Постанова

від 29.12.2020 по справі 472/51/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.12.20

22-ц/812/2121/20

Провадження № 22-ц/812/2121/20 Головуючий суду першої інстанції Чаричанський П.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа 472/51/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю представника позивача - Зачковського П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , Банк) на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чаричанського П.О., в залі судового засідання в смт. Веселинове, о 10 год 52 хв., повний текст якого складений 09 жовтня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва Артема Анатолійовича, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - АТ КБ ПриватБанк , про скасування запису щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з пізніше уточненим позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва А.А. (далі - приватний нотаріус Завалієв А.А.), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - АТ КБ ПриватБанк , де просила скасувати реєстраційні записи № 17233879 та № 17234755 від 29 жовтня 2016 року приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073382448217, та земельну ділянку, що знаходиться за тією ж адресою, кадастровий номер: 4821755100:03:010:0062, площею: 692 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1073439048217, за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі іпотечного договору № NKVSGI0000000446 № 1476 від 03 жовтня 2007 року.

Позов обґрунтовано тим, що 03 жовтня 2007 року між нею та Банком, був укладений кредитний договір № NKVSGI0000000446, згідно якого відповідач надав у користування позивачеві кредит у розмірі 70 000 грн з кінцевим терміном повернення 03 жовтня 2017 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим договором того ж дня між сторонами було укладено договір іпотеки № NKVSGI0000000446, за яким вона надала Банку в іпотеку будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 79,40 кв.м, житловою площею 40,70 кв.м (далі - спірний будинок) та земельну ділянку площею 692 кв.м, кадастровий № 821755100:03:010:0062, за тією ж адресою (далі - спірна земельна ділянка).

Умовами цього договору було передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в порядку визначеному ст. 37 Закону України Про іпотеку . При цьому це застереження визначено сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

29 жовтня 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк , яке в подальшому змінило назву на АТ КБ ПриватБанк , звернулося до приватного нотаріуса Завалієва А.А. про реєстрацію за Банком прав власника на вказане за договором нерухоме майно та відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 32178421від 02 листопада 2016 року отримало у власність спірні будинок та земельну ділянку без визначення вартості предмету іпотеки на момент задоволення своїх вимог позасудовим шляхом.

Про те, що ПАТ КБ ПриватБанк є власником зазначеного нерухомого майна її було повідомлено листом -вимогою № Э.NK.0.0.0.0/5 від 24 березня 2017 року, в якому зокрема пропонується звільнити приміщення, або укласти з ПАТ КБ ПриватБанк договір оренди вищезазначеної нерухомості.

Вважає, що її права яв власника порушені, оскільки відповідно до приписів Закону України Про іпотеку , в редакції чинній на момент укладення іпотечного договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодерждателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя; на момент проведення реєстрації права власності, нотаріус діяв без урахування норм Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ; нотаріус не вправі був здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, а тому просила задовольнити її вимоги.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Скасовано реєстраційний запис №17233879 від 29 жовтня 2016 року, про проведену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А.А. державну реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073382448217, за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі іпотечного договору № NKVSGI0000000446 №1476 від 03 жовтня 2007 року. Скасовано запис №17234755 від 29 жовтня 2016 року, про проведену приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А.А. державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4821755100:03:010:0062, площею: 692 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073439048217, за ПАТ КБ ПриватБанк на підставі іпотечного договору № NKVSGI0000000446 №1476 від 03 жовтня 2007 року. Стягнуто з приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва А.А. на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681 грн 60 коп.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий суд виходив з того, що, приймаючи 02 листопада 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, приватний нотаріус Завалієв А.А., який діяв як державний реєстратор прав на нерухоме майно, не звернув увагу на те, що заявником ПАТ КБ Приватбанк не подано для державної реєстрації прав документів у повному обсязі, оскільки відповідачем не спростоване твердження, що ОСОБА_1 не отримувала вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, тому воно не відповідає вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п. 61) та Закону України Про іпотеку (ст. 35).

Крім того, з урахуванням приписів Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті районний суд дійшов висновку, що на спірний житловий будинок не може бути примусово звернуто стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ КБ ПриватБанк .

