Рішення

від 01.12.2021 по справі 600/3139/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3139/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У С Т А Н О В И В :

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позивач просить суд винести рішення, яким відповідно до розрахунків та звіту, що додаються, стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції на користь облвідділення Фонду соціального захисту інвалідів в сумі 69725,00 грн та пеню у розмірі 1063,31 грн шляхом перерахування коштів Чернівецьке ГУК / м. Чернівці / 50070000 (Надходження до Фонду соціального захисту інвалідів) на р/р UA818999980313191230000024405, код 37836095, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), призначення платежу: *; 101; ідентифікаційний код ; за нестворені робочі місця для інвалідів.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не сплачено до 15 квітня 2021 року адміністративно-господарські санкції у розмірі 69725,00 грн, незважаючи на направлену позивачем претензію від 15 квітня 2021 року. Вказував, що законом чітко визначено обов`язок усіх роботодавців, які використовують найману робочу силу і в кого працює більше 8 осіб, створити робоче місце для інваліда та працевлаштувати. Натомість, згідно з поданою звітністю форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників у 2020 році на підприємстві інвалідів становила 0 осіб, в той час як такий норматив мав складати 1 особа.

Ухвалою суду від 27 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що ним було вжито всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, у вересні 2018 року відповідач подавав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії. Двічі протягом 2020 року також подавалися звіти названої вище форми на підтвердження актуальності вакансії. При цьому, відповідач не погоджується з доводами позивача про наявність обов`язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для працевлаштування їх на підприємстві, оскільки такий чинним законодавством не передбачений. Стосовно того, що позивач не міг брати участі у направленні осіб з інвалідністю у 2020 році на підприємство через направлення звіту форми 10-ПОІ, відповідач зазначив, що такий звіт подається у передбачений законом строк щорічно, а направленням осіб з інвалідністю для працевлаштування займається Центр зайнятості. Крім цього, відповідач зауважив, що він не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві. У зв`язку з цим підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, передбачених статтею 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , відсутні. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Медекспортер зареєстроване як юридична особа з 24 березня 2017 року, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом №12 від 10 вересня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Медекспортер створило робоче місце за посадою менеджера (управителя) із зовнішньоекономічної діяльності по англомовному напрямку для працевлаштування особи з інвалідністю. 13 вересня 2018 року про створення вакансії відповідач повідомив Центр зайнятості у встановленому законом порядку, подавши звіт форми №3-ПН. У 2020 році було поновлено звітність для підтвердження актуальності вакансії.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано до Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форми №10-ПОІ, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників особового складу (осіб) становить 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 0. Вказано також і те, що фонд оплати праці штатних працівників становить 1673,40 грн, середньомісячна заробітна плата штатного працівника - 139,40 грн.

15 квітня 2021 року Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів надіслано на адресу Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості листа, в якому зазначено прохання надати інформацію, зокрема, по Товариству з обмеженою відповідальністю Медекспортер , стосовно подання звіту за формою №3-ПН у 2020 році з питань працевлаштування інвалідів. Крім цього, зазначено і про надання такої інформації: чи мали місце інші звернення, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер до центру зайнятості з питань працевлаштування інвалідів; кількість вакантних посад, створених у тому числі Товариством з обмеженою відповідальністю Медекспортер у 2020 році для працевлаштування інваліда(ів) (згідно статистичних звітів по формі №3-ПН «Про наявність вакансій» ), по кожному окремо; чи направлялись, зокрема, на Товариство з обмеженою відповідальністю Медекспортер у 2020 році для працевлаштування інваліди, скільки, на які посади та результати даних направлень. Якщо не направлялись то з якої причини; скільки осіб з інвалідністю перебуває на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості, їх освітній рівень та спеціальність.

Крім цього, 15 квітня 2021 року Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Медекспортер претензію на суму 69725,00 грн, яка обґрунтована тим, що вказаним підприємством не виконані вимоги статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , що є порушенням законодавства про соціальний захист інвалідів в Україні. Так, у відповідності до звіту 10-ПІ середньооблікова чисельність інвалідів, які фактично працювали на підприємстві упродовж 2020 року, склала 0 осіб. В той же час установлений норматив для працевлаштування інвалідів у 2020 році склав 1 особа. Отже, адміністративно-господарські санкції на підставі звіту складають 69725,00 грн, а також почала нараховуватись пеня. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю Медекспортер сплатити основну заборгованість в указаній сумі та пеню, яка зростає щоденно на несплачену суму заборгованості. Зазначено також про те, що у разі невиконання цих вимог протягом 15 діб, обласне відділення змушене буде застосувати заходи для примусового стягнення коштів у відповідності до законодавства, що потягне за собою додаткове нарахування пені, судових, виконавчих витрат, притягнення керівника до адміністративної відповідальності тощо.

Між тим, Чернівецька міська філія Чернівецького обласного центру зайнятості листом від 29 квітня 2021 року повідомила Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Медекспортер до Чернівецької міської філії Чернівецького обласного центру зайнятості були подані звіти форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у паперовому вигляді) та зазначена одна вакансія на посаду менеджер (управитель) із зовнішньоекономічної діяльності, в якій у розділі ІІ зазначено про необхідність направляти інвалідів. Впродовж 2020 року не було видано жодного направлення для працевлаштування інваліда на вакантну посаду менеджер (управитель) зовнішньоекономічної діяльності в зв`язку з відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості. Впродовж 2020 року відбувалося підтвердження актуальності вакансії в телефонному режимі.

Дослідженням розрахунку адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 15 квітня 2021 року за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій ТОВ Медекспортер станом на 15 червня 2021 року судом установлено, що кількість не працевлаштованих інвалідів становить 1 особа, а сума штрафних санкцій по зазначеному підприємству становить 69725,00 грн. У зв`язку з простроченнями сплати суми основного боргу (69725,00 грн) на 61 дні (станом на 15 червня 2021 року) сума пені становить 1063,31 грн.

Оскільки відповідач не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону №875-ХІІ.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року №5067-VI (далі - Закон №5067-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань спрямовує, координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду з питань діяльності, визначеної в положеннях про відділення, у тому числі щодо: організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 (далі - Порядок, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики від 27 серпня 2020 року №591, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2020 року за №1007/3529 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), затверджено форму звітності №10-ПОІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та Інструкції щодо її заповнення.

Поряд з цим, пунктом 5 наказу Міністерства соціальної політики від 31 травня 2013 року №316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за №988/23520, яким затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , установлено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН. Така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії. Тобто законом передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, то він своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку виконав обов`язок подання інформації про попит на робочу силу (вакансії).

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 31 січня 2018 року у справі №824/379/17-а та від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

Суд також звертає увагу також правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №806/1368/17, в якому вказано про те, що за змістом статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні ( Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні ) пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює державна служба зайнятості. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Крім цього, згідно з частинами першою, другою статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина третя статті 20 Закону №875-ХІІ).

Частиною четвертою статті 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, законодавством чітко визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

На підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

Поряд з цим, законом не визначено обов`язку підприємства здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 15 квітня 2019 року №824/370/17-а, від 27 лютого 2020 року у справі №400/1254/19.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19 також наведено висновок про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що визначені в частині першій статті 18 Закону №875-XII.

Водночас, у названій вище постанові наголошено на тому, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Наведене також узгоджується із правовою позицією, викладеною і у постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №809/750/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Однак нормами чинного законодавства на підприємства не покладено обов`язку щодо самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

З матеріалів справи вбачається, що Чернівецькою міською філією Чернівецького обласного центру зайнятості у листі від 29 квітня 2021 року зазначено про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю Медекспортер були подані звіти форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та зазначена одна вакансія на посаду менеджер (управитель) із зовнішньоекономічної діяльності, в якій у розділі ІІ зазначено про необхідність направляти інвалідів. При цьому, впродовж 2020 року не було видано жодного направлення для працевлаштування інваліда на вакантну посаду менеджер (управитель) зовнішньоекономічної діяльності в зв`язку з відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості.

Крім цього, Чернівецька міська філія Чернівецького обласного центру зайнятості звертала увагу на те, що протягом 2020 року відбувалося підтвердження актуальності вакансій у названому вище Товаристві.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що відповідач у 2020 році виконував обов`язки, покладені на нього частиною третьою статті 18 Закону №875-XII, зокрема, ним виділено та створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації її працевлаштування, і подано звіти до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю.

З огляду на наведене суд не погоджується з доводами позивача щодо нестворення відповідачем умов для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також стосовно наявності у нього обов`язку підбирати і працевлаштовувати осіб зі інвалідністю на створені робочі місця.

Стосовно вимоги Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер адміністративно-господарських санкцій та пені суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовується як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням правопорушення. У разі доведення учасником господарських відносин про вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення на нього не може бути покладена відповідальність за не працевлаштування інвалідів.

На переконання суду, позиція позивача щодо того, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, а тому лише вони несуть відповідальність за працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні статті 20 Закону №875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень статей 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об`єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров`я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативної, та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов`язок належним чином.

Водночас, варто зазначити, що юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду постанові від 10 липня 2018 року у справі №808/2646/15.

Поряд з цим, як уже встановлено судом, відповідачем у 2020 році не було видано жодного направлення для працевлаштування інваліда на вакантну посаду менеджер (управитель) зовнішньоекономічної діяльності в зв`язку з відсутністю претендентів відповідної кваліфікації на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості, проте впродовж указаного періоду відповідач протягом 2020 року підтверджував актуальність названої вище вакансії.

Отже, враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а доказів того, що ним не створено робочі місця для інвалідів, відмовлено інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавалась державній службі зайнятості інформація щодо наявності вакансій, необхідна для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно надано звіти Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано, суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі №807/612/16, від 11 вересня 2018 року у справі №812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі №820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі №812/1164/18.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, викладені у названих вище постановах Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Водночас, суд відхиляє посилання позивача на правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2020 року (справа №920/385/19), оскільки у цій справі судом касаційної інстанції не вирішено спір по суті, а направлено таку на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції. До того ж, предмет спору у справі №920/385/19 та характер спірних відносин є відмінними від предмету спору та його підстав у цій справі, а тому висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №920/385/19, не підлягають застосуванню до даних спірних відносин.

Таким чином, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій не підлягає задоволенню.

Крім цього, частиною другою статті 20 Закону №875-XII передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер адміністративно-господарських санкцій є протиправним, то стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій також безпідставне.

Оскільки відповідачем ужито всіх необхідних заходів, визначених законом, щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто ним виконано вимоги Закону №875-XII щодо сприяння ефективної реалізації своїх прав особами з інвалідністю, зокрема, ним виділено та створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і подано звіти до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, то відсутні підстави для сплати ним на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у визначених статтею 20 Закону № 875-ХІІ розмірах.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не доведено законність заявлених у позові вимог, у зв`язку з чим вони задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 72, 74-76, 77, 78, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Медекспортер про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач - Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (58013, Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 87-Г, код ЄДРПОУ 21415797); відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Медекспортер (58029, Чернівецька область, м. Чернівці, Проспект Незалежності, 106, кабінет 208, код ЄДРПОУ 41235667).

Суддя О.П. Лелюк