Рішення

від 02.12.2021 по справі 920/1075/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2021м. СумиСправа № 920/1075/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін розглянувши матеріали справи №920/1075/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030; код ЄДРПОУ 33698892)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент Київ" (юридична адреса: вул. Чорновола, буд. 51, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08131, адреса об`єкту надання послуг: вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, м. Суми, 40000),

про стягнення 219714,55 грн,

ВСТАНОВИВ:

28.09.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 218344,66 грн вартості спожитої без договору теплової енергії, а також 933,20 грн 3% річних, 436,69 грн інфляційного збільшення суми боргу на р/р НОМЕР_1 філія Сумське обласне управління "Ощадбанк" МФО 337568 та 3295,80 грн судового збору на р/р НОМЕР_2 Сумське відділення Акціонерного товариства "Альфа-банк" МФО 300346.

Ухвалою від 01.10.2021 залишено без руху позовну заяву від 24.09.2021 №4777 ТОВ "Сумитеплоенерго" (вх. № 3559 від 28.09.2020); встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали, шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 2160,72 грн (оригінал квитанції, платіжного доручення тощо).

06.10.2021 на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву про усунення недоліків (вх №8579/21 від 07.10.2021), відповідно до якої надав докази сплати судового збору в розмірі 2160,72 грн. Згідно з ст.ст. 42, 80 ГПК України, зазначену заяву разом із доданими документами долучено до матеріалів.

Ухвалою від 08.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1075/21; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.

Копії ухвал суду від 01.10.2021 та від 08.10.2021 надсилалися судом як на юридичну адресу відповідача: вул. Чорновола, буд. 51, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08131, так і на адресу об`єкту надання послуг: вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, м. Суми, 40000.

Разом з тим, зазначені копії судових ухвал повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання".

Водночас, відповідно до витягу з ЄДРПОУ, сформованого за електронним запитом суду, та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна юридична адреса відповідача та адреса об`єкту надання послуг співпадають із адресами, зазначеними позивачем у позовній заяві.

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області. Водночас відповідач ні відзиву на позов з аргументованими запереченнями, ні доказів сплати заборгованості суду не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

Відносини у сфері житлово-комунальних послуг регулюються Законом України Про теплопостачання , Законом України Про житлово-комунальні послуги , Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила 630) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;

- власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку;

- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з статті 19 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005р. №2633-ІV теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 20 травня 2011 року за №322 визначено Товариство з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення та постачання гарячої води в межах території обслуговування.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №276690069 від 26.09.2021 власником частини приміщень площею 3651,8 кв.м. в будинку №25 по вул. Г.Кондратьєва, міста Суми з 10.10.2019 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Девелопмент Київ код ЄДРПОУ 43201179 (далі - відповідач).

На підставі Рішення Виконкому Сумської міської ради від 13.10.2020 за № 518 опалювальний період 2019-2020 розпочався з 16.10.2020.

Як зазначає позивач, 08.12.2020 листом №387/01-20 співвласники будівлі за адресою: м. Суми. вул. Г.Кондратьева, буд. 25 звернулися до позивача з проханням подати теплоносій на потреби опалення нежитлового приміщення.

18.12.2020 позивач здійснив підключення будівлі та подав теплоносій, що підтверджується Нарядом на підключення № 450, підписаним споживачами будівлі. А 12.04.2021 будівля була відключена від теплоносія, що підтверджується Нарядом на відключення № 94.

Постановою НКРЕКП №2256 від 30.11.2020 встановлено тариф для категорії споживачів інші споживачі (крім населення) на теплову енергію 1189.00 грн за одну Гкал без ПДВ.

Постановою НКРЕКП №41 від 13.01.2021 встановлено тариф для категорії споживачів інші споживачі(крім населення) на теплову енергію 1239,95 грн за одну Гкал без ПДВ.

Розподіл теплової енергії здійснено Позивачем відповідно до п. 12. Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року (надалі - Правила №630). Оскільки в будівлі № 25 по вулиці Г.Кондратьєва, м. Суми встановлено будинковий засіб обліку теплової енергії і споживач оплачує послуги згідно з його показаннями пропорційно опалюваній площі.

Загальна площа будівлі згідно з інформацією Департаменту забезпечення ресурсних платежів(лист № 06.01-18/4344 від 14.07.2020 року) становить 8504,2 кв.м., а площа приміщень, яка належить відповідачу складає 3651,80 кв.м. - 42,94% від площі будівлі.

Протягом грудня 2020 року, січня - квітня 2021 року позивач поставив відповідачу теплової енергії в розмірі 148,567 Гкал, здійснив розрахунок вартості та склав Акти приймання-передачі теплової енергії, в яких зазначив складову, вартість, кількість, тариф на отриману теплову енергію, а саме:

- рахунок та акт приймання-передачі за грудень 2020 року на суму 21041,02 грн,

- рахунок та акт приймання-передачі за січень 2021 року на суму 73459,41 грн,

- рахунок та акт приймання-передачі за лютий 2021 року на суму 70656,32 грн,

- рахунок та акт приймання-передачі за березень 2021 року на суму 47124,55 грн,

- рахунок та акт приймання-передачі за березень 2021 року на суму 6063.36 грн.

Загальна сума, яка підлягає сплаті за поставлену теплову енергію становить 218344,66 грн з ПДВ.

Водночас, відповідно до статті 24 Закону України Про теплопостачання основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Також, частиною 2 статті 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

08.06.2021, керуючись вказаними нормами закону, позивач листом №2815 направив відповідачу проект Договору про надання послуг з постачання тепловою енергією №200 від 15.10.2020, разом з Актами приймання теплової енергії та рахунками, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення до цінного листа. Проте, як зазначає позивач, Договір та акти приймання-передачі теплової енергії не було підписано, з боку відповідача.

Відповідач вартість спожитої теплової енергії не оплатив, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість в сумі 218344,66 грн.

Обсяги та вартість наданих послуг з постачання теплової енергії підтверджуються звітами про споживання теплової енергії по вузлу комерційного обліку теплової енергії, актами прийому-передачі теплової енергії та рахунками на оплату за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року.

Як зазначає позивач, претензій, заперечень, скарг щодо обсягів, вартості та якості отриманих послуг з постачання теплової енергії на адресу позивача від відповідача не надходило в той час як вартість послуг з прийому-передачі теплової енергії за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року відповідачем не сплачено, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Законів України Про теплопостачання, Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про природні монополії; Про ліцензування видів господарської діяльності, Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 Про затвердження Правил користування тепловою енергією, від 01.06.2011 №869 Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги .

Регулювання та встановлення відносин у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Закони України Про житлово-комунальні послуги, Про місцеве самоврядування в Україні, Про місцеві державні адміністрації, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги , Постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151 Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України Про теплопостачання теплопостачальні організації, які здійснюють діяльність із постачання теплової енергії з використанням власних теплових мереж, зобов`язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб`єктів господарської діяльності відповідно до укладених договорів. У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.

Статтею 24 Закону України Про теплопостачання передбачений, зокрема, обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Статтею ст.1 Закону України Про теплопостачання встановлено, що у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:

- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Із вищенаведеного слідує, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів. Встановлено розмежування відносин окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Враховуючи відсутність типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з дотримання процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

Комунальні послуги надаються споживачеві згідно з договором, що укладається у відповідності до типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, а сторони не можуть відступати від затверджених норм, а можуть тільки уточнювати окремі норми типового договору.

Законом України Про житлово-комунальні послуги визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

У статті 1 цього Закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація. Пунктом 1 ч. 2 ст. 7 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 12 зазначеного Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному пунктом 2 частини 2 статті 8 цього Закону, готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до матеріалів справи договірні відносини між сторонами спору відсутні, розрахунки за теплову енергію здійснювались на підставі рахунку №200.

В той же час, частиною шостою статті 19 Закону України Про теплопостачання передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Суд зауважує, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".

Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням матеріалами справи факту її поставки споживачу, останній не звільняється від оплати такого товару.

Враховуючи, що обсяги та вартість наданих послуг з постачання теплової енергії позивачем відповідачу підтверджуються звітами про споживання теплової енергії по вузлу комерційного обліку теплової енергії, актами прийому-передачі теплової енергії та рахунками на оплату за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 218344,66 грн вартості спожитої теплової енергії за період грудень 2020 року-квітень 2021 року визнаються судом законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 933,20 грн 3% річних, 436,69 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що на підставі частини другої вказаної статті кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, доданого до позовної заяви, останнім нараховано відповідачу 933,20 грн 3% річних, 436,69 грн інфляційних втрат.

Суд, перевіривши період та правомірність нарахування позивачем 3% річних в розмірі 933,20 грн, зазначає, що такі нарахування узгоджуються с нормами чинного законодавства та підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 436,69 грн. інфляційних втрат та здійснивши власний розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції за серпень 2021 року, суд встановив що сукупний індекс інфляції за період склав 0,998 та інфляційне збільшення боргу за цей період не відбулось та складає -436,69 , у зв`язку з чим в задоволенні цієї частини позовних вимог суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи дослідженні судом матеріали справи, вимоги позивача щодо стягнення 219714,55 грн заборгованості задовольняються судом частково, а саме: в частині стягнення з відповідача 218344,66 грн основного боргу та 933,20 грн три відсотки річних, а в частині стягнення 436,69 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Частиною 1 статті 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до платіжних доручень від 30.06.2021 №528 в сумі 227,00 грн, 30.06.2021 №529 в сумі 227,00 грн, 30.06.2021 №543 в сумі 227,00 грн, 30.06.2021 №556 в сумі 227,00 грн, 30.06.2021 №557 в сумі 227,00 грн, від 30.06.2021 №520 в сумі 2270,00 грн позивач сплатив 3405,00 грн, водночас за заявлену вимогу майнового характеру в сумі 219714,55 грн, згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір , мав сплатити 3295,72 грн.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3289,17 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент Київ" (юридична адреса: вул. Чорновола, буд. 51, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., 08131, адреса об`єкту надання послуг: вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, м. Суми, 40000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40030; код ЄДРПОУ 33698892) 218344,66 грн (двісті вісімнадцять тисяч триста сорок чотири грн 66 коп.) вартість спожитої без договору теплової енергії, 933,20 грн (дев`ятсот тридцять три грн 20 коп.) 3% річних на р/р НОМЕР_1 філія Сумське обласне управління "Ощадбанк" МФО 337568 та 3289,17 (три тисячі двісті вісімдесят дев`ять грн 17 коп.) судового збору на р/р НОМЕР_2 Сумське відділення Акціонерного товариства "Альфа-банк" МФО 300346.

3. В іншому - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2021.

Суддя В.Л. Котельницька