Постанова

від 01.12.2021 по справі 902/681/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 року Справа № 902/681/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Служби автомобільних доріг у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року в справі №902/681/21 (суддя - Матвійчук В.В.)

за позовом Приватного підприємства "Автомагістраль"

до Служби автомобільних доріг у Вінницькій області

про стягнення 118 901 грн 42 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Автомагістраль (надалі - Позивач) звернулось в Господарський суд Вінницької області з позовом до Служби автомобільних доріг у Вінницькій області (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача 96053 грн 03 коп. інфляційних втрат за період з 1 листопада 2020 року по 31 травня 2021 року та 22848 грн 39 коп. річних за період з 21 жовтня 2020 року по 23 червня 2021 року включно.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідачем не виконано постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року в справі №902/197/20 щодо сплати майнової шкоди, збитків, відсотків річних, інфляційних втрат та судових витрат, в результаті чого Позивач зазнає збитків, оскільки позбавлений можливості користуватися власними коштами. З огляду на вказане, Позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

26 липня 2021 року на адресу Господарського суду Вінницької області надійшла заява б/н від 21 липня 2021 року за підписом представника Позивача - адвоката Корзаченко В.М. про збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої Позивач збільшив період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, та відповідно і суми позовних вимог, просив стягнути 24 055 грн 83 коп. 3% річних нарахованих за період з 21 жовтня 2020 року по 6 липня 2021 року та 99 443 грн 14 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з 1 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року включно. Дана заява прийнята місцевим господарським судом до розгляду (а.с. 52-53).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року по справі № 902/681/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 93676 грн 22 коп. інфляційних, 22789 грн 15 коп. 3 % річних, а також покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2140 грн 72 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7492 грн 51 коп. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що Позивач, посилаючись на невиконання Відповідачем постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 902/197/20, звернувся з позовом у даній справі про стягнення 3% річних у розмірі 24 055 грн та інфляційних втрат у розмірі 99 443 грн 83 коп..

Місцевий господарський суд вказав, що Позивачем при здійсненні розрахунку до складу основної суми заборгованості, яка стягнута постановою суду апеляційної інстанції від 20 жовтня 2020 року, також включено 3% річних, інфляційні втрати, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, що суперечить вимогам чинного законодавства, адже 3% річних, інфляційні втрати, витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу не є основним боргом, на який відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України можуть нараховуватися 3% річних та інфляційні втрати. Тому для визначення розміру 3% річних та інфляційних втрат місцевим господарським судом враховувалася сума майнової шкоди в розмірі 849000 грн та сума збитків (упущеної вигоди) в розмірі 226502 грн 24 коп., які були стягнуті постановою суду апеляційної інстанції від 20 жовтня 2020 року, без врахування трьох процентів річних, інфляційних втрат, витрат по сплаті судового збору та витрат професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд зробив висновок, що 3 % річних підлягають нарахуванню за період з 21 жовтня 2020 року по 5 липня 2021 року на суму 1 075 502 грн 24 коп. та складають 22 789 грн 15 коп., позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1266 грн 68 коп. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Поряд з цим, здійснивши розрахунок інфляційних втрат на суму заборгованості 1075502 грн 24 коп. за період з 1 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року судом встановлено, що стягненню з Відповідача підлягають інфляційні у розмірі 93 676 грн 22 коп., позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 766 грн 92 коп. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Також місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що при вирішенні питання судових витрат у даній справі судом розглянуто вимогу Позивача про стягнення з Відповідача 9 080 грн витрат на професійну правничу допомогу. Вивчивши наданий Позивачем розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 20 липня 2021 року на загальну суму 9 080 грн, суд дійшов висновку щодо безпідставності включення до означеного розрахунку, та відповідно до складу витрат на професійну правничу допомогу вартості підготовки відповіді на відзив та надіслання її Відповідачу і до суду в розмірі 1 135 грн., позаяк матеріали справи не містять ані відзиву на позовну заяву, ані відповіді на відзив. Таким чином на переконання суду першої інстанції витрати Позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованими в розмірі 7 945 грн.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що приймаючи до уваги факт понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що в порядку, визначеному пунктом 5 статтею 126 ГПК України, Відповідачем не подано суду клопотання про їх зменшення, прийшов до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на Відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в сумі 7492 грн 51 коп.. Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 587 грн 49 коп. суд залишив за Позивачем.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 75-76), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив скасувати рішення Господарського суду Вінницької області та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з того, що судом першої інстанції при винесення оскаржуваного рішення не було враховано відсутність у нього можливості здійснити своєчасне погашення заборгованості, встановленої судом рішенням по справі №902/681/21, з огляду на те, що Відповідач не мав коштів, оскільки не був затверджений бюджет на наступний рік Державним агенством автомобільних доріг України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2021 року (а.с. 82), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач, заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач зазначив, що строк виплати коштів за судовим рішенням Відповідачем було порушено, оскільки лише 6 липня 2021 року сплачено 1130035 грн 70 коп., а постанова Північно-західного апеляційного господарського суду набрала законної сили 20 жовтня 2020 року.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.

Суд констатує, що дана справа № 902/681/21 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2270 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 227000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 25 жовтня 2021 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №902/681/21 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 24 грудня 2021 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції скасувати частково.

При цьому, суд виходив з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 902/197/20 за позовом Позивача до Відповідача про відшкодування майнової шкоди та збитків у сумі 1 139 921 грн 57 коп. з яких: 849 000 грн. майнова шкода, 226 502 грн 24 коп. збитки (упущена вигода), 27 912 грн 33 коп. 3% річних від суми незаконно списаної банківської гарантії за період з 16 січня 2019 року по 19 лютого 2020 року, 36 507 грн інфляційних втрат від суми незаконно списаної банківської гарантії за період з 1 лютого 2019 року по 31 січня 2020 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Позивача 849 000 грн - помилково сплачених коштів; 3 340 грн 33 коп. - 3% річних; 1 698 грн інфляційних втрат. Також даним судовим рішенням покладено витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 810 грн 44 коп. та по сплаті витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14 173 грн 37 коп. на Позивача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року змінено рішення Господарського суду Вінницької області від 17 червня 2020 року в справі № 902/197/20 та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позов задоволити частково. Стягнути з Служби автомобільних доріг у Вінницькій області на користь Приватного підприємства "Автомагістраль" - 849 000 грн майнової шкоди, 226 502 грн 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 3 340 грн 33 коп. 3% річних, 1698 грн інфляційних втрат, 22 536 грн 98 коп. судових витрат по сплаті судового збору, 26 958 грн 15 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В інших частинах в позові відмовити".

30 листопада 2020 року на виконання Постанови Північно-західного апеляційного господарського суду видано наказ (а.с. 5).

Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 21 січня 2021 року постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року в даній справі залишено без змін.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Водночас суд зауважує, що за змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

За наведеного, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду обставини мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, в якому беруть участь ті ж самі сторони та не підлягають доведенню повторно.

Як зазначає Позивач, на його звернення до Відповідача з вимогою щодо добровільної сплати коштів за судовим рішенням, Відповідач у листі № 226 від 1 лютого 2021 повідомив про виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року після затвердження кошторису Державним агентством автомобільних доріг України.

Позивач, посилаючись на невиконання Відповідачем постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 902/197/20, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог(в якій Позивач також вказує на виконання Відповідачем постанови Північно-західного апеляційного господарського суду в справі № 902/197/20, шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням №359 від 6 липня 2021 року в розмірі 1 130035 грн 70 коп.) звернувся з позовом про стягнення 3% річних у розмірі 24 055 грн та інфляційних втрат у розмірі 99 443 грн 83 коп..

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України, унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц.

Згідно частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 4 червня 2019 року в справі №916/190/18.

Таким чином, розглядаючи дану справу колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку про те, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що судовим рішенням фактично зафіксована належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статтею 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статтею 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Відтак колегія суддів апеляційного господарського суду вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про необгрунтованість позовних вимог в частині нарахування річних та інфляційних втрат на інфляційну складову боргу та 3% річних за судовим рішенням, що були стягнуті постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року №902/681/21.

З огляду на вказане та зважаючи на усе вищевстановлене колегія суддів констатує, що підставним та обгрунтованим буде нарахування річних та інфляційних втрат на загальну суму заборгованості за судовим рішенням по справі №902/681/21 в розмірі 1080540 грн 50 коп. (849 000 грн майнової шкоди, 226 502 грн 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 3 340 грн 33 коп. 3% річних, 1698 грн інфляційних втрат) починаючи з 21 жовтня 2020 року (20 жовтня 2020 року день набрання законної сили постановою Північно-західного апеляційного господарського суду по даній справі).

