Постанова

від 23.11.2021 по справі 640/18800/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18800/18 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Романович І.І., за участі представників позивача Кеди А.В., Бунечка В.І., представника відповідача Данилова К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

12.11.2018 Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" (надалі - ПАТ Укрнафта ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом (т.1 а.с.9, 258) до Антимонопольного комітету України про:

- визнання протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08.09.2019 №01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21.08.2017 №0414-076/29651, від 12.09.2017 №0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13.07.2017 №143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16";

- зобов`язання Антимонопольного комітету України знищити матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105, отримані від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріали кримінального провадження від 16.04.2015 №42015000000000722, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач незаконно отримав від Національного антикорупційного бюро України (надалі - НАБУ) матеріали кримінального провадження, що становить таємницю досудового розслідування, незаконно її використав під час розгляду власної справи №143-26.13/153-16 та розповсюдив її серед учасників справи №143-26.13/153-16, їх представників, інших зацікавлених осіб - тобто серед необмеженого кола осіб, що призвело до порушення прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ Укрнафта .

Тобто, наголосив позивач, такі дії вчинені відповідачем поза межами його повноважень та не у спосіб, що передбачені законами України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 (суддя Кузьменко А.І.) в адміністративній справі №640/18800/18 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Антимонопольного комітету України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (т.1 а.с.1).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2019 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2018 про відмову у відкритті провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду (т.3 а.с. 27).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2019 позов Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задоволено частково: визнано протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08 вересня 2016 року №01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21 серпня 2017 року №0414-076/29651, від 12 вересня 2017 року №0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13 липня 2018 року №143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16"; зобов`язано Антимонопольний комітет України утриматись від використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріалів кримінального провадження №42015000000000722 від 16 квітня 2015 року, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Нестеровський, будинок 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) за рахунок бюджетних асигнувань Антимонопольного комітету України (03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 45, код ЄДРПОУ 00032767) судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок (т.3 а.с.103).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2019 №826/18800/18 апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2019 - без змін (т.3 а.с.205).

Постановою Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №826/18800/18 касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задоволено частково: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року скасовано, а справу №640/18800/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.4 а.с.68).

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд наголосив на тому, що суди не перевірили, не визначили природу та не надали оцінки тому, яка саме інформація була поширена відповідачем під час надання для ознайомлення матеріалів справи №143-26.13/153-16; не перевірили дотримання заходів збереження секретності інформації з обмеженим доступом; не перевірили яким чином і наскільки було поширено інформацію відповідачем у справі №143-26.13/153-16, чи було її виокремлено по пунктах та чи було закрито (приховано) певну інформацію, поширення якої необмеженому колу осіб заборонено.

З урахуванням цього, Верховний Суд наголосив на тому, що суду першої інстанції також необхідно перевірити чи поширення відповідачем інформації, яка міститься в матеріалах справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому вигляді, який надається сторонам для ознайомлення, може зашкодити інтересам позивача, а також завдати шкоди інтересам інших осіб, як про це зазначає позивач.

Верховний Суд вказав, що до конфенденційної інформації відноситься комерційна таємниця, тому, коли суб`єкт підприємницької діяльності стверджує, що державний орган протиправно поширив інформацію з обмеженим доступом, яка становить комерційну таємницю, то йому слід надати докази того, що ним було вжито заходів для збереження секретності цієї інформації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2021 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розпочатої розпорядженням державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 08 вересня 2016 року №01/246-р, матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України листами від 21 серпня 2017 року №0414-076/29651, від 12 вересня 2017 року №0411-076/32301, під час підготовки та розгляду подання від 13 липня 2018 року №143-26.13/153-16/2456-спр/кі Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16 ; зобов`язано Антимонопольний комітет України утриматись від використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26 листопада 2015 року, отриманих від Національного антикорупційного бюро України та/або матеріалів кримінального провадження №42015000000000722 від 16 квітня 2015 року, досудове розслідування в якому здійснюється Національним антикорупційним бюро України, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.6 а.с.56).

Приймючи у справі рішення, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням встановлених обставин, вбачається, що Антимонопольним комітетом України отримано та використано матеріали досудового розслідування в якості джерела доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не у порядок та спосіб, передбачений статтею 44 Закону України Про захист економічної конкуренції №2210-ІІІ, оскільки вказаною нормою чітко передбачено порядок зібрання доказів, зокрема, вилучення письмових та речових доказів, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення.