До того ж, приватним нотаріусом Завалієм А.А. порушені вимоги ч. 5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 6 жовтня 2016 року № 1666-VIII, що набув чинності 02 листопада 2016 року, оскільки здійснення державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок проведено поза межами області, де розташований житловий будинок.

Не погодившись з таким судовим рішенням, АТ КБ ПриватБанк оскаржило його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при вирішенні справи місцевим судом застосовані норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме викладені у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, зокрема, що способом задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Також судом не враховані правові висновки Великої палати Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, за якими вимоги позивача, що визначені у цій справі, не можуть бути заявлені до приватного нотаріуса, оскільки він є неналежним відповідачем.

Крім того, судом не враховано, що АТ КБ ПриватБанк 08 вересня 2016 року надіслав позивачу письмову вимогу від 30 серпня 2016 року № 30.1.0.0/2-878DNLFZ0WHC9 про наявність заборгованості за договором про іпотечний кредит NKVSGI0000000446 від 03 жовтня 2007 року та повідомляв, що у випадку невиконання умов договору та непогашення накопиченої заборгованості Банк змушений буде скористатись правом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки, зазначена вимога іпотекодержателя залишилась без задоволення, а борг не сплачено, Банк 29 жовтня 2016 року (через 51 день з моменту надсилання вимоги на адресу позивача) звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про реєстрацію права власності нерухомого майна відповідно до іпотечного договору через невиконання боржником вимог договору.

Позивачем не надано жодного доказу про неотримання вказаного листа. Повідомлення клієнта полягає не у врученні або отриманні листа, а в скоєнні юридичної дії, яка трактується як повідомлення клієнта.

Оскільки Законом України Про іпотеку та умовами іпотечного договору передбачено право Банку задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та такі положення є дійсними, тому Банк діяв в межах чинного законодавства.

Так, факт відповідності чинному законодавству звернення стягнення АТ КБ ПриватБанк на предмет іпотеки шляхом оформлення прав власності на вищевказану нерухомість підтверджується судовими рішеннями у справі № 472/695/17, за яким Банку було відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 залишку заборгованості, яка залишилась після звернення стягнення на предмет іпотеки. Боржник не оскаржувала підстави рішень судів у цій справі, тобто погодилась з правомірним зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за АТ КБ ПриватБанк .

Щодо проведення нотаріусом реєстрації права власності на нерухоме майно за межами свого нотаріального округу, скаржник зазначав, що приватний нотаріус у даному випадку здійснював реєстраційну дію, а не нотаріальну, а отже керувався нормами чинного законодавства, що регулюють порядок вчинення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, а не Закону України Про нотаріат ; по-друге, згідно ч. 5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції чинній на 29 жовтня 2016 року (дата звернення Банка до нотаріуса із відповідною заявою), державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, крім державної реєстрації права власності та інших речових прав, що проводиться нотаріусами незалежно від місцезнаходження нерухомого майна. Тобто, нотаріус мав право здійснювати реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна без жодних обмежень.

На час розгляду справи відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши думки осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Рішення суду першої інстанції, що оскаржується, таким вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № NKVSGI0000000446 , за яким остання отримала кредитні кошти у розмірі 70 000 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором того ж дня між тими ж сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем ОСОБА_1 в іпотеку нерухомого майна, а саме: житлового кам`яного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,4 кв.м в тому числі житловою площею 40,7 кв.м з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 692 кв.м, за тією ж адресою.

11 серпня 2008 року згідно заяви ОСОБА_1 кредитний договір №NKVSGI0000000446 від 03 жовтня 2007 року переведено з національної валюти гривня в іноземну валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку склав 14659,61 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,4% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32178421 від 02 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А.А., проведено державну реєстрацію за ПАТ КБ ПриватБанк (іпотекодержателем) права власності на вказане іпотечне майно.

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, №72084466 та №72089019 сформованих 02 листопада 2016 року, вбачається, що підставою виникнення права власності (номер запису про право власності: 17233879) є: договір іпотеки № NKVSGI0000000446 від 03 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф.; повідомлення № 1140 від 23 вересня 2016 року, видане ПАТ КБ Приватбанк ; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер № 1400033057581, виданий 23 вересня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про іпотеку (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ ПриватБанк ) у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку у вказаній редакції).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку (ч.ч. 1, 2 ст. 36 цього Закону у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку за ПАТ КБ ПриватБанк ).