В силу дії частини 4 статті 269 ГПУ України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, суд апеляційної інстанції діючи в правовому полі частини 4 статті 269 ГПК України, досліджує підстави нарахування річних та інфляційних втрат на заборгованість, встановлену судовим рішенням по справі №902/681/21.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції, відносно того, що Позивачем неправильно нараховано інфляційні та річні на суму 3% річних та інфляційних втрат по судовому рішенню (оскільки нібито 3% річних, інфляційні втрати не є основним боргом на який відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України можуть нараховуватися 3% річних та інфляційні втрати). При цьому зазначаючи відповідну позицію, місцевий господарський суд вказав, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 3 липня 2019 року у справі №910/1972/18.

Однак, колегія суддів зазначає, що із вищеописаних постанов Великої Палати Верховного Суду вбачається існування правової позиції щодо того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних (стягнутим за судовим рішенням) входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого грошового зобов`язання.

Таким чином, з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у боржника виникає нове зобов`язання на підставі судового рішення та вказаних вище статей Цивільного кодексу України.

Таке зобов`язання у розумінні Цивільного кодексу України є грошовим, а тому у разі прострочення його виконання на нього також поширюється дія статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обов`язковість виконання судових рішень обумовлює необхідність їх виконання не пізніше наступного дня набрання судовим рішенням законної сили.

На підставі частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тому колегія суддів зазначає, що підстави нараховувати річні та інфляційні у Позивача виникли починаючи з 21 жовтня 2020 року, датою наступною від дати коли постанова апеляційного господарського суду набрала законної сили (20 жовтня 2020 року, що відображено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), адже саме з цього часу 3% річних та інфляційні втрати стають заборгованістю по судовому рішенню.

Відтак колегія суддів констатує, що підставним є звернення Позивача з позовом про стягнення з Відповідача інфляційних та річних, нарахованих на суму 1080540 грн 50 коп., яка складається з наступного: 849 000 грн майнової шкоди, 226 502 грн 24 коп. збитків (упущеної вигоди), 3 340 грн 33 коп. 3% річних, 1698 грн інфляційних втрат).

Зробивши відповідний розрахунок, апеляційний господарський суд констатує, що до стягнення за вказаний період (з 1 листопада 2020 року по 30 червня 2021 року) підлягають інфляційні в розмірі 94086 грн 75 коп. та річні в розмірі 22984 грн 72 коп. (нараховані за період з 21 жовтня 2020 року по 6 липня 2021 року) нарахованих на суму заборгованості 1080540 грн 50 коп.. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1071 грн 11 коп. 3% річних та 5356 грн 39 коп. інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно апеляційний господарський суд задоволює позов в цих частинах.

Водночас суд апеляційної інстанції констатує, що Відповідач подаючи апеляційну скаргу, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, покликається на відсутність у нього можливості здійснити своєчасне погашення заборгованості, встановленої судовим рішенням по справі №902/681/21, з огляду на те, що Відповідач не мав коштів, оскільки не був затверджений бюджет на наступний рік Державним агенством автомобільних доріг України.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов`язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

При цьому, зважаючи на сплату Відповідачем згідно платіжного доручення №359 заборгованості в сумі 1130035 грн 70 коп. (а.с. 54) на підставі постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2020 року №902/681/21, лише 6 липня 2021 року, враховуючи початок бюджетного року на який затверджується відповідний кошторис, Відповідачем не подано докази затвердження кошторису саме в липні місяці 2021 року та подання будь-яких листів, проектів, розрахунків Державному агенству автомобільних доріг України, щодо своєчасного виконання судового рішення Відповідачем.

Отже, відсутність затвердженого кошторису й відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату заборгованості по судовому рішенню не можуть впливати на виконання зобов`язань а в цілому на виконання судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою для звільнення від застосування відповідних наслідків та відповідальності.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30 листопада 2004 року у справі Бакалов проти України зазначав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно ж до положень статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів, затвердженого кошторису) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання та виконання рішення суду.

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу дії частини 4 статті 269 ГПУ України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог в сумах описаних вище в даній поставі з огляду на їх підставність та доведеність.