Крім того, суд першої інстанції проаналізувавши листи НАБУ зробив висновок, що за поданням Антимонопольному комітету України про надання матеріалів досудового розслідування, матеріали досудового розслідування були надані відповідачу без дозволу слідчого чи прокурора, як то передбачено статтею 222 Кримінального кодексу України.

Також суд першої інстанції вказав, що матеріали справи №143-26.13/153-16, яку розслідує відповідач, містять інформацію та документи кримінального провадження від 16.04.2015 №42015000000000722, що були отримані від НАБУ, проте відповідач не присвоїв статусу інформації з обмеженим доступом та не застосовано інших заходів секретності, як то передбачено чинним законодавством, через що інформація з кримінального провадження, яка є комерційною інформацією, була розповсюджена іншим особам, і це підтверджено відповідними та допустимими доказами.

Внаслідок наведеного, суд першої інстанції робить висновок, що інформація від Національного антикорупційного бюро України була витребувана Антимонопольним комітетом України без дотримання приписів статті 44 Закону України Про захист економічної конкуренції , зокрема, без відповідного розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України. Також, інформацію (відомості досудового розслідування) надано Антимонопольному комітету України без дотримання статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, а саме без наявності письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування, розповсюджено без дотримання приписів Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації .

Щодо задоволення частково позовних вимог, суд першої інстанції вказує на те, що зобов`язання відповідача утриматися від використання та поширення відповідних матеріалів є належним способом поновлення порушеного права позивача.

Не погоджуючись з таким рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати таке рішення через порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т.6 а.с.77).

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що відповідач у передбачений Законами України Про захист економічної конкуренції та Про Антимонопольний комітет України спосіб звернувся до Національного антикорупційного бюро України, отримав та використав матеріали кримінального провадження, отримав дозвіл слідчого (детектива) НАБУ на використання (розголошення) матеріалів кримінального провадження.

Також, апелянт наголосив, що норми законодавства про захист економічної конкуренції, які є спеціальними, мають переважне застосування перед нормами Кримінального процесуального кодексу України, внаслідок чого судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, а саме приписи статті 44 Закону України Про захист економічного конкуренції .

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції не виконано вказівок Верховного Суду, що викладені у постанові суду від 12.11.2020 з приводу дій позивача по дотриманню порядку збереження комерційної інформації, порушено правило предметної юрисдикції і не зроблено висновку щодо обставин, яке не входили в предмет доказування у справі, тобто не обґрунтував підстав для розгляду справи поза межами позовних вимог.

Окремо, апелянт наголосив, що завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, через що апелянт вважає, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволені позову.

Також апелянт вважає, що вказана справа підлягала розгляду у відкритому судовому засіданні, як то передбачено положеннями ст. 260 КАС України.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог.

31.05.2021 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду було відкрито апеляційне провадження та після вирішення питань про самовідвід членів колегії суддів, відбувся повторний автоматичний розподіл цієї судової справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, яким погоджується з висновками суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні у режимі онлайн трансляції судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом.

08.09.2016 на підставі розпорядження Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого Терентьєва Ю. від 08.09.2016 було розпочато Справу №143-26.13/153-16 Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді анти конкурентних узгоджених дій , відповідачами визнано: ТОВ ВТФ Авіас , ТОВ Торгівельний Дім Авіас , ТОВ Пром Гарант Плюс , ТОВ Альянс Еволюшн , ПАТ Укртатнафта та 168 операторів АЗС (в т.ч. ПАТ Укрнафта ), кваліфікація порушення: пункт 1 частини 2 статті 6 та пункт 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції (т. 3 а.с. 213).

Відповідачами у вазані справі №143-26.13/153-16 було визнано 174 (сто сімдесят чотири) суб`єкти господарювання, серед яких - ПАТ Укрнафта .

20.06.2017 Антимонопольний комітет України звернувся до Національного антикорупційного бюро України з листом-запитом за №143-26.13/02-6668, в якому повідомило, що в Антимонопольному комітеті України розглядається справа №143-26.13/153-16 за ознаками вчинення ТОВ Торгівельний Дім Авіас , ТОВ виробничо-торгівельна фірма Авіас та 123 операторів АЗС порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді анти конкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на світлі нафтопродуктів в мережі 1625 автозаправних станцій у всіх регіонах України, що призводить до обмеження конкуренції (т. 3 а.с.75, т. 7 а.с.64).

Так, позивач, посилаючись у вказаному запиті на положення ст. 21 Закону України Про Антимонопольний комітет України та ст. 45 Закону України Про захист економічної конкуренції , просив надати відомості з матеріалів досудового розслідування кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26.11.2015, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема про можливі контакти задіяних юридичних та фізичних осіб (електронне листування, тощо), іншу інформацію, що може слугувати доказом узгодженої конкурентної поведінки під час діяльності на ринках світлих нафтопродуктів .

21.08.2017 Національне антикорупційне бюро України листом за №0414-076/29651 повідомило Антимонопольний комітет України, що здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105, внесеном 26.11.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст. 212, ч. ст. 368 КК України і направило копії матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015100110000105 від 26.11.2015, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (т.7 а.с.65).

Додатками до вказаного листа було вказано: копії матеріалів кримінального провадження на 142 аркушах (без переліку конкретних документів) та компакт-диск з інформацією, наданою Державною фіскальною службою України про ІР-адреси та електронні поштові скриньки суб`єктів господарювання.

23.08.2017 Антимонопольний комітет України звернувся до Національного Антикорупційного бюро України із запитом № 143-26.13/01-9136, в якому зазначено, що інформація, яка була отримана за листом від 21.08.2017, є корисною та буде використована при розгляді справи № 143-26.13/153-16, разом з тим, просить надати уточнюючу інформацію, щодо витягу з протоколу огляду від 29.06.2017 дев`яти накопичувачів на жорстких магнітних дисках, вилучених під час обшуку 01.02.2017 за адресою м.Дніпро вулиця Хороброго, 27, а саме які суб`єкти господарювання (юридичні особи) знаходились за вищезазначеною адресою (т.7 а.с.67).

12.09.2017 Національне антикорупційне бюро України листом № 0411-076/32301 повідомило Антимонопольний комітет України, що 01.02.2017 на підставі ухвали слідчого Солом`янського районного суду м.Києва детективами Національного бюро проведено обшук в приміщеннях за адресою м.Дніпро вулиця Хороброго 27, і надіслано в доповнення до листа від 21.08.2017 копії матеріалів досудового розслідування, що можуть свідчити порушення законодавства про захист економічної конкуренції (т.7 а.с.68).

Додатками до вказаного листа було вказано: матеріали кримінального провадження на 92 аркушах (без переліку конкретних документів), компакт-диск з інформацією, отриманою за результатами огляду накопичувачів, вилучених 26.07.2017 в ході обшуку приміщень за адресою м.Дніпро вулиця Хороброго 27.

Отже, матеріали справи №143-26.13/153-16 містять наступну інформацію та документи, зокрема з кримінального провадження №32015100110000105 від 26.11.2015, яке надійшло з НАБУ (т.8 а.с.135, т.9 а.с.1):

- витяг з протоколу огляду від 21.02.2017 (тривав з перервами з 07.02.2017 по 21.07.2017, детективи Жукова В.І., Плюшкін А.Ю.) речей, вилучених в ході обшуку TОB Легаліста за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 23 (ноутбук MacBook Air та зовнішній накопичувач на жорстких магнітних дисках);

- протокол огляду від 04.04.2017 (огляд відбувався з перервами у період з 04.04.2017 по 04.05.2017, детектив НАБУ Жукова В.І.) речей, вилучених під час обшуку 01.02.2017 у приміщенні ТОВ Галнафта за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82: ноутбук Lenovo G500; 2 (два) накопичувачі на жорстких магнітних дисках Seagate; 1 (один) накопичувач на жорстких магнітних дисках Toshiba, 1 (один) накопичувач на жорстких магнітних дисках Samsung, надалі - накопичувач);

- протокол огляду від 04.04.2017 (огляд відбувався з перервами у період з 04.04.2017 по 14.07.2017, детектив НАБУ Жукова В.І.) речей, вилучених під час обшуку 01.02.2017 у приміщенні ТОВ Галнафта за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82: ноутбук Lenovo G500; 2 накопичувачі на жорстких магнітних дисках Seagate; 1 (один) накопичувач на жорстких магнітних дисках Toshiba, 1 (один) накопичувач на жорстких магнітних дисках Samsung;

- протокол огляду від 29.05-14.06.2017 (огляд відбувався з перервами з 29.05.2017 по 14.06.2017, детектив Плюшкін А.Ю.) речей, вилучених в ході обшуку 01.02.2017 за адресою: Івано-Франківська обл., м. Надвірна, вул. Майданська, 5 (системний блок персонального комп`ютера);

- витяг з протоколу огляду від 15.06.2017 (детектив Олійник Ф.В.) речей, вилучених під час обшуку, проведеного 01.02.2017 за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, пров. Галузевий, 80 (11 (одинадцять) накопичувачів);

- витяг з протоколу огляду від 22.06.2017 (детектив Олійник Ф.В.) речей, вилучених в ході обшуку 01.02.2017 за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, пров. Галузевий, 80 (4 (чотири) накопичувачі);

- витяг з протоколу огляду від 29.06.2017 (детектив Олійник Ф.В.) речей, вилучених під час обшуку, проведеного 01.02.2017 за адресою: Полтавська обл., м. Кременчук, пров. Галузевий, 80 (9 (дев`ять) накопичувачів);

- витяг з протоколу огляду від 21.07.2017 (детектив Олійник Ф.В.) речей, вилучених під час обшуку, проведеного 01.02.2017 за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 27 (9 (дев`ять) накопичувачів);

- протокол огляду від 08-23.08.2017 (детектив Плюшкін А.Ю.) речей, вилучених під час обшуку, проведеного за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 27 (2 (два) накопичувачі);

- протокол огляду від 28.08.2017 (детектив Плюшкін А.Ю.) речей, вилучених під час обшуку, проведеного за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 27 (2 (два) накопичувачі; 24 (двадцять чотири) аркуші паперу з інформацією про користувачів доменів optima.local, avias.local);

- протокол огляду від 30.08. - 04.09.2017 (детектив Плюшкін А.Ю.) речей, вилучених 26.07.2017 під час обшуку, проведеного за адресою: м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, 27 (3 (три) накопичувачі DELL HDD).

Також Антимонопольний комітет України отримав від Національного антикорупційного бюро України оптичні носії інформації (CD диски), на яких містились електронні копії даних (текстових документів, повідомлень, планів тощо) стосовно діяльності суб`єктів господарювання - відповідачів у справі №143-26.13/153-16, в тому числі і ПАТ Укрнафта .

Так, на оптичному носії інформації містились електронні папки з назвами: AMKU , Avias , Avias_files , P1_Data_Profile_ptf25 , отоварка 2014 года , отоварка 2015 года , отоварка 2016 года , АМКУ , Рынок , а також електронні файли формату xlsх з назвами: 35140_IP-email_по ЄДРПОУ , 38217_IP-email_по ЄДРПОУ , IP_29380 та ІР_31040 , які включали: інформацію про обсяги реалізації пального (із розмежуванням по типам пального) за скретч-картами та паливними картками Авіас та кількість отриманих за такі обсяги коштів; відомості про нарахування у 2015 році заробітної плати, в яких наведено персональні дані певних осіб; реєстри податкових накладних; узагальнені дані щодо залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС; матеріали переписки з різними суб`єктами господарювання; узагальнені дані щодо отриманих обсягів скрапленого газу та їх залишків на АЗС; узагальнені дані про юридичних осіб (їх найменування, банківські реквізити), що здійснювали продаж нафтопродуктів на АЗС із зазначенням персональних даних фізичних осіб; копії господарських договорів про надання різними суб`єктами господарювання товариству Авіас фінансової допомоги; узагальнені дані грошових оборотів товариств за 2013-2016 роки, а також схеми розрахунків між товариствами; переліки засновників юридичних осіб, що здійснювали продаж нафтопродуктів на АЗС, з їх реєстраційними даними; штатний розпис товариства ВТФ Авіас за 2015 рік із зазначенням прізвища, ім`я, по-батькові, а також займаної посади кожної особи, зазначеної у ньому; узагальнені дані за 2014-2016 роки щодо обсягів реалізації пального (з розмежуванням по видам пального) за скретч-картами та паливними картками Авіас ; узагальнені дані за 2011 - 2016 роки щодо обсягів реалізації, в тому числі ПАТ Укрнафта , пального на АЗС (з розмежуванням по видам пального) за скретч-картами та паливними картками на користь ТОВ ВТФ Авіас , а також вартості таких обсягів, сплачених сум ПДВ; електронні журнали реєстрації вхідної кореспонденції ТОВ ВТФ Авіас ; узагальнені дані моніторингу цін (їх розміру) на ринку реалізації пального через АЗС у Дніпропетровській області та місті Дніпропетровську за 2008-2016 роки; порівняльні показники цін роздрібної реалізації нафтопродуктів через АЗС у Дніпропетровській області та місті Дніпропетровську за 2008-2016 роки; інформацію з ІР-адресами та електронними адресами, з яких продавці нафтопродуктів (деякі відповідачі у справі №143-26.13/153-16) з 1 січня 2014 року по 2 листопада 2016 року та з 1 січня 2015 року по 2 листопада 2016 року здійснювали подання податкової звітності та реєстрацію податкових накладних.

