Постанова

від 23.11.2021 по справі 140/3471/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3471/21 пров. № А/857/14709/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Матковської З.М., Шавеля Р.М.,

за участю секретаря Герман О.Б.,

представника апелянта Шимчук Т.В.,

представника позивача Філюк С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Смокович В.І. о 12 год. 32 хв. у м. Луцьк, повне судове рішення складено 15 червня 2021 року) у справі № 140/3471/21 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових - повідомлень рішень від 05.10.2020 № 630-0417-0306, №631-0417-0306 та №632-0417-0306.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що перебування його як фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування та використанням у період 2018-2020 роки спірної земельної ділянки у своїй господарській діяльності за відповідними КВЕД обумовлюють звільнення від обов`язку нарахування та сплати податку на майно (в частині земельного податку) за вказаний податковий період.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.06.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 05.10.2020 № 630-0417-0306, № 631-0417-0306 та № 632-0417-0306.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що земельну ділянку яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:15:007:0030, загальною площею 0,6251 га позивач використовує у власній господарській діяльності як суб`єкт господарювання, який застосовує спрощену систему оподаткування

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що повідомлення, за встановленою формою №20 ОПП «Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність» визначену Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588, щодо земельних ділянок до контролюючих органів ОСОБА_1 не подавались.

Позивач до податкового органу з питань проведення звірки не звертався та ніяких підтверджуючих оригіналів документів, щодо можливого права користування пільгою по земельному податку, не надавав.

Повідомляє, що договором про зберігання автотранспортних засобів, укладеним між ОСОБА_1 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник), а саме пунктом 1.1 визначено, що виконавець має здійснювати охорону за весь час перебування автотранспортних засобів, проте підприємницькій діяльності ОСОБА_1 не використовує працю найманих працівників.

Відтак вважає, що відсутність у звітності відображених доходів від зберігання автотранспортних засобів та відсутність найманих працівників, які здійснювали таку охорону, на думку представника відповідача, ставить під сумнів реальності здійснення такої діяльності.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 24.11.2008 зареєстрований як фізична особа - підприємець, є платником єдиного податку 3 групи та здійснює наступні види діяльності КВЕД: 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 52.21 - допоміжне обслуговування наземного транспорту; 52.29 - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 - надання в оренду вантажних автомобілів, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та витягом з електронного кабінету платника податків (а.с. 8, 10-11).

Згідно витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.04.2014 № 20739634, позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:15:007:0030, загальною площею 0,6251 га (а.с. 12-14).

Згідно даних реєстру платників єдиного податку, ФОП ОСОБА_1 з 01.01.2016 є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою податку 5%.

Головне управління ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення - рішення, якими визначено грошові зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб: від 05.10.2020 № 630-0417-0306 за 2018 рік в сумі 60919, 19 грн, від 05.10.2020 № 631-0417-0306 за 2019 рік в сумі 60919,19 грн та від 05.10.2020 № 632-0417-0306 за 2020 рік в сумі 60919, 19 грн (а.с. 9, 50).

Як убачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказані податкові повідомлення - рішення були надісланні за місцем проживання позивача та отриманні останнім 12.10.2020 (а.с. 50)

Позивач вважаючи оскаржені податкові повідомлення - рішення протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, судом першої інстанції вірно враховано, що згідно з пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до пп. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ч. 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Так, пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на спірній земельній ділянці позивач здійснює господарську діяльність із надання послуг щодо збереження транспортних засобів, а саме платної стоянки вантажних автомобілів та напівпричепів, що підтверджується договорами зберігання автотранспортних засобів (автостоянки) від 01.01.2018, від 01.01.2019, від 01.01.2020, укладеними між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (замовник), актами приймання-передачі транспортних засобів на зберігання (стоянку) від 01.01.2018, від 01.01.2019, від 01.01.2020, актами здачі-прийняття робіт, а також наданими суду фотоматеріалами (а.с. 19-24, 59-61, 67-102).

Пунктом 1.1 вказаних договорів передбачено, що за цим договором виконавець зобов`язується на належній останньому території за адресою: АДРЕСА_1 , надати замовнику місця для стоянки транспортних засобів та здійснювати охорону таких транспортних засобів своїми силами і засобами за весь час їх знаходження на стоянці.

Також як вбачається із договорів оренди транспортних засобів від 16.02.2017 №5, від 01.01.2017 № 1, від 18.01.2017 № 2, від 18.01.2017 № 3, від 05.02.2017 № 4, від 16.02.2017 № 5, від 25.02.2017 № 6, від 29.03.2017 № 7, від 10.07.2016 № 1 від 28.07.2016, від 15.09.2016 № 3, від 20.10.2016 № 4, від 21.11.2016 № 5, від 10.12.2016 № 6 та актів приймання-передачі транспортних засобів позивач провадив господарську діяльність, яка полягає у здачу в оренду власних транспортних засобів, зокрема вантажних автомобілів та напівпричепів ФОП ОСОБА_2 (а.с. 37-39, 163-212).

Як стверджує представник позивача, належні йому вантажні автомобілі та причепи, що надаються в оренду в періоди між їх використанням в рейсах знаходяться та обслуговуються на належній йому земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710400000:15:007:0030, тобто фактично земельна ділянка слугує стоянкою цих автомобілів.

Вказані обставина, підтверджується поданими до податкового органу повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність форма № 20-ОПП від 20.12.2016, від 29.09.2016, від 06.02.2017, від 06.04.2017, в яких місцезнаходженням таких транспортних засобів вказано: місто Ковель вулиця Володимирська, 131 А (а.с. 25-36).

Крім цього встановлено, що ФОП ОСОБА_2 листом від 09.06.2021 підтвердив ті обставини, що протягом періоду 2018-2021 роки між ним та ФОП ОСОБА_1 дійсно існували договірні правовідносин щодо надання позивачем в оренду транспортних засобів, нерухомого майна та надання послуг із збереження (стоянки) належних йому та орендованих транспортних засобів. Також повідомив, що надання ФОП ОСОБА_1 послуг із збереження (стоянки) вказаних транспортних засобів відбувалось протягом 2018-2020 років на підставі укладених договорів із збереженім транспортних засобів (стоянки) від 01.01.2018, від 01.01.2019, від 01.01.2020 безпосередньо з використанням належної позивачу території, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 144).

Про здійснення ФОП ОСОБА_2 оплати наданих позивачем послуг свідчить інформація баз даних 1ДФ (а.с. 52).

Як вбачається із податкових декларацій платника єдиного податку за 2018 - 2020 роки, за наслідками здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 задекларований дохід в загальній сумі 1152000, 00 грн, за 2018 рік - 396000, 00 грн; за 2019 рік - 384000, 00 грн за 2020 рік - 372000, 00 грн (а.с. 53-55, 147-149) та згідно із наданими суду квитанціями сплачено єдиний податок з такого доходу (а.с. 131-142).

Суд першої інстанції вірно відзначив, що у відповідь на запит ГУ ДПС у Волинській області від 27.04.2021 №7490/6/03-20-24-05-11 (а.с. 146), ФОП ОСОБА_3 листом від 17.05.2021 надав контролюючому органу копії первинних документів по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 та повідомив, що проведення розрахунків із ФОП ОСОБА_1 на виконання умов всіх зазначених вище договорів оренди об`єкта нерухомості, оренди транспортних засобів та зберігання автотранспортних засобів (автостоянки) проводилось ним згідно кожного акту здачі - прийняття відповідних наданих послуг у грошовій готівковій формі, жодної, заборгованості (дебіторської або кредиторської) у процесі розрахунків під час фінансово-господарських відносин між станом на 01.01.2019, 01.01.2020 та 01.01.2021 не виникало (а.с. 145).

Так, відповідно до пункту 1.1 договору оренди об`єкта нерухомості від 01.01.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт нерухомості, а саме адмінприміщення загальною площею 94,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15-18).

Відтак, як зазначив суд першої інстанції, наявні в матеріалах справи докази дають підстави стверджувати, що у 2018 - 2020 роках фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та будучи платником єдиного податку 3 групи, дійсно використовував вказану земельну ділянку у своїй господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі № 140/3471/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року