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує частково оспорюване рішення місцевого господарського суду (в частині що стосується порушення норм матеріального права щодо визначення грошового зобов`язання за судовим рішення), при цьому відмовляє у задоволенні апеляційної скарги Позивача враховуючи доводи апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неправильне застосування норм матеріального права, що в силу дії пункту 2 та 4 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд скасовує частково оспорюване рішення суду від 13 вересня 2021 року по справі № 902/681/21 та приймає рішення, яким частково задоволює позовні вимоги, та стягує з Відповідача на користь Позивача інфляційні в розмірі 94086 грн 75 коп. та річні в розмірі 22984 грн 72 коп..

В той же час апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1071 грн 11 коп. 3% річних та 5356 грн 39 коп. інфляційних втрат.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції констатує, що Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 9 080 грн (а.с. 55-56).

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свого права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За положеннями частини 1 статті 123 ГПК України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається із матеріалів справи 8 січня 2020 року між Адвокатом Корзаченко В.М. (Виконавець) та Позивачем укладено Договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1.1 Договір про надання правничої допомоги, Позивач доручив, а Виконавець взяв на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу щодо захисту інтересів Позивача у будь-яких органах державної влади, у тому числі у правоохоронних органах, підрозділах Національної поліції України, органах прокуратури України, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та підпорядкування, а також у господарських судах України усіх інстанцій під час збору необхідних доказів, досудового врегулювання спору, підготовки до судового розгляду та власне судового розгляду справи щодо стягнення з Відповідача коштів, можливих штрафних санкцій та судових витрат у зв`язку з порушенням умов Договору № 40/18-П від 17 квітня 2018 року, а Позивач зобов`язався оплатити правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Сторони погодили вартість однієї години роботи Виконавця у розмірі 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про державний бюджет на 2020 рік станом на 1 січня 2020 року, що становить 1 051 грн.

20 липня 2021 року Сторонами погоджено розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 9 080 грн з яких: підготовка позовної заяви з додатками для подачі до Господарського суду Вінницької області про стягнення зі Відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а також судових витрат - 5 674 грн; підготовка заяви про збільшення позовних вимог, розрахунку гонорару, Актів виконаних робіт. Надіслання відповідачеві та до суду заяви з додатками - 2 270 грн; підготовка відповіді на відзив та надіслання її Відповідачу і до суду 1 135 грн. 20 липня 2021 року Сторони підписали Акт здачі-прийняття виконаних робіт на загальну суму 9 080 грн.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи клопотання про зменшення розміру витрат, на професійну правничу допомогу адвоката, а також докази, котрі могли б підтвердити не співмірність таких витрат, відтак у суду відсутні підстави втручатися у розмір визначеного сторонами гонорару, зміст наданих послуг та їх співмірність з предметом спору.

Поряд з цим, дослідивши наданий Позивачем розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 20 липня 2021 року на загальну суму 9 080 грн, вбачається безпідставність включення до означеного розрахунку, та відповідно до складу витрат на професійну правничу допомогу вартості підготовки відповіді на відзив та надіслання її Відповідачу і до суду в розмірі 1 135 грн, оскільки матеріали справи не містять ані відзиву на позовну заяву, ані відповіді на відзив. Таким чином витрати Позивача на професійну правничу допомогу є підтвердженими в розмірі 7 945 грн.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу дії частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що представником Позивача доведено обставини надання правничої допомоги, а також те, що апеляційним господарським судом задоволено позовні вимоги частково (та стягнуто суми в більших розмірах аніж судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні), в контексті відсутності будь-яких заяв з боку Відповідача щодо неспівмірності, заявлених Позивачем судових витрат, відповідно до вищезазначеної норми діючого законодавства України, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 7532 грн, пов`язаних з розглядом позовної заяви в суді першої інстанції, підлягають покладенню на Відповідача.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви суд також покладає на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги (з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги), колегія суду залишає за апелянтом.

Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року в справі №902/681/21 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Вінницької області від 13 вересня 2021 року в справі №902/681/21 скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також змінити в частині розподілу витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Служби автомобільних доріг у Вінницькій області (вул. Єрмака, 2-А, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 25845655) на користь Приватного підприємства "Автомагістраль" (вул. Київська, 68, с. Синяк, Вишгородський район, Київська область, 07351; код ЄДРПОУ 31481658) 22984 грн 72 коп. 3% річних та 94086 грн 75 коп. інфляційних втрат; 2235 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та 7532 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. В позові щодо стягнення 1071 грн 11 коп. 3 % річних та 5356 грн 39 коп. інфляційних втрат - відмовити."

4. Доручити Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

7. Справу №902/681/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.