Вказані матеріали відповідачем було долучено до матеріалів справи №143-26.13/153-16.

13.07.2018 Антимонопольним комітетом України було складено Подання за №143-26.13/153-16/245-спр/кі Про попередні висновки за резальтами розгляду справи №143-26.13/153-16 (надалі - Подання) на 99 аркушах, яке підписано посадовими особами Антимонопольного комітету України та погоджено державним уповноваженим (т.8 а.с. 7).

Згідно висновків відповідача, інформацію та документи, що отримані від НАБУ, було визнано доказами та покладено у попередні висновки, викладені у Поданні.

Так, відповідно до вказаного Подання відповідачами у справі №143-26.13/153-16 визнано 174 (сто сімдесят чотири) суб`єкти господарювання, серед яких - ПАТ Укрнафта , та запропоновано визнати дії відповідачів щодо створення та підтримання системи договірних відносин, які забезпечують реалізацію світлих нафтопродуктів, переважно виробництва ПАТ Укртатнафта , у всіх регіонах України за картковою системою АВІАС , які призвели до дотримання спільного підходу у ціноутворенні та спільних умов реалізації товару, - порушенням, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на світлі нафтопродукти (п.1), та на підставі ч. 2 ст.52 Закону України Про захист економічної конкуренції накласти штраф на відповідачів (п.2).

Отже, Антимонопольний комітет України у Поданні робить висновки про існування координаційного Центру , до якого входять компанії Авіас , що знаходяться за однією адресою у місті Дніпро, координоване планування, розвиток мережі АЗС Авіас , однакові тенденції ціноутворення у мережі АЗС Авіас , що виявляються у одночасному або майже одночасному встановленні однакових або майже однакових роздрібних цін на нафтопродукти; один спільний штат працівників (деякі відповідачі у справі №143-26.13/153-16) або про те, що суб`єкти господарювання (деякі відповідачі у справі №143-26.13/153-16) ведуть спільну господарську діяльність та про вдавану конкуренцію між ними; наявність спільного матеріально-технічного, інформаційного забезпечення для ведення господарської діяльності, що містить в собі всі необхідні потужності для організації, координації, контролю для підтримання погодженої поведінки всіх учасників паливного проекту Авіас ; поєднання одними і тими ж фізичними особами посад директорів або звичайних працівників в різних юридичних особах, що є власниками АЗС, наявність у одних і тих же фізичних осіб статусу засновника юридичних осіб, власників АЗС; вплив Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ Авіас на самостійність вирішення питань, що стосуються ведення господарської діяльності постачальників, тобто операторів АЗС мережі Авіас на свою користь.

Антимонопольний комітет України у поданні пропонує визнати дії Публічного акціонерного товариства Укрнафта та інших учасників (відповідачів) у справі № 143-26.13/153-16 щодо створення та підтримання системи договірних відносин, які забезпечують реалізацію світлих нафтопродуктів, переважно виробництва ПАТ Укртатнафта , у всіх регіонах України за картковою системою Авіас , які призвели до дотримання спільного підходу у ціноутворенні та спільних умов реалізації товару, порушенням, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на світлі нафтопродукти. Запропоновано накласти штраф на всіх відповідачів.

26.07.2018 Антимонопольний комітет України листом за № 143-26.13/01-9329 повідомив Національне антикорупційне бюро України про попередні висновки у справі № 143-26.13/153-16, направивши витяг з подання про попередні висновки на 58 аркушах (т.8 а.с.5).

Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.

Нормативно-правове обґрунтування .

Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про Антимонопольний комітет України (надалі - Закон № 3659 в редакції на день виникнення спірних правовідносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Статтею 3 Закону № 3659 визначені основні завдання Антимонопольного комітету України, зокрема участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель;

6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Згідно зі статтею 4 Закону № 3659 Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема, при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 22 Закону № 3659 визначено, що розпорядження, рішення та вимоги органу АМК України, голови територіального відділення АМК України, вимоги уповноважених ними працівників АМК України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу АМК України, голови територіального відділення АМК України, вимог уповноважених ними працівників АМК України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Частиною 1 статті 22-1 Закону № 3659 передбачено, що суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Частинами 3-5 цієї ж статті передбачено, що інформація з обмеженим доступом, одержана Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню та оприлюдненню, крім випадків:

1) надання інформації органам слідства та суду відповідно до закону;

2) недотримання вимог, встановлених частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації";

3) інших випадків, встановлених законом.

Особа, яка надає інформацію як інформацію з обмеженим доступом, зобов`язана зазначити, яка саме інформація має обмежений доступ, у тому числі які саме документи або частини документів містять інформацію з обмеженим доступом.

У цілях забезпечення права особи на конфіденційність інформації у випадках, передбачених пунктами 2 та 3 частини третьої цієї статті, АМК України, його територіальні відділення повинні провести консультації з такими особами з метою з`ясування підстав для віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом та можливості зняття особою такого статусу з наданої нею інформації, та/або надання особою у встановлений АМК України, його територіальним відділенням строк неконфіденційної версії документів чи іншої інформації, зокрема з виключеною, зачорненою чи в інший спосіб зміненою інформацією, яка забезпечує достатній її захист та досягнення цілей, передбачених пунктами 2 та 3 частини третьої цієї статті, та/або з`ясування шкоди, яка може бути завдана особі оприлюдненням такої інформації (частина п`ята статті 22-1 Закону України Про Антимонопольний комітет України ).

Закон України Про захист економічної конкуренції (надалі - Закон № 2210) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Частиною 1 статті 1 Закону № 2210 визначені значення наступних термінів:

економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп`ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості;

Статтею 35 Закону № 2210 визначено порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.

Стаття 36 Закону № 2210 встановлює підстави для початку розгляду справи.

Частиною 1 статті 44 Закону № 2210 передбачено, що вилучення письмових та речових доказів, зокрема документів, предметів чи інших носіїв інформації, що можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету країни чи голови територіального відділення особисто або

уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у випадках, якщо: докази не було надано і є достатні підстави вважати, що документи, предмети чи інші носії інформації, які можуть бути доказами чи джерелом доказів у справі, знаходяться у певному місці; існує загроза, що відповідні документи, предмети чи інші носії інформації можуть бути знищені.

Відповідно до статті 6 Закон № 2210 антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів.

Статтею 36 Закону №2210 встановлено підстави для початку АМК України розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції: за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів АМК України.

Згідно зі статтею 41 Закону 2210-ІІІ доказами у справі про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Збір доказів здійснюється АМК України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів. Особи, які беруть участь у справі, мають право надавати докази та доводити їх достовірність (об`єктивність).

Відповідно до статті 45 Закону № 2210-ІІІ для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема виконання дій, передбачених статтею 44 цього Закону, органи Національної поліції, органи доходів і зборів та інші правоохоронні органи зобов`язані надавати у межах наданих їм прав допомогу АМК України, його територіальним відділенням.

Так, статтею 222 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції станом на 23.08.2017 та 12.09.2017) було передбачено недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Зокрема частина 1 визначає, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом (ч.2).

Закон України Про інформацію (надалі - Закон № 2657) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2657 інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Стаття 21 Закону № 2657 розмежовує інформацію на конфіденційну, таємну та службову.

Частинами другою та третьою статті 21 вказаного Закону передбачено, що відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Закон України Про доступ до публічної інформації (надалі - Закон № 2939) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст.5 Закону № 2939 доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно частини сьомої статті 6 Закону № 2939 обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Відповідно до статті 20 Закону № 2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 21 Закону № 2657 передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами. До конфіденційної інформації може відноситись також інформація про юридичну особу, наприклад, комерційна таємниця .

Разом з тим, розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 №5 (z0090-94) було затверджено Правила розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (надалі - Правила) відповідно до яких, особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право ознайомлюватись з матеріалами справи (за винятком інформації з обмеженим доступом, а також інформації, визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи) після одержання копії подання з попередніми висновками в справі (витягу з нього відповідно до пункту 26 цих Правил), а також мають право наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення, одержувати копії рішень у справі (витяги з них, за винятком інформації з обмеженим доступом, а також інформації визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), подавати свої міркування та заперечення, оскаржувати рішення в порядку, визначеному законодавством.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, предметом розгляду у цій справі є правомірність дій відповідача вжитих при розгляді справи №143-26.13/153-16, а саме одержання, використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105, отриманих від НАБУ листами від 21.08.2017 №0414-076/29651, від 12.09.2017 №0411-076/32301, та під час складяння Подання від 13.07.2017 №143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16".

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що чинним законодавством чітко визначений порядок зібрання доказів, зокрема, вилучення письмових та речових доказів, який проводиться на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноваженими ними працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, і отримання інформації у відповідності до норм Кримінального процесуального кодексу України підлягає в межах особливого режиму з дотриманням положень вказаного Кодексу.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав від НАБУ інформацію і матеріали не на підставі розпорядження державного уповноваженого Антимонопольного комітету України чи голови територіального відділення особисто або уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, що є порушенням частини 1 статті 44 Закону № 2210.

Вказана обставина апелянтом не спростовано, відповідних доказів суду на спростування зазначеного не надано.

Отже, посилання відповідача на те, що отримані від НАБУ документи і інформація - це є компетенцією Антимонопольного комітету України і останній діяв в межах повноважень, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 2210 відповідач дійсно має право вилучати письмові та речові докази, зокрема документи чи носії інформації, і які дійсно можуть бути доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проте такі дії відповідач мав би вчиняти лише після прийняття відповідного розпорядження державним уповноваженим Антимонопольного комітету України чи головою територіального відділення особисто або уповноваженими ним працівниками Антимонопольного комітету України, його територіального відділення.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача щодо одержання від НАБУ інформації по запитам від 20.06.2017 та 23.08.2017 без прийняття відповідачем відповідного розпорядження.

Перевіряючи дії відповідача щодо правомірність використання Антимонопольним комітетом України під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та прийнятті рішення інформації, зібраної правоохоронними органами в рамках досудового розслідування, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1 ст.22 КПК України, відомості досудового розслідування можна було розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Матеріалами справи підтверджено, що при наданні НАБУ документів АМУ слідчий під час складання листів від 21.08.2017 №0414-076/29651 та від 12.09.2017 №0411-076/32301 окремо письмовий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105 не складав.

Крім того, з листа НАБУ від 25.10.2021, що був наданий суду апеляційної інстанції, вказана обставина підтверджується і не заперечується (т.7 а.с.61).

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо використання останнім під час розгляду справи №143-26.13/153-16 інформації, зібраної та отриманої від правоохоронних органів в рамках досудового розслідування, без дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування.

Доводи апелянта, що відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України не потребувалось окремого письмового документа у вигляді дозволу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки саме письмовий документ може свідчити про доотримання слідчим чи іншою відповідною особою положень статті 222 Кримінального процесуального кодексу України, а не халатне відношення до вказаної норми закону. Саме письмовий документ має бути оформлений задля дотримання положень Закону України Про інформацію та Закону України Про доступ до публічної інформації .

Судом першої інстанції правильно прийнято до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 08.04.2020 у справі №826/7244/18, зокрема те, що Кримінальний процесуальний кодекс України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Отже, норми Кримінального процесуального кодексу України дозволяють учасникам кримінального провадження розголошувати відомості досудового розслідування виключно з письмового дозволу слідчого або прокурора у обсязі, який останні самостійно визначають. Відомості досудового розслідування не можуть бути розголошені особами, які не є учасниками кримінального провадження.

Щодо правомірності дій відповідача з приводу поширення при розгляді справи №143-26.13/153-16 матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що справа №143-26.13/153-16, яку розслідує відповідач, містять інформацію та документи з кримінального провадження від 16.04.2015 №42015000000000722, згруповані вони у томи і ним не було присвоєно статусу інформації з обмеженим доступом і не було застосовано інших заходів секретності.

Отримана відповідачем інформація містить: оперативну інформацію з бази даних Державної фіскальної служби України щодо IP-адрес та електронних поштових скриньок, з яких здійснювали відправлення звітності більш 95-ти суб`єктів господарської діяльності в період 2015-2016 років; персональні дані широкого кола фізичних осіб, включаючи дані про їх телефони, посади, доходи, адреси з електронними поштовими скриньками; листування фізичних осіб (в т.ч. особисте), що здійснювалось електронною поштою та із застосуванням передавачів інформації (у тому числі, мобільних) через мережу Інтернет; зміст носіїв електронної інформації, вилучених у конкретних фізичних осіб під час слідчих (розшукових) дій; документи первісного обліку господарських операцій суб`єктів господарювання, що містять комерційну та банківську таємницю, включаючи дані щодо отриманих доходів, функціонування автозаправних станцій, розрахунків між суб`єктами господарювання, типи господарських операцій, їх зміст, податкових зобов`язань та іншу конфіденційну (приватну) інформацію.

Крім того, наявні у матеріалах справи копії протоколів ознайомлення з матеріалами справи №143-26.13/153-16 та листи відповідача від 21.09.2018 №143-26.13/01-12346 та від 25.09.2018 №143-26.13/01-12484, додатково свідчать про те, що цим матеріалам та інформації не було присвоєно статусу інформації з обмеженим доступом, і з цими документами мали можливість ознайомлюватися особи без обмеження у доступі.

Отже, апелянтом вказане не спростовано, відповідного письмового доказу щодо присвоєно статусу інформації з обмеженим доступом суду не було надано.

Вказівка Верховного суду щодо встановлення обставин про поширення відповідачем інформації, яка міститься в матеріалах справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, підтверджена належними та допустими доказами.

Посилання апелянта про вжиття необхідних заходів для збереження інформації з обмеженим доступом та на відсутність факту ознайомлення учасників справи із матеріалами, не підтверджуються належними та допустимими доказами, як то передбачено частиною 2 статтею 77 КАС України, відповідно до якої саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність дій, надавши відповідні та допустимі докази.

З приводу доводів апелянта, що саме позивач мав би довести дотримання ним порядку збереження комерційної інформації, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.505 ЦК України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру.

Отже, документи щодо здійснення позивачем господарської діяльності підпадають під поняття комерційної інформації.

Крім того, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, який при вирішенні цього питання прийняв до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 08.04.2020 у справі №826/7244/18 (провадження №11-827апп19), де зазначено, що Кримінальний процесуальний кодекс України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Щодо доводів апелянта щодо відсутності порушеного права позивача, колегія суддів зазначає, що приймає до уваги висновки Конституційного Суд України, викладені в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004, в якому КС України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що діями відовідача були зачіплені інтереси позивача, і вони мають правові наслідки, оскільки, як було зазначено вище, порушуючи зазначені норми закону відповідач вплинув щодо дотримання комерційної таємниці діяльності позивача як суб`єкта підприємницької діяльності.

Зворотного відповідачем не доведено.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо одержання, використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні від 26.11.2015 №32015100110000105, отриманих від НАБУ листами від 21.08.2017 №0414-076/29651, від 12.09.2017 №0411-076/32301, та під час складяння Подання від 13.07.2017 №143-26.13/153-16/2456-спр/кі "Про попередні висновки за результатами розгляду справи №143-26.13/153-16".

При прийнятті рішення, апеляційним судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46, ЕСНR 2001-IX).

У рішенні від 11.04.2013 по справі Вєренцов проти України зазначено про те, що законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень.

Щодо висновків суду першої інстанції про зобов`язання відповідача утриматися від використання та поширення відповідних матеріалів як належного способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів приймає до уваги положення частини 2 статті 9 КАС України, відповідно до якої, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції було достатньо підстав для застовування положень ч.2 ст. 9 КАС України, зокрема виходу за межі позовних вимог, оскільки завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З приводу порушення судом першої інстанції правил предметної юрисдикції, колегія суддів зазначає, що при постановлені Верховним судом 12.11.2020 рішення про часткове задоволення касаційної скарги Антимонопольного комітету України, питання підсудності було розглянуто касаційною інстанцією і не задоволено, оскільки відповідно до змісту касаційної скарги такі доводи були заявлені відповідачем (т.4 а.с.75), проте провадження Верховним судом було закрито.

Крім того, системний аналіз ст.ст. 2, 4, 19 КАС України дозволяє стверджувати, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 806/2421/16.

Таким чином, судова колегія відхиляє як необґрунтовані та безпідставні вищенаведені доводи апелянта про те, що цей спір не стосується публічних правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок розгляду справи у спрощеному провадженні не заслуговують уваги, оскільки не ґрунтуються на нормі закону.

Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянтів, судова колегія приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України, при цьому виконавши всі вказівки Верховного Суду, викладені у Постанов від 12.11.2020 у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Повний текст виготовлено 29.11.2021.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Антимонопольного комітету України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Кузьменко