За приписами ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку у зазначеній редакції іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 цього ж Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За змістом ч. 1 ст. 12 , ч. 1 ст. 33 та ст. 35 Закону України Про іпотеку у вказаній редакції реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України Про іпотеку .

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (п. 4 ч. ст. 3 цього Закону у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ПАТ КБ ПриватБанк ).

Державний реєстратор, яким може бути і нотаріус, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації та перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 1-2 ч. 3 ст. 10 того ж Закону у відповідній редакції).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 статті 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на спірне майно, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, зокрема, подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Позивач заявив вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності до приватного нотаріуса. Суд першої інстанції вважав останнього належним відповідачем. Проте апеляційний суд з цим висновком суду першої інстанції не погоджується.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на позовні вимоги, за якими позивач просила скасувати проведену приватним нотаріусом державну реєстрацію права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ПАТ КБ ПриватБанк , приватний нотаріус, здійснюючи державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин з позивачкою, оскільки така реєстрація права відбувалася за ПАТ КБ ПриватБанк , а не за позивачкою. Остання обґрунтувала позов незаконністю вибуття у неї права власності на житловий будинок та земельну ділянку та відсутністю у ПАТ КБ ПриватБанк правомірного інтересу щодо реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вимога про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та земельну ділянку за іншою, ніж позивач, особою (ПАТ КБ ПриватБанк ) є вимогою про захист позивачем права власності на цей об`єкт від порушення особою, за якою це право зареєстроване на момент звернення позивача до суду.

Отже колегія суддів вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, обставини справи підтверджують, що спір у позивача є саме з АТ КБ ПриватБанк з приводу порушення ним права власності позивача на житловий будинок та земельну ділянку внаслідок дій Банку щодо реєстрації за ним такого права.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положення ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права, звернення з позовом до неналежних відповідачів в певних випадках є підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора зазначала, що спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іпотекодержателем через невиконання договірних зобов`язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Про такі висновки йдеться зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Отже позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на будинок та земельну ділянку не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визначила відповідачем.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача

З огляду на те, що позивач заявила позов до неналежного відповідача-приватного нотаріуса, висновки суду першої інстанції про задоволення позову щодо нього та про покладення на останнього судових витрат є помилковими. Такі висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17.

Одним із доводів апеляційної скарги є аргументи щодо неналежного відповідача у справі, а тому колегія суддів погоджується з цими аргументами та вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм процесуального права та дотримання норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції з огляду на положення ст.ст. 13, 367 ЦПК України позбавлений права ініціювати питання про притягнення до участі у справі співвідповідачів чи заміну первісного відповідача належним.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

У справі, яка переглядається, порушення судом норм процесуального права потягло неправильне вирішення спору, оскільки судом фактично розглядались питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі як відповідач. Процесуальний статус ПАТ КБ ПриватБанк у цій справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є відмінним від сторони в цивільному процесі - відповідача у справі за своїми процесуальними правами, обов`язками та наслідками по суті вирішення спору.

Оскільки справу судом першої інстанції розглянуто у неналежному суб`єктному складі, в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів в порядку ст. 51 ЦПК України , то рішення суду першої інстанції в силу п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, що не перешкоджає позивачу звернутися з новим позовом, правильно визначивши суб`єктний склад сторін.

З огляду на пред`явлення позову до неналежного відповідача доводи апеляційної скарги щодо неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, є передчасними.

У такому разі обґрунтованість позовних вимог по суті апеляційним судом не перевіряється.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України , якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, судові витрати у цій справі підлягають перерозподілу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України ).

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, то витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з позовом покладаються на позивача, а при поданні апеляційної скарги у розмірі 2 522.40 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ ПриватБанк .

Керуючись ст.ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк задовольнити частково, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієва Артема Анатолійовича про скасування записів щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк 2 522 грн. 40 коп. судових витрат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 29 грудня 2020 року.