили суму гонорару за Договорами у вигляді фіксованої суми, яка не залежить від витраченого адвокатом часу яка становить 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.).

На виконання приписів пункту 3.3. Договорів, позивачами було сплачено визначені суми гонорару, що підтверджується виданими адвокатом квитанціями про отримання грошових коштів від 02.09.2021.

Отже, судом установлено, що витрати на професійну правову допомогу мали місце та пов`язані із розглядом цієї справи.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Однак, з аналізу матеріалів справи, суд вважає, що суть справи, обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на виконання робіт, є неспівмірними з розміром понесених позивачами витрат на правничу допомогу.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

З огляду на викладене, враховуючи документи, надані представником позивачів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також на сталу судову практику у даній категорії справ, виходячи з реальності витрат на професійну правничу допомогу, обставин справи, складності справи, часу, затраченого на послуги адвоката, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат в частині понесених позивачами витрат на професійну правничу та стягнення з відповідача на користь кожного з позивачів по 2000 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Немирівської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області в особі Немирівської міської ради щодо не здійснення у двотижневий строк розгляду клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 30.07.2021 б/н про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,000 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Зобов`язати Немирівську об`єднану територіальну громаду Немирівького району Вінницької області в особі Немирівської міської ради на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0523086600:02:001:0336; 0523086600:02:001:0332; 0523086600:02:001:0331; 0523086600:02:001:0334; 0523086600:02:001:0330 і надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідні земельні ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_4 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_5 за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.11.2021

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 )

позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 )

позивач: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 )

відповідач: Немирівська міська рада Вінницької області (код ЄДРПОУ 03772619, вул. Соборна, 26, м. Несирів, вінницька область, 22800)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна