Постанова

від 24.03.2022 по справі 120/12460/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12460/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

25 березня 2022 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Немирівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2021 позивачі звернулись до суду з позовом до Немирівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

31 січня 2022 року до суду від представника позивачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 січня 2022 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи про те, що позивачі 07.05.2020 звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га на території Рубанської сільської ради Немирівського району у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.05.2020 надано вищезазначеним громадянам дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Пунктом 2 наказів вказано, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню.

30.07.2021 позивачі звернулися до Немирівської міської ради із заявами про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2га, які розташовані на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області. До заяв позивачами додано копії проектів землеустрою та витягів з Держгеокадастру про земельні ділянки.

Листом від 10.09.2021 представника позивачів адвоката Браславця Я.Ю. повідомлено про результати розгляду його адвокатського запиту щодо заяв позивачів.

Зокрема зазначено, що заяви позивачів розглянуті відділом земельних відносин Управління комунальної власності Немирівської міської ради та підготовлено проекти рішень, погоджені в установленому законом порядку та опубліковані на офіційному сайті Немирівської міської територіальної громади. Після пленарного засідання сесії міської ради позивачів буде повідомлено про результати розгляду проектів.

Станом на 28.09.2021 року (день подання позову), а також згідно додаткових пояснень представника позивачів станом на 10.11.21 будь-якого рішення з приводу задоволення чи відмови у затвердженні проекту землеустрою у власність відповідачем не прийнято.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивачі звернулись до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Досліджуючи зміст апеляційної скарги відповідача, судом апеляційної інстанції встановлено, що основними аргументами не згоди із рішенням суду першої інстанції Немирівської міської ради є порушення Вінницьким окружним адміністративним судом норм процесуального права щодо неналежного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, що позбавило останнього подати відзив на позовну заяву, а також норм матеріального права, які полягають у безпідставному зобов`язанні Немирівську об`єднану територіальну громаду Немирівького району Вінницької області в особі Немирівської міської ради на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів, оскільки зазначені дії є дискреційними повноваженнями Немирівської міської ради.

Таким чином, колегія суддів з урахуванням вимог 308 КАС України надає оцінку рішенню суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги, які зазначені вище.

Аналізуючи доводи апелянта з приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо не повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило останнього подати до суду відзиву на позовну заяву, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 251 КАС України, передбачає різні способи вручення судових рішень, шляхом надсилання засобами поштового зв`язку, в електронній формі та нарочно.

У 2021 році, в умовах обмежень, викликаних карантинними заходами та у зв`язку з відсутністю фінансування на використання послуг поштового зв`язку, учасникам судових проваджень запропоновано використовувати альтернативні засоби комунікації з судовими установами України.

На сьогоднішній день, учасники судових проваджень можуть отримувати судову кореспонденцію за допомогою наступних засобів: 1) зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі Електронний суд , в якому передбачена можливість подавати процесуальні документи, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи у кожній судовій справі окремо, відслідковувати їх рух та стан розгляду документів та справ у суді; 2) електронної пошти із застосуванням кваліфікованого електронного підпису.

Суди України, можуть здійснювати вручення викликів, повідомлень, судових рішень на електронну адресу, зазначену в заяві, скарзі, клопотанні. Судове рішення вважається належним чином надісланими та врученими, у разі наявності у суду електронного підтвердження про дату та час їх направлення або електронного підтвердження про отримання тексту електронного документа відповідальною особою установи.

З матеріалів справи встановлено, що згідно довідки складеної секретарем судового засідання від 11 жовтня 2021 року, ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 року про відкриття провадження у справі була надіслана на офіційну електронну адресу Немирівської міської ради, а саме: nemyrivotg@gmail.com (а.с. 95) та згідно звіту про доставку електронного лита вказана ухвала була отримана останнім 11 жовтня 2021 року (а.с.97).

Таким чином, судом першої інстанції було дотримано вимоги ст. 251 КАС України щодо вручення ухвали про відкриття провадження у справі, що свідчить про безпідставність доводів апелянта в цій частині.

Щодо тверджень відповідача з приводу відсутності підстав для зобов`язання Немирівську об`єднану територіальну громаду Немирівького району Вінницької області в особі Немирівської міської ради на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0523086600:02:001:0336; 0523086600:02:001:0332;0523086600:02:001:0331;0523086600:02:001:0334;0523086600:02:001:0330 і надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідні земельні ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області, оскільки вказані дії є дискреційними повноваженнями відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд формував висновок, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини ).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі , п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України , п. 29).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Як правило, суд обмежений у повноваженнях зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти чітке рішення у тому випадку, коли прийняття такого рішення пов`язане із реалізацією дискреційних публічно - владних управлінських функцій таким суб`єктом.

Такий висновок узгоджується із нормою ч. 4 ст. 245 КАС України.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Однак, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, в даному випадку повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними, оскільки позивачами дотримано усіх умов для прийняття щодо них рішення про затвердження поданого проекту землеустрою, а єдиною підставою для відмови у затвердженні могло б стати відсутність погодження поданого проекту, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.02.2019 у справі № 818/1903/17, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 26.10.2021 у справі № 160/5982/19, від 09.11.2021 у справі № 580/1494/19.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердження проекту землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні усі умови для прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою виконані, а відтак перешкод для покладення на відповідача чіткого обов`язку прийняти вказане рішення та передати позивачам у власність бажані для них земельні ділянки не встановлено.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку що правильним способом порушених прав позивачів буде зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати їх у власність позивачам для ведення особистого селянського господарства на території Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія судів вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Немирівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.