Постанова

від 25.11.2021 по справі 472/51/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 472/51/20

провадження № 61-1629св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієв Артем Анатолійович,

третя особа - акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва А. А. (далі - приватний нотаріус Завалієв А. А.), третя особа - акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк ) про скасування запису щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, 03 жовтня 2007 року між нею та банком, був укладений кредитний договір № NKVSGI0000000446, згідно якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 70 000,00 грн на строк до 03 жовтня 2017 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 03 жовтня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки № NKVSGI0000000446, згідно якого позивач передала банку в іпотеку будинок загальною площею 79,40 кв. м, житловою - 40,70 кв. м (далі - будинок) та земельну ділянку площею 692,00 кв. м, кадастровий номер 821755100:03:010:0062, (далі - земельна ділянка), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Умовами договору іпотеки було передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом прийняття предмета іпотеки у власність за статтею 37 Закону України Про іпотеку . Це застереження визначено сторонами як договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

29 жовтня 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк , яке змінило найменування на АТ КБ ПриватБанк , звернулося до приватного нотаріуса Завалієва А. А. із заявою про реєстрацію за банком прав власника на вказане у договорі іпотеки нерухоме майно (предмет іпотеки) та відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 02 листопада 2016 року індексний № 32178421 банк став власником будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_1 без визначення вартості предметів іпотеки на момент задоволення своїх вимог позасудовим шляхом.

Про те, що ПАТ КБ ПриватБанк є власником зазначеного нерухомого майна її було повідомлено листом-вимогою від 24 березня 2017 року № Э.NK.0.0.0.0/5, в якому позивачу було запропоновано звільнити приміщення або укласти договір оренди майна.

Відповідно до Закону України Про іпотеку , в редакції чинній на момент укладення іпотечного договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодерждателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя; на момент проведення реєстрації права власності, нотаріус діяв без урахування Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ; нотаріус не вправі був здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.

Позивач вважала незаконними відповідні дії нотаріуса та просила скасувати реєстраційні записи № 17233879, № 17234755 від 29 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Завалієва А. А. про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі договору іпотеки від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446, на: будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073382448217; земельну ділянку, що знаходиться за тією ж адресою, кадастровий номер: 4821755100:03:010:0062, площею: 692,00 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073439048217.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано реєстраційний запис від 29 жовтня 2016 року № 17233879 про проведену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А. державну реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1073382448217, за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі іпотечного договору від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446, реєстраційний № 1476.

Скасовано запис від 29 жовтня 2016 року № 17234755 про проведену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А. державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 692,00 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4821755100:03:010:0062, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1073439048217, за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі іпотечного договору від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446, реєстраційний № 1476.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приймаючи 02 листопада 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватний нотаріус Завалієв А. А. як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернув увагу на те, що заявником ПАТ КБ Приватбанк не подано для державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки всіх необхідних для цього документів. Крім того, з урахуванням Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на спірний житловий будинок не могло бути примусово звернуто стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за кредитором - ПАТ КБ ПриватБанк . Приватним нотаріусом Завалієм А. А. порушено Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки здійснення державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок проведено ним поза межами регіону (області), де розташоване майно.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк задоволено частково.

Скасовано рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва А. А. про скасування записів щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначила відповідачем. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд має відмовити у задоволенні позову. Такі процесуальні недоліки на стадії апеляційного перегляду усунути неможливо, оскільки апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучати особу до участі як відповідача.

З огляду на те, що ОСОБА_1 пред`явила позов до неналежного відповідача - державного реєстратора-приватного нотаріуса, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є передчасним. У зв`язку із цим, апеляційний суд вважав за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року; витребувано справу із суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при винесенні оскаржуваного рішення не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від: 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, 09 грудня 2020 року в справі № 607/12919/19, 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, що: належним способом захисту порушеного права у таких правовідносинах є скасування запису про проведену державну права власності; такий спір має розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від учасників спірних правовідносин. Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем у таких правовідносинах може бути приватний нотаріус як державний реєстратор. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

28 травня 2021 року АТ КБ ПриватБанк надіслало відзив на касаційну скаргу, в якій вказувало на необґрунтованість її доводів та просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та надано строк для подання відзиву до 10 травня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів після вручення цієї ухвали.

Копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги АТ КБ ПриватБанк отримало 20 квітня 2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа. Однак, відзив був надісланий ним до суду після спливу десяти днів після отримання відповідних документів, тобто з пропуском установленого строку та АТ КБ ПриватБанк не порушує клопотання про поновлення строку на його подання, а суд позбавлений права самостійно вирішити дане процесуальне питання.

У зв`язку із цим, відповідно до статей 126, 127, 395 ЦПК України Верховний Суд залишає відзив АТ КБ ПриватБанк без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

03 жовтня 2007 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKVSGI0000000446, згідно якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 70 000,00 грн, з кінцевим строком повернення до 03 жовтня 2017 року.

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 03 жовтня 2007 року між сторонами було укладено іпотечний договір № NKVSGI0000000446, посвідчений приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О. Ф, реєстраційний номер 1476.

За цим договором ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно: будинок загальною площею 79,40 кв. м, житловою площею - 40,70 кв. м та земельну ділянку площею 692,00 кв. м, кадастровий номер 821755100:03:010:0062, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

За заявою ОСОБА_1 11 серпня 2008 року кредит по кредитному договору від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446 переведено з національної валюти - гривні в іноземну валюту - долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 14 659,61 доларів США, зі сплатою 14,40 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2016 року, індексний номер 32178421, прийнятого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А., проведено державну реєстрацію за ПАТ КБ ПриватБанк (іпотекодержателем) права власності на належне ОСОБА_1 нерухоме майно, яке було предметом іпотечного договору від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446, реєстраційний номер 1476.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 листопада 2016 року № 7208446, № 72089019, підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17233879) є: договір іпотеки від 03 жовтня 2007 року № NKVSGI0000000446 , посвідчений приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О. Ф.; повідомлення від 23 вересня 2016 року № 1140, видане ПАТ КБ Приватбанк ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 23 вересня 2016 року, серія та номер 1400033057581.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України ).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Апеляційним судом правильно встановлено у цій справі, що зважаючи на зміст і характер правовідносин між учасниками справи, спір у позивача виник саме з АТ КБ ПриватБанк щодо реєстрації за останнім права власності на будинок та земельну ділянку, які належали позивачу та правомірності дій АТ КБ ПриватБанк щодо реєстрації за ним такого права. Проте, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, позовних вимог до АТ КБ ПриватБанк позивач не пред`явив.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді подібних справ за позовом іпотекодавця до державного реєстратора зазначила, що спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 06 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Отже позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку не може бути звернена до державного реєстратора-приватного нотаріуса, якого позивач ОСОБА_1 визначила відповідачем.

Апеляційний суд, встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача (приватного нотаріуса як державного реєстратора) та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем ОСОБА_1 вимог.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України та частиною першою статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи встановлені належним чином апеляційним судом фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пред`явленням його до неналежного відповідача.

Постанова суду апеляційної інстанції у цій справі ухвалена з дотриманням висновків рішень Верховного Суду щодо застосування відповідних норм матеріального та процесуального права в подібних правовідносинах.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо незастосування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від: 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, 09 грудня 2020 року в справі № 607/12919/19, 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, оскільки у наведених рішеннях наявні висновки щодо змісту позовної вимоги у такій категорії справ та їх предметної юрисдикції, а не щодо суб`єктного складу учасників. Тому, враховуючи зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду, Миколаївський апеляційний суд не відійшов від відповідних висновків, викладених у постановах, які зазначені позивачем у касаційній скарзі.

Позивач не позбавлений права на подання відповідного позову із визначенням належного складу учасників (сторін та третіх осіб), з метою захисту своїх прав та інтересів.

Наведені на обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не свідчать про його незаконність, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа Пономарьов проти України (CASE PONOMARYOV v. UKRAINE ), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 , 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук