Рішення

від 30.11.2021 по справі 160/15063/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року Справа № 160/15063/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи : до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Межиріцької сільської ради, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Межиріцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04338948) від 30 березня 2021 року №368-6/VIII Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району ;

- зобов`язати Межиріцьку сільську раду (код ЄДРПОУ 04338948) надати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради (Межиріцька сільська об`єднана територіальна громада).

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач є членом Фермерського господарства ОСОБА_2 . На загальних зборах членів Фермерського господарства прийнято рішення про приватизацію земельної ділянки загальною площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, що знаходиться на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади (Межиріцької сільської ради) Павлоградського району Дніпропетровської області, яка надана засновнику Фермерського господарства в оренду для ведення фермерського господарства. Позивач 01.04.2020 року звернувся до Межиріцької сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради. До клопотання додані: копія паспорту та РНОКПП позивача, копія протоколу Фермерського господарства № 2/20 від 31.03.2020 року, копія Статуту Фермерського господарства; копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Фермерського господарства; нотаріально посвідчена копія відмови землекористувача; графічні матеріали, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. Внаслідок неприйняття рішення по вказаному клопотанню, 08.01.2021 року голова фермерського господарства повторно звернувся до сільського голови з клопотанням розглянути заяви членів фермерського господарства, та винести її на розгляд постійної комісії з земельних відносин. 30.03.2021 року відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою. Вказане рішення позивач вважає немотивованим та незаконним та просить його скасувати.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

28.09.2021 року від відповідача - Межиріцької сільської ради, надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, та вважає такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Розглянувши клопотання голови фермерського господарства гр. ОСОБА_2 та клопотання ОСОБА_1 , відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, в зв`язку з тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної частки (паю) та не вказаний вид угідь. При розгляді клопотання ОСОБА_1 визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, неможливо, оскільки додане викопіювання не дає змоги визначити місце розташування бажаної земельної ділянки. Крім того, земельна ділянка площею 196 а за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 . В наданих позивачем графічних матеріалів неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, що виключає можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки. Також, в клопотанні не було зазначено розмір земельної частки (паю). Зазначення на карті бажаного місця розташування земельної ділянки має значення для надання об`єктивної оцінки та відповіді на клопотання заявника, оскільки пошук такої ділянки до повноважень ради не віднесено.

30.09.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

Статтею 261 КАС України визначенні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі (ч.1). Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч.2).

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області із клопотанням (вхід. №361) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

До клопотання додані наступні документи: копія паспорту та рнокпп заявника, копія протоколу фермерського господарства №2/20 від 31.03.2020р., копія статуту фермерського господарства, копія витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фермерського господарства, нотаріально посвідчена копія відмови землекористувача, графічні матеріали, із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

08.01.2021 року Голова Фермерського господарства ОСОБА_2 ОСОБА_2 звернувся до відповідача із клопотанням, в якому з метою відновлення порушеного порядку приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, з метою відновлення порушених охоронюваних законом прав і інтересів Фермерського господарства ОСОБА_2 , з метою запобігання значних судових витрат та правових наслідків по рішеннями судів за позовами громадян, просив розглянути клопотання засновника та членів Фермерського господарства ОСОБА_2 , зокрема гр. ОСОБА_1 вхід.№361 від 01.04.2020р. та повторно вхід.№709 від 20.07.2020р.

Рішенням Межиріцької сільської ради №368-6/VІІІ від 30.03.2021 року у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної класності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району відмовлено, в зв`язку з тим, що на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки, не зазначено розмір земельної ділянки (паю) та не вказаний вид угідь, земельна ділянка площею 196 га за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 .

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним та такими, що вчинене з порушенням приписів чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.6-7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у ч.7 ст.118 ЗК України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Так, судом встановлено, що у якості підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено:

- на графічних матеріалах не вказано бажане місце розташування земельної ділянки;

- не зазначено розмір земельної частки (паю);

- не вказано вид угідь;

- земельна ділянка площею 196 га за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 .

Однією з вище зазначених підстав вказано те, що земельна ділянка площею 196 га за кадастровим номером 1223582300:01:001:1276 передана терміном на 7 років в строкове платне користування (оренду) гр. ОСОБА_2 .

Згідно матеріалів справи, позивачем до позову долучено нотаріальну згоду засновника та голови Фермерського господарства БАЛК В.Є. ОСОБА_2 на вилучення частини земельної ділянки площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, що знаходиться на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади (Межиріцької сільської ради) Павлоградського району Дніпропетровської області, яка надана йому в оренду, для приватизації земельної ділянки на користь, в тому числі і позивача, як члена фермерського господарства.

З даної нотаріальної згоди слідує, що земельна ділянка площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276, що знаходиться на території Межиріцької сільської об`єднаної територіальної громади (Межиріцької сільської ради) Павлоградського району Дніпропетровської області була надана ОСОБА_2 в оренду для створення фермерського господарства.

З приводу цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до статті 1 Закону №973-IV, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458880), практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою.

Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

В постанові від 13 березня 2018 року в справі №348/992/16-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/72938814) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

У постанові від 1 квітня 2020 року в справі №320/5724/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89257159) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п.6.24 - 6.25)

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої ст. 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.

Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.

Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств .

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскільки Земельний кодекс України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю).

При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

При розгляді цієї справи судом враховано правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі №817/1911/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100856573), де зокрема зазначено, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав вважає за необхідне відступити від висновків, що сформовані та застосовані у постановах від 01.10.2020 у справі № 120/4116/19-а, від 24.11.2020 у справі № 2240/3066/18, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі № 560/1282/19, від 17.02.2021 у справі № 811/397/18, від 17.08.2021 у справі № 540/1590/19, та вважає за доцільне сформувати такі правові висновки:

- у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання;

- право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника;

- чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Зазначена вище правова позиція Верховного Суду відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

На підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи висновки Верховного Суду викладені в постанові від 03 листопада 2021 року у справі №817/1911/17, суд у даній справі дійшов висновку, що позивач (як член фермерського господарства) взагалі не має правових підстав для звернення до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земельної ділянки комунальної власності з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства розташованого на території Межиріцької сільської ради Павлоградського району, оскільки бажана земельна ділянка загальною площею 196 га, кадастровий номер 1223582300:01:001:1276 була передана засновнику даного фермерського господарства в оренду для його створення.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду правомірність та законність своїх дій всупереч вимогам ч. 2 ст.77 КАС України.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко